ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.03.2025Справа № 910/517/25
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен-Ю.М.»
до Київської міської ради
про стягнення 344 444,44 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Феномен-Ю.М.» (надалі - ТОВ «Феномен-Ю.М.») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення 344 444,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним утриманням відповідачем грошових коштів позивача сплачених на виконання договору оренди земельної ділянки від 01.08.2023, який в судовому порядку визнаний недійсним, у зв'язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача 344 444,44 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.
06.02.2025 до Господарського суду міста Києва від Київської міської ради надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів повернення земельної ділянки.
11.02.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Феномен-Ю.М.» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач надав додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20230607-18245 від 18.07.2023 ТОВ «Феномен-Ю.М.» стало переможцем земельних торгів за лотом: «Продаж права оренди земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:62:010:0019) на вул. Данькевича Констянтина, 12, у Деснянському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови».
01.08.2023 між Київською міською радою та ТОВ «Феномен-Ю.М.» укладено договір оренди земельної ділянки (далі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець, за результатами земельних торгів на підставі підписаного протоколу про результати земельних торгів від 18.07.2023 №LRE001-UA-20230607-18245, передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової забудови (код виду цільового призначення - 02.09).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку, визначена за результатами земельних торгів, встановлюється у розмірі 7,08557 (сім цілих вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят сім стотисячних) відсотків від її нормативної грошової оцінки, що становить 344 444,44 грн.
Згідно із п. 4.2 Договору річна орендна плата за перший рік користування земельною ділянкою підлягає сплаті орендарем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди земельної ділянки. Гарантійний внесок, сплачений орендарем до початку земельних торгів, зараховується до річної орендної плати за перший рік користування земельною ділянкою, визначеної за результатами земельних торгів.
На виконання умов Договору, позивачем сплачено відповідачу річну орендну плату у розмірі 344 444,44 грн., що підтверджується платіжними інструкціями №2084 від 21.07.2023 та №773 від 01.08.2023.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі №910/14565/23 визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 01.08.2023, укладений строком на 5 років між Київською міською радою та ТОВ «Феномен-Ю.М.».
Постановою Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №910/14565/23 постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 в частині визнання договору оренди земельної ділянки від 01.08.2023 недійсним залишено без змін.
Спір у справі виник у зв'язку із утриманням Київською міською радою грошових коштів позивача без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим позивач вказує на обов'язок повернути кошти у розмірі 344 444,44 грн.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
За приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Таким чином, застосування статті 1212 Цивільного кодексу України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №904/5844/17.
Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 24.09.2016 у справі № 6-122цс14).
Судом встановлено, що відповідно до платіжних інструкцій №2084 від 21.07.2023 та №773 від 01.08.2023 позивачем перераховано відповідачу 344 444,44 грн. в якості річної орендної плати на виконання умов Договору.
В той же час, Договір визнано недійсним постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2024 у справі №910/14565/23, яка в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.09.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно із ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Отже, сплачена відповідачу річна орендна плата на виконання умов Договору, після того, як його визнано недійсним, підлягає стягненню на користь позивача згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України як така, що утримується відповідачем без достатньої правової підстави.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Оскільки Договір визнаний недійсним в судовому порядку, то кошти сплачені позивачем на його виконання утримуються відповідачем без достатньої правової підстави у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак сума у розмірі 344 444,44 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з Київської міської ради на користь ТОВ «Феномен-Ю.М.» безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 344 444,44 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен-Ю.М.» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Феномен-Ю.М.» (04211, м. Київ, вул. Йорданська, 6; ідентифікаційний код 36025119) безпідставно отримані кошти у розмірі 344 444 (триста сорок чотири тисячі чотириста сорок чотири) грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 4 133 (чотири тисячі сто тридцять три) грн. 33 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий