Провадження № 22-ц/803/1207/25 Справа № 185/8642/24 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
19 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року в цивільній справі номер 185/8642/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві,
У серпні 2024 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він тривалий час працював на підприємствах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійні захворювання.
26.07.2019 року йому встановлено первинно 60% втрати працездатності за професійними захворюваннями.
Позивач змушений систематично проходити курси лікування, медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, переносити щоденний фізичний біль та моральні переживання. Він позбавлений нормальних життєвих зв'язків через те, що наслідки отриманих на виробництві професійних захворювань обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач не може вести повноцінний спосіб життя, відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що негативно позначалося і позначається на його душевному та фізичному стані.
Позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання 245000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 120000,00 гривень без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», подав апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.09.2024 року по справі №185/8642/24, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, до 60000,00 грн, та відповідно судового збору на користь держави.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим.
Позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін його психологічного стану та моральних страждань. Саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Один лише факт втрати професійної працездатності не призводить до безспірної необхідності відшкодування моральної (немайнової) шкоди, оскільки остання погашається відшкодуванням втраченого заробітку або відповідної її частини, відшкодуванням ПФУ позивачу витрат на медичну і соціальну допомогу, виплати одноразової допомоги, яка забезпечує фінансову можливість для соціальної реабілітації позивача.
Сама ж важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача - не є достатньою та самостійною підставою для відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди по професійному захворюванні чи іншому ушкодженні здоров'я працівника при виконанні ним трудових обов'язків.
Рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а значущістю негативних змін в житті особи внаслідок заподіяння йому шкоди та впливом наслідків цього правопорушення для його особистість, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Від позивача ОСОБА_1 , інтересах якого діє адвокат Мотуз О.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», в якому позивач просив залишити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2024 року у справі №185/8642/24 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Законодавець не відносить вину роботодавця до обов'язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем. Як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та небезпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання.
Даний факт є належним та достатнім для встановлення наявності вини відповідача у вчинених ним правопорушеннях та підлягає відшкодуванню спричиненої працівникові моральної шкоди, завданої внаслідок хронічного професійного захворювання, у зв'язку із незабезпеченням безпечних та здорових умов праці.
На підтвердження цих обставин подано належні та допустимі письмові докази, а саме копії акту розслідування хронічного професійного захворювання на підтвердження встановлення захворювань та обставин їх виникнення, довідок МСЕК на підтвердження втрати професійної працездатності та встановлення інвалідності, документів із медичних установ на підтвердження необхідності лікування. Позивачем надано переконливі та змістовні роз'яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 (а.с. 10) подали до суду апеляційної інстанції заяву про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 96, 97, 98, 99, 101, 102).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін та їх представників.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що згідно з записами у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 тривалий час працював у шкідливих підземних умовах праці на різних посадах у різних структурних підрозділах в Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля» (а.с. 14-17).
18.06.2019 року затверджено Акт за формою П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 (а.с. 18-21).
З довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААБ №226926 та серії 12ААА №121280 від 26.07.2019 року вбачається, що позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності та втрату працездатності у 60% (а.с. 23, 22).
З довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААВ №564607 та серії 12ААА №121280 від 13.06.2022 року вбачається, що позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності безстроково та втрату працездатності у 60% (а.с. 25, 24).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в розмірі 120000,00 грн.
Такий висновок суду першої інстанції є правильним, відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.
У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України передбачено, що потерпілий має право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
При визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 тривалий час працював на різних посадах в різних структурних підрозділах вуПриватному акціонерному товаристві «ДТЕК Павлоградвугілля».
З довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААБ №226926 та серії 12ААА №121280 від 26.07.2019 року вбачається, що позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності та втрату працездатності у 60%.
З довідок міжрайонної профпатологічної МСЕК серії 12ААВ №564607 та серії 12ААА №121280 від 13.06.2022 року вбачається, що позивачу повторно встановлено третю групу інвалідності безстроково та втрату працездатності у 60%.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність належними та допустимими доказами факту спричинення працівникові ушкодження його здоров'я, що виражається у стійкій втраті ним працездатності, встановленні групи інвалідності, з яким погоджується апеляційний суд.
Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в сумі 120000,00 грн.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Нових будь-яких доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги суду не надано.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення, рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: