20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/3292/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Дроботова Т. Б., Міщенко І. С.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Тернопільської обласної ради
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 (суддя Бондарчук В. В.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 (головуючий суддя Андрієнко В. В., судді Буравльов С. І., Шапран В. В.)
у справі № 910/3292/24
за позовом Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»
до Тернопільської обласної ради
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У березні 2023 року Акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Тернопільської обласної ради про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у березні 2020 року під час проведення Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Тернопільській області планової фінансової перевірки філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Тернопільська РД», позивачу стало відомо про державну реєстрацію належного Акціонерному товариству «Національна суспільна телерадіокомпанія України» приміщення (гаражу за літерою Б), що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 5, за Тернопільською обласною радою. Зокрема, право власності на вказаний об'єкт нерухомості було зареєстроване за Тернопільської обласної ради 20.06.2019, про що державним реєстратором Тернопільської РДА був внесений відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Підставою цієї реєстрації зазначено свідоцтво про право власності на будівлі від 08.05.2001, видане Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, та довідка від 10.05.2019 № 89, яка видана ФОП Вдовинюк О. М. Разом із тим, за твердженням позивача, це нерухоме майно належить Акціонерному товариству «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (правонаступнику Національної телекомпанії України) на підставі передавального акта необоротних активів, оборотних активів та зобов'язань, затвердженого наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 17.01.2017 № 3, балансоутримувачем якого є філія Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Тернопільська РД».
16.09.2024 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025, позовні вимоги задоволено.
25.02.2025 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 910/3292/24.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 910/3292/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 292 055 грн, що становить менше ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позовів в загальному до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд вважає за можливе розглянути матеріали касаційної скарги у справі № 910/3292/24 у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільської обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі № 910/3292/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Т. Б. Дроботова
І. С. Міщенко