справа №190/1653/24
провадження №2/176/75/25
Іменем України
21 березня 2025 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Гусейнова К.А.,
з участю секретаря судових засідань Петренко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Жовті Води цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області, про поділ спільного майна подружжя, -
з участю учасників справи: відповідача ОСОБА_2 , представників третьої особи - прокурорів Яновської О.М., Яковенка В.А., Шишка О.Є., -
В серпні 2024 року з П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач ОСОБА_1 , уточнивши в подальшому позовні вимоги, просить суд ухвалити судове рішення, яким визнати за нею право приватної власності на цілу частку квартири АДРЕСА_1 площею 50,5 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 988169712245); залишити за ОСОБА_2 право приватної власності на автомобіль Ford Focus д.н.з. НОМЕР_1 2013 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; залишити за ОСОБА_2 право приватної власності на автомобіль ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3 1997 року випуску номер кузова НОМЕР_4 .
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що 30 січня 2016 року вони з відповідачем одружилися. Шлюб був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану П'ятихатського районного управління юстиції у Дніпропетровській області актовий запис № 4. Від шлюбу вони мають малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 липня 2016 року подружжям було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа якої складає 50,5 кв.м, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.07.2016 року, зареєстрованого за № 692, посвідченого приватним нотаріусом Романенко Т.В. Позивач стверджує, що квартиру було придбано за спільні грошові кошти, подаровані їм на весілля, ціна квартири на момент купівлі становила 79 839 тисяч гривень, проте вони з ОСОБА_2 вирішили їхнє спільне майно оформити на одного з подружжя, а саме на чоловіка (який на сьогодні є титульним власником) (за письмової згоди позивача, про що зазначено безпосередньо в договорі купівлі-продажу квартири). Вартість квартири станом на 18.09.2024 року згідно оцінки становить 413 640,00 грн. Надалі, в червні 2017 року подружжям було придбано автомобіль ВАЗ 21099 номер кузова НОМЕР_5 , ринкова вартість на момент придбання складала 54567,00 грн, який також вирішили оформити на одного з подружжя, а саме на відповідача (який на сьогодні є титульним власником). Вартість автомобіля станом на 18.09.2024 року згідно оцінки становить 43 300,00 грн. Також, позивач зазначає, що в червні 2018 року їй було подаровано грошові кошти в сумі 2000 тисячі доларів (що на той момент становило приблизно 50000 грн, для придбання власного автомобіля (подарунок на її 23 День народження). Факт, що грошові кошти були подаровані позивачці особисто для придбання автомобіля, підтверджується зокрема і тим, що митні платежі були сплачені її батьком - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (в День народження позивача, що підтверджується відповідними чеками). З метою заощадження грошових коштів машину було придбано в Грузії. Оскільки повертатися з Грузії разом з автомобілем необхідно було паромом, враховуючи що позивач має «морську хворобу», позивач попросила чоловіка пригнати для неї автомобіль. Договір купівлі-продажу автомобіля був укладений між ОСОБА_2 та продавцем в іншій країні. Після того, як автомобіль було доставлено до України, з метою полегшення процедури реєстрації автомобіля у відповідності до Законодавства України, було прийнято спільне рішення, що автомобіль краще зареєструвати на ОСОБА_2 (який на сьогодні є титульним власником з дати реєстрації а саме з 26.06.2018 року). Так, 13.06.2018 року було придбано автомобіль марки «Ford Focus» 2013 року випуску VIN НОМЕР_2 , ринкова вартість автомобілю на момент його придбання склала 107579,49 грн. Вартість автомобіля станом на 18.09.2024 року згідно оцінки становить 340 300,00 грн. Також позивач зазначає, що право власності на транспортний засіб виникає з моменту його державної реєстрації, а не з моменту передачі автомобіля за договором купівлі-продажу.
Загальна вартість майна, що набуто подружжям за час шлюбу складає 797240 грн.
Так, в 2024 році у зв'язку з тим, що позивач наразі працює у місті Дніпро, та має певні труднощі через віддаленість її житла від місця роботи, позивач звернулася до відповідача з пропозицією продати належну їм вищевказану квартиру, з метою подальшого придбання житла поряд з містом Дніпро, проте від відповідача вона дізналася що на їхню спільну квартиру та автомобілі накладено арешт в рамках кримінального провадження № 420210400000000064 відносно відповідача, з метою забезпечення конфіскації майна, що перебуває у особистій приватній власності обвинуваченого, як додаткового виду покарання, та що вони не можуть її продати.
Так, 08.02.2021 року ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська по справі №202/763/22 на майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_2 , автомобіль Форд Фокус д.н.з. НОМЕР_6 2013 року випуску та земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 1224583000:07:002:0020 накладено арешт з метою забезпечення конфіскації майна що перебуває у особистій приватній власності обвинуваченого, як додаткового виду покарання.
Проте, позивач вважає, що в силу норм Сімейного кодексу України, ані квартира за адресою: АДРЕСА_2 , ані автомобіль Форд Фокус д.н.з. НОМЕР_6 2013 року випуску, не є особистою власністю відповідача, а є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто не було особистою власністю ОСОБА_2 , а позивач жодного відношення до кримінального провадження не має.
Так, арешт накладено на все майно, де титульним власником зазначений відповідач, проте таке майно є спільною власністю подружжя в рівних частках, а отже і власністю позивача. Отже, позивач вважає, що порушене її гарантоване ст.41 Конституції України право на захист власності, а саме, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, та що право приватної власності є непорушним.
Позивач звертає увагу суду, що належне ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільне рухоме та нерухоме майно не є речовими доказами у кримінальному провадженні № 420210400000000064 від 22 січня 2021 року, не є предметом злочину та не підлягає спеціальній конфіскації у розумінні ст.96-2 КК України, і арешт накладено лише з метою забезпечення конфіскації майна, що перебуває у особистій приватній власності обвинуваченого, а вона складає лише 1/2 частину від всього арештованого майна, а отже позов та визнання за позивачем права власності, яке наразі порушено та підлягає захисту в судовому порядку, не є способом для невиконання публічних обов'язків відповідача, оскільки його частина залишається за ним на праві приватної власності.
Враховуючи вищевикладене та той факт, що автомобілі є річчю неподільною, мають різну ринкову вартість та й квартира не може бути поділена в натурі та виділена в два окремі об'єкти нерухомого майна, позивач вважає, що в даному випадку, враховуючи вищевказану вартість кожного окремого виду майна, набутого за час подружжя, належним способом захисту майнових прав позивача, на її думку, буде поділ майна подружжя шляхом визнання за позивачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 вартістю 413640,00 грн та залишення за відповідачем права власності на автомобілі ВАЗ 21099 номер кузова НОМЕР_5 та «Ford Focus» 2013 року випуску VIN НОМЕР_2 сукупною вартістю 383600,00 грн, відшкодувавши відповідачу різницю в вартості майна в сумі 15020,00 грн (вартість 1/2 частки майна 398620,00 грн - сукупна вартість автомобілів 383600,00 грн = 15020,00 грн).
Так, з метою непорушення прав відповідача на належну йому 1/2 частку майна, позивачем після проведення оцінки та встановлення ринкової ціни майна, до подачі уточненої позовної заяви було сплачено відповідачу вищевказану різницю вартості майна в сумі 15100 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом про поділ майна з метою захисту та відновлення її порушених майнових прав.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2024 року у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду в підготовче судове засідання.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жовтоводську окружну прокуратуру.
Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилась, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. В заяві зазначила, що позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити. Крім того, на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, в яких вона зазначає, що звертаючись до суду не заявляла позовних вимог щодо зняття арешту з майна, а просить суд поділити спільне майно подружжя. На її думку, накладення арешту на спільне майно подружжя у кримінальному провадженні відносно одного з подружжя не позбавляє іншого з подружжя права звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, оскільки відповідно до статті 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого, а не його дружини/чоловіка. Поділ майна подружжя не порушує право держави на конфіскацію майна ОСОБА_2 у разі його засудження, як покарання за вироком суду. Позивач вважає, що у даній справі відсутні обставини, які б давали підстави стверджувати, що позивач діє недобросовісно.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти задоволення позову. Пояснив, що в рамках кримінального провадження дійсно накладено арешт на майно. В спірній квартирі зареєстровані він, дружина та їхня малолітня дитина. Автомобілем він користується. На сьогоднішній день вони з позивачкою продовжують перебувати у шлюбі.
Прокурори в судовому засіданні заперечували проти поділу майна, на яке накладено арешт. Проти поділу іншого автомобіля, на який не накладався арешт, не заперечувала. Зазначила, що доля майна буде вирішуватись в межах кримінального провадження. Вважає, що таким чином сторони бажають вивести з конфіскації їхнє майно. В кримінальному провадженні, оскільки це спільне майно подружжя, позивачка та відповідач звертались із заявою про скасування арешту майна, але суд їм відмовив.
Суд, з'ясувавши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 30 січня 2016 року Відділом ДРАЦС П'ятихатського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №4 (а.с.16).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.5).
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 27 липня 2016 року (а.с.6,7).
Крім того, 13 червня 2018 року ОСОБА_2 було придбано автомобіль Ford Focus 2013 року випуску, VIN: НОМЕР_7 (а.с.8,9,14,15,22).
Також, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить автомобіль ВАЗ 21099, номер кузова НОМЕР_4 , 1997 року випуску, на підставі Договору купівлі-продажу 1243/2017/505875 від 20 червня 2017 року (а.с.12).
Ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 08.02.2020 року в рамках кримінального провадження №42021040000000064 від 22.01.2021 року накладено арешт на нерухоме майно, яке належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 ) шляхом заборони його відчуження, а саме: квартиру АДРЕСА_1 площею 50,5 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 988169712245), земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 1224583000:07:002:0020 (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що розташована на території Вишнівської селищної ради (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1617428412245), автомобіль марки «Ford Focus», хетчбек-В, 2013 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_6 (а.с.10-11).
В провадженні Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження №420210000000064 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України (судова справа №190/408/21) (а.с.116-126). Під час судового розгляду даного кримінального провадження захисником обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокатом Ліненком О.А. було подано клопотання про скасування арешту на майно, накладене 08.02.2021 року ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Однак, ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 12.03.2024 року в задоволенні клопотань адвоката Ліненка О.А. про скасування арешту, накладеного на майно, було відмовлено (а.с.166-167).
Отже, на спірне майно накладено арешт у кримінальному провадженні.
Так, відповідно до ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), а згідно ч.2 ст.60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення ( ч.1, 2 ст.70 СК України).
Об'єктами права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, що зазначено у ч.1 ст.61 СК України.
У постанові від 08 березня 2023 року у справі № 307/2148/16 Верховний Суд зазначив, що у правовідносинах про поділ майна подружжя предметом доведення є факт перебування сторін у шлюбі та набуття ними спірного майна у період шлюбу, спільність набуття якого презюмується сімейним законодавством, а спростування такої презумпції та доведення такого спростування про набуття спірного майна за особисті кошти покладено на відповідача в силу закону, який має доводити належними та достовірними доказами з дотриманням вимог диспозитивності цивільного процесу саме у тому процесі, у якому вирішуються такі вимоги за участі іншої сторони цього процесу, право якої щодо такого майна ґрунтується саме на такій презумпції, та яка має мати можливість заперечувати такі спростування у визначений процесуальним законом спосіб.
Як встановлено судом, на спірне майно накладено арешт у кримінальному провадженні №420210000000064 (справа №190/408/21). Доказів того, що у кримінальному провадженні було скасовано арешт на майно повністю чи частково суду надано не було.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у цивільній справі №723/826/19.
Позивачка просить, зокрема, поділити спільне майно, а саме, визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та визнати за відповідачем право власності на автомобіль Ford Focus д.н.з. НОМЕР_9 року випуску, а також автомобіль ВАЗ 21099 д.н.з. НОМЕР_3 1997 року випуску.
Доказів того, що у кримінальному провадженні було скасовано арешт на спірне майно повністю чи частково суду надано не було.
Фактично позовні вимоги спрямовані на виведення майна з-під арешту у кримінальному провадженні, що не узгоджується із завданнями цивільного судочинства.
Суд зазначає, що в межах цивільного судочинства не вправі підміняти собою суд у кримінальному судочинстві. крім того, частиною 3 статті 59 КК передбачено, що перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України. Тому питання про виключення житла з переліку майна, на яке звертається стягнення, повинно вирішуватися в порядку виконання судових рішень. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12.04.2021 року по справі № 759/17882/19.
Отже, враховуючи вищевикладене, те, що запропонований позивачкою спосіб поділу спільного майна подружжя, шляхом присудження майна, яке арештоване у кримінальному провадженні, фактично призведе до виведення такого майна з-під дії заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, що не відноситься до компетенції суду в порядку цивільного судочинства, враховуючи, що позивачка не позбавлена можливості захистити свої майнові права шляхом пред'явлення до відповідача позову про стягнення грошової компенсації її частки у спільному майні подружжя, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.
Враховуючи викладене, те, що у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, суд вважає, що витрати зі сплати судового збору, понесені позивачкою, відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 61,70 СК України, ст.3,16 ЦК України, ст.5, ч.2 ст.141, ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області, про поділ спільного майна подружжя - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Жовтоводського міського суду
Дніпропетровської області Кімал ГУСЕЙНОВ