19.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5059/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 про попереднє судове засідання та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 про визнання грошових вимог ОСОБА_1 (суддя Владимиренко І.В.)
у справі № 904/5059/23
про неплатоспроможність ОСОБА_2
В провадженні господарського суду Запорізької області перебуває справа №904/5059/23 за заявою ОСОБА_2 про визнання неплатоспроможності на підставі пункту 2 частини 2 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 06.02.2024 визнані грошові вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37 грн. (основний борг) (2 черга задоволення), 5368,00 грн. (витрати по сплаті судового збору) включити окремо та задовольнити до задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою господарського суду від 06.02.2024 завершено попереднє засідання, за результатами якого внесено до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 , зокрема вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37 грн. (основний борг) (2 черга задоволення), 5 368,00 грн. (витрати по сплаті судового збору) включено окремо та задоволено до задоволення вимог кредиторів.
Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" подано апеляційну скаргу, згідно якої останній просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі №904/5059/23 про попереднє судове засідання у справі про неплатоспроможність в частині внесення до реєстру вимог кредитора ОСОБА_1 та в частині відхилених вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 12 324 767,90 грн скасувати та винести постанову, якою відхилити грошові вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37грн. (основний борг) (2 черга задоволення), 5 368,00 грн. (витрати по сплаті судового збору) в повному обсязі. Грошові вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 12 324 767,90грн. (проценти за користування кредитом) визнати. В іншій частині зазначену ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 залишити без змін. 2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 р. про визнання грошових вимог кредитора ОСОБА_1 скасувати повністю. 3. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 р. в частині відхилених грошових вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 12 324 767,90 грн скасувати. В іншій частині ухвалу залишити без змін.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарги мотивована тим, що:
- заявником не надано належних доказів на підтвердження походження грошових коштів в сумі 300 000,00 доларів США. Матеріали справи містять довідки від АТ «Банк Кредит Дніпро» та від АТ КБ «ПриватБанк», однак заявлена сума у розмірі 300 000 доларів США є недоведеною та походження грошових коштів може бути підтверджено лише в певній від цієї суми частині;
- судом першої інстанції не було належним чином проаналізовано вищезазначені обставини та не враховано зазначену судову практику, а тому відсутні підстави для внесення до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 на суму 300 000 доларів США;
- щодо нарахування 3% річних, то це є похідної вимогою, а тому в разі відсутності підстав для затвердження грошових вимог ОСОБА_1 за основним боргом, похідна вимога також не може бути задоволена;
- серед вищезазначеного апелянтом, судом першої інстанції неправомірно було включено до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування 3% річних за період з 24.02.2022 по 30.10.2023, та грошові вимоги, заявлені в цій частині повинні були бути відхилені судом.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
15.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від боржника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
14.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого Павлової Ю.М. надійшли пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
18.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від кредитора ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та за відсутності уповноваженого представника, в якому додатково заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
18.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від представника боржника ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому повідомив про зайнятість в іншому судовому процесі та заперечив проти задоволення апеляційної скарги, підтримавши позицію арбітражного керуючого.
Інші учасники справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 19.02.2025 брали участь представники кредитора АТ "Банк Кредит Дніпро" (апелянта) та боржника ОСОБА_2 . Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги клопотання кредитора ОСОБА_1 та те, що в судовому засіданні у справі оголошувалася перерва, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим продовжити розгляд та здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник апелянта в судовому засіданні 19.02.2025 підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити: скасувати оскаржувані ухвали щодо визнання грошових вимог ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нове рішення - про їх відхилення в повному обсязі.
Представник боржника заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити ухвали суду першої інстанції без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Як передбачено ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (який діяв до 21.10.2019 року) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможності на підставі пункту 2 частини 2 статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 31.10.23р. відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 120 днів. Призначено попереднє засідання суду на 20.12.2023р. о 10:00 год.
31.10.2023р. на офіційному веб-сайті Судової влади України господарським судом Дніпропетровської області здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), за №71747.
29.11.2023 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 11 733 210,03 грн.
Заява обґрунтована наступними обставинами та доказами.
01.04.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики ( надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору За цим договором Позикодавець в цілях особистих текучих потребах Позичальника, з метою задоволення будь-яких побутових потреб останнього, передає Позичальнику грошові кошти в розмірі встановленому цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавицю суму позики в обумовлений цим договором строк.
Відповідно до п. 2.1. Договору сума позики становить в еквіваленті 300 000 триста тисяч доларів США 00 центів.
Відповідно до п. 3.1. Договору в день підписання договору Позикодавець передав позичальнику суму позики в розмірі еквівалентному 300 000 ( триста тисяч ) доларів США 00 центів в готівковій формі, а Позичальник прийняв зазначену суму коштів.
Підписання цього договору є фактом отримання грошових коштів Позичальником від Позикодавця в повному обсязі.
Відповідно до п. 4.1. Договору термін повернення позики до 01.03.2020 року.
01.04.2017 року ОСОБА_2 надав розписку, якою фактично підтвердив отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 300 000 (триста тисяч ) Доларів США.
28.02.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду до договору позики від 01.03.2017 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди продовжити строк повернення позики на один рік, тобто до 01.03.2021 року.
Відповідно до умов Додаткової угоди до договору від 01.03.2017 року строк фактичного повернення позики складає до 01.03.2021 року, таким чином строк прострочення виконання зобов'язання розпочинається з 02.03.2021 року.
На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України кредитором здійснено нарахування 3% річних за період 02.03.2021 -30.10.2023, сума нарахувань 3% річних становить 23967,12 доларів США.
Станом на день розрахунку та заявлення кредиторських вимог, а саме 28.11.2023 року курс долара США становить 36,2173 грн., що підтверджується інформацією з офіційного сайту Національного банку України, розділ офіційний курс гривні щодо іноземних валют станом на 28.11.2023 року.
Загальна сума боргу за основним зобов'язанням складає 300 000 доларів США, що еквівалентно 10 865 190 грн. по курсу гривні к долару США НБУ станом на 28.11.2023 року в розмірі 36,2173 грн., 3% річних що становить 23967,12 доларів США, що еквівалентно 868 024,37 грн., по курсу гривні к долару США НБУ станом на 28.11.2023 року в розмірі 36,2173 грн.
На даний час заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 10 865 190,00 грн. (основний борг) та 868 024,37 грн. (3% річних).
Керуючий реструктуризацією боргів визнав кредиторські вимоги ОСОБА_1 до боржника в повному обсязі.
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог, викладених в заяві ОСОБА_1 , та відповідно наявність підстав для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в розмірі 11 733 214,37 грн. (основний борг) (2 черга задоволення), 5 368,00 грн. (витрати по сплаті судового збору) включити окремо та задовольнити до задоволення вимог кредиторів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
За ч. 2 ст. 6 КУзПБ щодо боржника - фізичної особи застосовуються такі судові процедури: реструктуризація боргів боржника; погашення боргів боржника.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 120 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника пред'явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абз. 11 ст. 1 КУзПБ).
Згідно з абз. 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Тобто грошовим зобов'язанням в абзаці п'ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов'язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов'язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
За ч. 1 ст. 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Системне тлумачення статті 113, пункту 1 частини першої статті 120, частини першої статті 122 КУзПБ свідчить, що подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд судом здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (див. постанову Верховного Суду від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20).
Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов'язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.
Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.
Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).
При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).
Відтак, саме на кредитора покладений обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).
Натомість обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1048 ЦК України врегульовано, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У статті 1050 ЦК України визначені наслідки порушення договору позичальником та встановлено що в разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.... (ч.1). Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч.2).
За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2).
Так, предметом розгляду є заява ОСОБА_1 з кредиторськими вимогами до ОСОБА_2 , що становлять 11 733 214,37 грн (основний борг) та 5 368,00 грн (витрати по сплаті судового збору).
Згідно повідомлення про результат розгляду вимог кредитора арбітражним керуючим керуючим реструктуризацією Павловою Ю.М. визнано заявлені грошові вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.
Визнання арбітражним керуючим кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з'ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.
Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог керуючим реструктуризацією не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.
При цьому навіть саме по собі визнання боржником факту заборгованості та неможливості її погашення інакше, аніж в процедурі банкрутства, не є достатньою підставою для визнання заявлених грошових вимог кредитора за наявності обставин, що об'єктивно ставлять під сумнів ці вимоги.
Слід зауважити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 14 ГПК України до принципів господарського судочинства також належить диспозитивність господарського судочинства, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В свою чергу, як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі № 814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18).
З огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 29.03.2018 у справі № 916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18, обов'язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора.
У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі № 904/2394/18, наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх кредиторських вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.
Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, зроблені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 10.02.2020 у справі № 909/146/19, від 27.02.2020 у справі № 918/99/19, від 13.10.2021 у справі № 904/2104/19).
Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі № 904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Наведені висновки кореспондуються із правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладена у постанові від 27.03.2018 у справі № 909/453/16, а також у постановах від 23.04.2019 у справі № 910/21939/15, від 27.07.2020 у справі №904/2104/19 (п. 21) про те, що тягар доведення наявності вимог до боржника належними, достатніми та допустимими доказами покладається саме на кредитора.
Разом з тим, в контексті спірних правовідносин апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не підтверджено належними та достатніми документальними доказами грошові вимоги до ОСОБА_2 .
Так, у постанові Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/1856/21 зазначено наступне: «…Верховний Суд враховує, що у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №902/221/22 викладено правовий висновок про те, що "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику".
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду під час розгляду наведеної справи врахувала, що "згідно з усталеною правовою позицією боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата дійшла висновку, що задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора-фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
За таких обставин, господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (ст. 76 ГПК України) та допустимості (ст. 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі - боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
При цьому визначена приписами ст. 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника- кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики".
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом також у постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі № 922/1014/18.
Необхідно зауважити, що Заявником не надано належних доказів на підтвердження походження грошових коштів в сумі 300 000,00 доларів США.
Колегія суддів зауважує, що матеріали справи містять довідки від АТ «Банк Кредит Дніпро» та від АТ КБ «ПриватБанк», однак заявлена сума у розмірі 300 000 доларів США є недоведеною, адже походження грошових коштів може бути підтверджено лише в певній від цієї суми частині.
При цьому судом приймається до уваги пояснення апелянта щодо того, що ОСОБА_1 не зазначено, які правовідносини існували між ним та ОСОБА_2 , за яких обставин відбувалося попередні перемовини та погодження умов запозичення, а також на якій підставі ним було передано без будь-якого забезпечення значну суму грошових коштів останньому.
Оскільки правочин був вчинений на істотну суму, що виходить за межі звичайного запозичення між фізичними особами, така угода повинна була мати під собою розумну ділову мету, яка не пояснюється кредитором у цій справі.
Приведені ОСОБА_1 суду обґрунтування як походження грошових коштів так і підстав їх надання у позику боржнику на визначених умовах без будь-якого забезпечення та страхування можливих ризиків її неповернення - не є переконливими з огляду на обставини справи.
Враховуючи наведене, видається достатньо сумнівним факт можливості передачі 300000,00 доларів США ОСОБА_2 й розписка останнього, яка не написана ним власноруч, а є надрукованою, підлягала більш ретельній та детальній перевірці в сукупності з іншими доказами судом першої інстанції при вирішенні питання щодо визнання заявлених кредиторських вимог.
Також, ОСОБА_1 не наведено суду обґрунтованих пояснень щодо тривалого протягом майже двох років незатребування суми позики та не надано будь-яких доказів щодо вчинених заходів з її повернення, в тому числі шляхом примусового стягнення.
Колегія суддів вважає, що за встановлених обставин не є достатнім само по собі складання розписки на підтвердження факту передачі грошових коштів ОСОБА_2 .
Отже, є недоведеною (непідтвердженою належними, допустимими та достатніми доказами) обставина виникнення у ОСОБА_1 вимог до ОСОБА_2 на суму 300 000,00 доларів США.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 08.04.2021 у справі № 904/4262/17, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання детального правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.
У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 11.02.2020 у справі № 904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18.
Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина перша статті 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 910/14923/20).
Враховуючи мотивовані сумніви кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» щодо визнання грошових вимог ОСОБА_1 , зокрема, що грошові вимоги заявлені з метою штучного створення кредиторської заборгованості боржника, оскільки не підтверджуються документально, які визнаються апеляційним судом підставними, місцевий господарський суд при розгляді заяви кредитора повинен був надати вичерпну оцінку таким доводам та пересвідчитися у дійсності підстав виникнення кредиторських вимог, правовій природі боргу, обґрунтованості вимог відповідними доказами, які мають відповідати критеріям належності, допустимості та достатності.
Щодо нарахування на суму боргу 3% річних, то оскільки це є похідною вимогою, грошові вимоги в цій частині також не можуть бути задоволені.
Крім того, як встановлено судом, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України кредитором здійснено нарахування 3% річних за період 02.03.2021-30.10.2023, сума нарахувань 3% річних становить 23 967,12 доларів США.
Судом першої інстанції вимоги ОСОБА_1 в цій частині було визнано в повному обсязі.
Проте, поза увагою суду залишилось те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який станом на день розгляду грошових вимог Кредитора продовжує діяти.
Згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, нарахування 3% річних може бути здійснено включно до 23.02.2022 року, тобто грошові вимоги кредитора за період з 24.02.2022 по 30.10.2023 є безпідставними.
Таким чином, доводи апелянта знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду.
Враховуючи встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заяви про визнання грошових вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для визнання його кредитором ОСОБА_2 на загальну суму 11733214,37 грн - є передчасними та свідчать про формальний підхід суду при розгляді вимог до Боржника, який обмежився відтворенням у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали лише позиції Заявника без ґрунтовного аналізу його вимог, джерел походження коштів, зв'язку кредитора з боржником тощо.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18 у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.
З огляду на недоведеність заявлених грошових вимог в установленому КУзПБ порядку, останні належало відхилити судом першої інстанції, чого зроблено не було..
Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014 no. 4436/07, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження належними доказами в ході апеляційного перегляду справи, а тому ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 про визнання грошових вимог ОСОБА_1 у справі № 904/5059/23 слід скасувати як таку, що прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права; з прийняттям нового судового рішення - про відхилення грошових вимог згадано кредитора до боржника у розмірі 11 733 214,37 грн.
Згідно ч. 4 ст. 133 КУзПБ вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів. Вимоги кожної наступної черги задовольняються за рахунок коштів від продажу майна боржника після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.
За таких обставин, зважаючи на непідтвердження кредитором своїх вимог до боржника та їх помилкове внесення господарським судом до реєстру вимог кредиторів боржника ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), увалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі № 904/5059/23 про попереднє судове засідання у справі про неплатоспроможність належить змінити, виклавши абзац 3 її резолютивної частини в наступній редакції:
« 2. Грошові вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37 грн - відхилити».
Керуючись ст.ст. 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 про попереднє судове засідання та на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 про визнання грошових вимог ОСОБА_1 у справі № 904/5059/23 задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі №904/5059/23 про визнання грошових вимог скасувати.
Постановити нове рішення про відхилення грошових вимог ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37 грн.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі №904/5059/23 про попереднє судове засідання у справі про неплатоспроможність змінити, виклавши абзац 3 її резолютивної частини в наступній редакції:
« 2. Грошові вимоги ОСОБА_1 у розмірі 11 733 214,37 грн - відхилити».
В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 06.02.2024 у справі №904/5059/23 про попереднє судове засідання у справі про неплатоспроможність залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 20.03.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко