Іменем України
04 лютого 2025 року м. Кропивницький
справа № 388/1236/22
провадження № 22-ц/4809/63/25
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,
при секретарі - Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Галач Тетяни Анатоліївни на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року (суддя Степанов С.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Катеринівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області до ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним,-
встановив:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_2 , після його смерті відкрилась спадщина на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 8.22 га, кадастровий номер 3521980800:02:00:352, що розташована на території Братолюбівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-КР № 040736.
Позивачі вказали, що вони 14 червня 2022 року вони як спадкоємці першої черги за законом звернулися до Кропивницької районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію спадкової справи, з якого вбачається реєстрація спадкової справи за № 25/2022. Державний нотаріус повідомив їх про те, що за життя померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено заповіт, відповідно до якого спадкодавець вказану земельну ділянку заповів донці своєї співмешканки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вважають, що заповіт посвідчений 12 жовтня 2016 року секретарем Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Какаразою С.А. зареєстрований в реєстрі за № 28, від імені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не відповідає чинному законодавству та є нікчемним, оскільки посвідчений особою, яка не мала на це права, у зв'язку з тим, що був посвідчений не за місцем реєстрації заповідувача.
Посилаючись на ці обставини, позивачі просили визнати нікчемним вказаний заповіт.
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі скаржники посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення виконавчого комітету Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області про покладення обов'язків по вчиненню нотаріальних дій на секретаря ОСОБА_4 на час посвідчення заповіту було відсутнє, тобто заповіт був посвідчений особою, яка не мала це права, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, а тому є нікчемним.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 06 січня 2022 року складено відповідний запис № 6, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (а.с.5).
Померлий ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.6,7,8).
14.06.2022 позивачі звернулися до Кропивницької районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області із заявами про прийняття спадщини (а.с.102,108).
Також 21.03.2022 до Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1 звернулась ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.90).
Відповідно до заповіту посвідченого секретарем Грузьківської сільської ради Кіровоградської району Кіровоградської області Какаразою С.А. 12 жовтня 2016 року, ОСОБА_2 заповів належну йому згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку площею 8,22 га, кадастровий номер: 3521980800:02:00:352, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території села Братолюбівки Долинського району Кіровоградської області, дочці своєї співмешканки ОСОБА_3 (а.с.94).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, стороною позивача не доведено відсутність повноважень у секретаря Грузьківської сільської ради Кіровоградської району Кіровоградської області Какарази С.А. на реєстрацію актів цивільного стану та посвідчень заповітів.
Апеляційний суд погоджується з таим висновком суду з огляду на таке.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Форма заповіту передбачає обов'язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (частина третя статті 1247 ЦК України).
Згідно зі статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Відповідно до змісту статті 37 Закону України «Про нотаріат» у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах.
При вчиненні наведених нотаріальних дій посадові особи органу місцевого самоврядування діють відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), за змістом пункту 1.2 якого нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 693/1314/19 (провадження № 61-4348св23), 27 лютого 2023 року у справі № 334/5171/13-ц (провадження № 61-8309св22), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/4875/17 (провадження № 61-5403св22)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) сформовано правову позицію про те, що право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Принципи свободи заповіту та поваги до останньої волі заповідача є основоположними принципами спадкового права, які забезпечуються та охороняються державою.
Втручання у заповідальне розпорядження спадкодавця без встановлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на загальнодозвільний підхід законодавця щодо можливості особи, яка опинилася в різних життєвих ситуаціях, скласти заповіт, який може посвідчуватися доволі широким колом осіб, зазначених у статті 1252 ЦК України. Призначення цього - переконатися у дійсній волі особи, яка складає заповіт, і надати можливість її виразити, а особам, до спадкування якими прагнув заповідач, - отримати це майно у спадщину.
Тому штучно віднаходити підстави для того, щоб визнати заповіт нікчемним, зокрема, з тих підстав, що уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт не за місцем його реєстрації, де є нотаріуси, вкрай нерозумно.
Не відповідає це і засадам справедливості, адже цим нехтується остання воля заповідача. Указане не впливає на форму правочину, волевиявлення заповідача і на ті вимоги про порядок його посвідчення, які закріплені в ЦК України.
Інший підхід призводить до необґрунтованості покладення відповідальності за порушення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування законодавства, яке регулює порядок його діяльності, на заповідача та спадкоємців, які не зобов'язані бути обізнаними з процедурним законодавством, що є порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов'язковості її виконання, а також неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20), постанови Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 495/87/15-ц, від 11 серпня 2021 у справі № 220/183/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 688/3144/20).
Таким чином, якщо уповноважена особа органу місцевого самоврядування посвідчила заповіт особи, яка проживає не в межах цього органу, це не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги ЦК України про порядок його посвідчення, які тягнуть нікчемність заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.
Як наслідок, немає жодних підстав уважати, що посвідчення уповноваженою особою органу місцевого самоврядування заповіту поза межами цього органу тягне його нікчемність.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 190/234/22 (провадження № 61-7045св23), від 28 червня 2023 року у справі № 291/1024/19 (провадження № 61-12010св22).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293сво23) зазначив, що «для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини.
При цьому можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена.
Законодавець у ЦК України не передбачив такої підстави для кваліфікації заповіту, посвідченого секретарем сільської ради, нікчемним, як відсутність рішення виконавчого комітету сільської ради щодо покладання на цю посадову особу вчинення нотаріальних дій, так і відсутність вказівки в заповіті місця народження заповідача. Це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача».
Підставою для визнання заповіту нікчемним позивачами у позовній заяві було зазначено те, що заповіт був посвідчений не за місцем реєстрації заповідувача, оскільки на момент посвідчення заповіту він був зареєстрований в с. Братолюбівка Долинського району. Згідно довідки виданої виконкомом Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області 17.06.2022 № 318, ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 , з 18.10.2016 по день смерті.
Оспорюваний заповіт, посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування з дотриманням вимог щодо їх посвідчення, визначених ЦК України та Порядком, посвідчення заповітів не за місцем проживання заповідача, не впливає на форму правочину і не підпадає під ті вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та можуть вплинути на дійсність заповіту, та не скасовує вільне волевиявлення заповідача.
Визнання заповіту нікчемним без установлених законом підстав позбавляє особу, яка набула у власність майно в порядку спадкування, права мирного володіння своїм майном (стаття 1 протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), а в разі якщо особа мала його набути, то правомірного очікування цього.
Практика ЄСПЛ виходить із принципу співмірності наслідків порушення закону. Про це, зокрема, йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі «Сьорінг проти Сполученого Королівства» від 07 липня 1989 року, де зазначається, що в основі всієї Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда, і, зокрема, в контексті дієвості концептуальних засад мирного володіння майном. Це означає, що ті негативні наслідки, які мають слідувати в порушення закону, не повинні таким чином впливати на майновий стан особи, щоб це явно і очевидно перевищувало значущість правопорушення. Якраз саме це спостерігається при ухваленні судом рішення про нікчемність заповіту як наслідку порушень нотаріального законодавства про посвідчення нотаріусом правочину поза межами його округу.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц зазначено, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Галач Тетяна Анатоліївна, залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.03.2025.
Судді:
О.А.Письменний С.М. Єгорова О.Л. Карпенко