Справа № 635/1654/25
Провадження № 1-в/635/445/2025
21 березня 2025 року смт Покотилівка Харківський район Харківська область
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Лук'яненко С.А.,
секретар судового засідання - Осипов М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву першого заступника начальника державної установи «Темнівська виправна колонія (№100) В.Арзуманова про звільнення засудженого ОСОБА_1 від покарання у зв'язку з набранням чинності Законом України №3886- ІХ від 18.07.2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів»,-
Перший заступник начальника державної установи «Темнівська виправна колонія (№100) В. Арзуманов звернувся до Харківського районного суду Харківської області із поданням про звільнення від покарання засудженого ОСОБА_1 у зв'язку з набранням чинності Законом України №3886- ІХ від 18.07.2024 року «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі за текстом - Закон №3886-ІХ).
Представник ДУ «Темнівська виправна колонія (№100)» подав заяву про слухання справи у його відсутність.
Прокурор і засуджений в судове засідання не прибули.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 539 КПК України при вирішенні судом питань, пов'язаних із виконанням вироку у судове засідання викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час місця розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, інші особи у разі необхідності.
Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причині неприбуття.
Дослідивши матеріали особової справи засудженого, суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 537 КК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 539 КПК України, клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України), 11, 13, 13-2 частини першої статті 537 цього Кодексу.
09.08.2024 набрав чинності Закон України № 3886-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів».
Відповідно до вказаного Закону №3886-ІХ, стаття 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення була викладена у новій редакції, внаслідок чого дрібним викраденням чужого майна вважається крадіжка, шахрайство, привласнення чи розтрата, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями частини 1 статті 3 КК України встановлено, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або до кримінального процесуального законодавства України, та/або до законодавства України про адміністративні правопорушення (частина 6 статті 3 КК України).
Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, для норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.
Підпункт 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України визначає, що податкова соціальна пільга визначається у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.
Таким чином, два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян дорівнюють 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня звітного року.
Судовим розглядом встановлено, що вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.190 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.71 КК України частково приєднано покарання за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.01.2024 року на від 06.02.2024 року і визначено остаточне покарання у виді 2 років 1 місяця позбавлення волі.
За цим вироком ОСОБА_1 засуджений за заволодіння коштами потерпілих шляхом обману за епізодами від 13.10.2023 року на суму 2800 грн., від 19.10.2023 року на суму 2257,09 грн., від 05.12.2023 року на суму 1500 грн., від 20.12.2023 року на суму 500 грн., від 08.02.2024 року на суму 4500 грн.
Отже за епізодами від 19.10.2023 року, від 05.12.2023 року, від 20.12.2023 року ОСОБА_1 заволодів грошовими коштами потерпілих на суму, що станом на день вчинення шахрайства складає менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян станом на 01.01.2023 року (2684 грн.).
Крім того, за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 06.02.2024 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.190 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі. Відповідно до вироку він заволодів шляхом обману грошовими коштами потерпілих за епізодами від 30.06.2022 року на суму 7000 грн., від 07.03.2023 року на суму 5096 грн., від 12.10.2023 року на суму 1100 грн.
Таким чином за епізодом від 12.10.2023 року він незаконно заволодів грошовими коштами потерпілого на суму, що станом на день вчинення шахрайства складає менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян станом на 01.01.2023 року (2684 грн.).
Крім того, вироком Комсомольського міського судут Полтавської області від 15.01.2024 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.190 КК України до 2 років позбавлення волі із іспитовим строком 2 роки.
За цим вироком він засуджений за заволодіння грошовими коштами потерпілих шляхом обману за епізодами від 28.02.203 року на суму 11000 грн., від 10.03.2023 року на суму 650 грн., від 11.04.2023 року на суму 1725 грн., від 13.04.2023 року на суму 8770 грн., від 18.05.2023 року на суму 6475 грн., від 27.05.2023 року на суму 2700 грн.
Таким чином за епізодами від 10.03.2023 року та 11.04.2023 року він незаконно заволодів грошовими коштами потерпілих на суму, що станом на день вчинення шахрайства складає менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян станом на 01.01.2023 року (2684 грн.).
Кримінальна протиправність діяння, а також його карність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки Кримінальним кодексом, що діяв на час вчинення цього діяння (ч. 3 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КК України).
Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (ч. 1 ст. 5 КК України).
Указане положення цілком узгоджується із вимогами ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, на теперішній час кримінальна відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка) настає виключно у випадку, якщо вартість такого майна становить більше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян встановленого на дату скоєння відповідного правопорушення.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 0306/7567/12, згідно з якими «за загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 4 КК, злочинність, караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час його вчинення. Припинення законної сили кримінально-правової норми тягне неможливість її застосування до діянь, що передбачені чи передбачалися у КК раніше як злочини і скоєні після втрати цією нормою чинності. Водночас у випадках, коли новий закон про кримінальну відповідальність покращує юридичне становище особи, він поширюється і на діяння, вчинені до набрання ним чинності, тобто застосовується принцип ретроактивності».
Таким чином за вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст. 190 КК України, за яке засуджено ОСОБА_1 вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року за епізодами від 19.10.2023 року, 05.12.2023 року, 20.12.2023 року наразі не може вважатися кримінально караним правопорушенням, оскільки вартість майна, за викрадення якого останній засуджений, не перевищує граничної вартості майна, за викрадення якого наразі передбачено саме кримінальну відповідальність - 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. В той час за епізодами від 13.10.2023 року, від 08.02.2024 року ОСОБА_1 вчинив кримінально карані правопорушення.
Також за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 06.02.2024 року ОСОБА_1 засуджений за вчинення кримінального правопорушення за ч.2 ст. 190 КК України за епізодом від 12.10.2023 року, яке наразі не може вважатися кримінально караним правопорушенням, оскільки вартість майна, за викрадення якого останній засуджений, не перевищує граничної вартості майна, за викрадення якого наразі передбачено саме кримінальну відповідальність - 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. В той час за іншими епізодами він засуджений за кримінально карані правопорушення.
За вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.01.2024 року ОСОБА_1 засуджений за ч.2 ст.190 КК України зза епізодами від 10.03.2023 року та 11.04.2023 року, які наразі не можуть вважатися кримінально караними правопорушеннями, оскільки вартість майна, за викрадення якого останній засуджений, не перевищує граничної вартості майна, за викрадення якого наразі передбачено саме кримінальну відповідальність - 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. В той час за іншими епізодами він засуджений за кримінально карані правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 слід звільнити від покарання за вироками Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року, від 06.02.2024 року та від 15.01.2024 року за епізодами, які виключають кримінальну караність діяння, в той час за іншими епізодами ОСОБА_1 вчинив кримінально карані діяння, тому вказані вироки в іншій частині слід залишити без змін.
Таким чином ОСОБА_1 слід вважати засудженим вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року за ч.2 ст.190, ч.1 ст.71 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі.
На підставі викладеного, керуючись вимогами Закону України № 3886-IX від 18.07.2024, ч. 1, ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 74 КК України, ст. ст. 372, 376, 537, 539 КПК України, суд,-
Подання першого заступника начальника державної установи «Темнівська виправна колонія (№100) В.Арзуманова про звільнення засудженого ОСОБА_1 - задовольнити.
На підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від призначеного покарання за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 15.01.2024 року за ч.2 ст.190 КК України за епізодами від 10.03.2023 року та від 11.04.2023 року, у зв'язку з усуненням караності діяння. В іншій частині вирок залишити без змін.
На підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від призначеного покарання за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 06.02.2024 року за ч.2 ст.190 КК України за епізодом від 12.10.2023 року, у зв'язку з усуненням караності діяння. В іншій частині вирок залишити без змін.
На підставі ч. 2 ст. 74 КК України звільнити засудженого ОСОБА_1 від призначеного покарання за вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року за ч.2 ст.190 КК України за епізодами від 19.10.2023 року, від 05.12.2023 року, 20.12.2023 року у зв'язку з усуненням караності діяння. В іншій частині вирок залишити без змін.
Вважати ОСОБА_1 таким, що засуджений вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від 20.06.2024 року за ч.2 ст.190, ч.1 ст.71 КК України до 2 років 1 місяця позбавлення волі.
Ухвала протягом семи днів з дня її проголошення може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області.
Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії ухвали суду.
Суддя С.А.Лук'яненко