20 березня 2025 року місто Київ
справа № 753/23609/23 провадження №22-ц/824/1715/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:судді-доповідача -Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 ,
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Цимбал І.К.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини,-
У вересні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. З урахуванням заяви про зменшення вимог, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із сплати аліментів та заборгованість за додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 в розмірі 107 379 грн. та суму індексації відповідно до рівня інфляції в розмірі 22 765 грн. 32 коп.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 6 липня 2016 року було розірвано. За період подружнього життя в сторін народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем. 26 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір про сплату аліментів, відповідно до умов якого було визначено що донька проживає разом з матір'ю. Крім того, було визначено, що відповідач сплачує на утримання доньки аліменти в розмірі 3 000 грн. щомісячно не пізніше 25 числа. Проте, відповідач порушив умови договору, в зв'язку з чим позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 червня 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості аліментів на утримання дитини.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів та заборгованість за додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 107 379 грн. та індекс інфляції в розмірі 22 765 грн. 32 коп., а всього стягнути 130 144 грн. 32 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 301 грн. 44 коп.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, постановити нове рішення, яким зобов'язати ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів та заборгованість за додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 95 379,00 гривень та індекс інфляції у розмірі 3004,50 гривень. Розстрочити виконання рішення на один календарний рік з щомісячним платежем у розмірі 8 198, 63 гривні, за умови виконання ОСОБА_2 своїх поточних зобов'язань за договором про сплату аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини, який був посвідчений Фєтісовою В.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 444.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено без грунтованого з'ясування фактичних обставин справи, порушує права відповідача.
Зокрема, зазначає, що твердження суду про визнання представником відповідача позову не відповідає дійсним обставинам справи. Представником відповідача були визнано тільки загальну наявність заборгованості відповідача перед позивачем, Позовні вимоги на основі безумовності представником відповідача не визнавались. Первісний позов, зазначає апелянт, був розрахований виключно на припущеннях позивача. Після надання представником відповідача доказів про виконання своїх зобов'язань щодо сплати суми боргу, позивачем була подана заява про зменшення позовних вимог від 18 квітня 2024 року, яка грунтувалась виключно на доказах представлених відповідачем.
Представником відповідача, 5 березня 2024 року було заявлено клопотання про розстрочення виконання зобов'язання за договором. Але всі суттєві обставини суд залишив без уваги та не надав їм належної правової оцінки.
Судом був залишений поза увагою факт того, що у відповідача є ще одна дитина, яка має суттєві проблеми із здоров'ям, потребує постійної опіки та постійного медичного обслуговування, що в свою чергу тягне за собою значні матеріальні витрати. Фактично виконання відповідачем рішення поставить цю дитину на поріг виживання.
Судом також не враховано докази, які були надані представником відповідача до суду першої інстанції щодо сплати 12 000,00 гривень на рахунок, який був наданий позивачем в смс повідомленні. Відповідні докази були надані суду разом із запереченням на заяву про зменшення розміру позовних вимог від 22 квітня 2024 року. Однак судом не надано належну правову оцінку цьому факту.
Крім цього, представником відповідача були висунуті заперечення щодо стягнення суми - індексації за період з 2016 по 2021 роки. Ці заперечення грунтувались на положеннях статті 257 Цивільного кодексу України щодо тривалості загального строку позовної давності. Таким чином, загальна сума індексу інфляції, яка підлягає сплаті відповідачем складає 3004,50 гривень, а не 22 765,32 як було визначено позивачем.
Позивач не скористався можливістю подати відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що представник відповідача визнав позов у повному обсязі, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому позов було задоволено.
Проте, з такими висновками повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Згідно з пунктом першим частини 2 статті 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до частини 6 статті 263 ЦПК України якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
За змістом ст.206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві; до ухвалення судового рішення у зв'язку з визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в абз.3 п.24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову сторонами без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Отже, визнання відповідачем позову має бути безумовним.
Разом з тим, наявні в матеріалах справи документи, а саме заперечення сторони відповідача на заяву про зменшення розміру позовних вимог, які викладені в письмовій формі і подані до суду 22 квітня 2024 року (а.с.105-106), викладена представником відповідача адвокатом Чередніченко В.В. у судовому засіданні 22 квітня 2024 року позиція щодо визнання частково позову, визнання 97 місяців, як зазначено в протоколі, не дає підстав для висновку, що представник відповідача позов визнала повністю, як про це зазначив суд у своєму рішенні.
Після судового засідання 22 квітня 2024 року будь-яких письмових заяв щодо визнання відповідачем позову з урахуванням зменшених позовних вимог представником відповідача суду першої інстанції подано не було.
Саме по собі зазначення в протоколі судового засідання від 4 червня 2024 року у розділі представника відповідача «позов визнаємо», за наявності в матеріалах справи письмових заперечень представника відповідача щодо заявлених позовних вимог, від яких остання не відмовлялася, не давало суду першої інстанції підстав для прийняття судом першої інстанції визнання позову представником відповідача.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне виключити із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції про визнання представником відповідача позову в повному обсязі.
Разом з тим, помилкове посилання суду першої інстанції на визнання представником відповідача позову не призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів та заборгованість за додаткові витрати на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 107379 грн. та індекс інфляції в розмірі 22765,32 грн., а всього стягнуто 130144,32 грн., враховуючи наступне.
Установлено, що, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, в якому народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний на підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 6 липня 2016 року.
26 квітня 2016 року між сторонами було укладено договір про сплату аліментів та визначення місця проживання дитини, відповідно до умов якого було визначено, що донька ОСОБА_4 проживає разом з матір'ю. А батько зобов'язався щомісячно сплачувати на утримання доньки аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн., сума аліментів підлягає індексації відповідно до рівня інфляції в Україні. Крім того, за умовами договору, батько ОСОБА_2 зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її навчанням, хворобою дитини тощо), а саме один раз на кожне півріччя кожного року сплачувати додаткові витрати на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн., перерахуванням вказаної суми на рахунок, зазначений в п.6 цього договору.
Установлено, що відповідач за період з 26 квітня 2016 року по квітень 2024 року мав сплатити аліментів на суму 288000 грн. та 64000 додаткових витрат на дитину.
Загальна сума сплачена відповідачем за спірний період складає 244621 грн.
За таких обставин колегія суддів погоджується з розрахунком заборгованості відповідача, виконаним позивачем, яка складає 107379 грн.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що така сума має бути зменшена до 95379 грн., тобто на 12000 грн., які були сплачені відповідачем 11 вересня 2023 року в сумі 8000 грн. та 17 вересня 2023 року в сумі 4000 грн., є безпідставними , оскільки з наданих відповідачем квитанцій не вбачається, що ці кошти сплачені на виконання умов укладеного договору.
Крім того, із наданої представником відповідача переписки у мессенджері не вбачається, що кошти і їх суми відправлені відповідачем 11 та 17 вересня 2023 року і що саме ці кошти направлені на виконання умов договору.
Що стосується вимоги сторони відповідача про застосування позовної давності до вимоги про стягнення індексу інфляції, то в цій частині колегія суддів вважає вимогу сторони відповідача безпідставною, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше.
У пункті 5 договору про сплату аліментів на дитину та визначення місця проживання дитини зазначено, що сторони дійшли згоди, що батько зобов'язується щомісячно сплачувати на утримання доньки аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 3000 грн., що на день підписання цього договору складає 257,07% встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Сума аліментів підлягає індексації відповідно до рівня інфляції в Україні.
Таким чином апеляційний суд вважає, що сума індексації є складовою суми аліментів за місяць.
Тому оскільки сторона відповідача не заявляє вимоги про застосування позовної давності до щомісячних платежів по аліментам, підстави для застосування позовної давності до суми індексації відсутні.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що на утриманні відповідача знаходиться малолітній син, який має суттєві проблеми із здоров'ям, потребує постійної опіки та постійного медичного обслуговування, що в свою чергу тягне за собою значні матеріальні втрати, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови позивачу у задоволенні позову, оскільки без внесення змін до укладеного між сторонами договору щодо розміру аліментів, відповідач зобов'язаний виконувати умови договору.
Оскільки питання розстрочення виконання рішення суду, саме так ставить питання представник відповідача в апеляційній скарзі, відповідно до ст.435 ЦПК України розглядає суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, питання про розстрочення виконання рішення суду апеляційним судом не розглядається.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України,
суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 4 червня 2024 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення Дарницького районного суду м.Києва від 4 червня 2024 року посилання на «визнання представником відповідача позову в повному обсязі».
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус