Постанова від 11.03.2025 по справі 922/2050/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року м. Харків Справа № 922/2050/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Пуль О.А.,

за участі секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 2753) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 (рішення ухвалено суддею Добрелею Н.С. в приміщенні Господарського суду Харківської області 05.10.2023 о 12:24 год, повний текст складено 16.10.2023) у справі №922/2050/23

за позовом Акціонерного товариства «МЕГАБАНК»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

до СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПЦІОН-ТРЕЙД»,

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович,

3. ОСОБА_2

4. ОСОБА_3

про застосування наслідків нікчемності правочину

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено повністю; застосовано наслідки нікчемності Іпотечного договору від 01.02.2022, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Івановичем та зареєстрований у реєстрі за №77, а саме:

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191094 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про іпотеку: 46467281) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250218063101, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №1-:-7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, 11-:-18, 18а, 18б, 3-го поверху №1-:-11 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1.098,7 кв. м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191091 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про обтяження: 46467277) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250218063101, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №1-:-7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, 11-:-18, 18а, 18б, 3-го поверху №1-:-11 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1098,7 кв. м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191083 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про іпотеку: 46467267) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250222163101, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №7, 8, 8а у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 38,9кв.м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191087 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про обтяження: 46467272) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250222163101, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №7, 8, 8а у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 38,9кв.м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191077 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про іпотеку: 46467259) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250291163101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1, 2, 2а, 3-:-5, 5а, 5б, 6, 7-:-18, 1-го поверху №1-:-6, 6а, 6б, 6в, 9-:-22 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1049,6 кв. м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191072 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про обтяження: 46467254) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250291163101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1, 2, 2а, 3-:-5, 5а, 5б, 6, 7-:-18, 1-го поверху №1-:-6, 6а, 6б, 6в, 9-:-22 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1049,6 кв. м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191055 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про іпотеку: 46467238) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1245324363101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №28-32, 41 загальною площею 158,1 кв. м, 1-го поверху №8, 9, 2-14, 18, 60, 61 загальною площею 159,8 кв. м, 2-го поверху №9-12, 15, 17-20, 38, 39 загальною площею 212,8 кв. м, 3-го поверху №33, 35-40, 42, 57, 58 загальною площею 211,5 кв. м, 4-го поверху №23-27, 42 загальною площею 235,9 кв. м в нежитловій будівлі літ. «А-6», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8. Загальна площа 973,1 кв. м;

- скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191064 від 01.02.2022, яке прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Олександровичем на підставі Іпотечного договору, який посвідчений 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77 (номер запису про обтяження: 46467245) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1245324363101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №28-32, 41 загальною площею 158,1 кв. м, 1-го поверху №8, 9, 2-14, 18, 60, 61 загальною площею 159,8 кв. м, 2-го поверху №9-12, 15, 17-20, 38, 39 загальною площею 212,8 кв. м, 3-го поверху №33, 35-40, 42, 57, 58 загальною площею 211,5 кв. м, 4-го поверху №23-27, 42 загальною площею 235,9 кв. м в нежитловій будівлі літ. «А-6», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8. Загальна площа 973,1 кв. м.

- стягнуто з СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) (38 Lykourgou street, Athienou, 7600 Larnaca, Cyprus, податковий номер 880014063, місцезнаходження юридичної особи : м. Київ, пров. Феодосійський, б.14 кв. 78) на користь Акціонерного товариства «МЕГАБАНК»(04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ 09804119) витрати зі сплати судового збору в розмірі 21472,00 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у задоволенні апеляційної скарги компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) у формі товариства з обмеженою відповідальністю відмовлено; рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №922/2050/23 касаційну скаргу компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишено без задоволення; рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі №922/2050 залишено без змін.

ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси або обов'язки, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 поновлено ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх. №2753) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23; повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 21.01.2025.

06.01.2025 від АТ «МЕГАБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому банк просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

06.01.2025 від ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

07.01.2025 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2005/23; апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 - без змін.

16.01.2025 від ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» надійшло клопотання про витребування у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону України (дата в'їзду/виїзду на/з території України, періоди перебування на території України) за період з 2020 по 2024 роки щодо: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Республіки Кіпр, кіпріот.

20.01.2025 від ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю представника в іншому судовому процесі.

20.01.2025 від представника ОСОБА_1 , адвоката Руденко С.С., надійшли докази направлення апеляційної скарги ОСОБА_2 .

21.01.2025 від представника СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED), адвоката Мастістого І.А., надійшли додаткові пояснення у справі, в яких він зазначає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 задоволено заяву судді Шутенко І.А. про самовідвід від розгляду справи №922/2050/23 та постановлено провести заміну відведеного судді в порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2025 у зв'язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Шутенко І.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Здоровко Л.М., суддя Пуль О.А.

Згідно з положеннями ст. 32 Господарського процесуального кодексу України у разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх. №2753) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 відбудеться 04.02.2025.

04.02.2025 від ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких воно повідомляє, що звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання відсутнім права кредитора - Стартлінг Лімітед (Startling Limited), шляхом припинення договору про відступлення та набуття прав від 01.02.2022, укладеного між ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», Стартлінг Лімітед (Startling Limited) та АТ «Мегабанк», а також визнання відсутнім права іпотекодержателя - Стартлінг Лімітед (Startling Limited), шляхом припинення іпотечного договору від 01.02.2022, укладеного між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «РОЙЯЛ ПЕЙ ЮРОП», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О., реєстровий № 77 з 02.06.2022. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2024 відкрито провадження у справі № 922/4788/24 за вказаним позовом. На думку ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», наявність зазначеної судової справи свідчить про існування різних правових позицій сторін стосовно укладених договору про відступлення та набуття права і іпотечного договору в розрізі встановлення факту їх нікчемності (у даній справі саме нікчемності іпотечного договору), чи все ж факту припинення цих договорів (у даній справі саме нікчемності іпотечного договору), і, відповідно, застосування наслідків саме їх припинення. ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» просить врахувати ці пояснення під час розгляду справи, задовольнити клопотання про витребування доказів, подане 16.01.2025.

04.02.2025 від АТ «МЕГАБАНК» надійшла заява про закриття апеляційного провадження у справі на підставі п. 3 ч.1 ст. 264 ГПК України, в якій воно зазначає, що апелянт не є особою, права, інтереси та (або) обов'язки, якої було б порушено рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/2050/23, оскільки в мотивувальній частині рішення відсутні висновки суду про права та обов'язки цієї особи, а також у резолютивній частині рішення суд не зазначав про права та обов'язки цієї особи; предметом судового розгляду були правовідносини, учасником яких апелянт не є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 відхилено клопотання ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» про витребування доказів, оголошено у судовому засіданні перерву до 04.03.2025; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ОСОБА_1 .

04.03.2025 від Акціонерного товариства «МЕГАБАНК» надійшла заява про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №638/3591/23.

04.03.2025 від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вона просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

04.03.2025 від Компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) надійшли заперечення на клопотання АТ «МЕГАБАНК» про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 оголошено у судовому засіданні перерву до 11.03.2025.

11.03.2025 від ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» надійшли додаткові пояснення у справі.

11.03.2025 від АТ «МЕГАБАНК» надійшло клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, проти клопотання про витребування доказів заперечував.

Представник СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) підтримав вимоги апеляційної скарги; проти клопотання АТ «МЕГАБАНК» заперечував.

Представники АТ «МЕГАБАНК» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб проти апеляційної скарги заперечували; клопотання про витребування доказів - підтримали.

Представник ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» підтримав вимоги апеляційної скарги; проти клопотання про витребування доказів заперечував.

Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Колегія суддів, розглянувши клопотання АТ «МЕГАБАНК» про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23, зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалене за результатами розгляду спору про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або у такому рішенні мають міститися судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи.

Наведене дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції, і, яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити: чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Втім, стаття 272 ГПК України визначає порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

З аналізу вищевказаних норм права вбачається, що ст. 264 ГПК України містить вичерпний перелік підстав для закриття апеляційного провадження, серед яких відсутня підстава з посиланням на ст. 272 ГПК України (суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині 1 цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи).

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.11.2023 у справі №914/3080/20.

Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025, зокрема, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 . Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний господарський суд зазначив, що предметом спору є застосування наслідків нікчемності Іпотечного договору від 01.02.2022, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом Станіславом Івановичем та зареєстрований у реєстрі за №77, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що вказаний договір має ознаки нікчемності, передбачені: п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки такий договір є зобов'язанням банку, умови якого передбачають передачу майна банку як забезпечення виконання грошових зобов'язань ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки такий правочин вчинено в інтересах ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», кінцевим бенефіціаром якого є акціонер банку - ОСОБА_6 ; п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його укладання суперечить положенням Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена Постановою НБУ №368 від 28.08.2001 та Угоди про надання фінансового інструменту з можливістю списання.

Отже, позивач просить відновити своє порушене право шляхом застосування наслідків нікчемності правочину - іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О., реєстровий №77, а саме скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, станом на час подання позову, належить на праві власності ОСОБА_2 .

Апеляційний господарський суд в ухвалі від 04.02.2025 також звернув увагу на те, що спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці на підставі іпотечного договору №763 від 01.03.2023 у ОСОБА_7 , про що також зазначає позивач в позові та вбачається з наданих ним інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №331413301, №331410420, №331411747, №331412317 від 05.05.2023.

Колегія суддів зазначає, що законний інтерес, який підлягає судовому захисту, має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її» (постанова Верховного Суду від 07.12.2021у справі № 810/1110/18).

Як роз'яснив Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Колегія суддів вважає, що вказані роз'яснення Конституційного Суду України та правові висновки Верховного Суду щодо поняття «охоронюваний законом інтерес» є релевантними не тільки до позивача, а й до інших учасників справи, зокрема, в контексті положень ч. 1 ст. 254 ГПК України та права апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки.

Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_8 є іпотекодержателем нерухомого майна, щодо якого АТ «МЕГАБАНК» просить скасувати рішення про державну реєстрацію, та не є учасником справи, рішення в якій безумовно зачіпає інтереси заявника апеляційної скарги та може вплинути на його права та обов'язки, судом апеляційної інстанції залучено цю особу до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Отже, апеляційним господарським судом вже були встановлені ті обставини, що рішення суду першої інстанції стосується, зокрема, прав, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_7 , тому відсутні підстави для закриття апеляційного провадження.

Стосовно заяви АТ «МЕГАБАНК» про зупинення провадження у справі №922/2050/23 до набрання законної сили рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №638/3591/23, колегія суддів зазначає таке.

В обґрунтування вказаного клопотання, АТ «МЕГАБАНК» зазначає, що ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 17.05.2023 у справі №638/3591/23 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARLING LIMITED), ТОВ «Ройял Пей Юроп», Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В., АТ «Мегабанк» про визнання права власності, усунення перешкод у розпорядженні майном, визнання протиправним та скасування наказу.

У вказаній позовній заяві позивач просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1189/5 від 31.03.2023;

- зобов'язати Міністерство юстиції України усунути перешкоди у розпорядженні Джунь Н.І. належним їй нерухомим майном;

- визнати право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно:

1) нежитлове приміщення другого поверху №66, 66а, 67-74, 74а, 75-79, 81-93, I-VIII у літ. «А-5», загальною площею 915,6 кв.м, що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 39 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 121840263101);

2) нежитлове приміщення 1-го поверху № 47, 48, 50, 51, 65, 65а, 656, II, в літ. «А-5», загальною площею 201,5 кв.м, що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 39 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 834001663101);

3) нежитлове приміщення підвалу №І, Іа, Іб, II, ІІа, III, Illa, VIII, IX, X, XI, XII, XIII, XIV , XV , XVI, XVIa, XVI6, XVII, цокольного поверху №І, 16, 17, 21, 22, 23; 1го поверху Va, V6, IX в літ «А-5», загальною площею 653,6 кв.м, що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 39 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2070820463101);

4) нежитлове приміщення 1-го поверху V в літ. «А-5», загальною площею 57,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, 39 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1747188963101);

5) нежитлове приміщення загальною площею 978,1 кв.м, а саме: підвалу № 28-32, 41 ,загальною площею 158,1 кв.м, 1-го поверху № 8, 9, 12-14, 18, 60, 61, загальний площею 159,8 кв.м, 2-го поверху № 9-12, 15, 17-20, 38, 39, загальною площею 212.8 кв.м, 3-го поверху № 33, 35-40, 42, 57, 58, загальною площею 211,5 кв.м. 4-го поверху № 23-27,42, загальною площею 235,9 кв.м, у нежитловій будівлі літ. «А-6», що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Донця Захаржевського, 6/8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1245324363101);

6) нежитлове приміщення підвалу №1,2,2а, 3-:-5, 5а, 56,6, 7-:-18, 1го поверху №1-:-6, 6а, 66, 6в, 9-:-22 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Академіка Павлова, 160. Загальна площа 1049,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2250291163101);

7) нежитлове приміщення 1-го поверху № 7, 8, 8а у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Академіка Павлова, 160. Загальна площа 38,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2250222163101);

8) нежитлове приміщення 2-го поверху № 1-:-7, 7а, 8, 8а, 86. 9, 11:-18, 18а, 186, 3-го поверху № 1-:-11 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Академіка Павлова, 160. Загальна площа 1098,7 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2250218063101).

Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 06.02.2023 у справі №638/3591/23 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи.

Наведене, на думку АТ «МЕГАБАНК», свідчить про пов'язаність даних справ між собою, яка полягає в тому, що рішення, яке буде ухвалене судом у справі №638/3591/23 встановить обставини, які вплинуть на ту обставину: чи дійсно рішення у справі №922/2050/23 будь-яким чином стосується прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 . Відмова в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності, усунення перешкод у розпорядженні майном, визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України буде свідчити, що жодні права та інтереси ОСОБА_1 рішення у справі №922/2050/23 не порушує, оскільки він не є стороною договору іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О., реєстровий №77.

Колегія суддів виходить з того, що зупинення провадження у господарській справі зумовлює тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи та щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ч. 1 ст. 117 ГПК України), який продовжується з дня поновлення провадження у справі (ч.2 ст. 117 ГПК України), а самі випадки, які регламентують зупинення провадження у справі, чітко передбачені статтями 227, 228 ГПК України і є вичерпними.

Положення статті 227 ГПК України передбачають обов'язок суду зупинити провадження у справі.

Пункт п'ятий частини першої статті 227 ГПК України визначає, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи (пункт четвертий частини першої статті 229 ГПК України).

Досліджуючи питання необхідності зупинення провадження у справі, колегія суддів виходить з системного аналізу цього пункту через призму завдань та основних засад господарського судочинства, закріплених у частині першій, пунктах 1, 4, 10, 11 частини третьої статті 2 ГПК України, а також умов застосування цього пункту, якими є:

- об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; тобто, неможливість для суду самостійно встановити обставини, які встановлюються судом у іншій справі;

- пов'язаність справи з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення;

- обґрунтованість судового рішення, в якому має бути проаналізовано, чи дійсно від наведених обставин залежить вирішення спору в цій справі, та належно мотивовано, що зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи зумовлюється виявленням в ній саме обставин, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено, і саме це і є першопричиною перешкоди у здійсненні правосуддя в справі, що зупиняється.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені в цьому процесі, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Отже, по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов'язкова пов'язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, з огляду на вимоги п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд повинен у кожному конкретному випадку з'ясувати:

- чи існує вмотивований зв'язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Водночас, за приписами п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів враховує, що дійсно правовідносини, які є предметом дослідження у справах №922/2050/23 та №638/3591/23, можуть свідчити про їх певну пов'язаність. Проте, колегія суддів зазначає, що сама по собі взаємопов'язаність таких справ не обов'язково свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а сама неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.

Проте, АТ «МЕГАБАНК» не обґрунтувало, в чому полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої, чому зібрані у даній справі докази не дають можливості суду самостійно встановити та оцінити обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору, яким чином, встановлені в іншій справі обставини вплинуть на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи та вимоги у цій справі, виходячи з предмета та підстав позову.

Тобто, АТ «МЕГАБАНК», не доведено такої беззаперечної підстави для зупинення провадження у справі згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України як об'єктивна неможливість розгляду справи № 922/2050/23 до вирішення іншої справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі №922/2050/23 до набрання законної сили рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №638/3591/23.

В обґрунтування клопотання про витребування доказів позивач зазначає, що у нього є розумні сумніви щодо дійсності правовідносин, які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , та дійсності мети вказаних договорів.

Так, позивач посилається на те, що у кримінальному провадженні №42019221430000469 встановлено такі обставини. ОСОБА_2 16.02.2023 за попередньою змовою з представником компанії «Стартлінг Лімітед» Морозом М.О. вказали в договорі купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Журавлем М.В. недостовірну інформацію про факт здійснення розрахунку за вказаним договором. ОСОБА_2 16.02.2023 за попередньою змовою з представником компанії ТОВ «РОЯЛ ПЕЙ» Агапкіним М.О. вказали в договорі купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченим приватним нотаріусом Журавлем, недостовірну інформацію про факт здійснення розрахунку за вказаним договором. Нотаріус ОСОБА_10 та Родін О.В. склали підроблений документ - довіреність від засновника компанії «Стартлінг Лімітед» ОСОБА_11 , яка в той час перебувала за межами України та вказану довіреність не підписувала. Вказана довіреність надала право ОСОБА_12 підписати договір іпотеки, договори відступлення прав вимоги. Нотаріус Легкобит С.О. та Родін О.В. склали підроблений документ - довіреність від засновника компанії ТОВ «РОЯЛ ПЕЙ ЮРОП», ОСОБА_13 , який в той час перебував за межами України та вказану довіреність не підписував. Вказана довіреність надала право ОСОБА_12 підписати договір іпотеки, договори відступлення прав вимоги.

Позивач також зазначає, що клопотання про витребування цих доказів не подавалося раніше, оскільки була відсутня зазначена інформація на момент подання відзиву на позов, у зв'язку з чим банк просить:

- витребувати у СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) та ОСОБА_2 докази оплати за договором купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем Миколою Володимировичем, реєстровий № 63 що укладений між СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) та ОСОБА_2 ;

- витребувати у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Фролової Р.В. належним чином засвідчену копію іпотечного договору №763 від 01.03.2023, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.), що укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 ;

- витребувати у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , нотаріуса Андрі Павлу у місті Лімасол, Республіка Кіпр, належним чином засвідчену копію договору позики від 20.02.2023, видавник: Андрі Павлу, нотаріуса у місті Лімасол, Республіка Кіпр;

- витребувати у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 докази надання позики ОСОБА_9 .

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про витребування доказів, з огляду на таке:

- предметом даного позову є застосування наслідків нікчемності іпотечного договору, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О. 01.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за №77. Підставами позову є наявність в іпотечному договорі від 01.02.2022 №77 ознак нікчемного правочину, передбачених положеннями ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Водночас докази, які банк просить витребувати, стосуються правовідносин, які склалися між новим набувачем спірного майна та іпотекодержателем, що не є предметом спору та не входить до предмету доказування. Таким чином, докази, які просить витребувати позивач не можуть бути визнані належними в силу положень ст. 76 ГПК України;

- всупереч положенням ст. 81 ГПК України заявником клопотання не зазначено заходи, які він вживав для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, причини неможливості отримати цей доказ самостійно;

- всупереч вимогам ст. 269 ГПК України заявником не надано докази неможливості подання доказів, які не були подані до суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Окрім того, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 було, зокрема, встановлено учасникам справи строк по 06.01.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв клопотань та письмових пояснень з доказами їх надіслання іншим учасникам провадження.

Проте, заява про витребування доказів подана поза межами встановленого ст. 80 ГПК України та судом строку та не містить клопотання про поновлення / продовження строків його подання з відповідним обґрунтуванням.

Розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є особою, на права, обов'язки та/або інтереси якого може вплинути рішення суду у даній справі, у зв'язку з чим вказану особу було залучено ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (наряду з ОСОБА_2 ).

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі (п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України).

Таким чином, оскільки заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 не було залучено до розгляду справи, відповідно до положень ст. 277 ГПК України підлягають скасуванню рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При прийнятті нового рішення апеляційним господарським судом встановлено таке.

У травні 2023 року Акціонерне товариство «МЕГАБАНК» звернулося з позовом до Господарського суду Харківської області про застосування наслідків нікчемності правочину, в якому зазначало, що 29.12.2021 між АТ «МЕГАБАНК» (банк) та СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) (вкладник) укладено договір №75/2021 банківського строкового вкладу юридичної особи, відповідно до умов якого вкладник розміщує у банку грошові кошти (вклад) у розмірі 1500000,00 євро на строк з 29.12.2021 по 01.04.2022, а банк зобов'язується повернути вклад та сплатити проценти у розмірі 0,10% річних на умовах та в порядку, встановлених договором.

26.01.2022 між банком та вкладником укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського строкового вкладу, за умовами якого змінено п. 1.1 договору, а саме змінено строк розміщення вкладу «з 29.12.2021 по 28.03.2072».

Додатковою угодою від 01.02.2022 №2 до договору №75/2021 від 29.12.2021 банківського строкового вкладу юридичної особи додано до п. 2.4. розділу 2 «Права і обов'язки сторін» пункт 2.4.4. в такій редакції: «У випадку не отримання банком дозволу від Національного банку України на врахування залучених коштів, відповідно до цього Договору, на умовах капітального інструменту до капіталу Банку, вкладник має право розірвати Договір в односторонньому порядку шляхом письмового повідомлення банку, яке має бути надіслано за 6 (шість) місяців на адресу вказану в цьому Договорі, або на іншу адресу, яку Банк письмово повідомить Вкладнику в разі зміни місцезнаходження. Після отримання такого повідомлення, Банк зобов'язується повернути вкладнику всю суму вкладу до завершення строку 6 (шість) місяців».

26.01.2022 між банком та вкладником укладено угоду про надання фінансового інструменту із можливістю списання (далі - Угода), за умовами якої банк і вкладник домовились, що 100% вкладу за договором банківського строкового вкладу, що становить 1500000,00 євро, повинні бути конвертовані в фінансовий інструмент із можливістю списання відповідно до умов, визначених у цьому договорі.

Пунктом 9.1. Угоди сторони погодили, що кредитор може відступити, передати, відчужити, обтяжити або делегувати всі чи будь-які свої права та зобов'язання за цим Договором або сам Договір чи його частину третій особі. У випадках, дозволених законом, банк цим надає свою явно виражену згоду, за умови, що новий вкладник вчасно надає документи, необхідні для отримання дозволу. Банк докладає максимальних зусиль для виконання вимог щодо капіталу 1 рівня відповідно до застосованих законів і норм, а також отримує дозволи на заміну сторони та/або введення нового вкладника в результаті будь-якого відступлення, передачі, відчуження, обтяження або делегування за цим пунктом до будь-якого такого відступлення, передачі, відчуження, обтяження або делегування.

Банк не може відступити, передати, відчужити, обтяжити або делегувати всі або будь-які свої права та зобов'язання за цим договором або сам договір чи його частину третій особі без попередньої письмової згоди вкладника. Будь - яке передбачуване відступлення, передача, відчуження, обтяження або делегування в порушення цього пункту не має юридичної сили (п. 9.2 Угоди).

Відповідно до витягу з протоколу чергового засідання правління АТ «МЕГАБАНК» від 31.01.2022 запропоновано укласти договори щодо відступлення та набуття прав на суми розмірів вкладів та забезпечити виконання вказаних зобов'язань перед компаніями шляхом передачі в іпотеку майна банку, у зв'язку з чим було вирішено, зокрема, укласти з Royal Pay Europe та STARTLING LIMITED іпотечні договори та передати в іпотеку майно банку в якості забезпечення виконання зобов'язань.

01.02.2022 між банком (позичальник), вкладником (правовласник) та ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» (правонабувач) укладено договір про відступлення та набуття прав, відповідно до умов якого виконання правонабувачем зобов'язань за цим договором забезпечується майном позичальника, шляхом укладання іпотечного договору між правовласником та позичальником.

Згідно з п. 3 договору про відступлення та набуття прав сторони погодили, що за ціною придбання та на дату оплати, зазначену нижче, правовласник цим безповоротно продає та передає правонабувачу, а правонабувач цим безповоротно купує та приймає у правовласника, відповідно до Угоди станом на дату оплати:

- (і) всі права та обов'язки правовласника в якості кредитора згідно з Угодою та будь-якими іншими документами або інструментами, що надаються до неї, в обсязі, вираженому сумою та відсотками, визначеними нижче, від усіх таких діючих прав та обов'язків правовласника, визначених нижче,

- та (іі) в обсязі, дозволеному для відступлення відповідно до чинного законодавства, усі вимоги, позови, причини для позову та будь-якого іншого права правовласника (у якості кредитора) проти будь-якої особи, будь то відомої чи невідомої, що виникають згідно або у зв'язку з Угодою, будь-які інші документи або інструменти, що надаються згідно з нею, або операції, що регулюються цією Угодою, або будь-яким способом зв'язаним з вищезазначеним, включаючи, але не обмежуючись цим, контрактні вимоги, деліктні вимоги, статутні вимоги та всі інші вимоги в рамках загального права або по праву справедливості, пов'язані з проданими та переданими правами та зобов'язаннями відповідно до пункту (і) вище (права та обов'язки, продані та передані правовласником правонабувачу відповідно до пунктів (і) та (іі) вище, спільно іменовані в цьому документі «Відступні вимоги»).

Пунктом 12 договору про відступлення та набуття прав встановлена дата оплати - 01.02.2027.

01.02.2022 між банком та СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) укладено іпотечний договір, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О. за реєстровим №77, який забезпечує виконання іпотекодавцем всіх у повному обсязі зобов'язань, які визначені у договорі про відступлення та/або будь-яких додаткових угод до нього, укладеному між іпотекодавцем, іпотекодержателем та ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД» із сумою відступних прав 1500000,00 євро, строком оплати відступлених прав- 01.02.2027.

Відповідно до п. 1.2 іпотечного договору предметом іпотеки виступає майно, що належить на праві власності банку, а саме:

- нежитлові приміщення підвалу №28-32, 41 загальною площею 158,1 кв. м, 1-го поверху №8, 9, 2-14, 18, 60, 61, загальною площею 159,8 кв. м, 2-го поверху №9-12, 15, 17-20, 38, 39, загальною площею 212,8 кв. м, 3-го поверху №33, 35-40, 42, 57, 58, загальною площею 211,5 кв. м, 4-го поверху №23-27, 42, загальною площею 235,9 кв. м. у нежитловій будівлі літ. «А-6», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8; загальна площа 973,1 кв. м;

- нежитлові приміщення підвалу №1, 2, 2а, 3-:-5, 5а, 5б, 6, 7-:-18, 1-го поверху №1-:-6, 6а, 6б, 6в, 9-:-22 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160; загальна площа 1049,6 кв. м;

- нежитлові приміщення 1-го поверху №7, 8, 8а у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160; загальна площа 38,9 кв.м;

- нежитлові приміщення 2-го поверху №1-:-7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, 11-:-18, 18а, 18б, 3-го поверху №1-:-11 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160; загальна площа 1098,7 кв. м.

Сторони домовились, що загальна вартість предмета іпотеки становить - 207640897,87 грн (п.1.4 договору іпотеки).

Відповідно до п. 5.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду (п. 5.5.1 договору); на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 5.5.2 договору); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п. 5.5.3 договору); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку» (п. 5.5.4 договору); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі - продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому ст. 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (п. 5.5.5 договору).

Згідно з п. 5.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право негайно задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги одразу з моменту настання однієї з цих подій щодо іпотекодавця: відкликання Національним банком України банківської ліцензії іпотекодавця; запровадження тимчасової адміністрації щодо іпотекодавця; визнання іпотекодаця проблемним банком та віднесення до категорії неплатоспроможних.

У зв'язку з укладанням іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О. були прийняті рішення щодо об'єктів нерухомого майна, які складають предмет іпотеки, а саме:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191094 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467281) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191091 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467277) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250218063101, а саме: нежитлові приміщення 2-го поверху №1-:-7, 7а, 8, 8а, 8б, 9, 11-:-18, 18а, 18б, 3-го поверху №1-:-11 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1098,7 кв. м;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191083 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467267) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191087 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467272) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250222163101, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №7, 8, 8а у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходяться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 38,9 кв.м;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191077 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467259) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191072 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467254) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 2250291163101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №1, 2, 2а, 3-:-5, 5а, 5б, 6, 7-:-18, 1-го поверху №1-:-6, 6а, 6б, 6в, 9-:-22 у нежитловій будівлі літ. «К-3», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вул. Павлова Академіка, будинок 160. Загальна площа 1049,6 кв. м;

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191055 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467238) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером: 63191064 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467245) щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1245324363101, а саме: нежитлові приміщення підвалу №28-32, 41, загальною площею 158,1 кв. м, 1-го поверху №8, 9, 2-14, 18, 60, 61, загальною площею 159,8 кв. м, 2-го поверху №9-12, 15, 17-20, 38, 39, загальною площею 212,8 кв. м, 3-го поверху №33, 35-40, 42, 57, 58, загальною площею 211,5 кв. м, 4-го поверху №23-27, 42, загальною площею 235,9 кв. м, у нежитловій будівлі літ. «А-6», що знаходиться за адресою: Харківська область, місто Харків, вулиця Донця-Захаржевського, будинок 6/8. Загальна площа 973,1 кв. м.

Як зазначає позивач, за результатами перевірки правочинів, що проводилась на виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ «МЕГАБАНК» №17 від 26.07.2022, було виявлено правочини, що містять ознаки нікчемності, передбачені ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На думку позивача, іпотечний договір від 01.02.2022, який укладено між АТ «МЕГАБАНК» та СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, що посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О., реєстровий №77 має ознаки нікчемності передбачені:

- п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки такий договір є зобов'язанням банку, умови якого передбачають передачу майна банку як забезпечення виконання грошових зобов'язань ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки такий правочин вчинено в інтересах ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД», кінцевим бенефіціаром якого є акціонер банку ОСОБА_6 ;

- п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки його укладання суперечить положенням Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою НБУ №368 від 28.08.2001 та Угоди про надання фінансового інструменту із можливістю списання.

Також позивач зазначає, що 17.02.2023 уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» стало відомо, що об'єкти нерухомого майна (предмет іпотеки), що є власністю банку, всупереч діючому законодавству були перереєстровані за новим власником - ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, серія та номер: 63, виданий 16.02.2023, видавник приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В. У подальшому дане нерухоме майно було передано в іпотеку (іпотекодавець ОСОБА_2 , іпотекодержатель: ОСОБА_8 , іпотечний договір №763 від 01.03.2023, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В.) у забезпечення договору позики від 20.02.2023, видавник: Андрі Павлу, нотаріус у місті Лімасол, Республіка Кіпр. На підтвердження вказаних обставин позивачем надані Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №331413301, №331410420, №331411747, №331412317 від 05.05.2023.

На підставі викладеного, позивач просить відновити своє порушене право шляхом застосування наслідків нікчемності правочину - іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Легкобитом С.О., реєстровий №77, а саме, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

При прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції були встановлені такі обставини:

- уклавши іпотечний договір, АТ «МЕГАБАНК» фактично взяло на себе зобов'язання, за яким передало своє майно (Предмети іпотеки-1, 2, 3, 4), як забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «ОПЦІОН ТРЕЙД» за Договором про відступлення, в порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», що є порушенням пункту 5 частини третьої статті 38 Закону;

- іпотечним договором забезпечувався не сам фінансовий інструмент за Угодою про надання фінансового інструменту, а виконання ТОВ «ОПЦІОН ТРЕЙД» свого обов'язку щодо оплати вартості переданих STARTLING LIMITED прав за Договором про відступлення. Вказаний договір за своїм змістом фактично є правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні (стаття 512 ЦК України), а правовідносини за ним не виникли під час провадження професійної діяльності на ринках капіталу та організованих товарних ринках. Таким чином, відсутні правові підстави вважати, що Іпотечний договір був укладений АТ «МЕГАБАНК» під час здійснення операцій на ринках капіталу. А, отже, твердження відповідача про протилежне ґрунтуються на довільному тлумаченні останнім положень Законів України «Про банки і банківську діяльність та «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», що не відповідає їх дійсному змісту;

- враховуючи те, що укладення іпотечного договору щодо забезпечення виконання зобов'язання третьої особи ТОВ «ОПЦІОН ТРЕЙД» не відповідає порядку здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд дійшов висновку про наявність ознак нікчемності Іпотечного договору, які встановлені в пункті 5 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- внаслідок укладення (нікчемного) іпотечного договору державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О. були прийняті незаконні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ураховуючи положення статей 26 та 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є, зокрема, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. При цьому, наслідком такого скасування є припинення відповідних прав. Оскільки рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були прийняті на підставі Іпотечного договору, який є нікчемним у силу приписів закону, а, отже, й права і обов'язки за цим договором не виникли й не могли виникнути у його учасників, то, відповідно, позовні вимоги про скасування прийнятих рішень відповідають способам судового захисту.

Результатом вирішення спору стало застосування наслідків нікчемності Іпотечного договору від 01.02.2022, а саме: скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами № 63191094 від 01.02.2022, (номер запису про іпотеку: 46467281); 63191091 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467277); 63191083 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467267); 63191087 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467272); 63191077 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467259); 63191072 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467254); 63191055 від 01.02.2022 (номер запису про іпотеку: 46467238); 63191064 від 01.02.2022 (номер запису про обтяження: 46467245).

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі апеляційна скарга Іліяса Демоуртсідіса на рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 подана в порядку ст. 272 ГПК України після завершення його апеляційного перегляду за апеляційною скаргою СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED).

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Поряд з цим, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень процесуального закону - ГПК України.

У процедурі оскарження судових рішень процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності господарського процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.

Такі обмеження знаходять своє відображення серед положень ГПК України, зокрема, у статті 272 цього Кодексу щодо порядку розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення розгляду апеляційної скарги іншої особи.

Застосування цього процесуального запобіжника задля дотримання принципу юридичної визначеності узгоджується з практикою ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги (рішення у справі «Мушта проти України» від 18.11.2010, «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» від 12.07.2001, «Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії» від 19.12.1997 та інші).

Відповідно до частин 1, 4 статті 272 ГПК України у разі, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Отже, для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд має встановити наявність таких умов для відкриття провадження: 1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду; 2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи.

Частиною 5 статті 272 ГПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

У з'ясуванні питання щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм статті 272 ГПК України необхідно врахувати, що метою названої статті є недопущення перегляду судом апеляційної інстанції судового рішення суду першої інстанції з мотивів, які були вже предметом розгляду за первісно поданою апеляційною скаргою. Належною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно з частиною 5 статті 272 ГПК України є встановлення тотожності висновків, викладених у первісній апеляційній скарзі, постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 ГПК України.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 ГПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням (подібні правові висновки сформовані у постановах Касаційного господарського суду Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №910/25520/13, від 20.01.2021 у справі №913/567/19, від 12.02.2021 у справі №913/567/19).

Так, звертаючись з апеляційною скаргою СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД зазначало, що не погоджується з висновком суду про нікчемність іпотечного договору з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та, як наслідок, не погоджувався з висновком про необхідність задоволення позову і застосування наслідків нікчемності. Так, СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД стверджувало, що внаслідок укладення банком іпотечного договору, яким забезпечене виконання зобов'язанням третьої особи, банк здійснив майнове поручительство за зобов'язанням третьої особи, тому вказана операція відноситься до кредитних операцій за змістом Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, рішення про задоволення позову з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на думку СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, ухвалене з неправильним застосуванням вказаної норми до встановленого судом змісту правовідносин сторін.

СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД також зазначало, що метою укладання угоди про надання фінансового інструменту між позивачем та компанією СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, з можливістю списання шляхом залучення інвестиції у сумі 1500000,00 Євро було саме виконання заходів, які НБУ зобов'язав здійснити АТ «МЕГАБАНК» у відповідності до вимог законодавства, в тому числі - виконання вимог економічних нормативів банку. Саме з цією метою існуючий депозит компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД був конвертований у фінансовий інструмент. Отже, відповідач вважається інвестором у фінансовий інструмент. Разом з тим, згідно з рішенням НБУ від 04.04.2022 та витягом з протоколу чергового засідання АТ «МЕГАБАНК» від 31.01.2022, умовою негайного розміщення значної суми інвестицій та на значний проміжок часу (50 років) на умовах фінансового інструменту, необхідного АТ «МЕГАБАНК» для виконання нормативів, встановлених НБУ, що були висловлені компаніями СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД та «Роял Пей Юроп», була необхідність викупу права вимоги за таким інструментом іншою особою протягом 5 років. При цьому, оскільки операція проводилась на користь АТ «МЕГАБАНК», то саме він виступив майновим поручителем зобов'язання щодо відступлення прав. Оскільки банк визнав, що умовами інвестування компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД у фінансовий інструмент був обов'язковий подальший викуп права вимоги третьою особою із подальшим забезпеченням такого зобов'язання, без виконання яких інвестиції компанії СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД у фінансовий інструмент не були б здійсненими, за таких обставин, слід дійти висновку, що забезпечення виконання зобов'язань за відступлення прав за фінансовим інструментом відносяться до операцій на ринку капіталу, здійсненої від імені Банку на власний ризик і на власну користь. тому за змістом п.1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносяться до кредитних операцій.

Крім того, в апеляційній скарзі СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД звертало увагу на неврахування тієї обставини, що власником спірного нерухомого майна (рішення про державну реєстрацію іпотеки яких позивач просив суд визнати протиправними та скасувати) на момент звернення до суду з даним позовом залишалась ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який у судовому порядку не був визнаний недійсним. При цьому, позивач не заперечував, що на момент вирішення цього спору за даними реєстру речових прав, вона також залишалась власником майна. Вказане рішення стосується її прав та обов'язків як особи, яка придбала спірне майно на підставі чинного договору купівлі-продажу та, яка є власником цього майна на час пред'явлення позову і розгляду справи судом першої інстанції. За вказаних обставин, обраний позивачем спосіб захисту слід було визнати неналежним з огляду на те, що позивач оспорює правову підставу, на якій майно банку вибуло з його володіння та було зареєстроване за добросовісним набувачем. Тому належним способом захисту в такому випадку, на думку СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, має бути вимога про витребування майна з володіння добросовісного набувача.

Східний апеляційний господарський суд при ухваленні постанови від 16.01.2024 дійшов висновку про правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що укладення іпотечного договору щодо забезпечення виконання зобов'язання третьої особи - ТОВ «ОПЦІОН ТРЕЙД» не відповідає порядку здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». При цьому, апеляційний господарський суд визнав безпідставними доводи апелянта про те, що забезпечення виконання зобов'язань за відступлення прав за фінансовим інструментом відноситься до операцій на ринку капіталу (які за змістом п.1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносяться до кредитних операцій), здійсненої від імені Банку на власний ризик і на власну користь (а тому, за змістом п.1 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносяться до кредитних операцій).

Апеляційний господарський суд також зазначив, що до кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» належить: розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, - здійснення операцій на ринках капіталу від свого імені; - надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; - придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); - лізинг. Такий перелік кредитних операцій визначено п. 3 ч. 3 ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» також зазначено, що «Банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов'язаними з банком особами». Отже, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про недоведеність апелянтом того, що договір іпотеки та договір відступлення є кредитними операціями.

Доводи апеляційної скарги СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД про обрання неправильного способу захисту суд апеляційної інстанції відхилив як такі, що не ґрунтуються на нормах цивільного та господарського законодавства. Так, апеляційний господарський суд з посиланням на статті 26 та 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказав на правомірність висновку місцевого господарського суду про те, що належним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є, зокрема, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. При цьому, наслідком такого скасування є припинення відповідних прав. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність нікчемності спірного іпотечного договору, на підставі якого були прийняті рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Тому, за висновком суду, скасування рішень державного реєстратора є належним способом захисту прав позивача, а судове рішення про задоволення таких вимог у зазначений спосіб матиме наслідком поновлення порушених прав.

Звертаючись з даною апеляційною скаргою, ОСОБА_3 зазначає, що за обставинами цієї справи, позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту.

Так, ОСОБА_3 стверджує, що метою даного позову є введення позивача у володіння майном. У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 вказано, що у разі позбавлення власника володіння нерухомим майном введення позивача у володіння майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Разом з тим, на момент розгляду справи, спірне майно було (і наразі залишається) зареєстрованим за ОСОБА_2 . У свою чергу, апелянт має діюче та зареєстроване обтяження на спірне нерухоме майно (право іпотеки), а наказ Міністерства юстиції України, яким були скасовані реєстраційні дії щодо реєстрації за нею права власності, оскаржено, провадження за позовом відкрито (справа №638/3591/23).

На думку заявника апеляційної скарги, суд не повинен був оцінювати доводи позовної заяви щодо нікчемності оспорюваних правочинів, а відмовити у позові виключно із посиланням на обрання позивачем неналежного способу захисту, оскільки спірне майно, щодо якого позивач просив застосувати наслідки нікчемності правочину у вигляді скасування попередніх записів про іпотеку, на момент розгляду справи належить ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем.

Окрім того, заявник апеляційної скарги не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині висновків, що іпотечний договір укладений з порушенням норм п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ураховуючи, що доводи заявника апеляційної скарги спрямовані на захист його інтересів та прав як іпотекодержателя спірного майна, яке станом на час звернення з позовом і даною апеляційною скаргою зареєстроване за ОСОБА_2 як власником майна, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам ОСОБА_1 у вказаному контексті щодо обраного позивачем способу захисту прав.

Так, надаючи оцінку способу захисту права особи, що прагне відновити своє порушене право після вибуття з власності спірного майна на користь інших осіб, колегія суддів зазначає таке.

За частинами першою, другою статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту, визначений законом або договором у розумінні статті 5 ГПК України - це спосіб захисту, передбачений законами України або договором, або не передбачений ними, але такий, що не суперечить законам України.

Спосіб захисту є визначеним законом або договором у тому разі, коли закон (нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України) та/або умови укладеного сторонами договору передбачають можливість захисту прав чи законних інтересів учасника відповідного правовідношення за допомогою певного способу. Такий спосіб захисту може бути універсальним (застосування якого можливе до всіх чи більшості видів цивільних правовідносин і який може мати певний конкретизований зміст в конкретній правовій ситуації), стосуватися певної обмеженої групи цивільних правовідносин чи навіть бути суто індивідуальним (наприклад, передбачений договором для конкретного порушення і одночасно такий, що не є різновидом універсального чи групового способу захисту).

Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.

Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» («Kudla v. Poland», заява № 30210/96, § 158), 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» («Garnaga v. Ukraine», заява № 20390/07, § 29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» («Chahal v. the United Kingdom», заява № 22414/93, § 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» («Afanasyev v. Ukraine» (заява № 38722/02, § 75)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland) зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

У рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема, і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18).

Безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач звертаючись з позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу.

Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 18.01.2013 у справі № 488/2807/17, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою статті 16 ЦК України, частиною другою статті 20 ГК України способів захисту, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте, не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).

Належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб'єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Ураховуючи наведене, такі властивості (критерії) способу захисту як належність та ефективність не можуть вважатися тотожними за змістом, оскільки належність свідчить про відповідність способу захисту конкретній правовій ситуації (наявність умов до його застосування), натомість ефективність перш за все пов'язана з наслідками застосування способу захисту для позивача.

Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), в той час як належність передбачає з'ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте, не кожен належний спосіб захисту є ефективним.

Аналіз змісту та характеру заявлених позовних вимог свідчить, що позивач, звертаючись до суду з позовом за визначеного ним предмету спору, фактично прагне відновлення становища, яке існувало до стверджуваного порушення його прав.

Дійсно, у разі наявності права власності у позивача, та реєстрації права іпотеки та обтяження за відповідачем, поновлення порушених прав позивача у судовому порядку безпосередньо пов'язане з державною реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених прав визначається з урахуванням можливості, у разі задоволення позову, поновити такі права, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), посилаючись на положення частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зауважила, що порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на нерухоме майно за Акціонерним товариством «Мегабанк», тому заявлені позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Тому Суд зазначив, що, враховуючи обставини конкретної справи, та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. Також, Суд зазначив, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстровано за відповідачем, а не за іншою особою.

Проте, в даному випадку неможливо не врахувати ті обставини, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача до третьої особи ( ОСОБА_2 ) на підставі договору купівлі - продажу (серія та номер: 63, виданого 16.02.2023, видавник: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель М.В.), про що міститься відповідний запис про право власності у Державному реєстрі речових прав (номер відомостей про речове право 49268725). Крім того, спірне нерухоме майно передано іпотекодавцем ОСОБА_2 в іпотеку ОСОБА_4 на підставі іпотечного договору, серія та номер: 763, виданий 01.03.2023, укладеного в забезпечення виконання договору позики від 20.02.2023 (номер запису про іпотеку 49415580).

Колегія суддів зазначає, що у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (п. 98 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття нею права власності на нього.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90), від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67); від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92)).

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98,121,123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116,142-144), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13- ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц ,від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

При цьому, за висновками Великої Палати Верховного Суду, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7,16), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/1 б (пункт 54), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21, пункт 47)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

З наведеного слідує, що звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження.

Отже, якщо позивач вважає, що право власності на спірне нерухоме майно має бути зареєстроване за ним, то єдиному належному способу захисту прав позивача відповідає позовна вимога про витребування цього нерухомого майна з володіння особи, за якою зареєстроване право власності. Всі інші позовні вимоги є неналежними.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Отже, відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує, як і обрання неналежного способу захисту є підставою для відмови у позові.

Оскільки у даній справі встановлено ті обставини, що право власності на спірне майно зареєстроване за ОСОБА_2 , то саме вона вважається володільцем спірного майна. Відповідно, позивач, який вважає себе його власником, не є його володільцем. Тому належним способом захисту позивача у цій справі є віндикаційний позов (статті 387, 388 ЦК України). Цей позов опосередковується вимогою про витребування нерухомого майна від актуального володільця, тобто особи, за якою зареєстроване право власності (у цій справі - від ОСОБА_2 ).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22)).

У свою чергу, задоволення позовної вимоги про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не призведе до повернення позивачу спірного нерухомого майна та відповідно до захисту його прав, тоді як у разі звернення позивача з віндикаційним позовом в порядку статей 387, 388 ЦК України судове рішення про задоволення позову буде підставою для державної реєстрації його прав на майно.

Більше того, за встановлених обставин, рішення у даній справі стосується інтересів нового власника спірного майна ( ОСОБА_2 ) та його іпотекодежателя (Іліяса Демоуртсідіса), на захист яких виступає практика Європейського суду з прав людини у спорах щодо «мирного володіння своїм майном».

Так, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми:

(1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

(2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

(3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Також колегія суддів враховує, що критеріями сумісності заходу втручання у право власності із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є такі обставини:

- чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі. Тобто втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. Водночас відсутність такого порушення є тоді, коли дотримані всі три критерії.

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Водночас колегія суддів враховує, що заходи захисту, на які посилається ЄСПЛ, стосуються не лише втручання держави, а й приватних осіб, і можуть мати превентивний або виправний характер.

Так, ЄСПЛ встановив, що навіть у «горизонтальних» відносинах (тобто у відносинах, заснованими на юридичній рівності між їх учасниками) можуть бути застосовані міркування про суспільний інтерес, які передбачають накладення певних зобов'язань на державу. Тобто відповідні заходи, необхідні для захисту права власності, можуть бути застосовані у справах, пов'язаних із судовими процесами між особами чи компаніями (див. справи «Zolotas v. Greece (no. 2), 2013, § 39; Saraз and Others v. Turkey, 2021, § 70).

Коли справа стосується звичайних економічних відносин між приватними сторонами, такі позитивні зобов'язання є більш обмеженими. Тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не може тлумачитися як така, що накладає на Договірні держави будь-які загальні зобов'язання покривати борги приватних осіб.

Аналіз змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить про те, що зазначена норма не містить чітких процедурних вимог або зобов'язань процесуального характеру, що стосуються як державних органів, так і у справах між приватними сторонами. Якщо втручання у право на мирне володіння «майном» вчинене приватною особою, то для держави виникає позитивне зобов'язання забезпечити у своїй правовій системі відповідні процедури, щоб майнові права були достатньо захищені законом і щоб існували ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких «жертва втручання» може відстояти свої права.

Так, ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що держави зобов'язані забезпечити судові процедури, які пропонують необхідні процесуальні гарантії, тобто, дозволяють національним судам і трибуналам ефективно та справедливо вирішувати спори між приватними особами (див. справи «Kotov v. Russia» [ВП], 2012, § 114; «Sovtransavto Holding v. Ukraine», 2002, § 96; «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal» [ВП], 2007, § 83; «Freitag v. Germany», 2007, § 54; «Shesti Mai Engineering OOD and Others v. Bulgaria», 2011, § 79; «Plechanow v. Poland», 2009, § 100; «Ukraine-Tyumen v. Ukraine», 2007, § 51; «Antonopoulou v. Greece» (ріш.), 2021, § 57; «Nikolay Kostadinov v. Bulgaria», § 54).

Водночас у «горизонтальних» відносинах положення Конвенції застосовуються лише у тій межі, що не суперечить суті правозахисних відносин.

Отже, незалежно від суб'єкта звернення до суду (чи це фізична, чи юридична особа), держава повинна забезпечувати таким особам можливість захистити свої права, в тому числі, і шляхом надання можливості звернення до суду з відповідним позовом. При цьому суд повинен забезпечити розгляд такого позову з дотриманням відповідних матеріальних та процесуальних норм, якими передбачено захист відповідного права заявника-позивача.

В свою чергу, розглядаючи справи саме в контексті застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи, мотивувати висновки про наявність підстав для втручання у володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з гарантій мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Проте, в даному випадку, вимоги, пред'явлені позивачем з наміром набути володіння спірним нерухомим майном, не відповідають належному способу захисту у цій справі, яким є віндикаційний позов, що є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76)).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Рішенням Правління Національного банку України №261-рш/БТ від 02.06.2022 АТ «МЕГАБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №383 від 02.06.2022 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «МЕГАБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення АТ «МЕГАБАНК» з ринку і запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 03.06.2022 по 02.07.2022 (включно); призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «МЕГАБАНК», визначені Законом, зокрема, статтями 37-39 Закону, відділу запровадження тимчасової адміністрації управління раннього реагування департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Штогріній І.В. строком на один місяць з 03.06.2022 по 02.07.2022 (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №506 від 21.07.2022 «Про початок процедури ліквідації АТ «МЕГАБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку» відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 35, ч. 4 та 5 ст. 44, статей 45,47 та 48 Закону України «Про системи гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі рішення Правління Національного банку України №362-рш від 21.07.2022 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «МЕГАБАНК», вирішено: припинити тимчасову адміністрацію в АТ «МЕГАБАНК»; розпочати процедуру ліквідації у АТ «МЕГАБАНК» строком на три роки з 22.07.2022 по 21.07.2025 включно; призначити уповноваженою особою Фонду та делегувати всі повноваження ліквідатора АТ «МЕГАБАНК» визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень у частині організації реалізації активів банку, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах 5 та 10 ст. 52 Закону, провідному професіоналу з управління активами та ліквідації відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Білій І.В. строком на 21.07.2025 включно.

Як свідчать матеріали справи, позов від імені АТ «МЕГАБАНК» подано 18.05.2023 його представником Савчуком О.Г., який діє на підставі довіреності №28 від 27.03.2023, виданої АТ «МЕГАБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» Білою І.В.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення захисту законних інтересів вкладників та інших клієнтів банків, сталого розвитку і стабільності банківської системи, а також створення сприятливих умов для розвитку економіки України і належного конкурентного середовища на фінансовому ринку.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до положень цього Закону та Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно зі ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду в разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право: 1) вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; 2) укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; 3) продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду не має права обмежувати або припиняти здійснення: а) банком операцій у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону; б) операцій, спрямованих на виконання нетто-зобов'язання, визначеного відповідно до статті 54-1 цього Закону, шляхом звернення стягнення на предмет забезпечення, переданий банком на виконання зобов'язань за такою угодою; 4) повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 5) заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи; 6) звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку та/або будь-яких інших осіб стосовно банку та визнання банку потерпілим, а також заявляти від імені та в інтересах банку цивільні позови про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку; 7) залучати до роботи у процесі здійснення тимчасової адміністрації за рахунок банку на підставі цивільно-правових договорів інших осіб (радників, аудиторів, юристів, оцінювачів та інших) у межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду. Такі договори можуть бути розірвані в односторонньому порядку у день повідомлення Фондом другої сторони про таке розірвання з наслідками, встановленими цивільним законодавством; 8) призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку за рахунок банку в межах кошторису витрат, затвердженого виконавчою дирекцією Фонду; 9) приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю; 10) зупиняти розподіл капіталу банку чи виплату дивідендів у будь-якій формі; 11) вчиняти дії, спрямовані на виконання плану врегулювання, відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Фонду.

Згідно із положеннями ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Банк протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації з метою мінімізації своїх витрат зобов'язаний використовувати технічні можливості Фонду (технічні засоби, сервери, кол-центр, приміщення тощо), за умови наявності у Фонду вільних ресурсів. Протягом дії тимчасової адміністрації та/або процедури ліквідації Фонд здійснює перевірку правочинів, вчинених (укладених) банком протягом одного року, а правочинів, вчинених (укладених) банком з пов'язаними особами та/або в інтересах пов'язаних осіб, та/або на їх користь, - протягом трьох років до дня запровадження тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або процедури ліквідації банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює, зокрема, такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; здійснює повноваження, визначені частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону. Фонд може здійснювати інші повноваження, що є необхідні для завершення процедури ліквідації банку.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що позов до господарського суду подано уповноваженою особою Фонду на стадії ліквідаційної процедури АТ «МЕГАБАНК». При цьому, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб під час ліквідаційної процедури виконує повноваження, зокрема, ті, що спрямовані на формування ліквідаційної маси боржника та задоволення вимог кредиторів. Обов'язком Фонду в ході ліквідаційної процедури є здійснення всієї повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника та повернення майна банку до ліквідаційної маси, до якої включається будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.

Отже, враховуючи мету ліквідаційної процедури банку, можна дійти висновку, що фактично позов подано з метою повернення банку нерухомого майна (спірних нежитлових приміщень), яке має бути включено до ліквідаційної маси з метою задоволення вимог кредиторів.

Колегія суддів звертає увагу, що у позовній заяві позивач зазначав, що спірне нерухоме майно зареєстровано за новим власником - ОСОБА_2 та передано в іпотеку ОСОБА_4 .

Враховуючи положення ст.48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» дії Фонду в ліквідаційній процедурі банку мають бути спрямовані, зокрема, на виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, а також на вчинення дій, передбачених частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону.

У свою чергу, позивач посилається на те, що ним вчинялись дії у відповідності до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі чого банк звернувся з вимогою про застосування наслідків нікчемності договору.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, сторона правочину зобов'язана повернути банку майно (кошти), яке (які) вона отримала від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Матеріали справи містять повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» від 20.04.2023 за №6006 про нікчемність правочину, направлене на адресу СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED) та ТОВ «ОПЦІОН-ТРЕЙД».

Проте, оскільки спірне нерухоме майно вибуло із володіння позивача та належить третій особі на праві власності, Фондом всупереч імперативним вимогам, встановленим Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не вжито заходів щодо витребування (повернення) майна (коштів) банку ні в процедурі тимчасової адміністрації, ні в процедурі ліквідації банку.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку є витребування майна, що перебуває у третіх осіб.

Про неефективність обраного позивачем способу захисту свідчать також ті обставини, що оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23, яке було залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, (тобто протягом більше року) всупереч принципу обов'язковості судового рішення не було виконано. Отже, обраний спосіб захисту не призвів до наслідків, яких прагнув банк, звертаючись до господарського суду з даним позовом з метою повернення нерухомого майна до ліквідаційної маси банку та проведення розрахунків з кредиторами.

Колегія суддів звертає увагу, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Таким чином, спосіб захисту базується на двох основних взаємопов'язаних принципах: спосіб захисту має бути належним та ефективним; має дотримуватися принцип процесуальної економії. Ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Крім того, судовий захист має бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Необхідно зауважити, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62)).

Проте, в даному випадку, звернення позивача з вказаними позовними вимогами суперечить принципу процесуальної економії - ефективності, розумності та раціональності судового процесу в аспекті прав банку на повернення спірного майна до ліквідаційної маси.

Навпаки, обрання позивачем невірного способу захисту призвело до стану правової невизначеності в даних правовідносинах та спричинило виникнення ряду нових спорів щодо спірного майна, які наразі вирішуються в інших судах.

Так, зокрема, ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду міста Харкова з позовом до Міністерства юстиції України, АТ «МЕГАБАНК», треті особи: СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED), ТОВ «Роял Пей Юроп», приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Журавель Микола Володимирович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання права власності, усунення перешкод у розпорядженні майном, визнання протиправним та скасування наказу (справа №638/3591/23).

Крім того, в провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/4788/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Опціон-Трейд» до Акціонерного товариства «МЕГАБАНК», СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД (STARTLING LIMITED), 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача АТ «МЕГАБАНК» - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання відсутності права шляхом припинення договору.

Не можна не врахувати і ті обставини, що наказом Міністерства юстиції України №1189/5 від 31.03.2023, відповідно до ч. 3 ст. 26, пунктів 1,4,6 ч. 7 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скаргу АТ «МЕГАБАНК» від 17.02.2023 №2729 задоволено; скасовано, зокрема, рішення від 16.02.2023 №№ 66444501, 66444770, 66444915, 66445003, прийняті приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем Миколою Володимировичем; анульовано доступ приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Журавлю Миколі Володимировичу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; виконання пунктів 2,3 наказу покладено на Офіс протидії рейдерству.

04.04.2023 Міністерство юстиції України листом повідомило Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «МЕГАБАНК» про те, що Офісом протидії рейдерству не був виконаний наказ станом на дату його винесення, оскільки у Державному реєстрі прав щодо об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресами: м. Харкіська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд 39, Харківська обл., м. Харків, вул. Донця- Захаржевського, буд. 6/8, Харківська обл., м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 160, зареєстровано заяви - рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій на підставі ухвал Господарського суду Харківської області від 27.02.2023 у справі №922/2183/22 та від 28.02.2023 у справі №922/2172/22, якими заборонено, зокрема, Міністерству юстиції України вчиняти будь -які реєстраційні дії.

Станом на час ухвалення даної постанови записи в Державному реєстрі речових прав є чинними. Отже, скасування Наказом Міністерства юстиції України №1189/5 від 31.03.2023 рішень від 16.02.2023 №№ 66444501, 66444770, 66444915, 66445003, прийнятих приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем Миколою Володимировичем не потягло зміни правового статусу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

При цьому, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як вже зазначалось, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу (серія та номер: 63, виданий 16.02.2023), право іпотеки зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі іпотечного договору, (серія та номер: 763, виданий 01.03.2023), які не визнавались недійсними, а отже в силу положень ст. 204 Цивільного кодексу України вважаються правомірними.

Отже, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

Заявник апеляційної скарги також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що іпотечний договір укладений з порушенням норм п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так, ОСОБА_3 зазначає, що рішення про задоволення позову з підстав, передбачених п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ухвалене з неправильним застосуванням вказаної норми до встановленого судом змісту правовідносин сторін, оскільки за змістом вказаних положень, нікчемним є правочин, внаслідок якого банк узяв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо), умови якого передбачають платіж чи передачу майна банку, як забезпечення виконання грошових вимог до банку та/або зобов'язань третіх осіб, у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». У спірних правовідносинах, укладаючи іпотечний договір, банк виступив в якості майнового поручителя за зобов'язаннями третіх осіб, які підлягали виконанню у грошовій формі, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відноситься до кредитних операцій.

З огляду на встановлення апеляційним господарським судом обставин обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові, а також враховуючи наявність такої умови для розгляду апеляційної скарги у порядку ст. 272 ГПК України, як наявність відмінних доводів та аргументів, що покладені в її основу Іліясом Демоуртсідісом, від тих доводів та аргументів, які розглядалися апеляційним судом під час первісного апеляційного перегляду за апеляційною скаргою СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, колегія суддів зазначає, що доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що у спірних правовідносинах укладаючи іпотечний договір банк виступив в якості майнового поручителя за зобов'язаннями третіх осіб, які підлягали виконанню у грошовій формі, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відноситься до кредитних операцій, близькі за своїм змістом доводам, які розглядалися апеляційним судом під час первісного апеляційного розгляду за апеляційною скаргою СТАРТЛІНГ ЛІМІТЕД, тому не розглядає їх при розгляді даної апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 та постанови Східного апеляційного господарського суду від суду від 16.01.2024 у справі №922/2050/23 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 269, 270, 272, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.10.2023 у справі №922/2050/23 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 у справі №922/2050/23 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 21.03.2025.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль