Єдиний унікальний номер справи 331/6773/24
Номер провадження 2-а/333/45/25
іменем України
06 березня 2025 року місто Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя
у складі: за участю: головуючого - судді секретаря судового засідання представника позивача - адвоката Стоматова Е.Г. Бережної Д.О. Мартинишина П.В.
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
На виконання ухвали судді Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 13 листопада 2024 року передано адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, для розгляду за підсудністю до Комунарського районного суду міста Запоріжжя.
В обґрунтування позову зазначено, що 16.10.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 було виписано повістку про виклик на 16.10.2024 року об 14 годині 00 хвилин для визначення призначення на особливий період, вказану повістку ОСОБА_1 , підписувати та отримувати відмовився, про що було складено відповідний акт. Про те, у визначений у повістці час, а саме 16.10.2024 року ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з?явився. Про причини неявки не повідомив. З такою постановою позивач не погоджується та вважає її протиправною оскільки у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з огляду на наступне. Так, дійсно 16.10.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 намагалися вручити повістку ОСОБА_1 з метою прибуття до вищезазначеного закладу. Мета такого візиту не зрозуміла позивачеві, оскільки він не порушував правила військового обліку, не перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , не перебуває у розшуку за відповідальність передбачена за ст. ст. 210, 210-1 КУПАП і НЕ Є ВІЙСЬКОЗОБОВЯЗАНИМ.
Про складену повістку ОСОБА_1 , не знав, оскільки його персональні данні представники ІНФОРМАЦІЯ_2 отримали без його відома.
Під час перевірки документів ОСОБА_1 , неодноразово наголошував, що є особою, яка виключена з військового обліку та на нього не розповсюджуються правила військового обліку під час дії особливого періоду. Про те, представники ІНФОРМАЦІЯ_2 не звернули увагу на пояснення ОСОБА_1 , без його відома та без його волі, як виявилось у подальшому виписали повістку про оповіщення та передали відомості до органів Національної поліції для оголошення його у розшук, за порушення норм ст. ст. 210, 210-1 КУпАП.
Ухвалою судді від 06 грудня 2025 року провадження по справі відкрито, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також витребувано від відповідача матеріали адміністративної справи, за якою позивач притягнутий до адміністративної відповідальності.
23 грудня 2024 року відповідач направив відзив через систему «Електронний суд», в якому зазначив, що 16.10.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було виписано повістку про виклик на 14:00 год. 16.10.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (за адресою АДРЕСА_3 ) для визначення призначення на особливий період, вказану повістку ОСОБА_1 , підписувати та отримувати повістку відмовився, про що було складено відповідний акт від 16.10.2024 року. Зміст повістки та акту було доведено (прочитано) ОСОБА_1 у голос. Проте, у визначений у повістці час, а саме 16.10.2024 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Про причини неявки не повідомив. Уповноваженою особою у відповідності до ч. 6 ст. 258 КУпАП було складено протокол про адміністративне правопорушення від 02.11.2024 № 1154 в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 06.11.2024 о 09:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_3 протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що не прибув по повістки, тому що вважає не правомірним її вручення і він відмовився від її отримання, тому що він знятий з військового обліку. Належних та допустимих доказів щодо поважних причин неприбуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 не надав. На розгляді справи ОСОБА_1 підтримав свою правову позицію. На розгляд справи ОСОБА_1 прибув з представником - адвокатом Мартинишиним Павлом Володимировичем. В матеріалах справи знаходиться акт відмови від отримання повістки від 16.10.2024 року. Також на теперішній час ОСОБА_1 знаходиться на військовому обліку, згідно бази « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення ОСОБА_1 встановлено, що поважні причини неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов'язаного до ТЦК та СП відсутні. Такими своїми діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги ч.1 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", зокрема, громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до ТЦК та СП для визначення їх призначення на особливий період. Зазначив, що постанова винесена уповноваженою особою, просив відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав зазначених в ньому.
Відповідач у судове засідання не направив свого представника, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступне.
Постановою № 910 від 06 листопада 2024 року, складеної тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 - ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Згідно цієї постанови 16.10.2024 року групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було виписано повістку про виклик на 14:00 год. 16.10.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (за адресою АДРЕСА_3 ) для визначення призначення на особливий період, вказану повістку ОСОБА_1 , підписувати та отримувати повістку відмовився, про що було складено відповідний акт від 16.10.2024 року. Зміст повістки та акту було доведено (прочитано) ОСОБА_1 у голос. Проте, у визначений у повістці час, а саме 16.10.2024 року ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Про причини неявки не повідомив.
Складено протокол про адміністративне правопорушення від 02.11.2024 № 1154 в якому сповіщено ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи, а саме 06.11.2024 о 09:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_3 . В протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вказав, що не прибув по повістки, тому що вважає не правомірним її вручення і він відмовився від її отримання, тому що він знятий з військового обліку.
Основним аргументом стосовно протиправності оскаржуваної постанови є те, що ОСОБА_1 не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» категорій, зокрема не є військовозобов'язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку 17 лютого 2010 року на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону 2232-ХІ.
Відповідно до вироку суду від 17 лютого 2010 року по справі № 1-96 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 187 КК України та призначено йому остаточне покарання у виді 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок набрав законної сили 21 липня 2010 року.
З дослідженого у судовому засіданні військового квитка серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається, що 17 лютого 2010 року - виключений з військового обліку за ст.. 37 п. 6 пп. 6 ЗУ «Про ВО і ВС» військовим комісаріатом ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з такого.
Згідно з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Правовідносини, що склалися між сторонами стосуються притягнення до адміністративної відповідальності громадян за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Зазначені правовідносини регулюються наступними правовими нормами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно із абзацу 11 статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.
Відповідно до абз. 3 ч. 10 ст. 1Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно абз. 6 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України зобов'язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
У відповідності до абзацу 2 частини 1статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
Згідно з абз. 2,8 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
16.05.2024 постановою Кабінету Міністрів України №560 був затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Цей Порядок визначає, в тому числі, процедуру оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів.
Так, згідно п. 21 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №560 за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Пунктом 27 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №560 передбачені випадки, коли під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів. А саме: для взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
П. 79 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Відповідно до пункту 2 частини 1 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Але, з військового квитка серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 , вбачається, що 17 лютого 2010 року - виключений з військового обліку за ст.. 37 п. 6 пп. 6 ЗУ «Про ВО і ВС». Відповідач не оспорював даний факт.
Отже, слушними є доводи позову що повістка видана ОСОБА_1 безпідставно.
Крім того, суд вважає, що постанова №1044 за справою про адміністративне правопорушення від 03.10.2024 року, яку оскаржує позивач, не відповідає вимогам статті 282 КУпАП, яка встановлює вимоги до постанови по справі про адміністративне правопорушення. Така постанова повинна містити: найменування органу(прізвище,ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Згідно з ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статей 7,8 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно із статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи вищенаведене, відповідно до вимог ч.3 ст. 286 КАС України, суд приходить до висновку, що з урахуванням вимог ст. 247 КУпАП, наявні підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.
Згідно із статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 22.12.2018 р. у справі № 826/856/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розміру витрат, пов'язаних із правовою допомогою, компенсації підлягають лише ті послуги, які вказано в договорі.
Згідно з Законом "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний суд зазначав, що у підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний правовий висновок щодо витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката міститься у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17 та від 16.09.2019 у справі № 755/6702/16-а.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
З огляду на матеріали справи, між Рябцевим В.В. та ОСОБА_3 був укладений договір про надання правничої допомоги № 120 від 17 жовтня 2024 року.
Відповідно до ордеру серії АЕ № 1205042 від 11 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мартинишиним П.В. укладено договір про надання правничої допомоги № 120 від 17 жовтня 2024 року.
Суд проаналізував роботу адвоката Мартинишина П.В. при розгляді адміністративної справи та прийшов до наступного висновку.
Відповідно до Постанови ВП ВС від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Виходячи із системного аналізу Великої Палати, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними:
- відповідний договір про надання правової допомоги;
- розрахунок наданих послуг;
- детальний опис виконаних доручень клієнта;
- акт прийому-передачі виконаних робіт;
- платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом;
- інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 04 березня 2021 року по справі № 280/429/19.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Велика Палата ВС у своїй постанові від 19.02.2020 р. по справі № 755/9215/15-ц роз'яснила, що адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 911/4242/15, зазначив, що проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов'язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу, витраченому адвокатом на виконання робіт.
Суд враховує складність справи, кваліфікацію та досвід адвоката, реально витрачений адвокатом час, а також те, що ним не було документально підтверджено всі виконані роботи при наданні правничої допомоги, та вважає, що витрати на ведення справи адвокатом Мартинишиним П.В. не підтверджені, а тому позовна вимога щодо розподілу судових витрат, а саме: витрат на правову допомогу, не підлягає задоволенню.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись статтями 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення- задовольнити частково.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення №910 від 06 листопада 2024 року тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн.
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 605 гривень 60 копійок / шістсот п'ять гривень шістдесят копійок/.
В іншій частині - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя Е.Г. Стоматов