Справа №359/3455/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2175/2025 Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
18 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2024 року,
Вироком у кримінальному провадженні №12022111100000467 від 24.04.2022 року обвинуваченого:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Сеньківка Бориспільського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
До набрання вироком законної сили застосовано до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши під варту в залі судового засідання.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з 25 липня 2024 року.
Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_8 попереднє ув'язнення з 24 квітня 2022 року по 26 квітня 2022 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, а також на підставі ч. 7 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 3342-ІХ від 23 серпня 2023 року) перебування під цілодобовим домашнім арештом з 27 квітня 2022 року по 22 червня 2022 року, включно, з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо арешту майна, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_8 визнаний винуватим в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, тобто умисно заподіяв тілесне ушкодження потерпілому, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, за наступних обставин.
24.04.2022, приблизно о 11 год. 30 хв., ОСОБА_8 взяв за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 розкладний ніж з довжиною клинка приблизно 75 мм. та направився до місця проживання ОСОБА_10 , з яким перебував у товариських відносинах, за адресою: АДРЕСА_2 . Прибувши за вказаною адресою, ОСОБА_8 зайшов на огороджену територію домоволодіння, потім розбив шибку вікна веранди житлового будинку, проник у будинок та пройшов до кімнати, де в той час спав ОСОБА_10 . Далі, ОСОБА_8 з мотивів неприязних відносин, тримаючи у руці розкладний ніж, почав умисно наносити ним удари ОСОБА_10 у голову, зокрема, в область очей та вух, по тулубу та руках. ОСОБА_10 в свою чергу намагався припинити дії ОСОБА_8 та чинив активний опір. В ході боротьби, ОСОБА_8 , продовжуючи наносити ОСОБА_10 удари рукою та ножем, а ОСОБА_10 , намагаючись закриватись від ударів та блокувати ОСОБА_8 , перемістились з будинку на двір, де вдвох впали на землю, після чого ОСОБА_10 заблокував руку ОСОБА_8 з ножем і покликав на допомогу сусідів. На крики ОСОБА_10 прибіг ОСОБА_11 , забрав з руки ОСОБА_8 розкладний ніж та зв'язав руки останнього. В подальшому потерпілого було госпіталізовано до КНП «ББЛІЛ» та йому надано медичну допомогу.
В результаті ОСОБА_8 наніс ОСОБА_10 не менше 15 ударів ножем в область тулуба та голови, та не менше 3 ударів руками по голові, спричинивши йому наступні тілесні ушкодження: проникаюче колото-різане ушкодження грудної клітки зліва (в області 7 міжребер'я по середньо-акселярній лінії проникаюче поранення в плевральну порожнину, гемопневмоторакс); проникаюче колото-різане пошкодження живота (по середній лінії на 1см нижче мочевидного відростку рана розміром 1,5x0,5см, рана проникає в черевну порожнину) - які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент спричинення. В області грудної клітки по лівій половині біля 12 ран розмірами 1-1,5x0,5 см; в області лівої надбрівної дуги рана розміром 3x0,5 см - які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Параорбітальна гематома лівого ока, післятравматичний зовнішній отит лівого вуха, садно носу, садно лівого вуха - які відносять до легких тілесних ушкоджень.
Не погодившись з вироком суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить повторно дослідити докази, вирок щодо ОСОБА_8 скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним за ст. 124 КК України із призначенням покарання, не пов'язаного з обмеженням або позбавленням волі. Звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що аналіз кожного із наданих стороною обвинувачення доказів не підтверджує винуватість обвинуваченого за ч. 1 ст. 121 КК України. Зокрема, посилається на наступні докази: протокол огляду місця події від 24.04.2022 року; протокол слідчого експерименту від 06.06.2022 року; протокол слідчого експерименту від 24.04.2022 року; висновок експерта №29 від 25.04.2022 року; висновок експерта №38-д від 19.05.2022 року; висновок експерта №СУ-19/111-22/13148-БД від 26.04.2023 року; медична документація потерпілого ОСОБА_10 .
Вважає, що у вироку суду допущено невідповідність обставин кримінального правопорушення та не надано оцінку наступним доказам: не зазначено, що потерпілий під час подій кримінального правопорушення перебував у стані алкогольного сп'яніння; не досліджено дерев'яну палицю, якою потерпілий душив обвинуваченого; невірно вказано розташування потерпілого та обвинуваченого під час нанесення ударів ножем; не досліджено наявні у обвинуваченого тілесні ушкодження.
Наполягає на тому, що подія кримінального правопорушення відбувалась без умислу на завдання потерпілому тяжкого тілесного ушкодження через перевищення меж необхідної оборони, оскільки потерпілий бив обвинуваченого дерев'яною палицею, сидячи зверху на ньому, а обвинувачений, захищаючись почав наносити потерпілому хаотичні удари ножем у тулуб.
Стверджує, що показання потерпілого є суперечливими, оскільки він заперечував стан алкогольного сп'яніння та наявність палиці, якою він наносив удари обвинуваченому.
Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок щодо ОСОБА_8 скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на 9 років позбавлення волі.
Вказує, що судом не надано оцінки показанням потерпілого про те, що 24.02.2022 року, перебуваючи у себе вдома він прокинувся від болю, побачивши ОСОБА_8 , який сказав: «Я прийшов тебе вбивати». Після чого обвинувачений почав наносити удари ножем у голову і тулуб потерпілого.
Вважає, що суд необґрунтовано визнав недопустимими доказами відеозаписи нагрудних камер поліцейських патрульної служби, які прибули на місце події у зв'язку із повідомленням про спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 . Оскільки, на даних записах зафіксовано те, що ОСОБА_8 висловився про необхідність саме ножем заподіяти тілесні ушкодження потерпілому, позаяк удари руками не вирішили б їх неприязних відносин. Обвинувачений вказав, що вирішив вбити потерпілого, який здійснював щодо нього певні неприйнятні дії.
На думку прокурора, зазначені докази дають підстави для висновку про наявність умислу у ОСОБА_8 на вчинення вбивства ОСОБА_10 на ґрунті неприязних відносин.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, думки обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 2 статті 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України за обставин, викладених у вироку обґрунтовані сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.
Зокрема, винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_10 та свідка.
Також, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами, зокрема:
- даними автоматизованого робочого місця працівника поліції підрозділу «102» (далі АРМ 102);
- даними протоколу огляду місця події від 24.04.2022, фото таблицею до протоколу;
- даними протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_10 від 06.06.2022 та дослідженого в судовому засіданні відеозапису;
- даними протоколу слідчого експерименту від 25.04.2022 та дослідженого в судовому засіданні відеозапису цієї слідчої дії;
- даними протоколу слідчого експерименту від 25.04.2022 та дослідженого в судовому засіданні відеозапису цієї слідчої дії;
- висновком експерта № 38д від 19.05.2022;
- висновком експерта № 29 від 26.04.2022;
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.05.2022 та описом речей і документів, наданих на підставі ухвали слідчого судді;
- даними протоколу затримання особи від 24.04.2022;
- висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19/111-22/13144-БД від 24.02.2023;
- даними висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19/111-22/13143-БД від 16.03.2023;
- даними висновку експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19/111-22/13140-БД від 17.03.2023;
- висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19/111-22/13588-БД від 29.03.2023;
- висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19/111-22/13148-БД від 26.04.2023;
- даними дослідженого в судовому засіданні відеозапису з компакт-диску наданого на запит слідчого в порядку ст. 93 КПК, Бориспільським РУП зі службової нагрудної відеокамери поліцейського.
Також, під час судового розгляду було досліджено речові докази, а саме: складний ніж, вилучений 24.04.2022 під час огляду місця події по вул. Київській, 50 в с. Андріївка Бориспільського району, упакований в експертний пакет № ЕХР0386316.
Відповідно до відповіді Бориспільського РУП № 7/1920 від 21.07.2023 постановою слідчого було призначено молекулярно-генетичну експертизу слідів на дерев'яній палиці, вилученої під час огляду місця події та на даний час місцезнаходження вказаного речового доказу невідоме. Прокурор в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив суд про те, що сторона обвинувачення не може надати до суду для дослідження в судовому засіданні дерев'яну палицю, тому що місцезнаходження вказаного речового доказу невідоме.
Наведений комплекс доказів судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку, йому надана відповідна оцінка, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності та їх достатності. Зазначені докази у справі узгоджуються між собою, не містять суперечностей, а тому суд першої інстанції правильно обґрунтував ними доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненому та вірно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК України.
При цьому, судом першої інстанції, за результатами судового розгляду, правильно надана оцінка показанням обвинуваченого ОСОБА_8 , який вину у вчиненні злочину не визнав, вказав, що тілесні ушкодження потерпілому він дійсно наніс, але це сталось під час бійки, без прямого умислу. Зазначав, що наміру спричинити смерть потерпілому не мав. Якщо би він мав намір позбавити потерпілого життя то обрав би інше знаряддя злочину, а не складний ніж.
На думку колегії суддів, суд обґрунтовано визнав, що показання обвинуваченого щодо відсутності у нього умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень спростовуються зібраними у справі та дослідженими в ході судового розгляду, доказами, з чим погоджується і колегія суддів.
Що стосується доводів у апеляційній скарзі захисника про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України та про необхідність перекваліфікації його дій за ст. 124 КК України, то такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Також, є необґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України та необхідність визнання його винним за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, з огляду на наступні обставини.
Так, суд першої інстанції дійшов до переконання, що за встановлених обставин кримінального провадження дії обвинуваченого ОСОБА_8 помилково кваліфіковані за ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки дослідженими під час судового розгляду доказами не доведено наявність в діях ОСОБА_8 прямого умислу на вбивство потерпілого, тому перекваліфікував дії винного на ч. 1 ст. 121 КК України.
Правова природа кваліфікації злочинів пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб'єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Ознаки суб'єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість настання смерті людини і бажав її настання (до прикладу постанови ВС у справах №311/1739/20, № 640/20173/18, № 760/19781/18).
У разі заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за відсутності умислу на вбивство або заподіяння більш тяжкої шкоди здоров'ю, дії винного слід кваліфікувати за наслідками, що фактично настали.
Суд першої інстанції, врахувавши характер стосунків між обвинуваченим та потерпілим, обставини події, знаряддя вчинення злочину, характер та локалізацію тілесних ушкоджень, отриманих потерпілим, наявність в обвинуваченого тілесних ушкоджень, поведінку обвинуваченого після завдання ним потерпілому ножових поранень, дійшов висновку, що обвинувачений діяв з непрямим неконкретизованим (невизначеним) умислом, тобто вчиняючи злочин, хоча і передбачав можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлював їх характеру і тяжкості, а тому кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що дії ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України.
Мотивуючи свій висновок, місцевий суд вірно послався на наявні тілесні ушкодження потерпілого,встановлені висновком експерта. Зокрема, ОСОБА_10 було завдано проникаюче колото-різане ушкодження грудної клітки зліва, проникаюче колото-різане пошкодження живота - які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент спричинення. В області грудної клітки по лівій половині біля 12 ран розмірами 1-1,5x0,5 см; в області лівої надбрівної дуги рана розміром 3x0,5 см; параорбітальна гематома лівого ока, післятравматичний зовнішній отит лівого вуха, садно носу, садно лівого вуха. Ці обставини безумовно вказують на те, що удари наносилися хаотично, по різних частинах тіла, та переважна більшість з них (12) не призвела до будь-яких серйозних тілесних ушкоджень у потерпілого.
Судом вірно зазначено і взято до уваги поведінку ОСОБА_8 після нанесення ножових поранень ОСОБА_10 , а саме те, що обвинувачений мав можливість, за наявності такої мети, позбавити потерпілого життя і переконатися в тому, що він помре, однак не вчинив дій аби закінчити свій злочинний умисел, при цьому він був чітко обізнаний про те, що ОСОБА_10 живий.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що дії обвинуваченого не можуть свідчити про спрямованість його умислу саме на умисне вбивство потерпілого, а доводять, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті потерпілого, а відтак повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки своїх дій, тобто за спричинення тяжких тілесних ушкоджень, тому суд обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_8 на ч. 1 ст. 121 КК України.
Доводи сторони захисту про те, що дії ОСОБА_8 охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 124 КК України, теж були предметом належної перевірки суду першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Ці висновки є переконливими з огляду на таке.
Стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов'язковою умовою.
Колегія суддів вважає, що за встановлених фактичних обставин, між обвинуваченим та потерпілим відбувся конфлікт, під час якого потерпілий ОСОБА_10 не вчиняв дій, які б за своїм характером та об'єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину та могли б викликати у ОСОБА_8 стан необхідної оборони. Натомість, активні дії ОСОБА_8 були направлені не на відвернення нападу та захист, а на спричинення шкоди потерпілому, на що вказував стан поведінки обвинуваченого, котрий складним ножем наніс удари в грудну клітину та живіт ОСОБА_10 . Крім того, конфлікт між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відбувся на території домоволодіння потерпілого, де обвинувачений часто бував, оскільки вони з дитинства товаришують, при цьому перешкод чи обмежень для вільного пересування у нього не було. ОСОБА_8 мав можливість покинути домоволодіння, тим самим уникнути конфлікту.
Наведені обставини не дають підстав для висновку про вчинення потерпілим щодо обвинуваченого суспільно небезпечного посягання, як про це вказує сторона захисту.
У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони носять протиправний характер і мають розцінюватись на загальних підставах.
Таким чином, колегія суддів вважає, що за встановлених обставин справи, висновок місцевого суду про те, що дії ОСОБА_8 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, є правильним.
Відповідає вимогам статті 65 КК України і призначене ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання, розмір якого обраний з урахуванням характеру та ступеню тяжкості скоєного злочину, обставин кримінального правопорушення, його наслідків, даних про особу обвинуваченого. Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 покарання в межах, установлених санкцією інкримінованої статті, відповідно до положень КК України, з яким погоджується і колегія суддів.
Призначене обвинуваченому ОСОБА_8 судом першої інстанції покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів.
Будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість ухваленого судом вироку щодо ОСОБА_8 , а також про безпідставність доводів поданих апеляційних скарг.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги прокурора та захисника - залишити без задоволення.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення.
Суддя Суддя Суддя