Справа № 147/1447/24
Провадження № 2/147/79/25
заочне
13 березня 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Мудрак А.М.,
з участю секретаря Чудак Г.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Конякіна М.С.,
представника служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Рєзнікової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав,
08 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову покликається на те, що 01.10.1994 між ним та відповідачкою було укладено шлюб. Від спільного подружнього життя у них народилось двоє дітей син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне подружнє життя з відповідачкою не склалось, рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 05.09.2024 шлюб розірвано.
Мати дітей, відповідачка у справі, залишила сина, забрала доньку та виїхала на постійне місце проживання до Німеччини, не проявляючи батьківського піклування до дитини, ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Син проживає з батьком, батько приділяє належну увагу вихованню сина. Відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє інтересу до її подальшої долі, не цікавиться успіхами сина, його станом здоров'я. Відповідачка не виконує покладених на неї законом батьківських обов'язків. Всі питання щодо виховання дитини вирішує батько самостійно. Дитина перебуває на повному утриманні батька.
У зв'язку з чим, позивач просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 18.11.2024: прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі; витребувано від Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області письмовий висновок щодо можливості та доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 19 СК України.
На виконання вимог ухвали 09.01.2025 до суду надійшов висновок органу опіки та піклування.
Ухвалою суду від 23 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлений позов за обставин, викладених у ньому, пояснив, що проживає на даний час в с. Буди, хоча зареєстрований у с. Дубина, разом з сином ОСОБА_5 . Мати дитини ОСОБА_2 (колишня дружина) покинула їх, виїхала за кордон. Вона спочатку була в Нідерландах, потім в Німеччині, зараз невідомо де. Син проживає з ним, відвідує школу, не пропускає уроків. Він ( ОСОБА_1 ) сам виховує його, матеріально забезпечує, хоча офіційно не працює, однак тримає господарство. Мати дитини взагалі не надає матеріальної допомоги на утримання сина ОСОБА_6 . Спочатку коли вона виїхала, то залишила двох дітей сина та дочку, а потім забрала дочку до себе. Мати не спілкується з сином. До суду з позовом про стягнення аліментів він не звертався. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.
Представник позивача - адвокат Конякін М.С. в судовому засіданні підтримав позицію позивача. Зазначив, що мати ОСОБА_2 взагалі не цікавиться вихованням сина, не спілкується з ним, матеріальної допомоги не надає. Виїхавши за кордон, ОСОБА_2 розлучила двох дітей, забрала з собою дочку, а сина залишила батькові, знаючи, що в країні війна, наражаючи на небезпеку власного сина. Така мати не може бути гідною того, щоб в майбутньому у неї виникли якісь права до дитини, і щоб вона могла вимагати якісь обов'язки від дитини. ОСОБА_2 не зацікавлена висловити свою думку на судовому засіданні, проявляє процесуальну незацікавленість у розгляді справи. Позбавлення батьківських прав не є крайньою мірою, адже вона вправі в подальшому поновити свої права. Просить задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про дату та час розгляду справи, клопотань про відкладення не надходило. Відзиву на позов не подано.
Представник Служби у справах дітей Тростянецької селищної ради Рєзнікова В.В. в судовому засіданні пояснила, що під час засідання комісії вони зв'язувались з відповідачкою ОСОБА_2 засобами відеозв'язку, вона пояснила, що немає змоги і бажання забрати до себе сина ОСОБА_6 . Щодо позбавлення батьківських прав не заперечила. Підтвердила, що участь у вихованні дитини не приймає, допомоги не надає. Зв'язку з класним керівником сина не підтримує. Також зазначили, що вихованням займається батько ОСОБА_1 , який до адміністративної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно. Вона підтримує наданий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_7 .
В судовому засіданні заслухана думка дитини ОСОБА_7 , який зазначив, що проживає разом з батьком ОСОБА_1 в с. Буди, тримають господарство. Матір ОСОБА_2 не спілкується з ним, не телефонує та не підносить слухавку, коли до неї дзвонить. Кошти вона не пересилає, нічого йому не купляє. З сестрою він спілкується раз в два тижні. Знає, що вона десь в Нідерландах. Мати давно і часто їздила за кордон, але раніше вона спілкувалась з ним, цікавилась його успіхами та життям, це було до літа 2024 року, потім мати взагалі перестала спілкуватися з ним. Мати своєї поведінки та відношення до сина не пояснювала йому. Тому він вважає, що її треба позбавити батьківських прав.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За таких обставин, суд вважає можливим відповідно до ст. ст. 223, 280 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі не подання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно з ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим 19.10.2010 (а.с.6).
Заочним рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області у справі №147/1027/24 від 05 вересня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення набрало законної сили 08.10.2024 (а.с.7-10).
Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади станом на 26.07.2024 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.11).
З довідки №56 від 12.08.2024 виданої Будянським старостинським округом Тростянецької селищної ради вбачається, що дружина ОСОБА_1 , 1970 року народження, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно більше 3-х років знаходиться за кордоном. Вдома залишилися з чоловіком ( ОСОБА_1 ) діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12).
З характеристики учня 9 класу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданої Будянським ліцеєм Тростянецької селищної ради Вінницької області, вбачається, що ОСОБА_8 навчається в Будянському ліцеї з першого класу. Загальний розвиток хлопця - задовільний. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. Потребує постійної уваги з боку батьків. Батько приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його шкільним життям, відвідує батьківські збори (а.с.13).
З висновку Органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Тростянецької селищної ради від 20 грудня 2024 року №385, вбачається, що «розглянувши матеріали справи щодо розв'язання спору встановлено наступне. Відповідно до свідоцтва про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 записаний батьком дитини, матір'ю - ОСОБА_2 . У позовній заяві ОСОБА_1 просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 . На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, яке провадилось в онлайн режимі, гр. ОСОБА_2 повідомила наступне. З 1994 року вона проживала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від даного шлюбу у них народилися двоє дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне подружнє життя з чоловіком не склалося, тому рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 05.09.2024 шлюб було розірвано. Після цього вона залишила сина, забрала доньку та виїхала на постійне місце проживання до Німеччини. Заперечень проти позбавлення батьківських прав не має. Батько пояснив, що факт ухилення від виконання батьківських обов'язків матір'ю проявляється у тому, що вона не піклується про фізичний і духовний розвиток сина, зокрема не забезпечує його необхідним харчуванням та одягом. Тому, подано позовну заяву до суду щодо позбавлення батьківських прав. Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини, складеного службою у справах дітей за місцем проживання батька, будинок складається із 3 кімнат, кухні, коридора. В будинку створені належні умови для сну, відпочинку та навчання ОСОБА_6 . Під час обстеження умов проживання в кімнатах було прибрано, санітарно-гігієнічні умови задовільні. Для хлопчика облаштовано окрему кімнату, в якій наявні шафа для зберігання особистих речей, письмовий стіл, ліжко та місце для проведення дозвілля. Дитина забезпечена сезонним одягом та взуттям, яке відповідає віку та сезону. Відповідно до листа адміністрації Будянського ліцею від 03.12.2024 №270 мати ОСОБА_9 знаходиться за кордоном. Її син ОСОБА_10 , 2010 року народження, навчається в 9 класі Будянського ліцею. Учень проживає разом з батьком, який займається його вихованням. Проте, мати, ОСОБА_9 , підтримує сина матеріально, оплачує шкільні обіди та всі необхідні витрати. З класним керівником контактує нерегулярно, зацікавленості навчанням сина не проявляє, навчанням сина не переймається і батько. Учень не зацікавлений в навчанні, але бере участь в громадському житті класу та ліцею. За інформацією адміністрації КНП «Тростянецький ЦПМСД» від 02.12.2024 №393 дитина ОСОБА_3 , задекларована у лікаря ЗПСМ Ободівської АЗПСМ ОСОБА_11 . Мати ОСОБА_2 вже більше року не виконує свої батьківські обов'язки щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На прийом до сімейного лікаря, мати ОСОБА_2 дитину не приводить, станом здоров'я не цікавиться, участі у вихованні не бере, на медичний огляд до сімейного лікаря дитину не супроводжує. Станом на теперішній час про стан здоров'я дитини піклується батько. В характеристиці від 16 грудня 2024 року, наданій Будянським старостинським округом на громадянина ОСОБА_1 , зазначено, що він проживає за адресою АДРЕСА_2 . Чоловік офіційно не працює, в громадських місцях характеризується добре, компрометуючими матеріалами на гр. ОСОБА_1 не володіють. Керуючись ст. ст. 157, 164 Сімейного Кодексу України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», рекомендаціями комісії з питань захисту прав дитини, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дітей, виконавчий комітет Тростянецької селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.45-49).
Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 150 СК України визначено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Зокрема, крім іншого, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (ч.1 ст. 155 СК України).
Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Пунктами 15, 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання, не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням їх характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи - відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п.100).
Відповідно до с. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Верховний Суд у постанові від 06.05.2020, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Аналізуючи вимоги та положення зазначеного вище законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, в першу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності (виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків), а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними, і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.
Під час розгляду даної справи позивачем в якості доказів надано суду довідку №56 від 12.08.2024 видану Будянським старостинським округом, зі місту якої вбачається, що дружина ОСОБА_1 , 1970 року народження, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно більше 3-х років знаходиться за кордоном. Вдома залишилися з чоловіком ( ОСОБА_1 ) діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак в судовому засіданні сам позивач спростував даний факт та підтвердив, що дійсно дружина вивезла дочку за кордон з травня 2024 року. Тобто суд розцінює це як доказ того, що відповідач приїздила в Україну протягом цих трьох років.
Також даний факт підтверджено у висновку Органу опіки та піклування , зі змісту якого також вбачається, що відповідно до листа адміністрації Будянського ліцею від 03.12.2024 №270 мати ОСОБА_9 знаходиться за кордоном. Проте, мати, ОСОБА_9 , підтримує сина матеріально, оплачує шкільні обіди та всі необхідні витрати. З класним керівником контактує нерегулярно.
Судом не встановлено фактів умисного ухилення відповідачки ОСОБА_2 від виконання своїх материнських обов'язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, про що суду не надано доказів.
Твердження позивача про те, що мати жодним чином не приймає участі у вихованні дитини є суб'єктивною думкою позивача.
Твердження представника позивача про те, що мати розділила дітей, забравши доньку з собою, а сина залишила батьку, тому вона підлягає позбавленню батьківських прав, суд оцінює критично. Адже позивач не ставив вимоги про повернення дитини, про визначення місця проживання дитини, а також сам не заперечував в судовому засіданні даний факт, що трактується судом як добровільна згода батька на виїзд дитини за кордом з матір'ю.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Під час розгляду справи позивачем не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_2 систематично, незважаючи на заходи попередження, відомості про вжиття яких відсутні, продовжує злісно та свідомо ухилятися від виконання своїх батьківських обов'язків. Такі обставини не підтверджені відповідними доказами, зокрема, щодо застосування до останньої заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, органу опіки та піклування, місцевого самоврядування, притягнення її до адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, проведення бесід тощо.
Та обставина, що після припинення шлюбних відносин сторін та виїзду відповідачкою за кордон матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається лише батько, не є безумовним свідченням того, що матір дитини не бажає брати участь в її утриманні та вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Отже, позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами обставини, на які він посилається, як на підставу для задоволення позову, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Твердження позивача про те, що мати дитини не бажає спілкуватись з сином, відмовляється від своїх обов'язків щодо виховання сина, про що зазначила на засіданні комісії з питань захисту прав дітей не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, та в цьому випадку порушує права та інтереси малолітньої дитини. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 22.11.2023 у справі №214/5134/22.
До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 10.11.2023 у справі №401/1944/22, згідно якої, заява відповідача, в якій вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч.1 ст.164 СК України для позбавлення батьківських прав.
У постанові Верховного Суду від 04.10.2021 у справі №686/16902/20 йде мова про те, що позбавлення батьківських прав несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, у зв'язку із чим є крайнім заходом, який застосовується у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особистості батька та/або матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Постановою Верховного Суду від 06.10.2021 у справі №461/5125/20 визначено, що при розгляді справ про позбавлення батьківських прав обов'язковою є наявність письмового висновку органу опіки та піклування, участь його представника у судовому засіданні. У висновку органу опіки та піклування повинні міститися дані про умови проживання дитини, відомості про відносини між батьками, успішність дитини, стан її здоров'я, а також посилання на всі документи, на підставі яких він зроблений. Документи, якими обґрунтований висновок, відповідно до ст. 19 СК України мають бути додані до нього, зокрема акт обстеження умов проживання дитини з відомостями щодо складу сім'ї, життєво-побутових і санітарно-гігієнічних умов, матеріального стану сім'ї.
При цьому, такий висновок не є обов'язковим для суду і він може не погодитися з ним, якщо вважатиме, що він є недостатньо обґрунтованим чи суперечить інтересам дитини, що визначено ч.6 ст. 19 СК України.
Як зазначено у постанові Верховного суду від 15.04.2021 у справі №243/13191/19-ц, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.
Рішення обґрунтовується лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку та досліджені в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Наданий на виконання ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 18.11.2024 мотиви висновоку органу опіки та піклування, з яких прийнято рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав мають однобічний характер та грунтуються на згоді матері, висловленій на засіданні комісії. Висновок зробрений за наявності суперечливих даних. Так в мотивувальній частині висновку є вказівка на лист адміністрації Будянського ліцею від 03.12.2024 №270, зі змісту якого вбачається, що мати, ОСОБА_9 підтримує сина матеріально, оплачує шкільні обіди та всі необхідні витрати, з класним керівником контактує нерегулярно, зацікавленості навчанням сина не проявляє, навчанням сина не переймається і батько. В той же час за вказаних обставин зазначено, що мати не цікавиться навчально-виховним процесом.
Вказаний висновок суд оцінює критично, так як висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини. Наданий суду висновок таких даних не містить.
За таких обставин, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є формальним, недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (ст. 19 СК України), у зв'язку з чим не приймає його до уваги при вирішенні даного спору.
Суд констатує, що незважаючи на посилання позивача на невиконання відповідачкою батьківських обов'язків, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження обставин, викладених позивачем.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що дитина має бути заслухана, а її думка врахована судом.
Згідно з ч. 1 ч.2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у параграфі 59 рішення Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 «Савіни проти України» (заява №39948/06).
Судом, зважаючи на те, що дитина ОСОБА_3 на день розгляду справи досяг 14 років, було вислухано думку дитини щодо позбавлення батьківських прав відповідачки.
Враховуючи думку дитини, суд розуміє, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих та певних ситуацій, а також враховує всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, які могли виникнути під впливом зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Сама по собі озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, а тому при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на матір - позбавлення батьківських (материнських) прав слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Законодавець визначив, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. Тому у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини. Якщо такий результат не передбачається, то позбавлення батьківських прав не дасть дитині полегшення. Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну поведінку матері або батька, яку можна вважати юридичною відповідальністю.
Натомість позивач не довів, у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батьківських прав її матері, як і не надав суду достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачкою своїх обов'язків, відсутні будь-які беззаперечні докази її винної поведінки стосовно дитини.
Суд звертає увагу на те, що забезпечення найкращих інтересів дитини повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Поведінка відповідача ОСОБА_2 стосовно свого сина не свідчить про її неспроможність виконувати свої природні материнські обов'язки. У матеріалах справи відсутні дані, які б негативно характеризували відповідача, зокрема дані про винну поведінку в ухиленні від виховання дитини, у свідомому нехтуванні обов'язками.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що обставини, на які посилається позивач у своєму позові, наразі не можуть бути підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав. Обставини справи свідчать лише про відсутність належного зв'язку між членами сім'ї, що може бути результатом відсутності належного спілкування, різних світоглядів, існування взаємних образ один на одного всередині сім'ї.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи на недоведеність позивачем свідомого навмисного, систематичного та тривалого ухилення відповідачки від виконання своїх обов'язків та її винної поведінки, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов'язки, який у даному випадку не відповідає меті захисту інтересів дитини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_3 .
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України і покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судовий збір суд залишає за позивачем.
Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Роз'яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч.1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб'єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивачем та третіми особами апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне ім'я сторін:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , житель АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Тростянецької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, код ЄДРПОУ 42859572, адреса місцезнаходження: с-ще Тростянець, вул. Соборна, 37, Гайсинський район, Вінницька область.
Повний текст рішення складено 21 березня 2025 року.
Суддя А.М. Мудрак