майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"18" березня 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1154/24
Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.
за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув
від відповідача: не прибув
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"
про стягнення 4 469 300 грн
Процесуальні дії по справі.
Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.11.2024 відкрив провадження у справі за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 4 469 300 грн. за правилами загального позовного провадження, перше підготовче засідання призначено на 19.12.2024 о 11:00 год., одночасно з тим, Суд постановив здійснювати розгляд справи 906/1154/24 у закритому засіданні.
Суд ухвалами від 19.12.2024 та 23.01.2025 відклав підготовче засідання на 27.02.2025 о 14:30 год.
Суд ухвалою від 27.02.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу №906/1154/24 до судового розгляду по суті на 18.03.2025 о 11:00 год.
7.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника позивача ДП Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" надійшло клопотання (вх. г/с №3341/25 від 17.03.2025) про проведення розгляду справи за його відсутності.
18.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача ТОВ "Житомирська торгова компанія" надійшло клопотання (вх. г/с №3395/25 від 17.03.2025) про проведення судового засідання за його відсутності.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за наявними матеріалами за відсутності представників сторін, суд приймає до уваги таке.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України (тут і далі за текстом - Кодексу) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі у справі «Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В судовому засіданні 18.03.2025 Суд розглянув справу за наявними матеріалами за відсутності представників сторін.
Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.
Позивач Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернувся з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" про стягнення 4 469 300 грн., з яких: 2 796 300,00 грн. пеня 0,1% та 1 673 000,00 грн. штраф 7% (тут і далі за текстом - Позивач, Відповідач, Суд).
В обґрунтування фактичних підстав позову Позивач посилається на те, що 06.06.2024 був укладений Державний контракт №21/2-319-VDK-24 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (тут і далі за текстом - Контракт).
За умовами п. 4.1. Контракту сторони домовилися, що Виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному у Специфікації. 06.06.2024 в Додатку №1 до Контракту в "Специфікації товарів" оборонного призначення, сторони визначили строки поставки товару у кількості 200 комплектів до 15.07.2024.
Позивач доводить, що 17.06.2024 сторонами підписано Додаткову угоду №1 до Контракту, в якій на виконання п. 2.2. Контракту замовник підтвердив обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 році, що становить 23 900 000,00 грн.
Позивач також доводить, що оскільки станом на 11.11.2024 Виконавець не поставив Замовнику товар в строк, чим порушив умови Контракту, на підставі п.7.2. Контракту до Виконавця застосовано пеню у розмірі 0,1 % та штраф у розмірі 7%.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та доводить, що відповідно до Специфікації товарів, що міститься у Додатку №1 до Контракту, товаром є Безпілотний авіаційний комплекс DJI MAVIC ЗЕ у кількості 200 комплектів, що мав бути поставлений строк не пізніше 15.07.2024 включно. Даний товар за своїми характеристиками є свого роду унікальним та не має аналогів, що говорить про його монополістичну позицію на ринку квадрокоптерів. Це підтверджується також тим, що військові закуповують виключно квадрокоптери даного виробника. До повномасштабного вторгнення даний товар використовувався у різноманітних цілях та продавався по всьому світу. 26 квітня 2022 року на офіційному сайті виробника з'явилося повідомлення про зупинення комерційної діяльності у росії та Україні, що є також публічною інформацією та відразу поширилося на просторах Інтернету та в засобах масової інформації. Відповідно з квітня 2022 року офіційний імпорт квадрокоптерів до України було заборонено, а українським імпортерів було позбавлено ліцензії на продаж даного товару. Українські компанії мали на складах запаси товару ввезені до прямої заборони, а враховуючи інтенсивність бойових дій першого року війни в Україні, запаси офіційних постачальників розійшлися дуже швидко. З 01 вересня 2024 року Китай запровадив ще суворіші експортні обмеження, які торкнулися багатьох компонентів для дронів, включно з квадрокоптерами, карбоновими рамами, пропелерами навігаційними камерами, системами передачі даних того. Ці обмеження додали ще більших значних перешкод для українських імпортерів, ускладнюючи постачання необхідних матеріалів для БПЛА та самих квадрокоптерів.
Відповідач також наголошує на тому, що згідно п. 2.6. Контракту оплата за товар здійснюється у формі післяплати. Тобто, на постачальника повністю покладається обов'язок здійснювати виконання укладеного контракту за кошти, отримані від здійснення господарської діяльності. Обов'язок постачальника виконувати контракт за кошти, отримані від власної господарської діяльності, є специфічною умовою. Її головною особливістю є те, що постачальник зобов'язаний належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання навіть у разі виникнення фінансових труднощів. Це також дуже впливає на своєчасну оплату товару, виробником якого постачальник не є, та на забезпечення фінансування логістичних шляхів. Таким чином, відсутність авансування створює для постачальника низку фінансових та організаційних викликів, які ускладнюють виконання Контракту. Агенція оборонних закупівель не надаючи відповідного фінансування, що могло б значно полегшити виконання постачальником взятих на себе зобов'язань, покладає на нього абсолютно всі ризики умов виконання контракту: пошук та налагодження ділових відносин із "замаскованими" посередниками, формування логістичних шляхів, які максимально допоможуть уникнути конфіскації відповідного товару, формування власного фінансового резерву для своєчасної оплати товару тощо.
Відповідач доводить, що зазнав перешкод у здійсненні господарської діяльності з боку податкових , правоохоронних та митних органів. Процес постачання товару також був ускладнений на стадії співпраці з банківськими установами, оскільки Відповідач не був виробником даного товару, а тому здійснювався фінансовий моніторинг щодо недопущення процесу "відмивання коштів", у зв'язку з чим банки вимагали документи на підтвердження реальності банківських операцій. Тривалий час погодження банком зовнішньоекономічного контракту в окремих випадках зумовлював відмову нерезидента від співпраці із Відповідачем в частині поставки необхідного товару. Слід також зважати, що на товар зросли ціни через величезний попит, сезонність його використання, та участь у поставці низки посередників від виробника до кінцевого споживача даного товару тощо.
Відповідач також звертає увагу, що з Позивачем у період з травня 2024 року по липень 2024 року було укладено контрактів на постачання загальної кількості квадрокоптерів DJI MAVIC ЗЕ на загальну кількість 1 000 комплексів. Станом на момент подачі відзиву поставлено 450 комплексів, тобто майже половину від кількості погодженого у контрактах товару. Це свідчить про поступове виконання укладених контрактів, процес щодо яких затягується у зв'язку із вищеописаними подіями, які негативно відображаються на господарській діяльності Відповідача. Таким чином, майновий тягар у вигляді нарахованих санкцій за невиконання Контракту, унеможливлює виконання Відповідачем своїх зобов'язань перед Позивачем по іншим контрактах та перед іншими державними замовниками, які виникли внаслідок укладення державних контрактів щодо закупівлі квадрокоптерів.
У відзиві на позов Відповідач заявив клопотання зменшити розмір неустойки у розмірі 4 469 300 грн. на 99,9% згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України у зв'язку з відсутністю завданих Позивачу збитків.
Відповідач у клопотанні про зменшення неустойки на 99,9% стверджує, що стягнення з штрафу є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнення неустойки у розмірі 1% є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для Відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для Позивача достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Позивач у відповіді на відзив вважає доводи Відповідача щодо відсутності вини у затримці поставки товару такими, що не заслуговують на увагу, оскільки невиконання Відповідачем або контрагентами Відповідача своїх зобов'язань перед ним є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є не прогнозованою обставиною. Тим більше, що Контракт укладався після запровадження в Україні воєнного стану, а тому Відповідач мав враховувати ймовірне настання таких обставин при укладенні Контракту, в тому числі за умов поставки товару з іноземних держав.
Позивач у відповіді на відзив в частині нарахування штрафу у розмірі 7% доводить, що аналізуючи умови контракту та норму ст. 231 ГК України, можна дійти висновку, що штраф у розмірі 7% за прострочення поставки не нараховується виключно якщо прострочення поставки товару тривало в межах 30-ти денного строку. В даному випадку, початок перебігу такого строку є з 18.07.2024 по 11.11.2024 (та до повного виконання умов контракту з поставки товару). Станом на 11.11.2024 виконавець не поставив товар.
Позивач у відповіді на відзив щодо клопотання Відповідача в частині зменшення розміру неустойки на 99,9 % доводить, що Відповідач не довів відсутності своєї вини у порушенні договірного зобов'язання зі своєчасної поставки продукції та невідповідності розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій наслідкам порушення, а отже відсутні підстави для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. Позивач вважає, що Відповідачем не наведено підстав для зменшення заявлених штрафних санкцій, та з урахуванням неналежного виконання договірних зобов'язань, що беззаперечно підтверджується самим Відповідачем у відзиві, а також наявності вини Відповідача, позовна заява підлягає задоволенню повністю, а зменшення до 99,9% штрафних санкцій Позивача не доведено Відповідачем належними доказами по справі, що прямо передбачене "змагальністю сторін" та "пред'явлення стороною доказів" на підтримку своїх доводів та правової позиції, згідно Кодексу. Укладаючи Контракт сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто Відповідач прийнявши на себе зобов'язання за Державним контрактом, погодився із передбаченою ним відповідальністю за неналежне виконання зобов'язань. Водночас неналежне виконання своїх зобов'язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання із визначеними в контракті умовами щодо поставки товарів оборонного призначення, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Агенції.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
1. 06.06.2024 між державним підприємством Міністерства оборони України (як Замовник, Позивач) як служба державного замовника щодо закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення, відповідно до постанови КМУ від 16.05.2023 №494 "деякі питання здійснення оборонних закупівель службою державного замовника" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" був укладений державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №21/2-319-VDK-24 (тут і далі за текстом - державний контракт від 06.06.2024), відповідно до якого Виконавець зобов'язався поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари для потреб безпеки та оборони (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та у Специфікації Товарів (додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим Контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до Контракту.
Сторони визнають та підтверджують, що укладення ними цього Контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24.02.2024 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (із змінами), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (із змінами) (п. 1.3. державного контракту від 06.06.2024).
Якість, комплектність Товару мають відповідати умовам цього Контракту та вимогам нормативної (технічної) документації підприємства -виробника, і повинні забезпечувати експлуатацію такого Товару в повному обсязі відповідно до призначення (абз. 1 п. 1.4. державного Контракту).
Виконавець гарантує, що Товар, який є предметом цього Контракту, на момент його передачі Замовнику та підписання сторонами Акту приймання-передачі Товару за Контрактом згідно з пунктом 2.6. цього Контракту, є новим (таким, що не був в експлуатації) та належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою (включаючи сплату обов'язкових платежів, зборів, податків, мита тощо), а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України (абз. 1 п. 1.5. державного контракту від 06.06.2024).
Вартість (ціна) Товару за цим Контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в Специфікації в Специфікації на підставі комерційної пропозиції Виконавця.
Виконавець підтверджує, що під час розрахунку вартості (ціни) Товару за цим Контрактом враховані всі податки і збори, інші витрати Виконавця, пов'язані з виконанням цього Контракту, а також прибуток Виконавця.
Виконавець несе відповідальність за формування комерційної пропозиції на постачання Товару, повноту та достовірність зазначених даних, у тому числі в частині розрахунку вартості (ціни) Товару.
Замовник не несе відповідальності за формування комерційної пропозиції на постачання Товару за цим Контрактом, повноту та достовірність зазначених у ній даних (п. 2.1. Державного контракту від 06.06.2024).
Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 23 900 000 (двадцять три мільйони дев'ятсот тисяч) гривень 00 коп.
Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом п'ятим пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.
Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього Контракту у встановленому законодавством порядку (п. 2.2. Державного контракту від 06.06.2024).
Вартість (ціна) Контракту не може бути збільшена щодо зобов'язань у частині прострочення строків постачання Товару з вини Виконавця (п. 2.4. Державного контракту від 06.06.2024).
Сторони дійшли спільної згоди, що оплата за поставлений Виконавцем Товар здійснюється Замовником виключно з дати виникнення бюджетних зобов'язань у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичного надходження коштів Державного бюджету на рахунок Замовника (п. 2.5. Державного контракту від 06.06.2024).
Оплата Замовником поставленого Товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця по факту поставки Товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження.
Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого Виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний Сторонами Акт приймання-передачі Товару за Контрактом, Видаткова накладна, (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунок Замовника) (п. 2.6. Державного контракту від 06.06.2024).
Усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства. Виконавець надсилає Замовнику рахунок, видаткову накладну та Акт приймання-передачі Товару за Контрактом на оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки Товару (п. 2.7. Державного контракту від 06.06.2024).
Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено Замовником Виконавцю не менш ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки. Сторони погодили, що Товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії Виконавець погоджує завчасно із Замовником до початку відвантаження (п. 3.2. державного контракту від 06.06.2024).
Про час відвантаження Товару Виконавець повідомляє Замовника за 10 (десять) календарних днів (п. 3.3. державного контракту від 06.06.2024).
датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акту приймання-передачі Товару за Контрактом (п. 3.4. державного контракту від 06.06.2024).
Передача Товару від Виконавця Замовнику здійснюється на підставі належним чином оформленої довіреності, виданої уповноваженим представникам Сторін на підписання відповідних актів приймання-передачі Товару (п. 3.7. державного контракту від 06.06.2024).
Виконавець зобов'язаний поставити Товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в Специфікації (п. 4.1. державного контракту від 06.06.2024).
Гарантійні зобов'язання, права та обов'язки сторін визначено у розділах 5-6 державного контракту від 06.06.2024.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом Сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього Контракту (п. 7.1. державного контракту від 06.06.2024).
У разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (під п. 1 п. 7.2. державного контракту від 06.06.2024).
Відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 3 (три) роки (п. 7.4. державного контракту від 06.06.2024).
Сторона не несе відповідальність за порушення Контракту, якщо воно сталося не з вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення Контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього Контракту (п. 7.7. державного контракту від 06.06.2024).
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) (п. 7.8. державного контракту від 06.06.2024).
Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (п. 11.1. державного контракту від 06.06..2024) (а.с. 13-21).
2. Додатком №1 до Державного контракту від 06.06.2024 Сторони підписали Специфікацію товарів, згідно якою здійснюється поставка: БПАК DЛ MAVIK 3Е в кількості 200 компл., код УКТЗЕД 8806221010, загальною вартістю (ціна) Товару без ПДВ - 119 500,00 грн. Строки поставки Товару - до 15.07.2024. Рік виробництва Товару - не раніше 2023 року (а.с. 21, зворот).
3. Додатком №2 до Державного контракту від 06.06.2024 Сторони погодили комплектність Товару згідно наведеної номенклатури та кількості (а.с. 22).
4. 17.06.2024 Сторони уклали Додаткову угоду №1 до Державного контракту від 06.06.2024 згідно якої виклали п. 2.2. Розділу 2 Контракту в новій редакції про те, що загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 23 900 000 (двадцять три мільйони дев'ятсот тисяч) гривень 00 коп. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України операції з постачання Товару за цим Контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 становить 23 900 000 (двадцять три мільйони дев'ятсот тисяч) гривень 00 коп. (а.с. 23).
5. 17.07.2024 за вих. №11/2-8085 Позивач надіслав Відповідачу претензію з вимогою сплатити пеню за порушення строків поставки Товару на суму 47 800,00 грн. (а.с.24-25).
Відповіді на претензію Позивач не отримав.
6. 15.11.2024 Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Відповідача - 2 796 300,00 грн. неустойки у розмірі 0,1% за період з 18.07.2024 по 11.11.2024 та 1 673 000,00 грн. штрафу у розмірі 7% .
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках ( абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства (частини третя статті 14 ЦК України).
Тому застосування кредитором штрафних санкцій, встановлених у договорі за невиконання боржником договірних обов'язків є способом захисту порушеного права , що встановлений договором. Про застосування штрафних санкцій як спосіб захисту порушеного права до прикладу йдеться у ч.2 ст. 20 ГК України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункти 8.20-8.21), від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правову позицію, відповідно до якої за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тому, як дійшла висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 у справі № 688/2908/16-ц, і до моменту укладення договору сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.
Принцип справедливості, добросовісності та розумності включає, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори (близький за змістом висновок, викладено у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 Великої Палати Верховного Суду).
Як встановив Суд, Контракт укладено в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24.02.2024 №64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ (із змінами) та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 "Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану" (із змінами) (п. 1.3. Державного контракту від 06.06.2024).
Підставою для укладання цього Контракту був запит на постачання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою КПКВК 2101150 "Розвиток, закупівля, модернізація та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання" для закупівлі Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на 2024 рік, доведений Департаментом політики закупівель Міністерства оборони України листом від 07.06.2024 № 220/19/ 33/ДСК, результати проведення закупівлі (тендеру) із застосуванням рамкової угоди (ідентифікатор закупівлі UA-2024-06--26-010957-a) протоколом від 05.07.2024 №28 та листа Головного управління безпілотних систем Генерального штабу ЗСУ від 21.02.2024 № 386/1063.
У п. 7.14 Контракту Сторони погодили, що усвідомлюють, що цей Контракт укладається під час дії в Україні правового режиму воєнного стану, а тому сам факт його дії в Україні, не буде вважатися обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами)/ істотною зміною обставин, крім випадків настання конкретних подій/обставин (окупація території агресором, куди повинен поставитись товар тощо).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі № 910/5614/23 зазначено, що: "Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання".
У постанові Верховного Суду від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16 зазначено, що усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Саме тому, за загальним правилом, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова ОП КЦС у складі ВС від 23.01.2019 у справі №355/385/17).
Спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі договору поставки, який регулюється розділом 3 глави 54 ЦК України.
За приписами частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Передача товару Постачальником є основним його обов'язком, що випливає з сутності договору купівлі-продажу (ст.655 ЦК України). При цьому передача товару має здійснюватися з дотриманням правил про строк, місце та спосіб виконання зобов'язань.
Статтею 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
У разі відмови продавця передати товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина перша статті 665 ЦК України).
За Специфікацію товарів мала бути здійснена поставка: БПАК DЛ MAVIK 3Е в кількості 200 компл., код УКТЗЕД 8806221010, загальною вартістю (ціна) Товару без ПДВ - 119 500,00 грн. у строк до 15.07.2024. Рік виробництва Товару - не раніше 2023 року (Додаток №1 до Державного контракту від 06.06.2024 ) (а.с. 21, зворот).
За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Тлумачення змісту поняття порушення зобов'язання не може бути таким, що призводитиме до неможливості притягнення боржника до відповідальності за відмову виконання останнього чи уникнення його виконання взагалі і ніколи за відсутності з його боку дії вольового характеру на кшталт повідомлення кредитора у письмовій формі про відмову від виконання зобов'язання.
Як вже мотивував Суд, боржник як учасник договірних відносин зобов'язаний передбачати можливість завдання як своїми діями, так і бездіяльністю шкоди правам і інтересам кредитора у зобов'язанні.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).
Отже, якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання він вчиняє протиправну бездіяльність, що виявляється в ухиленні від дій, які він повинен був здійснити в силу договору. Бездіяльність - це, як правило, пасивна поведінка, однак також вольова.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК), зокрема: 1) розірвання договору; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків.
Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків можливо охарактеризувати загальним поняттям "санкція" - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.
Відповідно до частин 1, 2 ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсацій можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
До моменту порушення зобов'язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Щодо посилання Відповідача на конституційне тлумачення поняття "неустойки" згідно з яким остання має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, яку викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Це рішення КСУ ухвалено у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань“ відносно приписів Закону України «Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023-XII про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, і платником такої неустойки є фізична особа споживач. З врахуванням викладеного,
Відповідач безпідставно посилається на це рішення КСУ у своїх запереченнях проти позову та мотивах клопотання про зменшення розміру неустойки на 99% .
Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи тлумачення ст. 549 ЦК України та ст.231 ГК України виснувала, що незалежно від того, які правовідносини урегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкцій), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені. Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення (постанова від 16.10.2024 у справі №911/952/22).
Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Як встановив Суд, у підп. 1 п. 7.2. Державного контракту від 06.06.2024 Сторони погодили, що у разі порушення строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Судом встановлено, що останнім днем поставки Товару було 15.07.2024, тому першим днем прострочення виконання грошового зобов'язання є 16.07.2024.
Позивач нарахував пеню на суму 2 796 300,00 грн. в розмірі 0,1% за період з 18.07.2024 по 11.11.2024.
Розрахунок пені є арифметично правильним, позовна вимога обґрунтована.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України (п.7.38 постанови ВПВС від 01.06.2021р. у справі №910/12876/19).
Позивач нарахував штраф у розмірі 7% за формулою: 23 900 000,00 грн. х 7% = 1 673 000,00 грн.
Розрахунок штрафу є арифметично правильним, позовна вимога обґрунтована.
Щодо клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки на 99,9%.
Насамперед Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що за змістом ч. 1 ст. 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов'язання - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання, зокрема, для запобігання шкоди (постанова від 29.06.2022 у справі 3477/874/19).
Таким чином, відсутність вини у невиконанні зобов'язання чи у простроченні виконання доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 617 цього ж Кодексу особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Отже, за змістом ст.ст. 614 та 617 ЦК України вина особи, яка порушила зобов'язання презюмується. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.
Одним із принципів господарського судочинства є принцип змагальності сторін, закріплений у статті 13 ГПК України, який передбачає у частині другій вказаної статті обов'язок кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє учасникам процесу в реалізації ними прав, запобігає зловживанню правами та вживає заходи для виконання ними їхніх обов'язків ( пункти 4, 5 частини п'ятої статті 13 ГПК України).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова ВПВС від 21.06. 2023 у справі № 916/3027/21).
Велика Палата Верховного Суду висновує, що звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов'язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов'язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов'язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов'язок доведення обставин, за які відповідає боржник, зокрема, щодо вчинення боржником дій, які мають наслідком припинення зобов'язання, у випадку, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов'язками (постанова від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Велика Палата Верховного Суду також акцентує, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Окрім того, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях щодо конкретних фактів, що мали місце в дійсності і поясненнях однієї зі сторін (постанова ВПВС від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16). Наведені мотиви суд кладе в основу висновку про те, що Відповідач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами всі ті обставини, на які він посилався у відзиві на позов як на підставу звільнення від відповідальності чи зменшення розміру такої відповідальності за порушення зобов'язання з поставки товару у строк до 15 липня 2024 року.
Так, Відповідач у відзиві на позовну заяву доводить, що предметом поставки за Контрактом був безпілотний авіаційний комплекс DJI MAVIC ЗЕ у кількості 200 комплектів, який немає аналогів на ринку квадрокоптерів, і що їх виробник займає монополістичну позицію на ринку такого товару.
Однак Відповідач не підтвердив такі твердження будь-яким засобом доказування.
Відповідач доводить, що 26 квітня 2022 року на офіційному сайті виробника з'явилося повідомлення про зупинення комерційної діяльності у Росії та Україні, що є також публічною інформацією та відразу поширилося на просторах Інтернету та в засобах масової інформації. Відповідно з квітня 2022 року офіційний імпорт квадрокоптерів до України було заборонено, а українським імпортерів було позбавлено ліцензії на продаж даного товару. Українські компанії мали на складах запаси товару ввезені до прямої заборони, а враховуючи інтенсивність бойових дій першого року війни в Україні, запаси офіційних постачальників розійшлися дуже швидко.
Відповідач такі твердження також не підтвердив будь-яким засобом доказування. Окрім того, укладаючи 06.06.2024 Контракт з Позивачем Відповідач володів наведеною інформацією, та попри це, прийняв участь у тендерній закупівлі товарів оборонного призначення.
У відзиві на позов Відповідач також вказує, що з 01 вересня 2024 року Китай запровадив ще суворіші експортні обмеження, які торкнулися багатьох компонентів для дронів, включно з квадрокоптерами, карбоновими рамами, пропелерами навігаційними камерами, системами передачі даних того. Ці обмеження додали ще більших значних перешкод для українських імпортерів, ускладнюючи постачання необхідних матеріалів для БПЛА та самих квадрокоптерів.
Відповідач такі твердження також не підтвердив будь-яким засобом доказування. Окрім того, станом на 01 вересня 2024 зобов'язання з поставки товару вже мало бути виконаним належним чином.
Суд також звертає увагу Відповідача, що у п. 4.2 Контракту Сторони погодили можливість в обґрунтованих коригувати випадках коригувати строки поставки товару не пізніше ніж за 5 календарних днів до закінчення строку дії Контракту шляхом внесення змін до цього Контракту на підставі письмового звернення Виконавця, яке Виконавець повинен надати не пізніше ніж за 15 календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в Специфікації , з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього Контракту.
Однак Відповідач не скористався таким правом.
Відповідач у відзиві на позов також наголошує на тому, що згідно п. 2.6. Контракту оплата за товар здійснюється у формі післяплати. Тобто, на постачальника повністю покладається обов'язок здійснювати виконання укладеного контракту за кошти, отримані від здійснення господарської діяльності. Таким чином, відсутність авансування створює для постачальника низку фінансових та організаційних викликів, які ускладнюють виконання Контракту. Агенція оборонних закупівель не надаючи відповідного фінансування, що могло б значно полегшити виконання постачальником взятих на себе зобов'язань, покладає на нього абсолютно всі ризики умов виконання контракту: пошук та налагодження ділових відносин із "замаскованими" посередниками, формування логістичних шляхів, які максимально допоможуть уникнути конфіскації відповідного товару, формування власного фінансового резерву для своєчасної оплати товару тощо.
Насамперед Суд звертає увагу Відповідача на те, що ним була погоджена умова п.2.6 Контракту та що у п.2.1 Контракту ним погоджено, що під час розрахунку вартості (ціни) товару враховані всі податки та збори, інші витрати Виконавця, пов'язані з виконанням цього Контракту , а також прибуток Виконавця.
Судом за поданими Відповідачем доказами встановлено, що протягом 21 червня 2024 , тобто до укладення Контракту, ним отримано 2 000 000,00грн від ТОВ "Гудпак", які повернуто товариству лише у період з 06.11.-14.11.2024року.
Окрім того, 30 липня 2024 Відповідач уклав договір поставки № 162/07 з ТОВ "ВНК Україна" , на виконання якого сплатив 01.08.2024 постачальнику 16 000 000,00грн.
За встановлених обставин, доводи Відповідача про надмірне фінансове навантаження з виконання зобов'язання за Контрактом Суд оцінює як безпідставні.
У відзиві на позов Відповідач також доводить, що зазнав перешкод у здійсненні господарської діяльності з боку податкових , правоохоронних та митних органів. Процес постачання товару також був ускладнений на стадії співпраці з банківськими установами, оскільки Відповідач не був виробником даного товару, а тому здійснювався фінансовий моніторинг щодо недопущення процесу "відмивання коштів", у зв'язку з чим банки вимагали документи на підтвердження реальності банківських операцій тощо.
Відповідач такі твердження, як і попередні, також не підтвердив будь-яким засобом доказування.
Відповідач також звертає увагу, що з Позивачем у період з травня 2024 року по липень 2024 року було укладено контрактів на постачання квадрокоптерів загальною кількістю 1 000 комплексів. Станом на момент подачі відзиву поставлено 450 комплексів, тобто майже половину від кількості погодженого у контрактах товару. Це свідчить про поступове виконання укладених контрактів, процес щодо яких затягується у зв'язку із вищеописаними подіями, які негативно відображаються на господарській діяльності Відповідача.
Зазначені доводи також не підтверджені будь-яким засобом доказування.
У відзиві на позов Відповідач заявив клопотання зменшити розмір неустойки у розмірі 4 469 300 грн. на 99,9% згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України у зв'язку з відсутністю завданих Позивачу збитків.
Відповідач у клопотанні про зменшення неустойки на 99,9% стверджує, що стягнення з штрафу є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнення неустойки у розмірі 1% є справедливим у відношенні до обох сторін договору та є стимулом для Відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для Позивача достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві ( п. 138 постанови ВПВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (п. 142 постанови ВПВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Велика Палата Верховного Суду також розтлумачила, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником ( п. 146 постанови ВПВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Суд враховує, що Позивач 17.07.2024 за вих. №11/2-8085 надіслав Відповідачу претензію з вимогою сплатити пеню за порушення строків поставки Товару на суму 47 800,00 грн. Однак відповіді на претензію Позивач не отримав. А вже 15.11.2024 Позивач звернувся з цим позовом до суду.
У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див. постанови від 11 липня 2023 року у справі № 914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі № 910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі № 924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22).
Так, Суд враховує, що під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукцй, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями ( ст. 3 ГК України).
Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд виходить з того, що у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Таким чином, Відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з Позивачем державний Контракт від 06.06.2024 з метою подальшого використання визначеного у ньому товару Збройними Силами України, усвідомлював, що кінцевою датою строку поставки було 15.07.2024, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки, враховуючи ризики та інші об'єктивні чинники.
З цим підстав, Суд не бере до уваги доводи Відповідача про специфіку товару за Контрактом від 06.06.2024, ускладнену логістику, фінансові труднощі, блокування реєстрації податкових накладних через віднесення товариства до ризикових тощо. Більше того, Відповідач не подав будь-якого доказу вжиття заходів з поставки обумовленого товару в ході судового вирішення спору. Тоді як у п.7.6 Контракту Сторони погодили, що застосування штрафних санкцій , їх сплата та відшкодування збитків не звільняють Сторони від виконання ними зобов'язань за цим Контрактом в натурі, крім випадків, прямо передбачених законодавством та цим контрактом.
У п. 7.8 Контракту Сторони погодили, що звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили ( форс-мажорних обставин). Одночасно у п.7.9 Контракту Сторони погодили, що не вважаються форс-мажорними обставинами відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо, і така договірна умова відповідає ст. 617 ЦК України.
З урахуванням наведеного, Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки як на 99,9%, так і на будь-який інший розмір, на який її може бути зменшено.
Відповідно до частини 1 статі 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 ГПК України).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд дійшов висновку позов задовольнити.
Щодо розподілу судового збору.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (вул. Степана Бандери, буд. 7, офіс 316, м. Житомир, 10029, код ЄДРПОУ 43672760) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (вул. Автозаводська, буд.2, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 44725823):
- 2 796 300,00 грн. пені;
- 1 673 000,00 грн. штрафу у розмірі 7%;
- 53 631,60 грн. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 21.03.25
Суддя Машевська О.П.
Віддрукувати:
1 - в справу
2,3 - сторонам (через Ел. суд)