Справа №:755/3926/25
Провадження №: 2/755/4575/25
"21" березня 2025 р. місто Київ
Суддя Дніпровського районного суду м. Києва САВЛУК Т.В., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання правочину недійсним, -
ОСОБА_1 та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулись до Дніпровського районного суду м. Києва зі спільним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», з вимогою:
«Визнати недійсним правочин - наряд ТОВ «Євро-реконструкція» №7212 від 25 жовтня 2019 року про відключення житлового будинку АДРЕСА_1 із усі приміщеннями, що приєднані до загальнобудинокової системи теплопостачання - до зовнішньої системи теплопостачання по м. Києву у зв'язку із початком опалюваного сезону»
Суддя, вивчивши матеріали позовної заяви та долучені до неї докази на предмет дотримання позивачем правил підвідомчості даного спору місцевому загальному суду, приходить до наступних висновків.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України)
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України)
Згідно із частиною першою ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.
По-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду, особа (позивач) наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес, ким воно порушено та спосіб його захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення особи до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Так, під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
За змістом ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь- яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 337/3833/16-ц)
Господарський процесуальний кодекс України встановлює юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Визначальною для розмежування юрисдикції за ч. 1 ст. 20 ГПК України є участь відносинах, з приводу яких виник спір, суб'єктів господарської діяльності.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, тобто юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, орган; місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені статтею 20 ГПК України. Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Слід зауважити, що положення пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов'язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством.
Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (ч.ч. 1 і 2 ст. 3 ГК України).
За змістом положень ч.ч. 1 і 3 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу (правові норми про державну реєстрацію суб'єкта господарювання). Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
У ст. 26 ЦК України закріплено про те, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Правовими нормами ст. 51 ЦК України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур, за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з дня народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа-підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною правоздатністю і дієздатністю, та не обмежує їх. Правовий статус «фізична особа-підприємець» надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину, як учасника суспільних відносин, статусу фізичної особи. Цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються і здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.
З огляду на викладене, спірні правовідносини між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» є господарсько-правовими, оскільки пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності між суб'єктами господарювання, тому виходячи із суб'єктного складу сторін позов в частині вимог, які заявлено фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до юридичної особи - ТОВ «Євро-реконструкція», не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 4, 5, 19, 186, 259-260, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», про визнання правочину недійсним, - в частині вимог, які пред'явлено фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція», про визнання правочину недійсним.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.