Справа № 132/494/25
1-кп/132/319/25
Ухвала
Іменем України
19 лютого 2025 року колегія суддів Калинівського районного суду Вінницької області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі судового засідання ОСОБА_4 , з участю прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання та обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024020000000185 від 30 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.113, ч.4 ст.408 КК України,
14.02.2025 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024020000000185 від 30 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.113, ч.4 ст.408 КК України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2025 року, визначено колегіальний склад суду (головуючий суддя ОСОБА_9 , склад колегії суддів: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ).
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 17.02.2025 року, кримінальне провадження призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Відповідно до ч.2 ст.315 КПК України, у підготовчому судовому засіданні на обговорення учасників судового провадження поставлено питання щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.
Прокурор ОСОБА_12 у судовому засіданні просив призначити кримінальне провадження до судового розгляду та викликати в судове засідання учасників процесу, зазначивши, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, підстав для прийняття судом рішення, передбаченого п.п.1-4, 6 ч.3 ст.314 КПК України, немає, а розгляд справи повинен здійснюватися у відкритому судовому засіданні.
Обвинувачений ОСОБА_13 та його захисник - адвокат ОСОБА_14 в судовому засіданні не заперечували проти призначення кримінального провадження до судового розгляду.
Заслухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, з'ясувавши їх позицію щодо заявлених клопотань, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Щодо обвинувального акту.
Положеннями ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
У п. 51 рішення ЕСПЛ у справі «Ващенко проти України» від 26 червня 2008 року зазначено: «Суд також нагадує, що поняття обвинувачення для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. «Фоті та інші проти Італії» (Foti and Others v. Italy), серія А N 56, п. 53, рішення від 10 грудня 1982 року, та «Озтурк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), серія А N 73, п. 53, рішення від 21 лютого 1984 року).
У рішенні у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що «…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. b ч. 3 ст. 6 Конвенції».
Згідно з ч.3 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 КПК України.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Отже, обов'язок щодо того, що обвинувальний акт повинен відповідати вимогам ст.291 КПК України, нормами кримінального процесуального закону покладається саме на прокурора.
При цьому законодавець надає суду право, а не встановлює обов'язок, під час підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України (постанова Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 520/8135/15-к, провадження № 51-203 км 17).
Положеннями ч.2 ст.291 КПК України встановлено вимоги до обвинувального акта, згідно з якими обвинувальний акт повинен містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого; прізвище ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складання та затвердження. Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
Згідно з положеннями ст.293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акту до суду прокурор зобов'язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику.
Дослідивши обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні суд приходить до висновку, що він містить усі необхідні елементи, що визначені в ч.2 ст.291 КПК України. Зокрема, в обвинувальному акті викладені всі фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, вказана правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та сформульовано обвинувачення, обвинувальний акт підписано слідчим та прокурором, до нього додано усі передбачені кримінальним процесуальним законом додатки.
Судом не встановлено таких його недоліків, які б перешкоджали суду призначити судовий розгляд.
Щодо призначення судового розгляду.
Кримінальне провадження підсудне Калинівському районному суду Вінницької області.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст.291 КПК України, підстави для прийняття рішення, передбаченого п.п.1-4 ч.3 ст.314 КПК України, відсутні.
Обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування - 12.02.2025 року було вручено обвинуваченому ОСОБА_8 та його захиснику - адвокату ОСОБА_15 .
Під час проведення підготовчого судового засідання також встановлено, що угода про визнання винуватості, у порядку статей 468, 469, 470, 472-475 КПК України, до суду не надходила.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали обвинувального акта з додатками, з огляду на відсутність підстав для прийняття інших, передбачених пунктами 1-4 ч.3 ст.314 КПК України рішень, суд приходить до висновку про необхідність призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.
Підстав для здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні не встановлено, а тому воно має бути розглянуто у відкритому судовому засіданні із забезпеченням повного фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.
Таким чином, беручи до уваги, що у підготовчому судовому засіданні жодних обставин, які б перешкоджали призначенню судового розгляду, не встановлено, суд під час підготовки до судового розгляду, з'ясувавши необхідність проведення судового розгляду у відкритому судовому засіданні, з'ясувавши питання про склад осіб, які братимуть участь у судовому розгляді, вчинивши всі необхідні для підготовки судового розгляду дії, завершує підготовку до судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.316 КПК України, суд після завершення підготовки до судового розгляду постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Строки призначення судового розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.21 КПК України кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.
Згідно до ч.1 ст.28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Частиною 2 ст.316 КПК України передбачений граничний строк для призначення судового розгляду, зокрема, судовий розгляд має бути призначений не пізніше десяти днів після постановлення ухвали про його призначення.
Щодо складу суду.
Відповідно до ч.3 ст.31 КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.
Разом із цим, згідно ч.10 ст.615 КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, крім здійснення кримінального провадження у суді, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.
Щодо клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу.
Прокурор ОСОБА_12 в судовому засіданні заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_13 та його захисник - адвокат ОСОБА_14 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора та продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Розглянувши заявлене клопотання, суд приходить до наступних висновків:
Судом достеменно встановлено, що під час досудового розслідування відносно підозрюваного ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк дії якого продовжено до 21.02.2025 року.
Відповідно до положень частин першої, третьої статті 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. … Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити зокрема виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
З дотриманням вищезазначених вимог процесуального закону, прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які полягають у тому, що ОСОБА_8 зможе переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Отже, враховуючи сукупність характеризуючих даних обвинуваченого, його соціальних зв'язків, тяжкість вчиненого ним кримінальних правопорушень, вид передбаченого покарання, з метою дотримання балансу між суспільним інтересом та правом особи на особисту свободу, та для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та уникнення встановлених ризиків, доцільно продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Згідно вимог частини 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (тобто статтями 176-213 КПК України).
Частиною першою статті 176 КПК України передбачено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також, статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Отже, підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України (частина 2 статті 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у клопотанні прокурор фактично посилається на те, що наявні ризики, які свідчать про можливе вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме те, що він може переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Ризик переховування від суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.
При визначенні імовірності переховування ОСОБА_8 від суду (правосуддя), суд враховує тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у цьому кримінальному провадженні. Так, кримінальні правопорушення за ч.2 ст.111, ч.2 ст.113 КК України, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від суду під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_8 переховуватися від суду, що узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26.06.2001 року, заява № 33977/96), де зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25.04.2000 року, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. У рішенні по справі «Летельє проти Франції», Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Разом з тим тяжкість можливого покарання не є єдиною підставою для висновку про існування у цьому провадженні ризику переховування обвинуваченого від суду.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Верховною Радою України (Закон України № 2102-IX від 24.02.2022 року), в Україні введено воєнний стан, який на теперішній час не скасований та продовжує діяти.
У зв'язку із цим, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою від 27.01.1995 року № 57. Так, згідно зазначених змін до Правил, з метою здійснення заходів правового режиму воєнного стану обмежено виїзд з України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, а також визначено перелік громадян України чоловічої статі, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, що мають можливість виїхати за кордон під час дії воєнного стану.
Згідно роз'яснень, наданих Верховним Судом у листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у пункті 8 зазначено, що оцінюючи ризики, які обґрунтовують доцільність застосування запобіжних заходів загалом та тримання під вартою зокрема, слідчий суддя (суд) керується всіма наявними матеріалами клопотання про застосування (продовження) запобіжного заходу. Водночас як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію.
Внаслідок збройної агресії російської федерації, Україною з 24.02.2022 року, згідно відкритих даних, не контролюється понад 20 відсотків власної території, що створює додаткові можливості для залишення території України, в тому числі поза офіційними пунктами пропуску.
Існують способи виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які відносяться до категорії військовозобов'язаних, і через офіційні пункти пропуску, доприкладу, у зв'язку із наявністю інвалідності, або з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Також існують реальні можливості переховування обвинуваченого і на тимчасово окупованих територіях України.
Окрім того, на переконання суду у даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає в необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства. При цьому належить враховувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків розгляду кримінального провадження, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Слід також зауважити, що реальна можливість вільної зміни свого місця проживання та/або місця перебування підвищує ймовірність переховування від суду, а тому в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати передбачену статтями 23 та 224 КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме - спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
При цьому, суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_8 зможе незаконно впливати на свідків, з метою можливої зміни ними своїх попередніх показів у суді, оскільки йому були вручені копії матеріалів кримінального провадження та відомі не лише анкетні дані вказаних осіб, але й їх фактичне місце проживання, а також зміст наданих ними показів.
Отже, існування відповідного ризику обумовлено тим, що показання свідків щодо обставин вчинення злочину мають значення для кримінального провадження та можуть суттєво вплинути на становище обвинуваченого, а тому наявні обґрунтовані підстави вважати, що останній наділений потенційною можливістю впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою схилити їх змінити свої показання в суді, для уникнення або мінімізації кримінальної відповідальності.
Невиключено і те, що ОСОБА_8 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, що в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження підтверджує наявність відповідного ризику.
Таким чином, колегія суддів приходить до переконливого висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу
У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 року «Про взяття під варту до суду» зазначається, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.
При вирішенні питання доцільності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до вимог частини першої статті 178 КПК України, судом враховуються такі обставини як вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винним у їх вчиненні, а також вільний вибір місця знаходження та проживання, що може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти ризикам, встановленим судом.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів вважає, що фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, вказують на обґрунтованість застосування судом саме запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
При цьому, наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, відсутність у нього наміру переховуватися чи залишати територію Україну, що випливає з матеріалів судового провадження, не є безумовними підставами для застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вказані обставини не мають такого ступеню довіри, які можуть бути враховані судом, як такі, що мають запобіжний вплив на поведінку обвинуваченого, та не є такими, що спростовують встановлені судом ризики.
Беручи до уваги те, що у суду відсутні докази, які б свідчили про те, що ризики передбачені п.п.1, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зникли, а тому оскільки підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_8 не встановлено, колегія суддів приходить до висновку про необхідність продовження відносно нього дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені ризики виправдовують продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Враховуючи вищевикладене, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 необхідно продовжити на шістдесят днів, до 19 квітня 2025 року включно.
Колегія суддів при постановленні цієї ухвали, не визначає розмір застави виходячи з положень статті 183 КПК України.
Керуючись ст.ст.314-316, 350, 369-372, 376, 392 КПК України, колегія суддів -
Призначити кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.113, ч.4 ст.408 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області на 28 лютого 2025 року на 13год.00хв.
Розгляд кримінального провадження здійснювати колегіально у складі трьох професійних суддів.
В судове засідання викликати учасників судового провадження.
Клопотання прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_16 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 - задовольнити.
Продовжити дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниця Вінницької області, громадянина України, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.2 ст.113, ч.4 ст.408 КК України, терміном на 60 (шістдесят) днів, до 19 квітня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Ухвала в частині продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий суддя
Судді