Справа № 495/1531/25
Номер провадження 2/495/1345/2025
19 березня 2025 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Кракатиці В.І.,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту народження, суд
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту народження, у якому просить суд:
- встановити факт народження дитини чоловічої статі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого в м. Можайськ, Московської області російської федерації.
- провести державну реєстрацію народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого в м. Можайськ, Московської області російської федерації, матір'ю якого є ОСОБА_3 , батька вказати відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України - ОСОБА_4 .
- зобов'язати Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) провести реєстрацію народження ОСОБА_1 шляхом поновлення актового запису.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що тривалий час його рідна мати - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 . Вони вели спільне господарство, займались його вихованням. Від цих відносин народився ОСОБА_1 ..
Все своє життя він мешкав на території України.
Оскільки позивач ОСОБА_1 народився на території російської федерації в м. Можайськ, його родичі, які займались його вихованням, зазначили його прізвище: « ОСОБА_6 ».
Однак, зі слів матері позивача ОСОБА_1 його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча це документально не підтверджено, оскільки його мати вказала відомості про батька з її слів, у зв'язку з тим, що його батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі на момент його народження.
Так, відповідно до довідки №17 від 10.02.2025 року ОСОБА_1 навчався в Краснокосянській загальноосвітній школі І-ІІ ступеня з 16.04.2013 року по 06.02.2014 року.
Згідно довідки №58 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 був зарахований до 1 класу Молозької ЗОШ І-ІІІ ступенів (наказ №31 від 01.09.2006 року), потім в 7 класі навчався в Краснокосянській загальноосвітній школі І-ІІ ступеня, потім був зарахований до 8 класу Молозької ЗОШ І-ІІІ ступенів (наказ №5 від 06.02.2014 року).
Випущено зі школи без видачі документів про базову загальну середню освіту, тому що позивач ОСОБА_1 є особою без громадянства. Видано табель про закінчення 9 класу.
Витребувати відомості щодо реєстрації народження ОСОБА_1 з російської федерації не передбачається можливим. Також його батько позбавлений можливості внести зміни до актового запису про його народження, а саме внести відомості про його батьківство, оскільки актовий запис складено на території російської федерації.
Встановлення факту народження необхідно ОСОБА_1 для отримання паспорту, який він не отримав при досягненні повноліття.
Отже, через те, що батьки позивача не зареєстрували його народження в органах реєстрації цивільного стану, він станом на теперішній час не має відповідних документів, які би підтвердили його особу, тому він звертається з даною позовною заявою до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Процесуальні дії у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 06 березня 2025 року було відкрито провадження по вказаній цивільній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, однак адвокат Бережна Т.Г., яка діє в його інтересах, надала заяву, згідно якої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засіданн я не з'явився, письмово вимоги позову визнав повністю та не заперечував проти їх задоволення, справу просив розглядати за його відсутності.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, повідомлявся у встановленому законом порядку.
За змістом ч. 1 ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Положенням ч. 3 та ч. 4 ст. 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст. 206 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, їх нормативно правове обґрунтування та позиція суду.
Судом встановлено, що тривалий час рідна мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 . Вони вели спільне господарство, займались вихованням позивача. Від цих відносин народився ОСОБА_1 ..
Все своє життя він мешкав на території України.
Оскільки позивач ОСОБА_1 народився на території російської федерації в м. Можайськ, його родичі, які займались його вихованням, зазначили його прізвище: « ОСОБА_6 ».
Однак, зі слів матері позивача ОСОБА_1 його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоча це документально не підтверджено, оскільки його мати вказала відомості про батька з її слів, у зв'язку з тим, що його батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі на момент його народження.
Так, відповідно до довідки №17 від 10.02.2025 року ОСОБА_1 навчався в Краснокосянській загальноосвітній школі І-ІІ ступеня з 16.04.2013 року по 06.02.2014 року.
Згідно довідки №58 від 21.02.2025 року ОСОБА_1 був зарахований до 1 класу Молозької ЗОШ І-ІІІ ступенів (наказ №31 від 01.09.2006 року), потім в 7 класі навчався в Краснокосянській загальноосвітній школі І-ІІ ступеня, потім був зарахований до 8 класу Молозької ЗОШ І-ІІІ ступенів (наказ №5 від 06.02.2014 року).
Випущено зі школи без видачі документів про базову загальну середню освіту, тому що позивач ОСОБА_1 є особою без громадянства. Видано табель про закінчення 9 класу.
Витребувати відомості щодо реєстрації народження ОСОБА_1 з російської федерації не передбачається можливим. Також його батько позбавлений можливості внести зміни до актового запису про його народження, а саме внести відомості про його батьківство, оскільки актовий запис складено на території російської федерації.
Встановлення факту народження необхідно ОСОБА_1 для отримання паспорту, який він не отримав при досягненні повноліття.
Отже, через те, що батьки позивача не зареєстрували його народження в органах реєстрації цивільного стану, він станом на теперішній час не має відповідних документів, які би підтвердили його особу, тому він звертається з даною позовною заявою до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.
Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі, чи поза ним. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради №789-ХІІ від 24.02.1991 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки і діти мають взаємні особисті немайнові та майнові права та обв'язки. Згідно зі ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Отже, юридичною підставою відносин між батьками та дітьми є кровне походження дітей від певних осіб (матері та батька), яке засвідчене державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому нормами СК України.
Згідно ч.1 ст.122 СК України, дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Відповідно до ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини ; за рішенням суду.
Відповідно до ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі №643/9245/18 (провадження №61-16732св19) зроблено висновок по застосуванню статті 130 СК України та вказано, що «закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України».
Однак, для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-текст є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, параграф 34, від 07 травня 2009 року). Аналогічні висновки зроблені Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в своїх постановах у праві №159/3926/18 (у ЄДРСР № 93053415) та у справі №530/1231/16-ц (у ЄДРСР № 88016592).
Згідно рекомендацій, викладених у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 р. № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст.136 СК України), - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст. 138 СК України), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.144 СК України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Статтею 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження та, за відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Згідно роз'яснень даних у п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» - рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою ВРУ № 789-ХП від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована одразу після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №591/6441/14-ц (провадження №61-6030св18) зазначено, що: «доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
За правилами ст.134 СК України, на підставі рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до Книги реєстрації народжень та видає нове свідоцтво про народження.
Відповідно до частини 3 п. 3.13 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 12.01.2011 року №96/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14.01.2011 року за №55/18793, у разі якщо втрачено актовий запис цивільного стану, складений компетентним органом іноземної держави, з якою Україною не укладено договору про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, або якщо законодавством іноземної держави встановлено інший порядок поновлення, відмінний від передбаченого законодавством України, а також у разі якщо витребувати документи про державну реєстрацію актів цивільного стану від компетентних органів іноземної держави неможливо (відповідь не надходить тривалий час, стихійне лихо, військові дії тощо), що підтверджується відповідними документами, актовий запис цивільного стану поновлюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника.
Так, на теперішній час у зв?язку з тим, що 1 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон), який набрав чинності з моменту його опублікування та передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-BР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (стаття 2).
На підставі вищевикладеного витребувати відомості щодо реєстрації народження ОСОБА_1 з російської федерації не передбачається можливим.
19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі "М. Т. проти України" ("M.T. v. Ukraine", заява № 950/17) (далі також - Рішення), у якому звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі "Каутзор проти Німеччини" ("Kautzor v. Germany", заява № 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі "Аренс проти Німеччини" ("Ahrens v. Germany", заява № 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі "Ружанські проти Польщі" ("Rozanski v. Poland", заява № 55339/00, § 78). На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі "Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини" ("Krasztian Barnabas Tot v. Hungary", заява № 48494/06, § 33-38)) (§ 24 Рішення).
Згідно із частинами першою та другою статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Проаналізувавши зміст вищенаведених статей можна відокремити такі умови, за наявності яких можливим є звернення до суду для встановлення фактів, що мають юридичне значення: факт, який потребує встановлення, має породжувати юридичні наслідки, тобто від нього повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; встановлення відповідного факту не пов'язано з наявністю спору про право; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення такого факту, або заявник не має можливості одержати (відновити) загублений (знищений) документ, який посвідчує необхідний факт; встановлення факту потрібно заявникові для конкретної мети.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як передбачено ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновки суду.
Дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до переконання про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту народження є обґрунтованими, доведеними, такими, що ґрунтуються на дійсних обставинах справи, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, керуючись ст. 7, 8, 19, 76-81, 128, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 280-284, 288, 289 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту народження - задовольнити в повному обсязі.
Встановити факт народження дитини чоловічої статі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого в м. Можайськ, Московської області російської федерації.
Провести державну реєстрацію народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого в м. Можайськ, Московської області російської федерації, матір'ю якого є ОСОБА_3 , батька вказати відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України - ОСОБА_4 .
Білгород-Дністровському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) провести реєстрацію народження ОСОБА_1 шляхом поновлення актового запису.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.Д.Анісімова