21 березня 2025 рокуСправа № 495/1877/25
Номер провадження 2/495/1515/2025
Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області Шевчук Ю.В., при прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Третя особа: ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді ТОВ про визнання договору суборенди земельної ділянки від 19.12.2024 року недійсним та скасування рішення Сергіївської селищної ради від 18.12.2024 року №1329, суд-
Встановив:
20.03.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Третя особа: ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді ТОВ про визнання договору суборенди земельної ділянки від 19.12.2024 року недійсним та скасування рішення Сергіївської селищної ради від 18.12.2024 року №1329.
Позивач у даному позові просить суд:
- Скасувати Договір Суборенди земельної ділянки від 16 грудня 2024 року, укладений між ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю код ЄДРПОУ 31411491, та ТОВ «ГРАНД РЕЗОРТ ГРУП», код ЄДРПОУ 44395626 зареєстрований в реєстрі за №2627.
- Визнати протиправним та скасувати рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 18 грудня 2024 року №1329 «Про надання згоди на укладання договору суборенди земельної ділянки, що знаходиться в оренді у Виробничо-комерційній фірмі «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю.
Суддя, вивчивши матеріали позовної заяви, прийшов до висновку про повернення позовної заяви позивачу, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 3статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Зокрема ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
В п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 01.03.2013 року, зазначено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення України (далі КупАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Юрисдикція - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, при цьому, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура, так як, процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію судумає визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»). Розгляд справ у «неправильній» юрисдикції порушуватиме принцип правової визначеності та впевненість осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду. Помилкове визначення юрисдикції створює хибне враження щодо природи спірних правовідносин, часто призводить до відповідальності особи, яка не є належним відповідачем.
Правова визначеність у демократичному суспільстві визнається однією з основоположних цінностей. Принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення перш за все стабільного правового становища індивіда шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип покликаний надати можливість учасникам правовідносин передбачити результати своїх дій, набуття відповідних прав та обов'язків. Це передбачає і прогнозованість судових рішень за результатами розгляду спорів.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
У частині першій статті 19 КАС України визначено категорії справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно ч. 2 ст. 19 КАС України, адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
За наведених обставин, враховуючи зміст позовних вимог, предмет спору, обґрунтування позову та суб'єктивний склад сторін, суд приходить до висновку про те, що у даній позовній заяві вимога про визнання протиправним та скасування рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 18 грудня 2024 року №1329 «Про надання згоди на укладання договору суборенди земельної ділянки, що знаходиться в оренді у Виробничо-комерційній фірмі «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, є основною вимогою, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має ознаки правовідносин, які виникли у сфері адміністративного судочинства.
Крім того, позивач просить скасувати Договір Суборенди земельної ділянки від 16 грудня 2024 року укладений між ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю код ЄДРПОУ 31411491, та ТОВ «ГРАНД РЕЗОРТ ГРУП», код ЄДРПОУ 44395626 зареєстрований в реєстрі за №2627, тобто між двома юридичними особами. Дана позовна вимога є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 18 грудня 2024 року №1329 «Про надання згоди на укладання договору суборенди земельної ділянки, що знаходиться в оренді у Виробничо-комерційній фірмі «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, (оскільки оспорюваний позивачем договір укладений на підставі вказаного рішення селищної ради), і водночас, ця позовна вимога має ознаки господарського судочинства.
Відповідно до частини 1статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частини 2статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно вимог ч.4 ст.188 ЦПК України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 18 грудня 2024 року №1329 «Про надання згоди на укладання договору суборенди земельної ділянки, що знаходиться в оренді у Виробничо-комерційній фірмі «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, є основною вимогою у даній справі та має ознаки адміністративного судочинства, а похідна від неї позовна вимога про скасування Договір Суборенди земельної ділянки від 16 грудня 2024 року, укладеного між ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю код ЄДРПОУ 31411491, та ТОВ «ГРАНД РЕЗОРТ ГРУП», код ЄДРПОУ 44395626 зареєстрований в реєстрі за №2627, має ознаки господарського судочинства, які об'єднані позивачем в одне провадження, що прямо заборонено процесуальним законом та унеможливлює суд у належний спосіб та у відповідності до вимог чинного законодавства законно розглянути заявлений до вирішення спір, відтак суд приходить до висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , з огляду на неможливість їх розгляду у межах одного провадження.
За приписами п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
До подібних висновків дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2019 у справі № 917/375/18.
Зокрема, вирішуючи питання про процесуальні наслідки об'єднання позивачем вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, Велика Палата зазначила, що єдино можливим процесуальним рішенням суду в такому випадку є повернення позовної заяви з підстав порушення правил об'єднання позовних вимог.
З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем у позовній заяві об'єднано вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, суд убачає визначені п.2 ч.4 ст.185 ЦПК України підстави для повернення позовної заяви позивачу.
Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2, 4, 19, 20, 185, 258-261, 353, 354 ЦПК України, ст. ст. 1, 2, 20,65 ГПК України суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області, Третя особа: ВКФ «ПРОКСІМА» у вигляді ТОВ про визнання договору суборенди земельної ділянки від 19.12.2024 року недійсним та скасування рішення Сергіївської селищної ради від 18.12.2024 року №1329 - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання відповідно до ч.2ст.261ЦПК України та може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Юлія ШЕВЧУК