Провадження № 22-ц/803/2367/25 Справа № 185/5749/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Доповідач - Макаров М. О.
18 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Єлізаренко І.А., Свистунової О.В.
при секретарі - Паромовій О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я, -
У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров'я.
Позивач посилається на те, що він більше 14 років працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно безстроково з 24 лютого 2021 року встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням третьої групи інвалідності. Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я у розмірі 255 600,00 грн, без відрахування податків та інших обов'язкових платежів, оскільки воно не створило безпечних умов праці та він втратив своє здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 130 000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з професійним захворюванням, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди до 65 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці та акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 14 років 8 місяців.
03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади прохідника ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України).
20 січня 2021 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондаренко О.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 20 січня 2021 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6,С7, С8, рецидивуючий перебіг на фоні полісегментарної дископатії, з вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим, м'язово-тонічним та периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.) остеоартрозу, у поєднанні з періартрозом колінних (ПФ другого ст. ) і ліктьових (ПФ другого ст.) суглобів, код М54.1, М17-М19; 2) хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «В». ЛН першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ст. (з легким зниженням слуху) (Н 903).
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи в підземних умовах шахти прохідником дільниці підготовчих робіт № 1, виконував комплекс робіт з технологічним процесом (навантаження гірничої маси вручну на транспортні засоби, перекидання породи у вироблений простір, зведення усіх видів кріплення). Внаслідок недосконалості технології підземного видобутку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (бурильна установка МОТ-120, прохідницький комбайн, конвеєра) підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (піднесення матеріалів та обладнання тощо). Також внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання: вміст пилу з вмістом кристалічного SiО2 15,0% в повітрі робочої зони в 33,9 раз перевищує ГДК (фактичне значення 67,8 мг/м3, при допустимій концентрації - 2 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Відносна вологість повітря вище допустимих параметрів на 15%, фактичне значення 90%, при допустимій - 75% по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1.095-2002. Зовнішнє фізичне навантаження при загальному навантаженні (за участю м'язів рук, тулуба, ніг) становить 48000 кг/м, при допустимому до 44000 кг/м; маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 40 кг, при допустимому до 30 кг; величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками 96 400 кг/с, при допустимій до 70 000 кг/с; перебування у незручній позі 45,6% часу зміни, при допустимій до 25% часу зміни; перебування у вимушеній позі «навпочіпки» 13,9% часу зміни, при допустимих до 10% часу зміни; нахили тулуба (вимушені, більше 30 гр) становить 300 разів за зміну, при допустимих 51-100 разів на зміну.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно виписки Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ, № 129726; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 063865 від 26 лютого 2021 року, ОСОБА_1 первинно безстроково з 24 лютого 2021 року встановлено третю групу інвалідності, а також 65 % втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 15% - ХОЗЛ; 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті позивача у зв'язку з професійним захворюванням, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 130 000 грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
В п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Позивачу встановлено 65 % втрати професійної працездатності.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін його здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, виходячи із засад розумності та справедливості, стягнувши компенсацію в сумі 130 000,00 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди.
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», однак застосування сполучника «а також» підтверджує, що згаданий перелік був доповнений новою нормою права, яка не змінює зміст інших складових частин пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Оскільки шкода, завдана життю та здоров'ю, може бути як майновою, так і немайновою (моральною) та до цієї частини пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зміни законодавцем не внесені, зокрема не зазначено, що лише відшкодування майнової шкоди, завданої життю та здоров'ю, не підлягає включенню до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, тому немає підстав для ототожнення відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Таким чином граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто не ототожнюється відшкодування моральної шкоди, завданої життю та здоров'ю, з іншим відшкодуванням моральної шкоди, яке підлягає оподаткуванню в разі перевищення її розміром чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року.
Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров'ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року № 598/438/21, від 25 липня 2018 року у справі № 180/683/13, від 05 червня 2019 року у справі № 227/130/14-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 180/407/20, від 07 листопада 2022 року у справі № 161/16011/20.
Таким чином до спірних правовідносин не підлягають застосуванню доповнення до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що в даній справі ухвалюється рішення про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, тому стягнута на підставі рішення суду сума не підлягає оподаткуванню.
Доводи відповідача про те, що ушкодження здоров'я позивача відбулось саме внаслідок його дій, а також щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди, з врахуванням того, що підприємство щорічно виділяє фінансування на виконання заходів з охорони та безпеки праці працівників безпідставні.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, безстроковість даних негативних змін, що свідчить про неможливість відновлення стану здоров'я в майбутньому, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 130 000,00 грн..
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 20 березня 2025 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді І.А. Єлізаренко
О.В. Свистунова