21.03.2025
Справа № 331/4154/24
Провадження № 2/331/328/2025
21 березня 2025 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого - судді Жукової О.Є.
за участю секретаря - Мироненко О.В.
представника позивача- ОСОБА_1
представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 :Баришнікова А.Г.
представника відповідача ОСОБА_4 : ОСОБА_5
розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиціїї (м. Одеса) про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.04.2024 № 2341/2024/4332745 автомобіля марки JEEP CHEROKEE , 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , який було укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 ..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 03 квітня 2019 року по справі № 331/4725/18 (провадження № 61-16556св19 ) її позов до відповідача ОСОБА_3 про стягнення суми задоволено, стягнуто з нього на її користь безпідставно набуті кошти в розмірі 262 068, 00 гривень ( двісті шістдесят дві тисячі шістдесят вісім гривень 00 копійок) та судовий збір в розмірі 2973, 40 грн. ( дві тисячі дев'ятсот сімдесят три гривні 40 копійок), а всього 265 041, 40 грн. ( двісті шістдесят п'ять тисяч сорок одна гривня 40 копійок).
Рішення набрало законної сили 06.08.2019 року і з цього часу відповідач ОСОБА_3 , маючи вищу юридичну освіту, працюючи адвокатом з 2010 року, достовірно знаючи про це судове рішення, добровільно його не виконав, навпаки, на протязі пяти років ухилявся від добровільного виконання рішення суду, хоча, знав про його існування, приймав участь у розгляді справи у всіх трьох судових інстанціях, не визнаючи позов з абсурдних підстав.
Вона отримала виконавчі листи по справі № 331/4725/18 ще 06 серпня 2019 року та одразу передала їх на примусове виконання. 16.08.2019 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 59826968, але станом на теперішній час рішення суду не виконано у повному обсязі, що змусило її звернутися до суду з позовом про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних витрат.
На теперішній час у Центральному ВДВС знаходиться виконавче провадження № 59826968.
У червні 2023 року після подання нею скарги на бездіяльність виконавця до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя було направлене подання про виділ долі у майні подружжя ( спірний автомобіль, що був придбаний подружжям), так як боржник тривалий час не мав джерел доходу та іншого майна у власності, але через відсутність у виконавчої служби коштів на оплату судового збору спочатку було залишено без розгляду, а потім, повернуто( справа № 336/ /4823/23)
Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , за сприяння колишньої дружини дізнався про це і вчинив правочин з продажу належного подружжю автомобіля, з метою уникнення виконання зобов'язань перед позивачем.
Відповідач у період з 20.09.2013 по 13.07.2021 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , і у цей час подружжям було придбано автомобіль марки JEEP CHE ROKEE 2014 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який станом на 12.04.2023 року був зареєстрований за ОСОБА_7 (згідно матеріалів виконавчого провадження), але згідно договору купівлі-продажу 2341/2024/4332745 від 20.04.2024 року був проданий ОСОБА_4 , перереєстрація відбулася у ТСЦ2341.
У межах виконавчого провадження державний виконавець намагалася отримати копії документів, що стали підставою для укладання цього договору, але їй було відмовлено з посиланням на те, що зазначені документи може бути надано лише за рішенням суду.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 14 вересня 2023 року по справі № 331/4020/22 її позов до відповідача ОСОБА_3 про стягнення суми задоволено, стягнуто з нього на її користь грошові кошти у розмірі 121796 (сто двадцять одна тисяча сімсот дев'яносто шість) грн. 03 коп, у відшкодування витрат по сплаті судового збору 1217 (одна тисяча двісті сімнадцять) грн. 96 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.
Таким чином, на теперішній час відповідач ОСОБА_3 має черговий борг перед нею за цим судовим рішенням, але іншого майна, окрім цього автомобіля, відповідач не має, а значить правочин вчинено лише з метою уникнення виконання наявних у нього зобов'язань, через що позивач звернулася до суду з вказаним позовом , в якому , посилаючись на норми ст. 234 ЦК України, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.04.2024 № 2341/2024/4332745 автомобіля марки JEEP CHEROKEE , 2014 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , як такий, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.
Ухвалою суду від 08 липня 2024 року провадження по справі відкрите.
08.08.2024 до суду надійшов відзив від ОСОБА_7 .. У відзиві відповідач зазначила, що судовим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2019 по справі № 331/4725/18 відносно неї зобов'язань встановлено не було, жодних оцінок суду в цій частині відносно неї та статусу грошових коштів немає.
Автомобіль марки JEEP Cherokee , 2014 року випуску, є виключно її приватною власністю, оскільки його було придбано під час перебування у шлюбі, однак переважно за кошти її батьків, які є громадянами Республіки Ізраїль.
Так, за період з 16 січня 2019 по 19 грудня 2019 року її батьками на її валютний рахунок було перераховано грошові кошти в іноземній валюті в загальному розмірі 25 150,00 доларів США.
Вважає, що вона, як власник майна, має всі правомочності щодо вирішення правової долі цієї речі (користування, розпорядження); втручання позивача у договірні відносини щодо цього майна є безпідставним.
Оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами наявність у неї права вимоги до неї , вона не має жодних прав втручання у договірні стосунки між нею та третіми особами , а тому в задоволенні позовних вимог просила відмовити.
14.08.2024 до суду надійшов відзив від ОСОБА_3 , в якому він в задоволенні позовних вимоги просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач не має права стягнення грошових коштів з ОСОБА_7 встановленого судовим рішенням (як спільної сумісної власності), оскільки сім?ю з ОСОБА_7 вони створили 20 вересня 2013 року, про що Шевченківським ВДРАЦС Запорізького МУЮ вчинено відповідний актовий запис.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2021р. по справі № 331/2707/21 шлюб між ними розірвано. Відповідно, на час отримання грошових коштів від ОСОБА_6 (07.12.2011 року) між ними не було жодних відносин як подружжя, відповідач ОСОБА_7 на той час не була стороною зобов?язання.
Крім того, на момент, коли виносилося судове рішення (03 квітня 2019 року) ОСОБА_7 не була залучена судом у якості сторони по справі, хоча наразі вимога позивача стосується ії прав та законних інтересів (як власника майна). Позивач ОСОБА_6 не заявила у позові вимог про визнання боргових зобов?язань на суму 262968,00 грн. спільною сумісною власністю подружжя; ці зобов?язання не виникали (та не могли виникнути) в інтересах їх сім'і. Позивач не надала в цій частині жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин.
Ухвалою суду від 07.11.2024 в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про зупинення провадження по справі відмовлено.
Ухвалою суду від 03 грудня 2024 року витребувано від ТСЦ МВС № 2341 інформацію про те, за ким та на якій правовій підставі на теперішній час зареєстровано право власності на автомобіль марки JЕЕР СНЕRОКЕЕ , 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також копії всіх документів, на підставі яких відбувався перехід права власності на вказаний автомобіль, починаючи з 2014 року; витребувано від Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради інформацію про місце реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувано від Олександрівського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) копію актового запису про шлюб ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_4 ..
Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Левицька Ю.В. надала суду відзив на позов, в якому вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованим, оскільки уточнена заява не містить позовних вимог саме ОСОБА_8 ..Крім того, ОСОБА_4 звертає увагу суду, що вона може бути залучена до участі у справі тільки у якості третьої сторони без самостійних вимог на предмет спору, оскільки вона ніяким чином не має відношення до правовідносин, які були у подружжя, і як зазначено в позові ОСОБА_6 , на момент придбання нею автомобіля у ОСОБА_7 у шлюбі вже не перебували.
Зазначає, що ОСОБА_4 є добросовісним набувачем транспортного засобу, придбавши транспортний засіб JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та здійснивши за нього розрахунок, згідно ціни, зазначеної в договорі, ОСОБА_4 є власником транспортного засобу.
З поданого до суду позову вбачається, що ОСОБА_6 просить визнати недійсним договір купівлі - продажу від 20.04.2024 року № 2341/2024/4332745 транспортного засобу, однак право власності ОСОБА_7 на спірний транспортний засіб припинилося в день підписання цього договору та отримання за транспортний засіб грошових коштів, в силу приписів ст. 346 ЦК України у зв?язку з його відчуженням. З огляду на вищенаведене, вважає вимоги позивача щодо визнання недійним договору купівлі- продажу транспортного засобу безпідставними.
Ухвалою суду від 11 лютого 2025 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті .
У вступному слові представник позивача Трачук Н.І. наполягала на задоволенні позову, надавши пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Також, зазначила, що в позовній заяві помилково зазначено дату укладання оспорюваного правочину як «20.04.2024» замість «20.02.2024», просила вважати зазначену обставину опискою.
Представник відповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_3 адвокат Баришніков А.Г. в задоволенні позовних вимог просив відмовити з підстав зазначених у відзивах.
Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Левицька Ю.В. в позові просила відмовити, навівши обґрунтування викладені у відзиві.
Представник третьої особи Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиціїї (м. Одеса), належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив , пояснення на позов не надав , в зв'язку з чим на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність на підставі доказів наявних в матеріалах справи.
Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.
Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи та відповідні ним правовідносини.
Судом встановлено, що 20 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, що підтверджено актовим записом про шлюб № 357 від 20 вересня 2013 року, який складений Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції.
10.09.2019 ОСОБА_7 придбала автомобіль JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .
13 липня 2021 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано, що підтверджено рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.07.2021 у справі 331/2707/21.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2023 року у справі 331/2462/23 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.04.2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до договору купівлі-продажу № 2341/2024/433/2745 від 20.02.2024 року, ОСОБА_7 продала ОСОБА_4 транспортний засіб JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Пунктом 1.2. Договору купівлі-продажу № 2341/2024/433/2745 від 20.02.2024 року передбачено, що продавець гарантує, що майно яке є предметом продажу за даним Договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що ціна транспортного засобу становить 504123,00грн.
Звертаючись з вказаним позовом, позивач в обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 2341/2024/433/2745 від 20.02.2024 року посилається на те, що спірний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , а оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 в силу ст. 234 ЦК України є фіктивним правочином , оскільки транспортний засіб відчужено з метою невиконання ОСОБА_3 зобов'язань, покладених на нього рішенням суду у справі 331/4725/18.
Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала наступні докази.
Так, з листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Одеса) від 15.03.2023 року вбачається, що на виконанні в Олександрівському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції ( м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 59826968 з виконання виконавчого листа № 331/4725/18 , виданого 13.08.2019 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 262068,00 гривень та судового збору в сумі 2973,40 гривень. Залишок боргу за виконавчим провадженням № 59826968 станом на 27.03.2023 року становить 263604,11 гривень.
З вказаного листа також вбачається, що державним виконавцем вживалися заходи щодо примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі 331/4725/18, зокрема, державним виконавцем 20.03.2023 направлено запит до Територіального сервісного центру № 2342 МВС в Запорізькій області про надання інформації відносно транспортного засобу номерний знак НОМЕР_1 .
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2023 року у справі 331/4725/18 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон ОСОБА_3 до повного виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчим листом № 331/4725/18 , виданого 13 серпня 2019 року Жовтневим районним судом м.Запоріжжя - без вилучення паспортного документу. З вказаної ухвали суду вбачається, що державним виконавцем направлені запити до відповідних установ з метою виявлення майна, належного боржнику, рахунків в установах банків, та місця реєстрації боржника.Згідно відповідей на запити боржник пенсію не отримує, джерела отримання доходів не відомі, рахунки не відкривав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Так, відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 299/396/17 та від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18 Верховний Суд зазначив, що в обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц також зроблено наступні висновки. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що погоджується з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) та зазначає, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
При цьому, у своїй постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
Критеріями, які Верховний Суд називає для кваліфікації договору, як фраудаторного, є, зокрема:
?відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості;
?відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати);
?майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо);
?майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи);
?після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та у постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
При зверненні із позовом ОСОБА_6 зазначила, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу укладений ОСОБА_7 з метою уникнення ОСОБА_3 відповідальності щодо виконання зобов'язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі 331/4725/18.
Разом з тим, судом встановлено, що жодних вимог щодо повернення суми боргу позивачем на адресу ОСОБА_7 не направлялося і таких доказів суду не надано. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_7 була обізнана про хід виконавчого провадження.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було розірвано 13 липня 2021 року, тобто зі сплином більше ніж три роки до укладання оспорюваного правочину 20.02.2024.
Також, суд звертає увагу, що спірний транспортний засіб було відчужено за оплатним договором за ціною 507123,00 гривень, яка вочевидь не є нижче ринкової, докази того, що ОСОБА_4 перебуває у родинних, квазіродинних відносинах, інших цивільних відносинах з ОСОБА_3 чи ОСОБА_7 матеріали справи не містять, так само , як і відсутні докази того, що ОСОБА_4 була обізнана про наявність невиконаних зобов'язань у ОСОБА_3 перед ОСОБА_6 .
Суд зазначає, що застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред'явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з'ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок).
Також, слід зазначити, що у постанові від 23.01.2024 по справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок:«У частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі N 595/324/17). Тому саме на колишню дружину закон покладає обов'язок спростувати презумпцію спільної сумісної власності щодо квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4, набутих у шлюбі та зареєстрованих за нею, що жодним чином не порушує презумпцію правомірності права власності на це майно».
Відповідачем ОСОБА_7 надано докази того, що спірний автомобіль придбаний нею за особисті кошти, які були перераховані на її особистий валютний рахунок її батьками з 16.01.2019 року до моменту придбання автомобіля 10.09.2019 року , що підтверджено випискою з рахунку в АТ КБ «ПриватБанк».
Придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя
Враховуючи вищевикладене , суд приходить до висновку, що доказів того, що ОСОБА_7 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, і відчуження належного їй транспортного засобу відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на частку майна боржника в спільній сумісній власності подружжя , суду не надано, а отже підстав для визнання оспорюваного договору недійсним немає.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Судові витрати зі сплати судового збору та понесені ОСОБА_6 витрати на правничу допомогу в сумі 10 000,00 гривень відповідно до вимог п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК україни слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 3,4,11-13, 19, 263, 265 , 279 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , третя особа Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиціїї (м. Одеса) про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Повний текст судового рішення складений та проголошений 21 березня 2025 року.
Суддя: О. Є. Жукова