20 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1035/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалишкан Україна"
на рішення Господарського суду Київської області
у складі судді Конюх О.В.,
від 09.08.2024
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Владимиренко С.В., Ходаківської І.П., Демидової А.М.,
від 12.11.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ен Ес Ай Буд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалишкан Україна"
про стягнення 1 522 292,73 грн,
за участю представників:
від позивача: Кучерявий В.О.,
від відповідача: не з'явилися.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд» звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна про стягнення 1 221 892,80 грн основного боргу за договором поставки №5-21/П від 26.07.2021, 26 188,51 грн 3% річних за періоди 22.03.2023 по 05.06.2023 та з 10.07.2023 по 26.03.2024, 25 842,46 грн інфляційних втрат за періоди з квітня по травень 2023 року та з липня 2023 року по лютий 2024 року, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а також 248 368,96 грн пені, нарахованої на підставі пункту 7.5 Договору за періоди з 09.02.2022 по 09.08.2022 та з 12.08.2021 по 12.02.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині недопоставки товару на спірну суму.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
26.07.2021 між відповідачем (Постачальником) та позивачем (Покупцем) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити у встановлені Договором строки продукцію ТМ Master Builders Solutions (товар), визначену у відповідних видаткових накладних, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною Договору, а покупець - прийняти та оплатити поставлений Товар.
Згідно з пунктом 2.1 Договору кількість товару в окремій партії зазначається у видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару.
Пунктами 4.2, 4.3 Договору сторони погодили, що Покупець отримує від Постачальника товар по 100% передоплаті за ціною, вказаною у рахунку з урахуванням доставки на об'єкт Покупця. Моментом переходу права власності на товар до Покупця є дата виписки видаткової накладної на товар.
Товар, що поставляється за цим договором, відвантажується Покупцю окремими партіями у встановлений сторонами строк згідно умов цього Договору (пункт 5.1 Договору).
Згідно з пунктом 5.2 Договору першою подією взаємодії сторін щодо поставки партії товару є оформлення заявки покупцем згідно з пунктом 5.4 договору. Форма заявки - Додаток 1 до Договору.
Постачальник зобов'язується поставити партію товару, визначену у заявці Покупця, протягом 14 робочих днів з моменту погодження сторонами умов та термінів поставки, асортименту, ціни та кількості товару у кожній партії, що фіксується в рахунках-фактурах на кожну партію товару. Сторонами можуть бути погоджені інші строки поставки (пункт 5.5 Договору).
Базис постачання товарів може бути FCA зі складу Постачальника за адресою 08130, Київська область, Києво-Святошинський район, Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова 22, або CPT до місця постачання матеріалу за адресою: Україна, за межами населених пунктів в межах території Анатолівської, Краснопільської та Ташинської сільських рад Березанського району Миколаївської області (пункт 5.6 Договору).
Товар вважається прийнятим за кількістю відповідно до товарно-транспортних документів. Приймання товару зі кількістю здійснюється в момент передачі товару Покупцю за адресою: Україна, за межами населених пунктів в межах території Анатоліївської, Краснопільської та Ташинської сільських рад Березанського району Миколаївської області (пункт 6.1 Договору).
Якщо виявлено нестачу, уповноважені представники Покупця та Постачальника в момент передачі товару складають відповідний акт нестачі. Товар, відсутність якого зафіксована в акті, має бути доставлений протягом 5 днів з моменту підписання акта сторонами (пункт 6.2 Договору).
У випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України. Постачальник за прострочення поставки товару сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у той період, від суми товару, що непоставлений, за кожен день прострочення (пункти 7.1, 7.5 Договору).
Сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов'язань, зумовлене обставинами, що не залежать від волі і бажання Сторін і які не можна було передбачити при укладенні Договору, включаючи війни, перевороти, надзвичайний стан, епідеміє, блокади, ембарго, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха (форс-мажорні обставини). Документ, виданий відповідною торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом, є належним доказом, що підтверджують наявність і тривалість дій обставин непереборної сили. Сторона, що не виконує свої зобов'язання внаслідок дій непереборної сили повинна повідомити про це іншу сторону протягом 5-ти (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення. Всі інші обставини не є обставинами непереборної сили і такими не вважаються (пункт 8.1 Договору).
Цей Договір вступає в силу з 26.07.2021 та діє до 27.07.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо жодна зі сторін не направить іншій стороні письмового повідомлення про розірвання договору за 30 календарних днів до дати припинення Договору, то Договір вважається автоматично пролонгованим на 1 рік (пункт 11.1 Договору).
Відповідачем виставлений позивачу рахунок №513 від 14.09.2021 на суму 2 632 032,00 грн, у тому числі ПДВ. В свою чергу, позивач платіжною інструкцією №2554 від 30.09.2021 сплатив відповідачу 2 632 032,00 грн із призначенням платежу згідно Договору та рахунку №513 від 14.09.2021. Відповідач поставив позивачу товар згідно з видатковою накладною №580 від 27.09.2021 на суму 346 320,00 грн, згідно з видатковою накладною №648 від 20.10.2021 на суму 761 904,00 грн, згідно з видатковою накладною №660 від 25.10.2021 на суму 761 904,00 грн, згідно з видатковою накладною №669 від 27.10.2021 на суму 761 904,00 грн. Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 2 632 032,00 грн.
Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №409 від 28.07.2021 на суму 2 355 603,60 грн, у тому числі ПДВ. Позивач згідно з платіжною інструкцією №1710 від 28.07.2021 сплатив відповідачу 2 355 603,60 грн із призначенням платежу згідно рахунку №409 від 28.07.2021. В свою чергу, відповідач здійснив поставку товару згідно з видатковою накладною №570 від 23.09.2021 на суму 767 184,00 грн, згідно з видатковою накладною №537 від 14.09.2021 на суму 767 184,00 грн, згідно з видатковою накладною №529 від 13.09.2021 на суму 767 184,00 грн. Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 2 301 552,00 грн, отже сума недопоставленого товару складає 54 051,60 грн.
Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №542 від 27.09.2021 на суму 54 745,20 грн, у тому числі ПДВ , який позивачем оплачений згідно з платіжною інструкцією №2969 від 02.11.2021 на суму 54 745,20 грн. В свою чергу, відповідач за видатковою накладною №690 від 08.11.2021 поставив позивачу товар на суму 54 745,20 грн.
29.10.2021 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №601 від 29.10.2021 на суму 3 893 328,00 грн, у тому числі ПДВ. Позивач згідно з платіжною інструкцією №2953 від 29.10.2021 сплатив відповідачу 3 893 328,00 грн із призначенням платежу згідно з рахунком №601 від 29.10.2021. Відповідач, в свою чергу, поставив позивачу товар згідно з видатковими накладними №723 від 29.11.2021 на суму 751 344,00 грн, №732 від 03.12.2021 на суму 751 344,00 грн, №745 від 10.12.2021 на суму 751 344,00 грн, №748 від 13.12.2021 на суму 751 344,00 грн, №14 від 13.01.2022 на суму 751 344,00 грн, №27 від 26.01.2022 на суму 136 608,00 грн. Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3 893 328,00 грн.
25.01.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №14 від 25.01.2022 на суму 4 195 656,00 грн, у тому числі ПДВ. Позивач сплатив згідно з платіжними інструкціями №191 від 25.01.2022 - 1 000 000,00 грн, №219 від 27.01.2022 - 1 000 000,00 грн та №281 від 04.02.2022 - 2 656 860,00 грн. В свою чергу, відповідач поставив позивачу товар згідно з видатковими накладними №28 від 26.01.2022 на суму 662 472,00 грн, №30 від 31.01.2022 на суму 809 688,00 грн, №33 від 03.02.2022 на суму 809 668,00 грн, №42 від 10.02.2022 на суму 809 688,00 грн. Таким чином, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3 091 536,00 грн, отже сума недопоставленого товару становить 1 565 324,00 грн.
Загальна сума недопоставленого відповідачем позивачу товару становить 1 619 376,00 грн.
Позивач листом №08/08-6 від 19.08.2022 просив відповідача повернути надлишково перераховані кошти за будівельні матеріали на суму 1 619 376,00 грн.
У відповідь на вказаний лист відповідач листом №4/2/23 від 04.01.2023, з посиланням на введення воєнного стану в Україні, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, просив переглянути рішення позивача про повернення передоплати та проведення перемовин щодо нових умов поставки та підписання Додаткової угоди.
Позивач надіслав на адресу відповідача претензію-вимогу №27/02-01 від 27.02.2023 щодо повернення суми попередньої оплати за Договором, яка отримана відповідачем 14.03.2023, про що свідчить відмітка на поштовому відправленні №02091 0949053 5.
Відповідач згідно з платіжними інструкціями №4588 від 05.06.2023, №4617 від 10.07.2023 повернув позивачеві грошові кошти на суму 397 483,20 грн. Призначення платежу у вказаних платіжних інструкціях вказано «повернення надлишково перерахованих коштів згідно з листом №08/08-6 від 19.08.2022».
Станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом сума переплати за Договором становить 1 221 892,80 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Київської області рішенням від 09.08.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд» задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чалишкан Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ен Ес Ай Буд» 1 211 892,80 грн основного боргу, 172 825,83 грн пені, 26 188,51 грн процентів річних, 25 842,63 грн інфляційних втрат, 21 701,25 грн судового збору.
Рішення судів обґрунтовані тим, що доводи позивача про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором знайшли своє підтвердження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чалишкан Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №911/1035/24, у якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій прийшли до хибних висновків щодо встановлення обставин визначення сторонами договору поставки строків поставки та при визначенні строків неправильно застосували положення статей 251, 252 ЦК України, якими визначено правову природу понять строку й терміну та алгоритм їх визначення та не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 9901/120/19, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19;
-не застосували до спірних правовідносин положення статей 203, 215, 241 ЦК України та не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2187/18, внаслідок чого дійшли до хибних висновків про неукладеність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № АО/ППС-30-06-1 від 30.06.2024, підписаної адвокатом Скакуном Олегом Петровичем;
- не врахували правових висновків щодо застосування статей 14, 237 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, відповідно до яких при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому визнання судом заяви про зарахування зустрічної однорідної вимоги неукладеною є вирішенням судом окремої позовної вимоги питання щодо вирішення якої позивач не ставив перед судом.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Верховний Суд неодноразово наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК України покладено на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підставою для касаційного оскарження рішення та постанови судів попередніх інстанцій у цій справі відповідачем визначено пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб'єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об'єктний критерій.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
У справі, що розглядається № 911/1035/24, предметом спору є вимоги про зобов'язання відповідача здійснити повернення позивачеві грошових коштів, сплачених як передоплата за договором поставки №5-21/П від 26.07.2021.
З аналізу постанови Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, наведеної відповідачем в обґрунтування доводів касаційної скарги вбачається, що обставини цієї справи не є подібними обставинам справи №911/1035/24.
Як зазначено в пункті 18 постанови від 20.11.2020 у справі Верховний Суд у цій справі перевіряв правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з грудня 2018 року по січень 2019 року у зв'язку із простроченням відповідача щодо оплати вартості поставленої продукції.
У пунктах 29, 31 цієї постанови зазначено про те, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов'язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов'язання. З урахуванням положень статті 253 ЦК України щодо початку перебігу строку, період у часі, упродовж якого має місце прострочення боржника (відповідача) щодо виконання зобов'язання з оплати перед кредитором (позивачем), починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок, а саме з наступного дня після проведення реєстрації податкової накладної позивачем-постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних. Якщо останній день строку для оплати товару припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 ЦК України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Подібних обставин у справі № 911/1035/24 не встановлено.
Отже, не є релевантними для справи № 911/1035/24 висновки щодо застосування приписів статей 251, 252 ЦК України, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 910/13071/19, оскільки правовідносини у цих справах істотно відмінні за підставами позову та фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведених до порівняння постановах Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.
Щодо наведеної відповідачем постанови від 12.09.2019 у справі №9901/120/19, то у цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилася, що аналіз норм Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та Регламенту ВРП дає підстави для висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин чинне законодавство не містило положень, які б визначали конкретні строки здійснення членом Дисциплінарної палати ВРП попередньої перевірки дисциплінарної скарги, переданої йому на розгляд. Закон лише визначає термін розгляду дисциплінарної справи, який обчислюється з моменту її відкриття, і до якого не входить стадія попереднього розгляду скарги.
Здійснені у цій постанові посилання на положення статей 251, 252, 253 ЦК України, не є висновком щодо їх застосування. Крім того, правовідносини у справі № 9901/120/19 не є подібними до справи № 911/1305/24 ні за суб'єктним складом цих відносин, ні за предметом та підставами позовів, ні за правовим регулюванням.
Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновки, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 910/18812/17, від 08.07.2019 у справі №910/19776/17, від 02.04.2019 у справі № 904/2187/18, та не застосування до спірних правовідносин положень статей 203, 215, 241 ЦК України, внаслідок чого суди дійшли до хибних висновків про неукладеність заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №АО/ППС-30-06-1 від 30.06.2024, підписаної адвокатом Скакуном Олегом Петровичем, то вони свого підтвердження не знаходять.
У справі №910/18812/17 Компанія "Остексперт Лімітед" ("Ostexpert Limited") звернулась до суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним договору застави; визнання застави за договором застави акцій припиненою; застосування наслідків недійсності договору застави акцій шляхом припинення у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідного обтяження та вилучення відповідного запису.
У справі № 910/19776/17 Приватне акціонерне товариство "Запорізьке кар'єроуправління" звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний майданчик" про визнання недійсним договору оренди від 12.01.2017 № 120117.
У справі № 904/2178/18 ТОВ "Крост" звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Управління виробничо-технологічного комплектування Маріупольбуд" про визнання недійсним договору №2017-0110 про надання послуг спецтехнікою від 01.10.2017 та зобов'язання повернути 177 600,00 грн, які перераховані на виконання такого договору. Зустрічний позов мотивований тим, що спірний договір вчинено без відповідного волевиявлення ТОВ "Крост", особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину, а також, що спірний договір сторонами не виконувався. Оплату послуг товариство пояснило помилкою бухгалтерії його підприємства.
Тобто позовні вимоги у наведених справах були обґрунтовані, зокрема тим, що оспорювані договори від імені позивачів укладені їх представниками з перевищенням повноважень.
У справі № 911/1305/24 подібні вимоги не заявлялися. Крім того, у жодній з наведених скаржником справ не вирішувалося питання щодо зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі заяви відповідача.
Тобто правовідносини у справах №910/18812/17, № 910/19776/17, № 904/2178/18 не є подібними до справи № 911/1305/24 ні за суб'єктним складом цих відносин, ні за предметом та підставами позовів, ні за правовим регулюванням.
Безпідставним є і посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21 щодо застосування статей 14, 237 ГПК України. У цій справі Верховний Суд зазначив про те, що незалежно від надання (присвоєння) учасником справи назви його заяві, вимоги заяви мають оцінюватися судом виходячи з її змісту, зокрема, її прохальної частини. Не можна вважати розгляд судом заяви, в якій позивачем одночасно зменшено розмір однієї частини майнової вимоги, а розмір іншої збільшено, виходом суду за межі позовних вимог в розумінні частини другої статті 237 ГПК України, оскільки процесуальне законодавство не обмежує позивача в праві, відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України, заявити про збільшення або зменшення розміру позовних вимог шляхом подання однієї заяви, тобто, не встановлено правил та/чи обмежень щодо кількісного показника таких заяв, або, що зміст заяви не може містити в собі вимогу про зменшення розміру однієї частини майнової вимоги та збільшення розміру іншої частини майнової вимоги одночасно.
У справі № 911/1035/24 судами попередніх інстанцій не встановлено обставин подання позивачем заяви про збільшення / зменшення позовних вимог, яка не була врахована судами попередніх інстанцій при вирішенні спору. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, не є релевантними для справи № 911/1035/24. Вирішення судами попередніх інстанцій спору відбулося в межах заявлених позивачем позовних вимог, а наведені скаржником доводи зводяться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Отже підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Оскільки з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалишкан Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №911/1035/24 підлягає закриттю відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Керуючись статями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чалишкан Україна" на рішення Господарського суду Київської області від 09.08.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 у справі №911/1035/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
В. Студенець