Справа № 373/2005/24 Головуючий в 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2518/2025 Доповідач: ОСОБА_2
19 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі
суддів: ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12024116240000133 від 23.08.2024 року за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року,
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Переяслава-Хмельницького Київської області, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, призовника, не одруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, судимість не знята та не погашена,
засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;
на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробовуванням з встановленням іспитового строку 1 (один) рік, з покладенням на нього визначених ст. 76 КК України обов'язків, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року щодо ОСОБА_7 визначено виконувати самостійно;
вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Відповідно до вироку, ОСОБА_7 , будучи раніше судимим вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, судимість за що не знята та не погашена, на шлях виправлення не став та в серпні 2024 року (точна дата не встановлена), діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів, без мети збуту, перебуваючи на березі річки Альта поблизу магазину «Підсінний», що розташований на вул. Шкільній, буд. 48-Б в м. Переяславі зірвав десять стебел рослини коноплі (канабісу), які поклав у поліетиленовий пакет, котрий мав із собою, та пішов до свого місця проживання з метою їх зберігання, де вдома залишив їх на балконі квартири.
23.08.2024 року працівниками поліції на балконі та в кімнаті квартири, в якій проживає обвинувачений було виявлено та вилучено вищевказані рослини коноплі (канабісу), які згідно з висновком експерта є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабіс, загальною вагою 145,63 г.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого та правильність правової кваліфікації його дій, вважає, що вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор вказав про те, що оскільки обвинувачений вчинив нове кримінальне правопорушення до відбуття покарання за попереднім вироком (штраф, призначений вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 станом на час вчинення кримінального правопорушення та ухвалення оскаржуваного вироку не сплачено), то суд повинен був застосувати положення ст. 71 КК України та призначити покарання за сукупністю вироків, визначивши, що згідно з ч. 3 ст. 72 КК України штраф підлягає самостійному виконанню. Також вказав, що відповідно до правової позиції ВС, викладеної у постановах від 26.05.202020 (справа № 243/2528/2019) та від 24.09.2020 (справа № 207/3313/2019), в такому випадку рішення про звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України є неприпустимим. Відтак просив оскаржуваний вирок скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року, визначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 років позбавлення волі та штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, який на підставі ч. 3 ст. 72 КК України виконувати самостійно. В решті вирок суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; пояснення прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судовий розгляд вказаного кримінального провадження проводився в суді першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких докази судом не досліджувались, апеляційним судом не перевіряються. Рішення суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 309 КК України учасниками судового провадження також не оспорюється. Підстав для виходу за межі апеляційної скарги в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України колегія суддів не вбачає.
За змістом ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При цьому, згідно з правилами складання покарань, визначених ч. 3 ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу при призначенні їх за сукупністю вироків чи кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 раніше судимий вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яке, відповідно до пояснень ОСОБА_7 наданих в суді апеляційної інстанції, та наявних в матеріалах справи документах, він не відбув.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, за яке ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений оскаржуваним вироком, вчинене ним 23.08.2024 року, тобто після постановлення вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року.
З урахуванням того, що ОСОБА_7 вчинив нове кримінальне правопорушення до відбуття покарання у виді штрафу за попереднім вироком, суд першої інстанції після призначення йому покарання за ч. 2 ст. 309 КК України, мав визначити обвинуваченому ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання до покарання за цим вироком покарання за вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року, у виді 2 років позбавлення волі та штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України визначити виконувати самостійно.
При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, за змістом вказаної норми закону звільнення від відбування призначеного судом покарання у виді штрафу з випробуванням не допускається.
Оскільки остаточне покарання за оскаржуваним вироком має бути призначене обвинуваченому ОСОБА_7 на підставі положень ст. 71 КК України, а саме, шляхом повного приєднання до покарання за цим вироком у виді позбавлення волі покарання за вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року у виді штрафу, то рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування лише частини покарання у виді позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України є неприпустимим, враховуючи, що звільнення від відбування покарання у виді штрафу статтею 75 КК України не передбачено.
Наведене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання та безпідставне звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Також підставою для скасування вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За змістом ч. 1 ст. 420 КПК України, підставами для ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції є, у тому числі, неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення, а вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 - скасуванню в частині призначеного обвинуваченому покарання, з ухваленням нового вироку в цій частині відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.
Вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом повного приєднання до покарання за цим вироком покарання за вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 13.03.2024 року, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі та штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, який відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України виконувати самостійно.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його затримання в ході звернення вироку до виконання.
В решті вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.
Вирок може бути оскаржено у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою - в той же строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4