13 березня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8358/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року (головуючий суддя Новікова І.В.)
в адміністративній справі №280/8358/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 06.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084150005409 від 29.08.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, починаючи з 21.08.2024, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984 та періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.10.1999 по 07.04.2000 включно. В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що їй протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984 та періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.10.1999 по 07.04.2000 включно, оскільки позивачем надано всі документи, які підтверджують наявність підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просила задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084150005409 від 29.08.2024 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, починаючи з 21.08.2024, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984, та періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.10.1999 по 07.04.2000 включно.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що у трудовій книжці позивачки міститься запис про її період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 на Таврійському дослідно промисловому горно-збагачувальному комбінаті, записи місять дати прийняття/звільнення з роботи, посилання на номери наказів, відтиски печатки підприємства, що у повній мірі надає можливість підтвердити зайнятість позивача на підприємстві, а відповідно і зарахувати такий період до страхового стажу позивача. Відповідач відмовляючи у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стражу вказав на те, що у трудовій книжці печатка підприємства не містить коду ЄДРПОУ, проте суд зазначає, що такий недолік не може бути підставою для відмови у зарахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки позивач не може нести відповідальність за недотримання роботодавцем правил використання та оформлення печаток на підприємстві.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 11.10.1999 по 07.04.2000, суд першої інстанції зазначив, що з пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (в редакції чинній на час отримання позивачем матеріальної допомоги), що на момент отримання позивачем матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу позивача періоду з 11.10.1999 по 07.04.2000 є протиправним. Відтак, дійшов висновку, що позивач має достатньо страхового стажу для призначення пенсії, а відповідно наявні підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вказує, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984, оскільки звільнення завірено печаткою без коду підприємства за ЄДРПОУ. Зазначає, що вимогу щодо обов'язкової наявності на печатках коду підприємства за ЄДРПОУ було закріплено постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118 “Про введення єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України». Зауважує, що чинним законодавством передбачено можливість підтвердження періодів роботи у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці, проте, жодних допустимих доказів, передбачених Порядком № 637 до заяви про призначення пенсії за віком від 21.08.2024 позивачем надано не було. Таким чином, відсутність підтвердження вказаних обставин не породжує виникнення права на зарахування періоду роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984 до страхового стажу позивача. Також вказує, що до страхового стажу правомірно не зараховано період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.10.1999 по 07.04.2000, оскільки згідно ст. 56 «Про пенсійне забезпечення» не передбачена. Вважає, що Головним управлінням правомірно не зараховано до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги, що не передбачено чинним законодавством та період роботи 13.07.1990 по 28.10.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984, у зв'язку з відсутністю належних повноважень в підтвердженні цих обставин. Тобто позивач не використав своє право на належне пенсійне страхування.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.08.2024 позивач звернулася до територіального органу ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 19.08.2024 №084150005409 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на те, що необхідний страховий стаж становить 31 рік, а стаж позивачки становить 26 років 7 місяців 16 днів.
Також, у рішенні зазначено про те, що за результатами розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано:
період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 14.06.1984, оскільки звільнення завірено печаткою без коду підприємства за ЄДРПОУ. Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 «Про введення єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ України» було закріплено вимогу щодо обов'язкової наявності на печатках коду підприємства з ЄДРПОУ;
архівну довідку №К/17 від 12.08.2024, оскільки навчання на заочній формі;
період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11.10.1999 по 07.04.200, оскільки згідно ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачена.
Позивач вважає протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за віком, вказав на те, що її страховий стаж становить 26 років 7 місяців та 16 днів, що є недостатнім для призначення пенсії (необхідний стаж не менше 31 року).
При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до стажу позивачки період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 11.10.1999 по 07.04.2000.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках:
за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Водночас, у даному випадку у трудовій книжці позивачки міститься запис про її період роботи з 13.07.1990 по 28.10.1996 на Таврійському дослідно промисловому горно-збагачувальному комбінаті, записи місять дати прийняття/звільнення з роботи, посилання на номери наказів, відтиски печатки підприємства, що у повній мірі надає можливість підтвердити зайнятість позивача на підприємстві, а відповідно і зарахувати такий період до страхового стажу позивача.
Відповідач відмовляючи у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стражу вказав на те, що у трудовій книжці печатка підприємства не містить коду ЄДРПОУ.
З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що такий недолік не може бути підставою для відмови у зарахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки позивачка не може нести відповідальність за недотримання роботодавцем правил використання та оформлення печаток на підприємстві.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 11.10.1999 по 07.04.2000, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, серед іншого, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 % встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно з підпунктом «з» пункту 1 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі закінчення строку їх виплати.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Отже, з пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII (в редакції чинній на час отримання позивачем матеріальної допомоги) вбачається, що на момент отримання позивачкою матеріальної допомоги по безробіттю правові норми передбачали зарахування періоду отримання такої допомоги до загального трудового стажу, а тому, неврахування до страхового стажу позивача періоду з 11.10.1999 по 07.04.2000 є протиправним.
З урахуванням наявності підстав для зарахування спірних періодів до страхового стажу позивачки, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка має достатньо страхового стажу для призначення пенсії.
Як наслідок, наявні підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 13.03.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова