П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
судді П'ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.
04 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/11978/24
У січні 2025 року Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області звернулось до суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про скасування постанови від 11.12.2024 року ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з таким рішенням, Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, вказуючи на те, що висновки суду першої інстанції такими, що не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 року апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області - задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.12.2024 ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн.
Доходячи висновку про наявність підстав для задоволення поданого Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області позову, суд апеляційної інстанції посилався на те, що на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.11.2023 року у справі № 400/1814/23, яке набрало чинності 29.12.2023 року, Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області підготовило та направило до центрального органу управління Служби судової охорони лист на додаткову потребу в коштах з розрахованою необхідною сумою додаткової винагороди.
Також суд встановив, що листами Служби судової охорони Про виплату коштів за судовими рішеннями № 01.30-02.2-98/вн. від 11.01.2024 та "Про надання інформації" від11.01.2024 № 01.30-02.2-98/вн, від 22.04.2024 року № 01.30-02.2-1154/вн., від 21.06.2024 № 01.30-02.2-1753/вн., від 07.08.2024 № 01.30-02.2-2184/вн. ТУ Служби поінформовано про те, що у 2024 році Службі затверджено кошторис за бюджетною програмою КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя, за якою здійснюються виконання судових рішень, у сумі 6 973,6 тис. грн, проте відповідні асигнування не задовольнили в повному обсязі потребу в коштах на виконання судових рішень. Зазначений фінансовий ресурс розподілений між територіальними управліннями Служби на виконання рішень судів на користь працівників Служби в порядку черги, а саме: за датою набуття рішенням суду законної сили.
Таким чином, наразі у Службі у зв'язку з масовим надходженням рішень судів про задоволення позовів співробітників Служби, у тому числі щодо виплати їм додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" накопичується потреба в коштах для виконання понад 3 тис. судових рішень. З метою справедливого підходу та впорядкування процесу розподілу асигнувань за бюджетною програмою КПКВ 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів та установ системи правосуддя Службою запроваджено та ведеться єдиний облік потреби в коштах на виконання рішень судів. Черговість виплат за рішеннями суду встановлюється за датою набуття законної сили рішення суду. Службою проводиться відповідна робота щодо збільшення відповідних асигнувань. Однак дотепер додаткові асигнування Службі не надані.
За таких обставин, судом встановлено, що невиплата нарахованої Територіальним управлінням Служби судової охорони у Миколаївській області додаткової винагороди ОСОБА_1 обґрунтовується позивачем відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
З огляду на зазначене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо невиконання у спірному випадку позивачем рішення суду без поважних причин та відповідно правомірності накладення на Територіальне управління Служби судової охорони у Миколаївській області штрафу оскаржуваною постановою.
Не погоджуючись з вказаним висновком колегії суддів апеляційного суду, вважаю за необхідне, керуючись ст.34 КАС України, висловити окрему думку.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Згідно ст. 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення.
Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов'язків.
У рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
Таким чином право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Звертаю увагу на те, що ЄСПЛ було постановлене «пілотне» рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, в якому Суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України.
Суд вказав на те, що справа, яка розглядається, свідчить про те, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.
В свою чергу, згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio".
Все вищевикладене свідчить про те, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є важливою гарантією дотримання права особи на справедливий суд. Виконання рішення повинно бути швидким і ефективним. Ухвалене на користь особи судове рішення не може не виконуватись державними органами, оскільки це підриває основоположні принципи правової, демократичної держави.
Однак, незважаючи на наявність конституційних приписів щодо обов'язковості судового рішення, а також наявність численних рішень ЄСПЛ, пов'язаних із питанням невиконання судових рішень, ухвалених на користь людини, державні органи продовжують систематично порушувати права громадян та не виконують судові рішення.
За встановлених у даній справі обставин вбачається, що саме неправомірні дії Територіального управління Служби судової охорони у Миколаївській області, які виразились у невиплаті ОСОБА_1 , як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області, додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.22 року № 168, за період з 24.02.2022 року до 20.01.2023 року, змусили останнього звертатись до суду за захистом порушених прав і це підтверджено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 р. у справі № 400/1814/23, ухваленим на його користь.
В подальшому, отримавши судове рішення, ОСОБА_1 звернувся у визначеному законодавством порядку до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання зазначеного судового рішення.
Однак, незважаючи на наявний обов'язок виконати судове рішення, Територіальне управління Служби судової охорони в Миколаївській області, не вжило належних заходів для повного та належного виконання судового рішення у даній справі.
При цьому в обґрунтування своєї бездіяльності Територіальне управління, лише посилалось на відсутність бюджетних асигнувань на виплату заборгованості по виплаті додаткової винагороди.
Вважаю, що вказані обставини не можуть виправдовувати бездіяльність позивача у справі, свідчити про поважність причин невиконання судового рішення та відсутність підстав для застосування до боржника штрафних санкцій.
Хочу звернути увагу на те, що завданням державної виконавчої служби є саме своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання, зокрема, судових рішень.
Одним із важелів, яким наділені органи державної виконавчої служби з метою спонукання боржника до виконання покладеного на нього обов'язку щодо виконання судових рішень, є можливість застосовувати штрафні санкції за невиконання без поважних причин судового рішення.
В свою чергу підтримання судом позиції позивача у справі про можливість невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, на мою думку, буде сприяти органам державної влади в подальшому ігнорувати вимоги Конституції та законів України, уникаючи при цьому будь-якої відповідальності.
Наголошую, що спірна ситуація в даному випадку виникла саме з вини Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області, яке всупереч положень чинного законодавства, яке достеменно відомо начальнику Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області, порушує права громадян, відмовляючи їм у здійсненні виплати додаткової винагороди, на яку вони мають законне право, що породжує численні звернення таких осіб до суду з відповідними позовами, подальше безпідставне оскарження Територіальним управлінням Служби судової охорони в Миколаївській області законних судових рішень судів першої інстанції та, як ми можемо спостерігати, невиконання ухваленого на користь особи судового рішення.
Впевнений, що передбачена законом можливість застосування посадовими особами державної виконавчої служби до органів державної влади, зокрема і Територіального управління Служби судової охорони в Миколаївській області, як боржника у справі, на якого покладено обов'язок щодо виконання судового рішення, штрафу за таке невиконання, є належним та дієвим заходом впливу з метою спонукання боржника до виконання законодавчих приписів щодо обов'язковості судового рішення.
На моє переконання, сама думка про можливість невиконання з будь-яких підстав державним органом судового рішення є неприпустимою з точки зору концепції права, якої дотримуються цивілізовані правові держави.
Вважаю, що невиконання судового рішення грубо порушує права та законні інтереси третьої особи - ОСОБА_1 , що може мати наслідком ухвалення ЄСПЛ рішення проти України на користь останнього, і така ситуація беззаперечно негативно вплине на імідж України у сфері верховенства права та призведе до значних витрат з Державного бюджету України, пов'язаних з компенсацією особі шкоди, завданої внаслідок протиправних дій державних органів.
З огляду на все вищезазначене вважаю, що в даному випадку відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № НОМЕР_1 від 11.12.2024 року про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. є незаконною та необґрунтованою, що свідчить про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення поданого Територіальним управлінням Служби судової охорони в Миколаївській області позову.
Суддя: А.В. Бойко