Справа № 753/16468/24 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/3386/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
17 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
обвинувачених (в режимі ВКЗ) ОСОБА_8 , ОСОБА_7
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 13 квітня 2025 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим суд першої інстанції, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченим в разі визнання їх винними, а оцінюючи даний фактор у сукупності з даними щодо осіб обвинувачених, а саме віку, стану здоров'я, сімейного стану, та фактичними обставинами справи, дійшов висновку про те, що наведені обставини збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не продовживши тримання обвинувачених під вартою, так як достатні стримуючі фактори, які би свідчили про протилежне, в матеріалах провадження відсутні. Також, беручи до уваги відсутність доказів підтвердженого джерела доходу та наявності міцних соціальних і сімейних зав'язків обвинувачених суд вважав, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є реальним. Крім того, судом вказано, що судовий розгляд фактично тільки розпочато, і ризик впливу на свідків та обвинуваченими один на одного, а також знищення, схову, спотворення будь-якої із речей чи документів продовжує існувати. При цьому суд зауважив, що відомості, які б свідчили про безумовну неможливість тримання обвинувачених під вартою, зокрема за станом здоров'я, в матеріалах провадження відсутні.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року скасувати, визначити ОСОБА_7 розмір застави, як альтернативний запобіжний захід у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 605 600 гривень), із покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що всі доводи прокурора щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є лише його суб'єктивною думкою, а доводи, викладені у клопотання не підтверджені відповідними доказами, як це передбачено вимогами КПК України.
Апелянт звертає увагу, що ризик про наміру вчинити активні дії спрямовані на залишення території України не заслуговують на увагу, оскільки цей ризик буде спростовано обов'язком здати закордонні паспорти на зберігання. Тим більше паспорт громадянина України для виїзду за кордон являється звичайним документом, який не породжує обов'язків та ризиків для його власника. Як зазначає апелянт, посилання прокурора на певну суму здобутих внаслідок своєї протиправної діяльності грошових коштів, також не заслуговує на увагу, оскільки в ході оперативної закупівлі встановлено факт лише одного продажу наркотичного засобу за грошові кошти в розмірі 3000 доларів, інших фактів в ході досудового розслідування здобуто не було, тобто не встановлено отримання ОСОБА_7 прибутків від продажу наркотичного засобу.
Також апелянт звертає увагу, що з моменту застосування запобіжного заходу (16 березня 2024 року) сторона обвинувачення не зазначала нові ризики, які могли б виправдовувати подальше тримання під вартою, а всі раніше заявлені ризики значно зменшилися та вичерпали себе, враховуючи стадію завершення досудового розслідування.
Захисник вказує, що відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, який разом з іншими ризиками враховувався при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який має постійне місце проживання, не одружений, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2019 року народження. ОСОБА_7 являється разом з донькою внутрішньо переміщеними особами, цивільна дружина участі в вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує. Згідно висновку психолога, ОСОБА_10 має страх розлуки між нею та батьком, який відіграє значну роль у житті доньки. Також ОСОБА_7 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Захист вважає, що в суді першої інстанції були наявні всі підстави відмовити у задоволенні клопотання та застосувати інший менш суворий запобіжний захід, який би забезпечив належну поведінку обвинуваченого та усунув ризики, на які посилається прокурор, а саме визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки прокурор не довів, що визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави не в змозі забезпечити належну поведінку ОСОБА_7 та усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Разом з тим, апелянт звертає увагу, що доказів, які унеможливлюють визначення розміру застави ОСОБА_7 матеріали справи не містять, і такі докази не були надані прокурором.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року скасувати, визначити ОСОБА_8 розмір застави, як альтернативний запобіжний захід у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень, із покладенням обов'язків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 8, 9 ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт вказує, що ризики, які наведені прокурором, хоча частково і існують, проте з огляду на стадію кримінального провадження, час, який ОСОБА_8 перебуває у статусі підозрюваної та обвинуваченої, зовнішні обставини (існування яких зменшує ризик переховування обвинуваченої), а також враховуючи мету запобіжного заходу, відсутні беззаперечні підстави для продовження ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою та дає відповідні підстави визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Щодо ризику переховування від суду апелянт вказує, що суд першої інстанції проігнорував, що даний ризик цілком буде усунуто зобов'язанням ОСОБА_8 прибувати за кожною вимогою до суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, які дають право на виїзд з України
Також апелянт вказує, що відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту та завершення досудового розслідування свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та є обставиною, яка перебуває у безпосередньому взаємному зв'язку із застосованим щодо підозрюваного запобіжним заходом, що узгоджується сталою судовою практикою. Виникнення цієї обставини може зумовлювати зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу. Апелянт також звертає увагу, що доводи прокурора щодо знищення побутового приладу (пилососа) обвинуваченою після визначення розміру застави, являються неспроможними, оскільки він знаходиться в камері зберігання речових доказів. Посилання ж прокурора на факт того, що місцезнаходження частини наркотичного засобу, яку ОСОБА_7 15.03.2024 виніс з квартири за місцем проживання ОСОБА_8 , на даний час не встановлено, на думку апелянта, являється лише припущенням сторони обвинувачення, оскільки з даного кримінального провадження не виділялись матеріали в окреме провадження з метою встановлення частини наркотичного засобу.
Апелянт також звертає увагу, що суд першої інстанції проігнорував, що ризик незаконного впливу на свідків та на іншу обвинувачену особу цілком буде усунуто зобов'язанням ОСОБА_8 утриматись від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні.
Крім того, апелянт вказує, що встановлюючи ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що ОСОБА_8 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалась, має міцні соціальні зв'язки, що свідчить про меншу ймовірність повторного правопорушення.
Окрім іншого апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що тримання під вартою ОСОБА_8 стало непропорційним і невиправданим з точки зору балансу між суспільними потребами та правами людини.
Захисник зазначає, що відсутні беззаперечні підстави стверджувати, що визначення розміру застави не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 та запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, втім судом проігноровано, що усунення ризиків, які зумовлювали застосування до ОСОБА_8 найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на сьогодні можливе і при визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави з покладенням обов'язків.
Також апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання, розлучена, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2015 року народження, участь у вихованні якої колишній чоловік не бере, відповідно до характеристики, виданої ТОВ «Караван Сервіс», позитивно характеризується за місцем роботи. Апелянт наголошує, що ОСОБА_8 має зразкові сімейні відносини зі своєю донькою, виховання та турбота про доньку є її пріоритетом у житті. Згідно консультативного висновку психолога, донька обвинуваченої страждає на сепараційну тривогу, пов'язану з розлукою. Апелянт також звертає увагу, що суд не врахував заяву директора ТОВ «ФК'Дніпрофінансгруп» ОСОБА_11 , саме що останній має намір працевлаштувати ОСОБА_8 на посаду помічника заступника директора по розвитку підприємства, що усуне ризики, на які посилався прокурор.
Окрім іншого, захисник звертає увагу на стан здоров'я обвинуваченої, яка потребує спеціалізованої медичної допомоги, яку не можливо забезпечити в умовах перебування в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Таким чином, як зазначає апелянт, суд першої інстанції не в повній мірі врахував, що з урахуванням балансу інтересів та дотримання пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються, та з метою якої прагне досягти сторона обвинувачення, з огляду на те, що кількість ризиків, визначених під час обрання ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилась з плином часу та завершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявні усі підстави визначити ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинувачених та їх захисника, які просили задовольнити апеляційні скарги з підстав наведених у них, позицію прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційних скарг, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані як захисником, так і судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Дарницького районного суду м.Києва перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100000000795, 1202410010004141 за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 2, 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року продовжено ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13 квітня 2025 року включно.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинувачених та їх захисника для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційних скарг захисника про відсутність та зменшення ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Як правильно встановив суд першої інстанції,характер висунутого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винними, у сукупності з даними щодо особи обвинувачених, а саме вік, стан здоров'я, відсутність доказів підтвердженого джерела доходу та наявності міцних соціальних і сімейних зав'язків обвинувачених дають достатні підстави вважати, що останні, з метою уникнення кримінальної відповідальності, можуть переховуватися від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше їх тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Посилання захисника на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 мають постійне місце проживання, обвинувачена ОСОБА_8 розлучена, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2015 року народження, участь у вихованні якої колишній чоловік не бере та яка згідно із консультативного висновку психолога, страждає на сепараційну тривогу, пов'язану з розлукою, а обвинувачений ОСОБА_7 не одружений, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2019 року народження, яка згідно із висновком психолога, має страх розлуки з батьком, являються разом з донькою внутрішньо переміщеними особами, цивільна дружина участі в вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує, як на дані, які дають достатні підстави вважати, що альтернативний запобіжний захід у виді застави забезпечить належну процесуальну поведінку обвинувачених, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою судом враховуються, не лише дані щодо особи обвинуваченого, а й всі обставини у їх сукупності, які в даному випадку, з урахуванням обсягу обвинувачення у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, їх розмір, у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть вчинити дії передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що на даному етапі провадження виправдовує подальше їх тримання під вартою.
При цьому, твердження апелянта про те, що ризик переховування може бути знівельований обов'язком здати обвинуваченими закордонні паспорти на зберігання, колегія суддів вважає непереконливим, оскільки дані обставини не виключають можливості обвинувачених переховуватись в межах території України, до того ж, обвинувачена ОСОБА_8 є уродженкою Дніпропетровської області, де і зареєстрована, а обвинувачений ОСОБА_7 - Донецької області, тобто в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці, де в останніх залишились численні зв'язки, що на переконання колегії суддів, підтверджує існування ризику переховування від суду.
До того ж, ні обвинувачена ОСОБА_8 , ні обвинувачений ОСОБА_7 не працюючі, тобто офіційного джерела доходів не мають, що, в сукупності із інкримінованими їм обставинами справи, дають достатні підстави вважати про наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Щодо позитивної характеристики обвинуваченої ОСОБА_8 , то наявність такої характеристики жодним чином не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачена не зможе здійснити дії, передбачені ст. 177 КПК України.
Що стосується стану здоров'я обвинуваченої ОСОБА_8 , то суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою дослідив обставини щодо стану здоров'я ОСОБА_8 , та не знайшов обставин, які б вказували на неможливість перебування обвинуваченої в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор», а також будь-яких перешкод для отримання останньою консультацій лікарів та лікування в таких умовах.Під час апеляційного розгляду документів про неможливість перебування обвинуваченої ОСОБА_8 під вартою за станом здоров'я також надано не було.
Твердження захисника про те, що його підзахисні раніше до кримінальної відповідальності не притягувались, не спростовує обґрунтованість ризику та доцільність продовження строку тримання під вартою, а також не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачені не зможуть здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Що стосується ризику, передбаченого п.п. 2, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , на даному етапі провадження, яке фактично тільки розпочато,докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть знищити, сховати, спотворити будь-яку із речей чи документів, а також впливати на недопитаних ще свідків у даному кримінальному провадженні та один на одногоз метою зміни показів.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинувачених під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особи обвинувачених, наразі підтверджують потребу в подальшому триманні їх під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає неспроможними.
Щодо доводів захисника про необхідність визначення розміру застави, то колегія суддів зауважує, що продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 суд першої інстанції, врахувавши підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, правильно прийняв рішення, не визначати обвинуваченим розмір застави, враховуючи положення ст. 183 КПК України, яка наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо питання стосовно застави у кримінальному провадженні щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Відтак, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, має забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скаргиадвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року, якою продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 13 квітня 2025 року включно - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4