Справа №761/3402/25 Головуючий в суді 1-ї інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3608/2025 Доповідач у суді 2-ї інстанції - ОСОБА_2
20 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника, прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2024 року, -
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022100130000615 від 14.09.2022, стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Ухвалою суду від 31 січня 2025 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022100130000615 від 14.09.2022 щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повернуто прокурору. Продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 31 березня 2025 року включно.
Таке рішення мотивоване тим, що в обвинувальному акті визначено дату вчинення кримінального правопорушення - 16.08.2022, що суперечить твердженням прокурора в судовому засіданні про те, що злочин закінчено у момент затримання обвинуваченого 07.12.2024. Крім того, в обвинувальному акті не зазначено дані щодо місця вчиненні кримінального правопорушення, а також не зроблено вказівку про те, що місце вчинення кримінального правопорушення встановити не можливо, що позбавляє суд перевірити підсудність даного кримінального провадження.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_9 , обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що переконливо дає підстави вважати про існування ризику переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити нове кримінальне правопорушення, та зроблено висновок про необхідність продовжити обвинуваченому строк тримання під вартою.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції прокурором подано апеляційну скаргу, в якій він просить ухвалу суду в частині повернення обвинувального акту прокурору скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Обгрунтовуючи такі апеляційні вимоги прокурор зазначає, що прийняте судом рішення є незаконним і необгрунтованим та підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Вказує, що обвинувальний акт повністю відповідає вимогам ст. 291 КПК України, містить формулювання обвинувачення, яке прокурор вважає встановленим, з посиланням на обставини, які у відповідності до ст. 91 КПК України відносяться до предмету доказування.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , в якій, посилаючись на незаконність та необгрунтованість ухвали суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, просить її скасувати та відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 .
Під час апеляційного перегляду матеріалів кримінального провадження прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого Бескоровайного на 60 днів, з тих підстав, що судовий розгляд обвинувачльного акту не завершено, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, а ризики, визначені ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав власну апеляційну скаргу, заперечував проти апеляційної скарги захисника, просив задовольнити клопотання про продовження строку тримання під вартою, думку обвинуваченого та захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, заперечували проти апеляційної скарги та клопотання прокурора, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи і вимоги апеляційних скарг, клопотання про продовження строку тримання під вартою, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ч. 3 ст. 314 КПК України суд має право із стадії підготовчого судового засідання повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
Згідно із ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Статтею 291 КПК України встановлено вимоги щодо змісту та форми обвинувального акта.
Зокрема, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого; анкетні відомості кожного потерпілого; прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складення та затвердження.
Таким чином, рішення про повернення обвинувального акта прокурору може бути прийнято лише в разі, якщо при його складанні допущені порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що "…обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення.
Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави вважати, що основна мета складення та вручення обвинувального акта - це надання особі відомостей, які є достатніми для повного розуміння нею суті висунутого проти неї обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які дійсно перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
Як убачається з обвинувального акта щодо ОСОБА_9 , в ньому зазначені всі відомості, про які йдеться в ч. 2 ст. 291 КПК України, містить підписи уповноважених на те осіб, тобто цей процесуальний документ за формою та змістом повністю відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції вказує на те, що він містить відомості про неявку ОСОБА_9 до нового місця несення служби, яким є батальйон № НОМЕР_1 резерву регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 », однак, жодної вказівки на територіальне розташування такого військового формування обвинувальний акт не містить. Так само прокурором у судовому засіданні не надано суду інформації про те, що вказаний батальйон розташований саме на території Шевченківського району м. Києва, що б давало підстави суду дійти висновку про підсудність обвинувального акту стосовно ОСОБА_9 Шевченківському районному суду м. Києва та можливість призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Також, суд зазначає про безпідставність доводів прокурора, про те, що інкримінований ОСОБА_9 злочин завершено саме на території Шевченківського району м. Києва, де його було затримано 07.12.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , з тих підстав, що ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, без поважних причин та в умовах воєнного стану, 16.08.2022 року не з'явився до нового місця несення служби - НОМЕР_1 батальойону резерву регіонального управління сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Такі дії ОСОБА_9 кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, а саме як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах воєнного стану.
Отже слідчим та прокурором в обвинувальному акті визначено дату вчинення кримінального правопорушення - 16.08.2022, що суперечить твердженням прокурора про те, що злочин закінчено у момент затримання обвинуваченого 07.12.2024.
Таким чином, суд першої інстанції вказує на те, що інкримінований ОСОБА_9 злочин завершено саме на території Шевченківського району м. Києва, де його було затримано 07.12.2024 за адресою: м. Київ, вул. О. Теліги, 8, суперечать змісту обвинувального акту та є необгрунтованими.
Разом з тим, положення ст. 291 КПК України, серед вимог до змісту обвинувального акта, безпосередньо вимог щодо зазначення місця, дати часу і способу вчинення кримінального правопорушення не містять.
Згідно п. 13 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладається в обвинувальному акті у такому обсязі, які прокурор вважає встановленими.
Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті кримінального провадження перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідками підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №273/1053/17.
В свою чергу, місце, час, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст. 91 КПК України, і підлягають доказуванню під час судового розгляду по суті.
В той час, як кримінальний процесуальний закон передбачає, що під час перевірки можливості призначення кримінального провадження до судового розгляду, що є, в тому числі, завданням підготовчого судового засідання, правова оцінка відповідності, викладених в обвинувальному акті, встановлених обставин вчинення кримінальних правопорушень повинна бути дана тільки відносно загальних критеріїв їх відповідності ознакам статті (частин статті) Кримінального кодексу України, кримінальна відповідальність за якою, на думку прокурора, повинна настати відносно обвинувачених.
Тобто, вирішуючи питання про відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК України, суд не вправі вирішувати ті питання, які вирішуються при розгляді кримінального провадження по суті.
Крім того, положення ч. 2 ст. 337 КПК України надають можливість прокурору під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про неналежно сформульоване обвинувачення, є передчасними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у ході підготовчого судового засідання суд позбавлений можливості давати оцінку сформульованому обвинуваченню з точки зору його повноти та обґрунтованості.
З огляду на вищевикладені обставини, висновок суду першої інстанції, на думку колегії, суперечить матеріалам провадження, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і підстав для застосування п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині продовження строку тримання ОСОБА_9 під вартою, то вони є неспроможними.
Так, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , судом першої інстанції повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Так, під час розгляду суд врахував, що ОСОБА_9 обвинувачується, у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, і в разі визнання його винним, йому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі, а отже ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити нове кримінальне правопорушення, продовжують існувати.
При цьому судом встановлено, що стримуючих факторів для поведінки обвинуваченого матеріали кримінального провадження не містять.
На підставі наведеного, місцевим судом зроблено висновок про необхідність продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого до 31 березня 2025 року включно.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Згідно з ст. 315 , ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Суд, продовжуючи строк дії запобіжного заходу, має перевірити чи не зменшилися на цій стадії кримінального провадження встановлені раніше ризики і чи зможе більш м'який запобіжний захід запобігти цим ризикам.
Крім тяжкості покарання, що загрожує особі у разі визнання його винуватим, на стадії продовження запобіжного заходу враховується і сукупність обставин, які визначені ст. 178 КПК України, зокрема соціальні зв'язки, відомості, що характеризують особу обвинуваченого.
Наразі до закінчення строку дії попередньої ухвали суду про продовження запобіжного заходу судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_9 не закінчений, ухвала суду першої інстанції від 31 січня 2025 року про повернення обвинувального акта підлягає скасуванню, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 підлягає призначенню до нового розгляду в суді першої інстанції, отже необхідним є вирішення питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та стадії судового провадження.
Суд, при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховує як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у скоєнні інкримінованого злочину, та його суспільну небезпечність , так і сукупність даних про особу обвинуваченого, передбачених ст. 178 КПК України, який не працює, не одружений, раніше не судимий, що в цілому і є підставою для висновку про продовження існування встановлених ризиків та прийняття рішення про необхідність продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів, зважаючи на тяжкість та суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину за ч.5 ст. 407 КК, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, враховуючи обставини, передбачені ст. 177, 178, 183 КПК, дані про особу обвинуваченого, зважаючи на те, що судовий розгляд кримінального провадження не закінчений , докази у справі не досліджені, приходить до висновку, що раніше встановлені ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК продовжують існувати, та інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, тому наявні підстави для подовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи стадію судового провадження, на якій перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 , відомості та обставини, передбачені ст. 178 КПК, що підлягають врахуванню при вирішенні питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а строк тримання під вартою ОСОБА_9 підлягає продовженню до 18.05.2025 року включно.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу суду від 31 січня 2025 року в частині повернення обвинувального акту прокурору- скасувати та направити справу до суду першої інстанції для виконання вимог ст.ст. 314-315 КПК України, продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_9 на 60 днів, тобто до 18.05.2025 року включно.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 днів, до 18 травня 2025 року включно.
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2025 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62022100130000615 від 14.09.2022 щодо ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, повернуто прокурору, - скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: