Провадження № 22-ц/803/3336/25 Справа № 191/5957/24 Суддя у 1-й інстанції - Порошина О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
20 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України», на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2024 року про відмову у видачі судового наказу, у складі судді Порошиної О.О. по справі №191/5957/24 за заявою Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України» про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за розподіл природного газу, -
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2024 року вирішено відмовити у видачі судового наказу за заявою Дніпропетровської філії ТОВ “Газорозподільні мережі України» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на підставі ч.9 ст. 165 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що за відомостями Відділу реєстрації Синельниківської міської ради інформація за даними е-Реєстру територіальної громади та архівної картотеки обліку громадян щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання боржника ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня, що є підставою для застосування ч.9 ст. 165 ЦПК України (а.с.30).
Не погодившись з такою ухвалою, Дніпропетровської філії ТОВ “Газорозподільні мережі України» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с.33-38).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам. Так, скаржник вважає, що судом першої інстанції не було здійснено запит щодо зареєстрованого місця проживання боржника за іншою вказаною у заяві адресою, що зробило неможливим встановлення зареєстрованого місця проживання боржника ОСОБА_1 .
Також зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що боржник у справі є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , де і споживав послуги заявника, у відповідності до підписаної ним заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, примірник якої міститься у Оператора ГРМ. На думку скаржника, стягнення заборгованості за такі отримані і не оплачені послуги можливо здійснювати судом за правилами виключної підсудності, передбаченими ст. 30 ЦПК України, оскільки зазначена стаття процесуального законодавства передбачає подання позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, за його місцезнаходженням або основної його частини. В даній справі, заяву про видачу судового наказу належить розглядати саме Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області за місцем знаходження нерухомого майна ОСОБА_1 . При цьому скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17 та низку судової практики апеляційного суду.
Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Боржник ОСОБА_1 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено, що, Дніпропетровська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
З повідомлення Відділу реєстрації Синельниківської міської ради від 30 грудня 2024 року, яке надійшло до суду 30 грудня 2024 року, вбачається, що за даними е-Реєстру територіальної громади та в архівній картотеці обліку громадян інформація про ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня.
Ухвалюючи про відмову у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за розподіл природного газу, суд першої інстанції вірно зазначив, що отримані дані не дають можливості встановити зареєстроване місце проживання боржника ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , щодо якої подана заява стягувачем, а тому, в силу ч. 9 ст. 165 ЦПК України, є підстави для відмови у видачі судового наказу.
З таким висновком суду та обставинами справи колегія суддів повністю погоджується.
Так, заявник Дніпропетровська філія ТОВ «Газорозподільні мережі України» звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу, тобто, в наказному провадженні, яке є особливим спрощеним видом цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Захист права у наказному провадженні може мати місце за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами. У такому випадку немає потреби порушувати процесуально складне та тривале за часом позовне провадження, достатньо короткого та спрощеного наказного провадження, що відповідає інтересам як кредитора (стягувача), так і суду.
Інститут наказного провадження відповідає міжнародним принципам здійснення справедливого та ефективного правосуддя і забезпечення прав людини. Зокрема, у Рекомендації № R (81) 7 від 14 травня 1981 р. Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів спрощення доступу до правосуддя та Рекомендації № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. щодо принципів цивільного судочинства з метою вдосконалення судової системи визначено, що для справ, пов'язаних з безспірним правом, повинні бути передбачені спеціальні правила для прискорення розгляду справи.
Наказне провадження є ефективним засобом вирішення безспірних справ. Розгляд справ у наказному провадженні врегульовано розділом ІІ ЦПК, що зумовлено його специфікою порівняно з позовним та окремим провадженнями (відповідно розд. ІІІ та IV цього Кодексу).
Наказне провадження - це особливий порядок судового розгляду окремих категорій справ. Його метою є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Тому порядок розгляду справи про видачу судового наказу є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору, адже він не потребує виклику сторін, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями.
Положення ст. 162 ЦПК України є спеціальною нормою для визначення підсудності розгляду справ цієї категорії, де наявна відсилка до норм, які регулюють загальні правила підсудності.
Підсудність - це розмежування повноважень судів щодо розгляду справ. Визначити підсудність означає вказати, яки?й суд буде розглядати дану справу.
Загальна підсудність визначається місцем проживання відповідача. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням (ст.27 ЦПК).
Доводи скаржника щодо неврахування правил виключної підсудності, передбаченої ч.1 ст. 30 ЦПК України у цій справі колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки зазначене норма процесуального законодавства не регулює визначення підсудності в наказному провадженні, а положення ст. 162 ЦПК України не мають відсилання до цієї норми процесуального Закону.
Наведені скаржником приклади судової практики, зокрема, постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №638/1988/17, щодо застосування ч.1 ст. 30 ЦПК України у справах про стягнення житлово-комунальних послуг є безпідставними, оскільки у справах, на які посилається скаржник, розгляд справи порушено в порядку позовного провадження, що не є тотожним з наказним провадженням та норма ст. 30 ЦПК України не може бути застосована.
Колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано норми ч.1 ст. 27, ст. 162 ЦПК України, які регулюють питання визначення відповідної підсудності розгляду заяв про видачу судового наказу, як безспірного.
Також доводи скаржника щодо помилкового застосування судом ч.9 ст. 165 ЦПК України колегія суддів не приймає до уваги, адже саме цю норму належить застосовувати при вирішенні питання можливості чи неможливості відкриття провадження у наказному провадженні з вирішення безспірного питання про стягнення житлово-комунальних послуг, та після отримання відповіді на запит суду щодо встановлення місця реєстрації боржника, як це вірно здійснив суд першої інстанції.
Крім цього, колегія суддів критично відноситься до доводів скаржника про застосування та з'ясування питання власності боржника, де останній має заборгованість, адже зазначене буде суперечити інституту наказного провадження. Ці обставини, на вимогу учасників справи, притаманні з'ясуванню виключно у порядку позовного провадження.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції зазначеного у заяві про видачу судового наказу зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , адже заява заявником подавалась в рамках правовідносин, що виникли з боржником ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та судом першої інстанції з'ясовувалось питання зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 саме за цією адресою, що відповідає вимогам ч.1 ст. 27, ст. 162 ЦПК України.
Всі інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин, чому дана належна правова оцінка, і незгоди з висновками суду першої інстанції, тому підстави для застосування колегією суддів положень ст. 379 ЦПК України відсутні.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без порушень норм процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю “Газорозподільні мережі України» - залишити без задоволення.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “20» березня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна