79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
21.03.2025 Справа № 914/111/25
Господарський суд Львівської області у складі судді З.П. Гоменюк, розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛ-ПЛАСТ», с. Старий Яр, Львівська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 1», м. Сколе, Львівська область
про стягнення заборгованості за договором поставки №18/05/2023 від 18.05.2023 у розмірі 286767,23 грн.
Без участі сторін.
ПРОЦЕС.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛ-ПЛАСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 1» про стягнення заборгованості за договором поставки №18/05/2023 від 18.05.2023 у розмірі 286767,23 грн, з яких: 205700,48 грн - основна заборгованість, 45938,57 грн - пеня, 25922,60 грн - інфляційні втрати та 9205,58 грн - 3% річних.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2025, справу №914/111/25 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..
Ухвалою від 20.01.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановив здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно з положеннями частини 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Дослідивши наявні у справі докази та викладені у заявах по суті спору пояснення, врахувавши, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даного спору, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи підписав рішення без його проголошення.
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН.
Аргументи позивача.
В обґрунтуванні заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що між ним та відповідачем укладено договір поставки №18/05/2023 від 18.05.2023. На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 555660,71 грн, про що свідчать наявні видаткові накладні, на які покликається ТОВ «ТАЛ-ПЛАСТ» у своїй позовній заяві.
Натомість, відповідач отримав товар без зауважень щодо його якості та кількості відповідно до видаткових накладних та здійснив лише часткову оплату на суму 349960,23 грн.
Враховуючи умови договору, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 205700,48 грн заборгованості за поставлений ним товар.
Окрім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 45938,57 грн пені на підставі п. 6.2. договору за видатковими накладними №РН-0000409 від 22.05.2023, №РН-0000606 від 29.06.2023 та №РН-0000946 від 22.08.2023. Разом з цим, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 25922,60 грн - інфляційних втрат та 9205,58 грн - 3% річних за цими ж видатковими накладними.
Аргументи відповідача.
Відповідач проти задоволення позову не заперечив, відзиву на позовну заяву чи заяву про продовження строку для подання відзиву у встановлений ухвалою суду від 20.01.2025 року п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали не подав, поважності причин пропуску строку для подання відзиву або заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву, заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавав.
18.10.2023 введено в дію положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами «№3200-IX від 29.06.2023».
Зазначеним законом внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими осіб, визначених частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, в обов'язковому порядку зобов'язано зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами.
Відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Згідно з відповіддю №6222385 від 14.01.2025 про наявність зареєстрованого кабінету ЄСІІТС, відповідач має такий кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС від 14.02.2024 року.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Пунктом 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Цією ж нормою закону врегулювано, насамперед, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З довідки про доставку електронного листа судом вбачається, що відповідач отримав ухвалу від 20.01.2025 про відкриття провадження у своєму електронному кабінеті 22.01.2025 о 10:51.
Таким чином, суд зазначає про те, що ухвала від 20.01.2025 про відкриття провадження вручена відповідачу 22.01.2025, а відтак, останній мав строк для подання відзиву до 06.02.2025 включно.
Окрім того, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, судові засідання та інформація щодо справ, які розглядаються судом, є відкритими, крім випадків, установлених законом. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. Додатковим способом інформування про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, місце, дату і час судового засідання, може бути надання інформації з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія. Програмними засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, у тому числі мобільного застосунку Порталу Дія, може бути також забезпечено додаткове інформування сторін спору, авторизованих через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний застосунок Порталу Дія, шляхом відображення в електронній формі судового рішення у справі, виконавчого документа. Інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюдненою на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Таким чином, суд зазначає, що сторони є належним чином повідомлені про розгляд справи у суді та мали можливість, передбачену законом на реалізацію своїх прав та виконання обов'язків.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до чинного законодавства України, враховуючи належне повідомлення сторін про судовий розгляд справи, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та достатність доказів, які містяться у матеріалах справи для вирішення спору, з урахуванням закінчення строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
18.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛ-ПЛАСТ» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 1» (надалі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №18/05/2023 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується за замовленням покупця виготовити та передати у власність покупцю плити піно полістирольні, заглушки з пінополістиролу (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору
Згідно пункту 1.2. договору, поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлень покупця. У замовленні покупець вказує асортимент (марку) та кількість товару, що підлягає поставці у конкретній партії, строки виконання замовлення, умови поставки товару. Ціна кожної партії товару попередньо узгоджується сторонами, вказується постачальником у рахунках на оплату та видаткових накладних на товар.
Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що передача товару постачальником покупцю здійснюється згідно із законодавством в пункті поставки товару за участю уповноважених представників сторін. Передача товару покупцю оформляється видатковими накладними. Повноваження представника покупця на отримання товару мають бути підтверджені письмовим дорученням, оформленим у встановленому законодавством порядку.
Товар і всі ризики його втрати та/або пошкодження, а також обов'язок несення витрат, пов'язаних з товаром, переходять до покупця з моменту передачі товару покупцю та підписання сторонами видаткових накладних. Дата підписання сторонами видаткових накладних є датою поставки товару (п. 3.5. договору).
Відповідно до п. 3.7. договору, при отриманні товару від постачальника покупець зобов'язаний здійснити перевірку товару та прийняти його за якістю та кількістю. Одночасно з прийманням товару по кількості та якості покупець зобов'язаний перевірити маркування та пакування у відповідності до вимог, що як правило пред'являються до маркування та пакування такого товару.
У разі відсутності у покупця зауважень до кількості та якості товару, що поставляється, а також до пакування та маркування, покупець зобов'язаний прийняти товар (п. 3.8. договору).
Пунктом 3.9. сторони дійшли згоди про те, що претензії щодо якості товару можуть бути пред'явлені покупцем протягом трьох днів з дати поставки товару.
Згідно пунктів 4.1.-4.2. договору, загальна сума такого визначається загальною вартістю поставленого товару згідно з умовами цього договору. Ціна партії товару визначається на підставі ціни товару, яка вказується у видатковій накладній.
Відповідно до п. 4.3. договору покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом 30% вартості по факту поставки товару та на підставі виставленого постачальником рахунку.
Покупець зобов'язується оплатити решта 70% вартості поставленого товару від 45 до 60 календарних днів з дати поставки партії товару (п. 4.4. договору).
Згідно умов, викладених у пункті 4.6. договору, форма розрахунків: безготівкова шляхом банківського переказу коштів на поточний рахунок постачальника.
Пунктами 4.7.-4.8. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний у платіжних документах на оплату за поставлену партію товару вказувати номер і дату цього договору та номер і дату рахунку та/або видаткової накладної, за якою здійснюється оплата. Сторони домовилися, що у разі відсутності у платіжних документах покупця посилання на цей договір (зокрема, при наявності посилання тільки на номер та дату рахунку та/або видаткової накладної, або зазначення неправильного номеру та/чи дати договору) всі кошти, які надійшли на поточний рахунок постачальника від покупця, вважаються такими, що перераховані покупцем за поставлений товар за цим договором.
Сторони домовилися, що у разі відсутності у платіжних документах покупця посилання на номер і дату рахунку та/або видаткової накладної (за наявності посилання на цей договір) всі кошти, які надійшли на його поточний рахунок від покупця, на свій розсуд на погашення боргу за цим договором (п. 4.9. договору).
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних, а саме:
- №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн разом з ПДВ;
- №РН-0000484 від 06.06.2023 на суму 103800,23 грн, у т.ч. й ПДВ;
- №РН-0000606 від 29.06.2023 на суму 103800,24 грн з ПДВ;
- №РН-0000946 від 22.08.2023 на суму 98100,00 грн разом з ПДВ;
- №РН-0001652 від 15.12.2023 на суму 23287,50 грн, у т.ч. й ПДВ;
- №РН-0000424 від 02.04.2024 на суму 8572,50 грн з урахуванням ПДВ;
- №РН-0000425 від 02.04.2024 на суму 114300,00 грн разом з ПДВ.
Згадані видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін з обох сторін та скріплені відтиском печаток позивача та відповідача.
До матеріалів позовної заяви позивач також долучив копії товарно-транспортних накладних:
- №0000000361 від 22.05.2023;
- №0000000426 від 06.06.2023;
- №0000000531 від 29.06.2023;
- №0000000831 від 22.08.2023;
- №0000001463 від 15.12.2023;
- №0000000408 від 02.04.2024;
- №0000000410 від 02.04.2024.
Товарно-транспортні накладні також підписані представниками ТОВ «ТАЛ ПЛАСТ» та ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 1» і містять відтиски печаток позивача та відповідача.
Позивач також виставив відповідачу рахунки-фактури:
- №СФ-0001366 від 14.12.2023 на суму 305877,47 грн з ПДВ. У зазначено рахунку визначено, що такий дійсний до сплати до 22.12.2023.
- №СФ-0001367 від 14.12.2023 на суму 23287,50 грн з ПДВ. У зазначено рахунку визначено, що такий дійсний до сплати до 22.12.2023.
- №СФ-0000084 від 29.03.2024 на суму 122872,50 грн з ПДВ. У зазначено рахунку визначено, що такий дійсний до сплати до 04.04.2024.
Позивачем також надано виписку за рахунками за 21.08.2023, відповідно до якої ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 1» 21.08.2023 перерахувало ТОВ «ТАЛ ПЛАСТ» 103800,23 грн з призначенням платежу: «За плити пінополістирольні зг видаткової накладної №РН-0000484 від 06.06.2023 року. У сумі 86500,19 грн, ПДВ - 20% 17300,04 грн».
Згідно виписки по рахунку ТОВ «ТАЛ ПЛАСТ» від 14.12.2023, відповідач перерахував позивачу 23287,50 грн з призначенням платежу: «За тмц зг рах№СФ-0001367 від 14.12.2023 року, у сумі 19406,25 грн, ПДВ - 20% 3881,25 грн» та 100000,00 грн з призначенням платежу: «За тмц зг рах№СФ-0001366 від 14.12.2023 року, у сумі 83333,33 грн, ПДВ - 20% 16666,67 грн».
Відповідно до виписки по рахунку позивача за 29.03.2024, ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 1» сплатило ТОВ «ТАЛ ПЛАСТ» 122872,50 грн з призначенням платежу: «За тмц зг рах№СФ-0000084 від 29.03.2024 року, у сумі 102393,75 грн, ПДВ - 20% 20478,75 грн».
Крім того, позивач також долучає до матеріалів позовної заяви копію акта взаєморозрахунків з контрагентом ТзОВ «ЛЬВІВ-БУД 1» станом за період з 01.01.23 по 23.12.24, згідно якого у відповідача наявна перед позивачем заборгованість у розмірі 205700,48 грн.
Згідно з п. 6.1. договору за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за даним договором вина сторона несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України.
Пунктом 6.2. договору сторонами передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день від суми простроченого платежу.
Згідно пункту 8.9. договору сторони домовились, що позовна давність для нарахування пені та штрафів за порушення зобов'язань за цим договором встановлюється в три роки.
Пунктами 7.1.-7.2. договору передбачено, що всі суперечки, що виникають у ході виконання даного договору або в зв'язку з ним, сторонами будуть вирішуватися в переговорах із прагненням їх вирішити. Будь-яка суперечка, що виникає за даним договором або в зв'язку з ним, не врегульована згодою сторін, підлягає передачі на розгляд і остаточне вирішення в господарських судах за місцем знаходження відповідача.
Відповідно до п. 8.6. договору, якщо сторони не встановлять іншого, будь-які повідомлення, що надсилаються ними одна одній, повинні бути складені у письмовій формі і повинні передаватися уповноваженими представниками сторін особисто, електронною поштою або факсом. Повідомлення вважається дійсним з моменту їх одержання адресатом. Повідомлення вважаються одержаними:
а) при передачі уповноваженим представникам сторони особисто - з моменту фактичної передачі такого повідомлення уповноваженому представникові другої сторони;
б) при передачі електронною поштою чи факсом - з моменту електронного підтвердження прийняття, за умови, що одержувач дійсно одержав чіткий текст факсу.
12.11.2024 поштовим відправленням №8100100464830 позивач надіслав на адресу відповідача лист-претензію за вих.№05/11-01 від 05.11.2024, у якому вимагав від ТОВ «ЛЬВІВ_БУД 1» протягом 10 робочих днів перерахувати на розрахунковий рахунок ТОВ «ТАЛ-ПЛАСТ» заборгованість у розмірі 205700,48 грн в тому числі ПДВ, а також штрафні санкції у розмірі 94135,20 грн. Крім того, позивач повідомив про те, що у випадку добровільної сплати заборгованості протягом 10 робочих днів він погоджується зменшити суму нарахованих штрафних санкцій до 47067,60 грн. Згаданий лист-претензія вручений відповідачу за довіреністю 22.11.2024. Однак, лист-претензія за вих.№05/11-01 від 05.11.2024 залишений без розгляду та реагування зі сторони ТОВ «ЛЬВІВ-БУД 1».
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, між позивачем та відповідачем виникли господарські зобов'язання на підставі укладеного договору поставки №18/05/2023 від 18.05.2023 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується за замовленнями покупця виготовити та передати у власність покупцю плити піно полістирольні, заглушки з пінополістиролу, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Статтею 655 Цивільного кодексу України також визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар згідно видаткових накладних: №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн разом з ПДВ; №РН-0000484 від 06.06.2023 на суму 103800,23 грн, у т.ч. й ПДВ; №РН-0000606 від 29.06.2023 на суму 103800,24 грн з ПДВ; №РН-0000946 від 22.08.2023 на суму 98100,00 грн разом з ПДВ; №РН-0001652 від 15.12.2023 на суму 23287,50 грн, у т.ч. й ПДВ; №РН-0000424 від 02.04.2024 на суму 8572,50 грн з урахуванням ПДВ; №РН-0000425 від 02.04.2024 на суму 114300,00 грн разом з ПДВ та товарно-транспортних накладних: №0000000361 від 22.05.2023; №0000000426 від 06.06.2023; №0000000531 від 29.06.2023; №0000000831 від 22.08.2023;№0000001463 від 15.12.2023; №0000000408 від 02.04.2024; №0000000410 від 02.04.2024.
Згідно положень ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.п. 4.3.-4.4. договору, покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом 30% вартості по факту поставки товару та на підставі виставленого постачальником рахунку. покупець зобов'язується оплатити решта 70% вартості поставленого товару від 45 до 60 календарних днів з дати поставки партії товару.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відтак, з огляду на дати поставки товару за долученими до матеріалів справи видатковими накладними, враховуючи приписи п. 4.4. договору з граничним терміном оплати 60 календарних днів, відповідач мав здійснити оплату поставленого товару наступним чином:
- за видатковою накладною №РН-0000409 від 22.05.2023 до 21.07.2023 включно;
- за видатковою накладною №РН-0000484 від 06.06.2023 до 07.08.2023 включно, адже останній день оплати припадав на 05.08.2023 (субота), що є вихідним днем;
- за видатковою накладною №РН-0000606 від 29.06.2023 до 28.08.2023 включно;
- за видатковою накладною №РН-0000946 від 22.08.2023 до 23.10.2023 включно, адже останній день оплати припадав на 21.10.2023 (субота), що є вихідним днем;
- за видатковою накладною №РН-0001652 від 15.12.2023 до 13.02.2024 включно;
- за видатковою накладною №РН-0000424 від 02.04.2024 та видатковою накладною №РН-0000425 від 02.04.2024 до 03.06.2024 включно, адже останній день оплати припадав на 01.06.2024 (субота), що є вихідним днем.
Таким чином, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 555660,71 грн. Однак, відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого йому позивачем товару на суму 349960,23 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками за рахунком позивача, згідно яких відповідачем було проведено оплати: 21.08.2023 на суму 103800,23 грн щодо оплати за видатковою накладною №РН-0000484 від 06.06.2023; 14.12.2023 на суму 100000,00 грн щодо оплати за видатковою накладною №РН-0000606 від 29.06.2023 та на суму 23287,50 грн попередньої оплати за видатковою накладною №РН-0001652 від 15.12.2023; 29.03.2024 на суму 122872,50 грн попередньої оплати за видатковою накладною №РН-0000424 ід 02.04.2024 та №РН-0000425 від 02.04.2024.
З огляду на вище наведене, судом досліджено та матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано та не подано доказів та заперечень щодо того, що у нього наявна заборгованість перед позивачем за поставлений йому товар за видатковими накладними: №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн, №РН-0000606 від 29.06.2023 на суму 3800,24 грн, №РН-0000946 від 22.08.2023 на суму 98100,00 грн. Таким чином, заборгованість відповідача за договором поставки №18/05/2023 від 18.05.2023 становить 205700,48 грн.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідач доказів погашення заборгованості суду не надав.
З огляду на вищевказані обставини, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі на суму 205700,48 грн.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9205,58 грн за видатковими накладними: №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн за період з 22.07.2023 по 10.01.2025; №РН-0000606 від 29.06.2023 на суму 103800,24 за період з 29.08.2023 по 13.12.2023 та на суму 3800,24 грн за період з 14.12.2023 по 10.01.2025; №РН-0000946 від 28.08.2023 року на суму 98100,00 грн за період з 24.10.2023 по 10.01.2025. Крім того, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 25922,60 грн інфляційних втрат за видатковими накладними: №РН-0000409 від 22.05.2023 за період з серпня 2023 по листопад 2024; №РН-0000606 від 29.06.2023 за період з вересня 2023 по листопад 2024; №РН-0000946 від 28.08.2023 року за період з листопада 2023 по листопад 2024.
Відповідно до 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.97 №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено факт несвоєчасної оплати відповідачем наданих послуг за поставлений позивачем товар згідно вище згаданих видаткових накладних, а позивачем, у свою чергу, було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за видатковими накладними: №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн, №РН-0000606 від 29.06.2023 на суму 3800,24 грн, №РН-0000946 від 22.08.2023 на суму 98100,00 грн, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, згідно якого, судом встановлено, що такий проведено позивачем вірно, а відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають до повного задоволення.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення 45938,57 грн пені за видатковими накладними: №РН-0000409 від 22.05.2023 на суму 103800,24 грн за період з 22.07.2023 по 21.01.2024; №РН-0000606 від 29.06.2023 за період з 29.08.2023 по 13.12.2023 на суму 103800,24 грн та за період з 14.12.2023 по 28.02.2024 на суму 3800,24 грн; №РН-0000946 від 28.08.2023 року на суму 98100,00 грн за період з 24.10.2023 по 23.04.2024.
Зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України).
Пунктом 8.9. договору передбачили, що позовна давність для нарахування пені та штрафів за порушення зобов'язань за цим договором встановлюється в три роки. Відтак, сторонами умовами договору, викладеного у п. 8.9. такого, погоджено, що позовна давність щодо нарахування пені та штрафу збільшена до 3 (трьох) років, що у свою чергу не суперечить статті 259 Цивільного кодексу України.
Крім того, відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Отже, станом на дату звернення до суду із заявленими позовними вимогами, строк позовної давності для нарахування пені у позивача не завершився.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, правовими наслідками порушення зобов'язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до приписів статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Таким чином, законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №916/1777/19.
У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором. Оскільки умови договорів не встановлювали періоду чи строку, за який нараховується пеня, а формулювання договорів щодо нарахування пені за кожен день прострочення лише визначає механізм її розрахунку (обчислення), пеня за прострочення виконання зобов'язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.
Відповідно до п. 6.2. договору, у випадку несвоєчасної оплати покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день від суми простроченого платежу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, у розмірі 45938,57 грн, судом встановлено, що позивачем він проведений вірно, а відтак підлягає задоволенню у повному обсязі.
Частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначає, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини другої статті 74 Господарського кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (справи «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»), де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Як передбачено п. 2 ч. 5 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за звернення до Господарського суду Львівської області із позовною заявою, сформованою за допомогою системи «Електронний суд» (документ сформовано13.01.2025), сплатив судовий збір у розмірі 3441,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №457 від 10.01.2025, тобто із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (4301,51 * 0,8 = 3441,21).
З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено у повному обсязі, з відповідача підлягає до стягнення 3441,21 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 20, 73,74,76-80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЬВІВ-БУД 1» (82600, Львівська область, місто Сколе, вулиця І. Франка, будинок 38, квартира 6; ідентифікаційний код 41757454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛ-ПЛАСТ» (81023, Львівська область, село Старий Яр, вулиця Лесі Українки, будинок 8; ідентифікаційний код 39727842) 286767,23 грн заборгованості, з яких: 205700,48 грн - основна заборгованість, 9205,58 грн - 3% річних, 25922,60 грн - інфляційні втрати, 45938,57 грн - пеня та 3441,21 витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 21.03.2025.
Суддя Гоменюк З.П.