Справа № 367/3480/24
Провадження №2/367/1270/2025
Іменем України
21 березня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області
у складі: головуючого судді Одарюка М.П.
за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ірпінь цивільну справу № 367/3480/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,
В квітні 2024 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову позивач зазначила, що 12 листопада 2019 року уклала шлюб з відповідачем. У шлюбі у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька проживає та зареєстрована з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач жодним чином (окрім нерегулярної та з порушенням визначених строків виплати аліментів у розмірі, що не забезпечує задоволення навіть базових потреб дитини) не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти; жодним чином не привносить у виховання і психосоціальний розвиток доньки чоловічий елемент - виховання ОСОБА_3 та її підготовка до життя у суспільстві з боку рідного батька. Позивачка з усією впевненістю стверджує, що вже наразі створились умови у матеріальному та соціально - психологічному плані, які шкодять інтересам дитини, а малолітня ОСОБА_3 є фактичною напівсиротою при живому батькові ОСОБА_2 , якого вона не знає і з яким не спілкується жодним чином. Відповідач покладених законом на батьків обов'язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, належної грошової, посильної трудової, або будь - якої іншої участі у вихованні доньки.
У відзиві наданому відповідачем через канцелярію суду 10 червня 2024 року, останній просить суд відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в обґрунтування посилається на те, що спільна дитина не перебуває на повному утриманні лише позивачки. Він постійно здійснював матеріальну підтримку колишньої дружини та доньки ОСОБА_3 . Спочатку привозив кошти та давав готівкою. Перераховувались кошти на картку позивачки родичами, знайомими. Але в зв'язку з тим, що в платіжних дорученнях не було зазначено призначення платежів та передачу готівкових коштів не підтвердиш показами свідків, а позивач заперечує ці факти та вважає, що їй всі повинні платити кошти і чим більше тим краще, бо вона «мать». Відповідач вимушений був перейти лише на офіційне спілкування з позивачкою. Всі кошти, які надавали позивачці раніше не були враховані нею в оплату аліментів. Крім того, нею подано позов про стягнення пені. За цей період, він сплатив значну суму аліментів та пеню у розмірі 86 023,60 грн. Відповідач перебував на службі в ЗСУ та сплачував значні аліменти і пеню, за ці кошти позивачка та дитина жили. Позивач пішла на роботу в кінці 2023 року. До цього часу позивачка з дитиною були на утриманні відповідача. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей,забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважити над інтересами батьків.
Позивач у судове засідання не з'явилась, через систему «Електронний суд» надала письмову заяву, в якій просила суд розглядати справу без її участі позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Відповідачка до суду не прибув, про дату, час та місце повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомив. Правом, передбаченим статтею 178 ЦПК України на подання відзиву не скористався, будь-яких пояснень, заперечень, заяв по суті спору суду не надав.
Представник заінтересованої особи Служби у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце повідомлялась належним чином, причини неявки суду не повідомив. Правом, передбаченим статтею 178 ЦПК України на подання відзиву не скористався, будь-яких пояснень, заперечень, заяв по суті спору суду не надав.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Оскільки відповідачка була належним чином повідомлена про судове засідання, але причин неявки суду не повідомила, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3статті 223 ЦПК України провести судове засідання без її участі.
Ураховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, врахувавши позиції сторін, дійшов до наступного висновку.
За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 17 серпня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано шлюб, зареєстрований 12 листопада 2019 року Фастівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 354 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та аліменти на утримання ОСОБА_1 до досягнення дитиною трирічного віку.
Позивачка вказує, що ОСОБА_2 жодним чином (окрім нерегулярної та з порушенням визначених строків виплати аліментів у розмірі, що не забезпечує задоволення навіть базових потреб дитини) не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти; жодним чином не привносить у виховання і психосоціальний розвиток доньки чоловічий елемент - виховання ОСОБА_3 та її підготовка до життя у суспільстві з боку рідного батька.
Судом взято до уваги наявний в матеріалах справи висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради, згідно з яким враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування виконавчого комітету Фастівської міської ради вважає недоцільним ( а.с.154-158).
Суд вважає вказаний вище доказ належним та допустимим щодо предмета доказування.
У ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновку органу опіки та піклування щодо попередження батька (матері) про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017).
Суд акцентує увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що відповідач ОСОБА_2 неналежно виконує свої батьківські обов'язки відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 згаданої вище постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням ї характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимога або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
При розгляді даної справи судом не встановлено, що батько ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо, тобто, що вона систематично, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.
Умовою по ухиленню від обов'язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише вина поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідачкою відносно дитини в матеріалах справи відсутні.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері (батька), а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
Суд констатує, що позивачем не доведено, що поведінка ОСОБА_2 відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Також, ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі справа № 753/2025/19 вказав, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ним від виконання батьківських обов'язків відносно дитини або про порушення відповідачем прав дитини.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позовній заяві відмовити.
У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.
На підставі викладеного вище, керуючись вимогами ст.ст. 164, 166 СК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 353 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;
Відповідач- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ;
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ 36491723, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, пл. Соборна, буд. 1.
Суддя М.П. Одарюк