Справа №333/10547/24
Провадження №3/333/320/25
Іменем України
21 березня 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Комунарського районного суду м. Запоріжжя Холод Р.С., у приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився в м. Запоріжжі, тимчасово не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА №342790 від 22.11.2024 року, 22.11.2024 року, о 17 год. 10 хв., ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої співмешканки - ОСОБА_2 , а саме: ображав, висловлювався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, принижував, внаслідок чого міг завдати шкоду психічному здоров'ю потерпілої.
10.12.2024 року справа відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 КУпАП, з УПП в Запорізькій області надійшла до Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
У судові засідання, призначені на 24.01.2025 року, 13.02.2025 року та 21.03.2025 року, ОСОБА_1 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином у встановленому законом порядку.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Суд направляв ОСОБА_1 повістки на адресу, зазначену у протоколі про адміністративне правопорушення, судові повістки повернулися з відмітками про невручення з причин: «Адресат відсутній за вказаною адресою».
Також, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АА №342790 від 22.11.2024 року, який було складено в присутності ОСОБА_1 , останньому повідомлялося про розгляд справи Комунарським районним судом м. Запоріжжя, проте від підпису в протоколі відмовився.
Таким чином, ОСОБА_1 достеменно знав про наявність стосовно нього в суді справи про адміністративне правопорушення, але особисто не доклав зусиль, щоб дізнатися про дату судового розгляду.
Оцінюючи вказані обставини, поведінку ОСОБА_1 , суддя дійшов до висновку, що останній зловживає своїми правами, а його неявка у судові засідання без поважних причин свідчить про затягування розгляду справи і впливає на розумні строки її розгляду, тому було прийнято рішення про розгляд справи за відсутності ОСОБА_1 .
Під час прийняття вказаного рішення суддя також враховував положення ч.2 ст.268 КУпАП, відповідно до яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП не є обов'язковою.
Суддя під час судового розгляду дослідив матеріали, які були надані працівниками поліції, що на їх думку, підтверджують винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме:
-протокол про адміністративне правопорушення серії АА №342790 від 22.11.2024 року;
- терміновий заборонний припис стосовно кривдника від 22.11.2024 року серії АА №430729;
- форму оцінки ризиків вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства;
- письмові пояснення ОСОБА_2 , згідно з якими 22.11.2024 року вона прийшла до подруги, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , брат якої - ОСОБА_1 , приблизно о 17 год. 10 хв., вигнав її з квартири, погрожуючи ножем та ображаючи;
- відеозапис з нагрудних камер працівників поліції (відеофайл АА№342790), згідно з яким біля під'їзду будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , який має візуальні ознаки алкогольного сп'яніння, поводить себе агресивно, висловлюється нецензурною лайкою, на зауваження не реагує.
Нормами статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням є (проступок) протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Об'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.
Суб'єктом зазначеного адміністративного правопорушення є особа, якій виповнилося 16 років, і яка вчинила насильство відносно члена своєї сім'ї.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
За приписами ст.3 вказаного Закону, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають у процесі запобігання та протидії домашньому насильству (ч.1).
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя (ч.2).
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (ч.3).
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство відносно своєї колишньої співмешканки. При цьому, долучені до нього письмові докази, не дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, оскільки в них не зазначено відомостей про те, які саме зв'язки поєднують потерпілу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , до матеріалів не додано жодних доказів, які б підтвердили, що на відносини між ними розповсюджується дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», що останні є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, що вони є родичами чи іншими особами, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також не зазначені наслідки, які спричинені потерпілій в результаті вчинених дій.
З письмових пояснень ОСОБА_2 , а також відеозапису не вбачається, що остання та ОСОБА_1 - це особи, які спільно проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою.
Взагалі є незрозумілим посилання працівника поліції на той факт, що ОСОБА_2 - це колишня співмешканка ОСОБА_1 .
Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Карелін проти Російської Федерації» від 20 вересня 2016 року (заява №926/08) зазначено, що суд не може самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і, відповідно до ст.251 КУпАП, є одним із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Тобто, протокол про адміністративне правопорушення є не тільки джерелом доказів, але й актом обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення, що узгоджується із практикою та позицією ЄСПЛ.
У своїй практиці Європейський суд фактично порівнює адміністративне переслідування із кримінальним, відзначає універсалізацію понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), що передбачає необхідність доведення адміністративного обвинувачення державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.
Суд не вправі самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Надані на дослідження суду докази мають отримати оцінку на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а у своїй сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку щодо інкримінованих обставин.
За змістом закону (КУпАП), розгляд справи здійснюється лише щодо особи, відносно якої складений протокол та в межах цього протоколу про адміністративне правопорушення.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суддя керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст.129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст.62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року неодноразово вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою не спростованих презумпцій. Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011).
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Особу може бути визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення виключно в разі встановлення в її діянні всіх ознак складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення, тобто наявність усіх необхідних елементів об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як правопорушення. Відсутність одного з елементів юридичних ознак складу правопорушення не утворює складу правопорушень.
За своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин адміністративного провадження, відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, оцінюю кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
В даному випадку, в матеріалах справи відсутні належні, достатні і допустимі докази, а також докази поза розумним сумнівом, оцінивши які, можливо було б дійти до безсумнівного висновку щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Згідно п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо винуватості тлумачаться на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому на думку судді, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 173-2 ч.1, 245, 247, 251, 252, 260, 261, 266, 280 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - закрити на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч.5 ст.7 КУпАП протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя Р.С. Холод