Провадження № 22-ц/803/2597/25 Справа № 175/6106/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
20 березня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В.,Космачевської Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Васюченко О.Г.),
У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернулось до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0993074532 від 15.12.2019 року в сумі 42809,00 грн., а також понесені судові витрати.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року позовні вимоги Товариства з обмеженою «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою «Коллект Центр» заборгованість за договором надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0993074532 від 15.12.2019 року у розмірі 42809 гривень, з яких: 3499 гривень 99 коп. заборгованість за тілом кредиту, 39309 гривень 01 коп. заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою «Коллект Центр» сплачений судовий збір у розмірі 3028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Скаргу мотивує тим, що судом невірно встановлено, що нібито 15.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0993074532 та отримання кредиту згідно заявки - анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 2628809267 від 31.12.2019 року, що акцептована ОСОБА_1 31.12.2019, шляхом підписання електронним підписом 2L3Z8W.
Судом безпідставно встановлено факт нібито отримання Відповідачем грошових коштів в кредит та встановлення обставин на підставі заявки-анкети на отримання кредиту.
Відповідач не надавав свого волевиявлення на підписання договору позики, анкет-заяв, не підписував їх, не прохав йому надати кредит, та не погоджувався з жодними конкретними та чітко визначеними умовами кредитування і не отримував кредит - то відсутні будь-які підстави для стягнення як основної заборгованості - так і відсотків річних.
Також наголошував на тому, що не згоден із визначеною сумою судових витрат на правничу допомогу.
ОСОБА_2 просив рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Від представника ТОВ «Коллект Центр» - Ткаченко М.М., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання зазначила,що відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому було перераховано грошові кошти. При цьому, перерахування коштів здійснювалось на картковий рахунок Відповідача, зазначений ним у заявці на отримання кредиту. Ідентифікація здійснювалася в ІТС, яке належить первісному кредитору і він гарантував дійсність вимоги при відступленні прав вимоги по даному кредиту. Будьяких належних доказів того, що персональні дані Відповідача були використані для укладення Договору від його імені, Відповідачем не надані.
ОСОБА_4 просила оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження».
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 42809,00 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3028х30=90840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено що 15.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0993074532 та отримання кредиту згідно заявки - анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 2628809267 від 31.12.2019 року, що акцептована ОСОБА_1 31.12.2019, шляхом підписання електронним підписом 2L3Z8W.
Генерація і надсилання одноразового ідентифікатора, використаного для підписання Заявки і, відповідно, укладення договору здійснюється наступним чином: клієнт на веб-сайті натискає відповідну кнопку для підписання заявки/договору, силами програмного забезпечення генерується одноразовий ідентифікатор ключа для підписання, доступу до якого працівники товариства не мають. Вказаний ключ автоматично через АРІ-сервіс надсилається на телефонний номер клієнта, верифікований в його Особистому кабінеті на сайті. Для цього використовуються послуги оператора СМС-відправлень. Після введення клієнтом згенерованого ключа у відповідне поле для підписання, програма звіряє ключі та у випадку їх співпадіння, заявка/договір вважаються підписаними.
Пунктом 7.6 договору сторони погодили, що укладений в електронному вигляді договір буде зберігатися в особистому кабінеті позичальника на сайті Товариства та може бути роздрукований позичальником у будь-який час. Також сторони погодили, що укладення договору та інших документів в електронній формі прирівнюються до укладання відповідних документів в паперовій формі, що мають таку ж юридичну силу.
Відповідно до умов договору позики, кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20000,00 грн., в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами.
Пунктом 1.6 договору визначено, що максимальний строк користування траншем є 30 календарних днів, а максимальна відсоткова ставка, нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості 1,75 %.
Пропозиція (Оферта) на отримання 2-го траншу згідно Заявки-анкети № 2628809267 від 31.12.2019 року в рамках договору про надання позики №0993074532 від 15.12.2019 року підписано ОСОБА_1 31.12.2019 року електронним цифровим підписом 0d1z9w (одноразовий ідентифікатор в якості особистого підпису), який було надіслано за допомогою СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений позичальником в особистому кабінеті на сайті кредитодавця.
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким укладено договір від 15.12.2019 року ідентифікований ТОВ «Інфінанс».
Згідно квитанції за сплату №45712846 від 31.12.2019 року ТОВ «Інфінанс» перерахувало на банківську карту НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 3500 грн.
14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги за Договором позики № №0993074532 від 15.12.2019 року.
10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 за Договором позики №0993074532 від 15.12.2019 року, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 ..
Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , відповідно до реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023.
Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів користування кредитом, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 станом на 08.04.2024 року відповідно до розрахунку заборгованості, становить 67812,39 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 3499,99 грн., а заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 64312,40 грн.;
Проте, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 42809,00 грн.. з яких заборгованість за тілом кредиту - 3499,99 грн., а заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги від ТОВ «Інфінанс» 39309,01 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Так, відповідно до ч.1, 2 ст 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що 15.12.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0993074532 та отримання кредиту згідно заявки - анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики № 2628809267 від 31.12.2019 року, що акцептована ОСОБА_1 31.12.2019, шляхом підписання електронним підписом 2L3Z8W.
Генерація і надсилання одноразового ідентифікатора, використаного для підписання Заявки і, відповідно, укладення договору здійснюється наступним чином: клієнт на веб-сайті натискає відповідну кнопку для підписання заявки/договору, силами програмного забезпечення генерується одноразовий ідентифікатор ключа для підписання, доступу до якого працівники товариства не мають. Вказаний ключ автоматично через АРІ-сервіс надсилається на телефонний номер клієнта, верифікований в його Особистому кабінеті на сайті. Для цього використовуються послуги оператора СМС-відправлень. Після введення клієнтом згенерованого ключа у відповідне поле для підписання, програма звіряє ключі та у випадку їх співпадіння, заявка/договір вважаються підписаними.
У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.
Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачкою не був би укладений, колегія суддів вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Підписавши вказаний договір, відповідач погодився з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «Інфінанс».
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).
Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.
14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу № 14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги за Договором позики № №0993074532 від 15.12.2019 року.
10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до Боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 за Договором позики №0993074532 від 15.12.2019 року, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 ..
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Тобто, відповідач ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов'язання за кредитним договором перед новим кредитором ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у тому ж обсязі, що і перед первісними кредиторами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно квитанції за сплату №45712846 від 31.12.2019 року ТОВ «Інфінанс» перерахувало на банківську карту НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 3500 грн.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 28-12/2021-72 від 28.12.2021 року, ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_5 у розмірі 43574,50 грн., з яких: 9540 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 34034,50 грн. (а.с.22).
10.01.2023 року між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір відступлення прав вимоги № 10-01/2023/, відповідно до умов якого ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набув у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №0993074532 від 15.12.20219 року, за яким заборгованість становить 67412,39 грн., за яких: 3499,99 грн. - сума заборгованості за основним зобов'язанням, сума заборгованості за нарахованими процентами - 64312,40 грн.
З вимог позивача вбачається, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» не нараховувало ніяких сум заборгованості за кредитними договорами відносно позичальниці, а вказаний розмір заборгованості є незмінним з моменту отримання ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за договором кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 42809,00 грн.. з яких заборгованість за тілом кредиту - 3499,99 грн., а заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги від ТОВ «Інфінанс» 39309,01 грн.
Встановлено, що, станом на дату звернення позивача до суду з цією заявою, відповідач ОСОБА_1 не погашав заборгованість за кредитним договором, остання є незмінною з моменту відступлення прав вимоги до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення та підписання ОСОБА_1 кредитного договору з відповідною фінансовою установою, невиконання позичальницею своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності у неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором відступлення прав вимоги.
Вищевказаний кредитний договір містить суму основного зобов'язання, відсотки за користування кредитними коштами та строки їх повернення та нарахування.
Твердження відповідача про те, що позивач не довів належними доказами розмір заборгованості за кредитними договорами на увагу не заслуговують, з огляду на вищевикладене.
Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідачка отримала кредитні кошти та користувалася ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надала, відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр», а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволення.
Пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Як встановлено судом, нарахування судом першої інстанції відсотків здійснено в межах строку, узгодженого сторонами, й в апеляційній скарзі відповідачка не посилається на нарахування відсотків поза строками кредитування, як і не надає власного розрахунку заборгованості за кредитом, зокрема, за відсотками за користування кредитними коштами.
Доводи апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Така компенсація може застосовуватися у випадку невиконання зобов'язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Разом з тим, проценти відповідно до ст.ст. 1048, 10561 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.
Оскільки нараховані відповідно до ст.ст. 1048, 10561 ЦК України проценти за користування кредитом не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», на думку колегії суддів відсутні підстави для визнання умов кредитного договору в частині передбачених процентів за користування кредитом, несправедливими.
Крім того, підписуючи договір, відповідач погодився з розміром процентів за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Так, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про наданняправової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 року у справі №756/2114/17 звернув увагу на наступне. Враховуючи положення ст.28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц зроблено висновки, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 року у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У разі недотримання вимог ч.4ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу зменшення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, 02.01.2023 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об'єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» укладено договір про надання правової допомоги № 02-01/2023.
Згідно заявки на надання юридичної допомоги № 373 від 01.03.2024 року та Витягу з акту № 2 про надання правничої допомоги від 08.03.2024 року, були надані правові (юридичні) послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , а саме: надання усної консультації з вивченням документів 4000 грн.(2 год. х 2000 грн.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 9000 грн. (3 год. х 3000 грн.), загальна сума становить 13000,00 грн.
15.03.2024 року ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на рахунок Адвокатського об'єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» сплачено суму 78000 гривень, за надання правової допомоги, згідно договору № 02-01/2023 від 02.01.2023 року про надання правової допомоги.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, й доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська