Провадження № 22-ц/803/1302/25 Справа № 183/4872/23 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Доповідач - Макаров М. О.
18 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року по справі за позовом керівника Куп'янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» про конфіскацію частини земельної ділянки, -
У квітні 2023 року керівник Куп'янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» про конфіскацію земельної ділянки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, набув право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,3334 га., кадастровий номер 6323783500:10:000:0213, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області.
Позивач вказує, що 27 квітня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 1/2 частину земельної ділянки Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25928380, індексний номер рішення 40858403 від 27 квітня 2018.
Зазначену вище земельну ділянку було передано у користування терміном на 20 (двадцять) років Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Надія», у відповідності до договору оренди землі від 26 березня 2007 року.
Позивач вказує, що 28 лютого 2023 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області прокурором направлено запит № 15/1-21вих-23 з метою встановлення вжитих заходів з метою конфіскації земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка належить ОСОБА_1 та не була відчужена останнім протягом року.
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 10-20-14-114/0/19-23 від 13 березня 2023 року, зазначене управління до суду не звертався та у найближчий час не планує звертатися з позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року, відповідний державний орган, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не вчинив дій для здійснення своїх повноважень, прокурор має право на звернення до суду та частка такої земельної ділянки підлягає конфіскації за рішенням суду.
Враховуючи викладене, позивач просив конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 1/2 частину земельної ділянки площею 5,3334 га., кадастровий номер 6323783500:10:000:0213, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, яка належить на праві власності ОСОБА_1 ..
Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено, а саме, припинено право власності громадянина російської федерації ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,3334 га., кадастровий номер 6323783500:10:000:0213, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, шляхом примусового відчуження земельної ділянки з виплатою виручених коштів ОСОБА_1 за вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
В апеляційній скарзі Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на момент набуття права власності на спірну земельну ділянку, нормами Земельного кодексу України не було передбачено конфіскацію земельної ділянки. Апелянт вказує, що він як орендар має переважне право на придбання у власність такої земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просило рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване.
У відзиві на апеляційну скаргу Куп'янська окружна прокуратура Харківської області просила рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року залишити без змін, посилаючись на його законність
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, врахувавши надані відзиви, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 1018 від 27 квітня 2018 року, набув право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 5,3334 га., кадастровий номер 6323783500:10:000:0213, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Курилівської сільської ради Куп'янського району Харківської області.
27 квітня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на 1/2 частину земельної ділянки Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25928380, індексний номер рішення 40858403 від 27 квітня 2018 року).
Власником іншої 1/2 частини земельної ділянки є ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкту нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 лютого 2023 року.
Встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Притулово, Куп'янського району Харківської області, РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином російської федерації, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання на території України за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина російської федерації серія НОМЕР_2 , виданим 01.06.2010 р. відділом № 1 МО УМФС росії по Бєлгородській області в місті Валуйки та Посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_3 , виданою 01 квітня 2011 УПФО ГУМВС України в Харківській області.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єкту нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 лютого 2023 року, зазначену вище земельну ділянку було передано у користування терміном на 20 (двадцять) років Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Надія», у відповідності до договору оренди землі від 26 березня 2007 року (рішення про державну реєстрацію речових прав проведено 27 квітня 2018 року).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. При цьому, суд вказав, що примусове відчуження спірної земельної ділянки без компенсації відповідачу її вартості порушує його права власності в частині забезпечення принципу «справедливої рівноваги», а саме між законною метою, що передбачається для досягнення цілі, та засобами, які використовуються, а тому припинив право власності громадянина російської федерації ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, шляхом примусового відчуження земельної ділянки з виплатою виручених коштів ОСОБА_1 за вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.
Колегія суддів не може погодитись із вказаним висновком суду першої інстанції, так як суд вийшов за межі позовних вимог, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Конституція України (стаття 13) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.
Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до частини першої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 145 ЗК України якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права.
У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов'язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.
Частиною першою статті 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
Аналіз вище вказаних норм права у їх системному взаємозв'язку дає підстави для висновку, що якщо власник земельної ділянки, який відповідно до закону зобов'язаний відчужити її протягом певного строку, однак не виконав такого обов'язку, то орган, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, звертається до суд з позовом про конфіскацію вказаної земельної ділянки. За наслідками розгляду такого позову суд ухвалює рішення про конфіскацію даної земельної ділянки або відмови у її конфіскації. Рішення суду про конфіскацію земельної ділянки в подальшому є підставою для продажу даної земельної ділянки на земельних торгах.
Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши, що відповідач як іноземець набув на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення, не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та конфіскації земельної ділянки за рішенням суду на підставі статті 145 ЗК України.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв'язку із чим, у порушення норм процесуального права, вийшов за межі позовних вимог.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 5368,00 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» - задовольнити частково.
Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2024 року - скасувати.
Позов керівника Куп'янської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_1 треті особи: ОСОБА_2 , Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Надія» про конфіскацію частини земельної ділянки - задовольнити.
Конфіскувати у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 6823783500:10:000:0213, площею 5,3334 га, що знаходиться на території Курилівської сільської ради Купянського району Харківської області, яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5368,00 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошена 18 березня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 20 березня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова