19 березня 2025 року м. Київ
Справа №367/219/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/2075/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Третяк Я.М. 07 червня 2024 року у м. Ірпінь, та апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» на додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Третяк Я.М. 23 серпня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, визнання висловленої думки такою, що вжита в грубій, принизливій та непристойній формі, стягнення моральної шкоди,
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 , звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію інформацію, автором якої є ОСОБА_1 та яка поширена ТОВ «УП Медіа» на веб-сайті https://blogs.pravda.com.ua за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме: «Нардеп-мародер ОСОБА_2»; «ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »; « ОСОБА_2 , якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…»; «… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання, ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.»; «… він бенефіціарить, як може.»; «… бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»; «Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.»;
- зобов'язати ТОВ «УП Медіа» протягом одного місяця з моменту набуття чинності судового рішення у даній справі спростувати зазначену вище недостовірну інформацію відносно нього шляхом опублікування повного тексту рішення суду у справі на веб-сайті https://blogs.pravda.com.ua;
- визнати висловлену ОСОБА_1 суб'єктивну думку, а саме: «Нардеп-мародер ОСОБА_2»; « На старті було зрозуміло, що в ОСОБА_2 яєць нема. »; «Не те що яєць, гідності нема і самоповаги.»; «…бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»; «Офіс президента не має, звісно, інших задач, щоб судитися з цими ідіотами, у Міністерства екології теж нема роботи, тіки готувати дерибанщикам відповіді про те, що процедура створення парку дотримана. Ну, а прокурорам 13 рік ходити по судах.», - такою, що вжита в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі;
- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 2 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позову представник позивача вказував на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційному веб-сайті «Українська правда», власником якого є ТОВ «УП Медіа», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у загальному доступі автором ОСОБА_1 було опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
У вказаній статті було поширено інформацію відносно народного депутата України ОСОБА_2 , яка, на думку останнього, є недостовірною, негативною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Як зазначено в позові поширена інформація підриває авторитет позивача серед населення країни, створює у громадськості помилкове та оманливе уявлення стосовно здійснення ним своїх повноважень як народного депутата України, а також принижує та ганьбить його моральні, ділові якості, містить висловлювання образливого характеру, зокрема, виражені в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2024 року Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, визнання висловленої думки такою, що вжита в грубій, принизливій та непристойній формі, стягнення моральної шкоди - задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, автором якої є ОСОБА_1 та яка поширена Товариством з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» на веб-сайті: https://blogs.pravda.com.ua за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а саме:
«Нардеп-мародер ОСОБА_2»
«ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »;
«… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання …»;
«… він бенефіціарить, як може.»;
«… бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»;
«Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.»
Зобов'язано ОСОБА_1 спростувати розповсюджену недостовірну інформацію щодо ОСОБА_2 шляхом розміщення на веб-сайті: https://blogs.pravda.com.ua протягом одного місяця з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі повідомлення під заголовком «Спростування» наступного змісту:
« ІНФОРМАЦІЯ_4 на даному веб-сайті була розміщена стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій мною, ОСОБА_1 , була викладена недостовірна інформація стосовно того, що народний депутат України ОСОБА_2 :
«Нардеп-мародер ОСОБА_2»
«ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »;
«… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання …»;
«… він бенефіціарить, як може.»;
«… бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»;
«Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.»
Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» протягом одного місяця з моменту набрання законної сили судовим рішенням у даній справі спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 , що була поширена ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті: https://blogs.pravda.com.ua за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», шляхом опублікування повного тексту рішення суду в справі на веб-сайті https://blogs.pravda.com.ua.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» солідарно на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 (двох) гривень.
У решті позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що в даному випадку в поширеній статті було порушено межі допустимої критики, навіть з урахуванням того, що відносно позивача, який є публічною особою, така межа є значно ширшою, оскільки відповідачами було поширено висловлювання щодо фактів, а не оціночних суджень, які не відповідають дійсності та вжиті із застосуванням явно образливої, лайливої і вульгарної лексики.
За таких обставин, такою, що призводить до формування у суспільства негативного враження про позивача і створює уявлення про вчинення ним протиправних дій на території України та, як наслідок, завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, суд визнав недостовірною інформацію, автором якої є ОСОБА_1 та яка поширена ТОВ «УП Медіа» на веб-сайті: https://blogs.pravda.com.ua за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », лише у такій частині: «Нардеп-мародер ОСОБА_2»; « ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »; «… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання …»; «… він бенефіціарить, як може.»; «… бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»; «Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.».
Разом з тим, інформацію про факти, поширену в цій статті, у частині висловлювань такого змісту: «ОСОБА_2, якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…»; «… ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.», - суд першої інстанції не визнав недостовірною, оскільки позивачем не доведено, що її поширення завдає шкоди особистим немайновим правам позивача або перешкоджає йому повно здійснювати свої особисті немайнові права. А тому вимоги позивача про визнання цієї інформації недостовірної задоволенню не підлягають.
До того ж, суд першої інстанції виходив з того, що в поширеній відповідачами статті було вжито низку висловлювань із застосуванням явно образливої, лайливої і вульгарної лексики. Проте, суд вважав, що зазначення в резолютивній частині рішення суду про визнання цих висловлювань такими, що вжиті в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі, не є способом цивільно-правової відповідальності, так як немає компенсаційного та майнового характеру.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважав, що наявні підстави для задоволення позову у частині стягнення моральної шкоди в заявленому позивачем розмірі. Також суд першої інстанції виходив з того, що опублікування повного тексту судового рішення в даному випадку є ефективним компенсаційним способом немайнової форми захисту немайнових прав позивача.
Додатковим рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 серпня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Городок Яни Володимирівни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, визнання висловленої думки такою, що вжита в грубій, принизливій та непристойній формі, стягнення моральної шкоди, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «УП МЕДІА» на користь ОСОБА_2 понесені витрати на оплату судового збору в розмірі 6946 (шість тисяч дев'ятсот сорок шість) гривень 80 копійок, витрати на оплату судово-лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи у розмірі 18121 (вісімнадцять тисяч сто двадцять одна) гривня 92 копійки, витрати на оплату довідки з відомостями про власника веб-сайту/реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення та оплату звіту за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет (базова послуга) в розмірі 5400 (п'ять тисяч чотириста) гривень 00 копійок, витрати за надання правової (правничої) допомоги адвокатом у розмірі 55200 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті) гривень 00 копійок, а всього стягнуто - 85668 (вісімдесят п'ять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 72 копійки.
У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Задовольняючи частково заяву позивача про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відображена у заяві про ухвалення додаткового рішення, детальному описі наданих адвокатом послуг, а також в поданих представником позивача документах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг), її складність, не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому беручи до уваги заперечення відповідачів щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 55200,00 грн.
Не погодилась із вказаними судовими рішеннями відповідач ОСОБА_1 , її представником подані апеляційні скарги, в яких він зазначає, що рішення та додаткове рішення є необґрунтованим та незаконним, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга на основне рішення мотивована тим, що суд першої інстанції невірно визначив характер поширених висловлювань, оскільки вони є лише оціночним судженням та жодним чином не свідчать про те, що йде мова про якісь кримінальні правопорушення, оскільки не зазначено ні про жодні фактичні обставини, які могли би вказати на те, що позивач є учасником будь-яких протиправних діянь чи злочинів. Вказані висловлювання є лише оціночними судженнями, які базуються на певних фактичних даних.
Також представник вказує на те, що судом першої інстанції взагалі не зазначено жодної інформації щодо доказів, які надавалися стороною ОСОБА_1 .. Натомість лише зазначено, що «відповідачами не надано до суду доказів достовірності поширеної відносно позивача інформації».
Разом з цим, відповідачами й не могли бути подані будь-які докази на підтвердження достовірності інформації, адже поширені відповідачем ОСОБА_1 у оспорюваній статті висловлювання є лише оціночними судженнями.
Проте такі оціночні судження, як уже зазначалося вище, ґрунтуються на «фактичних даних та не є голослівними.
Представник також зазначає, що позивач не надав жодних належних доказів, які підтверджують завдання шкоди його діловій репутації, зміни життєвих чи ділових обставин у його стосунках, не вказав яким чином інформація викладена у оскаржуваній публікації впливає на його професійну діяльність як Народного депутата України. Саме ставлення особи до поширеної інформації, як таке, що завдає шкоди його честі й гідності, не є достатнім підтвердженням порушення його прав.
Щодо беззаперечного прийняття судом висновків експертизи, то представник вказує на те, що вирішення питання щодо того чи є поширені висловлювання фактичними твердженнями чи оціночними судженнями, виходить за межі повноважень судових експертів, оскільки є питанням права, та має бути вирішено судом. А тому висновки експертизи в цій частині не мали братися судом до уваги.
Представник також зазначає, що в оскарженому судовому рішенні не враховано в повній мірі статус позивача та співвідношення цього статусу із суспільною значимістю поширеної інформації.
Позивач ОСОБА_2 є Народним депутатом України Верховної Ради України IX скликання, член фракції «Слуга народу». Входить до складу Комітету ВР з питань енергетики та житлово-комунальних послуг. Таким чином, позивач є публічною особою.
Одночасно, вся спірна інформація в публікаціях ОСОБА_1 , є виключно критикою та оцінкою дій позивача саме як Народного депутата України (публічного діяча) при здійсненні ним своїх повноважень, без жодного втручання в приватне чи сімейне життя останнього.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що розмір витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом даної справи, є неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та обсягом заявлених позовних вимог, які не в повній мірі відповідають критерію розумності, їх дійсної необхідності, обґрунтованості.
Представник вказує на те, що інформація, зазначена в акті від 26 грудня 2022 року, не відповідає умовам договору, які були обумовлені сторонами. Оскільки відповідно до Додатку вартість надання послуг із підготовки позовних заяв чітко встановлена у розмірі 4200 грн, має числове позначення часу виконання такої послуги - 3 години та не містить перед собою частки «від», яка міститься в інших пунктах Додатку, а тому не може бути змінена вже по факту надання послуги лише шляхом зазначення цього в акті.
У зв'язку із цим, сума відшкодування за написання позовної заяви має бути зменшена з 16800 грн, заявлених представником позивача, до 4200 грн.
Також представником позивача зазначено в акті вартість послуг за написання заяви про забезпечення доказів. Проте, така заява була залишена судом без задоволення ухвалою від 24 квітня 2023 року, а тому відшкодування за вказане клопотання буде надлишковим, оскільки такі дії представника позивача не привели до жодного результату для свого довірителя.
У зв'язку із цим, сума відшкодування за написання заяви про забезпечення доказів має бути зменшена з 6900, 00 грн до 00, 00 грн.
Представник відповідача також вказує на те, що представник позивача, хоч і зазначає у своїх вимогах до клопотання про відшкодування (стягнення) судових витрат від 12 червня 2024 року суму до стягнення за надання правової (правничої) допомоги адвокатом у розмірі 91200, 00 грн, по факту надає докази лише щодо надання ним послуг на суму 55200, 00 грн.
З цих 55200, 00 грн, не підлягають компенсації надані послуги за написання заяви про забезпечення доказів та подачу клопотання про долучення доказів №2, а також частковій компенсації підлягає вартість послуг з написання позовної заяви.
Враховуючи, що стороною позивача підтверджено оплату наданих послуг лише на суму 30000,00 грн, то остаточній компенсації може підлягати лише ця сума. До того ж саме такий розмір понесених судових витрат на правову допомогу був би співмірним зі складністю справи, наданим обсягом послуг та витраченим часом на їх надання.
Також не підлягають компенсації витрати позивача на наступні докази: довідку з відомостями про власника веб-сайту; звіт за результатом фіксації і дослідження змісту веб-сторінки, оскільки вони є надлишковими, тому що відповідачами не заперечувалася інформація, що оспорювана інформація була поширена відповідачем-2, а автором оспорюваної інформації є відповідач -1.
Тому вказані докази, подані стороною позивача, жодним чином не повпливали на розгляд справи та не принесли ніякого результату. А тому, не мають компенсуватися відповідачами.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції від 07 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Судові витрати покласти на позивача.
Додаткове рішення суду першої інстанції від 23 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у разі залишення без змін рішення суду першої інстанції від 07 червня 2024 року судові витрати за надання правової (правничої) допомоги адвокатом зменшити до 30000,00 грн, а судові витрати на оплату довідки з відомостями про власника веб-сайту/реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення та оплату звіту за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет (базова послуга) зменшити до 0 грн.
Також не погодилось із рішення суду від 07 червня 2024 року та додатковим рішення суду від 23 серпня 2024 року ТОВ «УП Медіа», представником товариства подано апеляційні скарги.
Так апеляційна скарга на основне рішення мотивована тим, що суд неповно встановив обставини справи, не врахував, що інформація, яка розміщена на їх сайті не являється інформацією щодо фактів. Суд ніяким чином не аргументує свою позицію та чому вказані висловлювання поширені у формі саме фактів. Не зрозуміло яким чином проведено відмежування фактичних тверджень від оціночних суджень, не надано належної оцінки поясненням відповідача -1 авторки блогу, щодо цих висловлювань.
Зазначає, що позивачем не доведено, а судом не надано належної оцінки тому, що поширення інформації і тієї, яка визнана недостовірною і тієї, яка не визнана недостовірною завдає шкоди особистим немайновим правам позивача або перешкоджає йому повно здійснювати свої особисті немайнові права. Дані обставини також не проаналізовані судом.
Щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в заявленому позивачем розмірі, то представник відповідача вказує на те, що судом при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди не враховано положення чинного законодавства, зокрема, положення ч.2 ст. 31 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.
Представник також вказує на те, що судом не надано належної оцінки ресурсу, на якому відбувалося поширення спірної інформації. Веб-сайт https://www.pravda.com.ua/ виконує функцію - незалежного демократичного ЗМІ та слугує технічною платформою для розповсюдження новин та інформації відповідно до умов Принципів та правил роботи інтернет-видання «Українська правда». Опублікований матеріал є оглядом та суб'єктивною думкою (міркуванням) ОСОБА_1 , якою остання вирішила поділитися з оточуючими, автор блогу виражає лише власні думки щодо суспільно важливої екологічної теми - збереження незайманим природного ресурсу Біличанського лісу, які розмістила в розділі «Блоги», який слугує виключно площадкою для вираження думок.
Відсутність потреби втручання редакції в текст спірної статті обумовлена тим, що текст опубліковано про дії публічного діяча - народного депутат Верховної Ради IX скликання (Слуга народу) ОСОБА_2 та становить суспільний інтерес.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду обґрунтована тим, що задоволена судом першої інстанції сума судових витрат (85668,72 грн) значно перевищує розумний обсяг витрат, необхідний для забезпечення правосуддя, а також необхідність отримання окремих доказів у справі, компенсація витрат на які також задоволено судом першої інстанції є належно необґрунтованими та недоцільними. Зокрема, витрати на отримання довідки про власника вебсайту/реєстранта доменного імені та оплату звіту про фіксацію змісту веб-сторінки у розмірі 5400 грн є необґрунтованими, оскільки питання щодо доцільності такої послуги та її значної вартості у конкретному випадку не були належним чином обґрунтовані. Враховуючи можливості використання публічних безкоштовних онлайн-інструментів, а також відсутність заперечень відповідачів щодо належного власника вебсайту на якому розміщено спірну інформацію, необхідність в отриманні довідки була відсутня. Щодо витрат на судово-лінгвістичну (семантико-текстуальну експертизу в розмірі 18121,92 грн, представник вказує на те, що судом було враховано тільки те, якими саме особами складено висновок, проте не вказано яке він значення має у справі, його доказове значення. З огляду на це необхідність в проведенні експертизи була відсутня, отже і витрати є необґрунтованими.
Щодо стягнення судового збору у розмірі 6946,80 грн, представник вказує на те, що позовні вимоги було задоволено частково, чого не було враховано судом, чим порушено ч.1 ст. 141 ЦПК України.
Представник вказує, що в Додатку 1 до Договору №16 про надання правової (правничої) допомоги від 29 липня 2022 року вказано, що сума за надані послуги зазначена в цьому додатку не співпадає з сумою наданих послуг зазначеною у Акті, а тому підлягає зменшенню.
Також зазначає, що не підлягають стягненню витрати за написання заяви про забезпечення доказів в розмірі 6900,00 грн, оскільки у задоволенні вказаної заяви судом було відмовлено.
За таких обставин, розмір витрат на правову (правничу) допомогу має бути скоригований у бік зменшення, щоб відповідати критеріям співмірності, зазначеним у законодавстві.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції від 07 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Судові витрати покласти на позивача.
Додаткове рішення суду першої інстанції від 23 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у разі залишення без змін рішення суду першої інстанції від 07 червня 2024 року судові витрати на оплату довідки з відомостями про власника веб-сайту/реєстранта доменного імені або інформацією про його встановлення та оплату звіту за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет (базова послуга) зменшити до 0 грн, витрати на оплату судово-лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи зменшити до 0 грн, витрати на оплату судового збору знизити до розміру задоволених позовних вимог, зменшити судові витрати з надання правової (правничої) допомоги адвокатом.
Також не погодився з основним рішенням суду від 07 червня 2024 року, в частині незадоволених позовних вимог, позивач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що рішення суду першої інстанції в цій частині є необгрунтованим, зробленим без повно і всебічно з'ясованих обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які суд дослідив поверхнево та не взяв до уваги, з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Представник вказує, що висловлювання «ОСОБА_2, якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями...» є недостовірною, оскільки вказана вище недостовірна інформація поширена про скаржника дозволяє громадськості сприймати фактичні твердження відповідачів, як правдиві і підтверджені, формуючи негативну думку і відношення до нього, як до Народного депутата України, зокрема, в людей (в тому числі, виборців, які голосували за скаржника) формується хибне враження, що він не самостійна одиниця, що він був обраний Народним депутатом України не завдяки підтримці людей, які віддали за нього свій голос, а завдяки «участі зацікавлених осіб та здійснення ними фінансування передвиборчої кампанії ОСОБА_2 ». Таким чином, з огляду на викладене вище, є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що поширена недостовірна інформація відносно скаржника у вигляді висловлювання: « ОСОБА_2 , якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями...», не завдає шкоди його особистим немайновим правам.
Щодо ствердження, що «... ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.», представник вказує на те, що будь-яка зв'язка скаржника з особою ОСОБА_5 негативно впливає на ставлення до скаржника його виборців, адже шлейф та репутація ОСОБА_5 відкладає негативний відбиток і на скаржнику. А тому, поширення Відповідачами інформації « ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле» порушує честь, гідність, ділову репутацію скаржника. Таким чином, є помилковими висновки суду першої інстанції про те, що поширена недостовірна інформація відносно скаржника у вигляді висловлювання: « ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле» не завдає шкоди його особистим немайновим правам.
Представник також вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що вимоги про визнання висловлювань такими, що вжиті в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі, які принижують честь, гідність та ділову репутацію, мають прямий причинно-наслідковий зв'язок із ст. 30 Закону України «Про інформацію» та у випадку визнання таких висловлювань вжитими в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на осіб, які висловили таку суб'єктивну думку може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Враховуючи викладене вище, вважає, що суд першої інстанції дійшов не вірних висновків, що заявлені позивачем вимоги про визнання висловлювань такими, що вжиті в грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі, що принижують честь, гідність та ділову репутацію, не мають компенсаційного та майнового характеру та не є способом цивільно - правової відповідальності.
Крім того, суд першої інстанції сам в своєму рішенні не заперечує, що у статті було вжито низку висловлювань із застосуванням явно образливої, лайливої і вульгарної лексики відносно позивача, однак судом не враховано, що ці висловлювання принижують честь, гідність та ділову репутацію останнього, що як наслідок зобов'язує відповідачів відшкодувати моральну шкоду заподіяну у зв'язку із поширенням вказаних вище висловів в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижують честь, гідність та ділову репутацію позивача як Народного депутата України. При цьому позивач не відкидає того факту, що судом було задоволено повністю позовну вимогу про стягнення моральної шкоди із відповідачів.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Городок Я.В. заперечував проти доводів апеляційних скарг поданих відповідачами, підтримав подану ними апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просив про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Мельник Ю.О. підтримав подану ними апеляційну скаргу та апеляційну скаргу подану ТОВ «УП Медіа», заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Відповідач ТОВ «УП Медіа» свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належними чином, причини неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів, керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаної особи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалених рішень, колегія суддів виходить з такого.
Апеляційним судом по суті спору встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_2 є народним депутатом України ІХ скликання (т. 1 а.с.53, т. 2 а.с.1-2). Ним, як народним депутатом України, за результатами розгляду звернення Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, 22 січня 2022 року було здійснено депутатське звернення до т.в.о. Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України ОСОБА_13 та голови Київської обласної державної адміністрації ОСОБА_12 (т. 1 а.с.147-148).
ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті https://blogs.pravda.com.ua, власником якого є ТОВ «УП Медіа», у розділі «Блоги» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у вільному доступі було розміщено статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», автором якої визначено ОСОБА_1 (т. 1 а.с.59-64, т. 3 а.с.32).
Вказана обставина підтверджується Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту вебсторінки у мережі Інтернет, складеним ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» від 08 серпня 2022 року, де зокрема, зафіксовано 1652 переглядів та довідкою ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» від 17 серпня 2022 року (т. 1 а.с.65-76, 77-86). Вказане також не заперечується сторонами у справі. Інформація наявна за вказаним посиланням в мережі Інтернет і станом на час розгляду справи апеляційним судом.
За зверненням позивача ОСОБА_2 експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз було проведено судову лінгвістичну (семантико-текстуальну) експертизу, за результатами якої складено висновок від 08 грудня 2022 №24816/22-39/31417/22-39.
На вирішення експертизи поставлено питання щодо наявності в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» висловлювань, які містять інформацію негативного характеру, фактичні твердження чи оціночні судження, образливого характеру, виражені в брутальній, принизливій або непристойній формі висловлювання щодо ОСОБА_2 .
За результатом проведеної експертизи експертами, серед іншого, надано такі висновки:
1) У статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розміщеній на веб-сайті «Українська правда» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , міститься інформація негативного характеру щодо ОСОБА_2 ;
2) Висловлювання, які містяться у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розміщеній на веб-сайті «Українська правда» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:
- « ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »;
- « ОСОБА_2 , якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…»;
- «… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання, ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.»;
- «… він бенефіціарить, як може.»;
- «… бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»;
- «Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.»,
є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями;
3) У тексті статті «ІНФОРМАЦІЯ_2 », розміщеній на веб-сайті «Українська правда» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, містяться висловлювання образливого характеру щодо ОСОБА_2 , зокрема, виражені у грубій (брутальній), принизливій та непристойній формі (т. 1 а.с.87-113).
З метою спростування поширеної відповідачами інформації стороною позивача надано відповіді з Офісу Генерального прокурора від 22 вересня 2022 та від 28 грудня 2022 року, Міністерства внутрішніх справ України від 13 вересня 2022 року, витяг з Інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 02 вересня 2022 року, згідно з якими ОСОБА_2 на території України до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має (т. 1 а.с.114,118, 123, т. 2 а.с.4).
Також, на спростування поширеної відповідачами інформації стороною позивача надано звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду кандидата в Народні депутати України в одномандатному окрузі № 95 та розшифровку до цього звіту, які є додатками до постанови Центральної виборчої комісії від 14 червня 2019 року №1010, щодо внесків виборчого фонду ОСОБА_2 (т. 1 а.с.125-129,130-142).
З листа Офісу Президента України від 29 грудня 2022 року вбачається, що відсутня інформація щодо звернення народного депутата України ОСОБА_2 до суду з позовами, в яких Офіс Президента України був відповідачем або третьою особою (т. 2 а.с.7).
З рішення Комісії журналістської етики від 12 грудня 2022 року вбачається, що оспорювана інформація і, взагалі, вся стаття відповідача ОСОБА_1 була предметом розгляду та цією комісією було встановлено, що матеріал ОСОБА_1 «ІНФОРМАЦІЯ_2» від ІНФОРМАЦІЯ_4 порушує вимоги п.п.4,6 та 9 Кодексу етики українського журналіста, у зв'язку з чим комісія висловила ОСОБА_1 дружнє попередження через перевищені межі критики щодо публічних осіб та надмірну емоційну забарвленість допису.
Водночас комісія прийняла до уваги механізм розміщення інформації на платформі «Українська правда. Блоги» та зазначила, що усвідомлює, що відповідно до Принципів та правил роботи інтернет-видання «Українська правда» щодо взаємодії з блогерами, автори самостійно заповнюють свої сторінки. Комісія зазначила, що такий формат матеріалів має право на існування - і вимагати у Інтернет-видання перевірки будь-якого блогу було б недоцільним, як і встановлювати його відповідність законодавству чи етичним стандартам до отримання редакцією скарги.
Втім з огляду на порушення етичних стандартів ОСОБА_1 у дописі в блозі, а також те, що «Українська правда» у згаданих вище Правилах «не вітає в блогах образи на будь-якому ґрунті», Комісія закликала Інтернет-видання «Українська правда» вжити заходів щодо обмеження доступу до цього доступу або додавання в ньому після заголовку посилання на рішення Комісії. Проте Комісія залишила за собою можливість розглянути в майбутньому справу щодо порушення стандартів журналістської етики Інтерне-виданням «Українська правда» у разі відсутності реакції щодо допису ОСОБА_1 (т.1 а.с.138-170).
У Принципах і правилах роботи Інтернет-видання «Українська правда» вказано на те, що УП (Інтернет-видання «Українська правда») самостійно приймає рішення про відкриття блогів. Блогери УП - яскраві громадські активісти, видатні діячи мистецтва й науки, політики і підприємці. Це ті люди, які визначають майбутнє країни, надихають інших і ведуть за собою, або ж суттєво впливають на політику держави на момент відкриття блогу. Автори самостійно заповнюють свої сторінки, редакція втручається в тексти у виняткових, дуже рідкісних випадках. Також вказано на те, що УП не обов'язково поділяє позицію блогерів. Однак редакція не вітає в блогах образи на будь-якому ґрунті, написання заголовків великими літерами, закриття коментарів авторами на постійній основі, рекламні посилання, у тому числі і на свої акаунти в соціальних мережах, розміщення прес-релізів прес-секретарями і розміщення неексклюзивних текстів (т.2 а.с.167-187).
У ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (п. 1 ст. 17).
У Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6, Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст.28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. А в силу ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності і правах.
У відповідності з ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В свою чергу ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно з ч.1 ст.201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок порушення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (ч.6 ст. 277 ЦК України).
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (ч.7 ст. 277 ЦК України).
В порядку визначеному ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
За змістом ст. 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Положеннями ст.30 цього Закону визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
В рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об'єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (див. Lingens v. Austria, рішення від 8 липня 1986, Series A no. 103, п. 42).
Суд також звернув увагу на те, що повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).
При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати (статі 3, 4, 6 Декларації).
У п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що при розгляді даної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з п. 18 зазначеної постанови, обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз'яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Отже, спростуванню підлягає тільки поширена недостовірна інформація і саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 вказала на те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Верховний Суд у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №753/22612/17 звернув увагу на те, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
В постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 372/4284/23 Верховний Суд вказав на те, що ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом
В постанові від 15 травня 2024 року у справа № 757/17241/21-ц Верховний Суд акцентував увагу на тому, що суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст). Тому не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні.
Також у цій постанові зазначено, що використання слів «какого-то» і «деребан» свідчить про те, що автор інформації висловлює свою власну думку, аби звернути увагу на питання, яке має суспільний інтерес, а не констатує факт.
Колегія суддів акцентувала увагу й на тому, що публічний статус позивача та суспільний інтерес щодо нього при виконанні ним своїх обов'язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
В постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 459/3416/21-ц вказав на помилковість висновку про задоволення вимоги про визнання висловлювання відповідача такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію, оскільки висловлювання, яке мало місце 03 серпня 2021 року, є суб'єктивною думкою, висловленою в образливій формі, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком. Оскільки поширена суб'єктивна думка відповідача висловлена в брутальній, принизливій, непристойній формі, позивач має право на відшкодування моральної шкоди.
В Постанові від 20 травня 2020 року у справі № 758/12586/15 Верховний Суд вказав на те, що право на недоторканність ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.
Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 439/1469/15-ц вказав на те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини третьої статті 175 ЦПК України). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ч. 3 ст.12, ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
За правилом ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
В силу ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства та усталеної судової практики, кожному громадянину гарантовано право на судовий захист особистих немайнових прав, які визнаються в державі найвищою соціальною цінністю та підлягають захисту у порядку, визначеному ст. 32 Конституції України та ст. 277 ЦК України. Разом з тим, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.
З наведених обставин справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті https://blogs.pravda.com.ua, власником якого є ТОВ «УП Медіа», у розділі «Блоги» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем ОСОБА_1 було здійснено поширення інформації відносно позивача із зазначення його імені. Факт розміщення відповідачем та поширення інформації щодо позивача в мережі підтверджений належними доказами та не заперечується стороною відповідача. Також підтверджується та не заперечується факт належності відповідачу ТОВ «УП Медіа» електронного ресурсу - вебсайту, а відповідачу ОСОБА_1 - вебсторінки. Оспорювана інформація в електронній формі наявна у відкритому доступі і на час розгляду справи апеляційним судом.
Оцінюючи оспорювану інформацію суд першої інстанції врахував висновок експертів за результатами проведення судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи від 08 грудня 2022 року, вказавши, що він складений кваліфікованими судовими експертами акредитованої експертної установи.
Проте висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказам.
Суд першої інстанції поклавши в основу рішення вказаний висновок, не прийняв до уваги те, що у ньому не надано оцінки оспорюваній першій цитаті, а саме: «Нардеп-мародер ОСОБА_2». Разом з цим суд першої інстанції зробив висновок про те, що вказана інформація є недостовірною та порушує права позивача.
Здійснюючи оцінку цього висловлювання, в межах розгляду доводів апеляційних скарг відповідачів у справі, апеляційний суд вважає, що хоча у вказаному висловлюванні мітиться застосування терміну «мародер», проте оспорюваною є інформація у формі частини речення, тобто фактично «вирваною» із контексту. В цілому цитата містить речення у формі запитання, а не у формі твердження. До того ж зазначення цього слова через дефіс з посадою свідчить про оцінку діяльності, тобто є оціночним судженням. А тому відсутні підстави вважати, що вказане твердження є фактичним викладом інформації.
Також суд першої інстанції не погодився з висновками експертів щодо висловлювань: « ОСОБА_2 , якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…»; «… ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.», вказавши, що позивачем не доведено, що її поширення завдає шкоди особистим немайновим правам позивача або перешкоджає йому повно здійснювати свої особисті немайнові права.
З вказаним висновком суду першої інстанції не погоджується сторона позивача.
Апеляційний суд оцінюючи вказані висловлення вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність порушеного права позивача в частині «ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле», оскільки в цій цитаті відсутнє посилання на особу позивача.
Щодо цитати: «ОСОБА_2, якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…», то тут наявне посилання на особу позивача. Проте з огляду на застосовані мовно-стилістичні засоби і відсутність будь-якої конкретики не можна стверджувати про наявність викладення саме фактичних обставин. У експертному висновку щодо цього виловлювання також вказано про використання слів в переносному значенні, проте висновок про форму ствердження зроблений з вказівкою на те, що інформація може бути перевірена шляхом збору підтверджуючих документів, проведення слідчих дій та опитування учасників подій, критично оцінюється апеляційним судом, оскільки не вбачається підстав для проведення слідчих дій за відсутності будь-якої конкретизації подій. А отже вказане свідчить про те, що це висловлення є особистою думкою автора, відповідача ОСОБА_1 ..
Виходячи з наведених вище норм чинного законодавства, оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Враховуючи наведене апеляційний суд не вбачає підстав для визнання недостовірною інформації наведеної у цитатах: «ОСОБА_2, якого протягнули в нардепи на бренді і з немалими інвестиціями…»; «ОСОБА_5 новому другу зачистив інформаційне поле.». У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги позивача слід визнати такими, що не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 зводяться до того, що всі твердження є її оціночними судженнями, вираженням її суб'єктивної думки і поглядів. Вказану позицію підтримує і відповідач ТОВ «УП Медіа» в поданій ними апеляційній скарзі.
Висловлюванням, що є недостовірними судом першої інстанції визнані:
1) «ОСОБА_2 же працює на замовлення забудовника і ексмера Ірпеня ОСОБА_5 »;
2) «… крім вигоди, яку ОСОБА_2 має з цього питання …»;
3) «… він бенефіціарить, як може.»;
4) «…бидлятко нашкрябало свою пісульку-звернення в інтересах дерибанщиків.»;
5) «Коли нардеп партії влади готує судові підступи для Офісу президента, протидіє Офісу генпрокурора і працює з тими, хто хоче знищити природно-заповідний фонд та ще й робить це в умовах зовнішньої агресії - це 3,!4зда глазам.»
Щодо першого виловлювання, слід звернути увагу на відсутність в ньому логіки, оскільки народний депутат, як член законодавчого органу, не може працювати на очільника органу місцевого самоврядування, до того ж колишнього, що вказує на відсутність подачі фактичної інформації.
У другому висловлюванні відсутня конкретизація яку саме вигоду має ОСОБА_2 і з якого саме питання.
Третє висловлювання містить у собі слово «бенефіціарить», яке є ключовим у цьому висловлюванні, проте визначення цього слова відсутнє в тлумачних словниках української мови. Якщо виходити з того, що вказане слово є похідним від терміну «бенефіціар», який незважаючи на відсутність його визначення у законодавстві України застосовується досить широко, то під цим терміном в широкому розумінні слід розуміти вигодонабувача, але також має місце його застосування і в контексті благодійної діяльності. Вказане у свою чергу свідчить про відсутність негативності вказаної інформації, а застосований неофіційний, розмовний термін свідчить про відсутність подачі фактичної інформації.
Четверте висловлювання не містить конкретизації щодо особи і здійснено у грубій і навіть брутальній формі, проте така форма також вказує про відсутність подачі фактичної інформації.
П'яте висловлювання не містить посилання на особу позивача. До того ж з тексту самої статті вбачається згадування про дії не одного народного депутата. Вказане виловлювання завершується також у грубій і навіть брутальній формі, проте така форма також вказує про відсутність подачі фактичної інформації, а скоріше про оцінку автора подій які ним висвітлювались.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки наведені експертами про відсутність в оспорюваних висловлювання маркерів суб'єктивної модальності.
Крім того, в переважній більшості, оспорюваною є інформація у формі частини речень, тобто фактично «вирваною» із контексту речення, яке в цілому дає підстави стверджувати про оціночний характер поданої інформації.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави стверджувати, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення ЄСПЛ у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції»). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі «Бразільє проти Франції» від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ «Патурель проти Франції» від 22 грудня 2005 року, «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02 червня 2016 року).
З огляду на зазначену природу оскаржуваних тверджень апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що спірна інформація, яка була визнана судом недостовірною не може вважатись твердженням, оскільки цю інформацію не можна перевірити на предмет дійсності і спростування. Ця інформація є неуточненим, неконкретизованим судженням і вона має розглядатися у цілому як оціночне судження, а не як чисте твердження щодо фактів.
А отже оскаржувана інформація в цілому, є суб'єктивною думкою, висловленою в образливій формі, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування згідно з визначеним статтею 277 ЦК України порядком.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок відносно того, що поширена відповідачами інформація не є оціночним судженням та підлягає до спростування.
Вирішуючи питання про компенсацію моральної шкоди колегія суддів вважає, що оскільки поширена суб'єктивна думка відповідача висловлена в брутальній, принизливій формі, позивач має право на відшкодування моральної шкоди. При зверненні до суду з вказаною вимогою позивачем було процитовано норми чинного законодавства та судової практики, а також вказано на руйнування його позитивного іміджу та репутації, проте доказів на підтвердження останнього суду представлено не було. Моральна шкода є оціночним поняттям, але визначений позивачем розмір моральної шкоди у дві гривні свідчить про фактичну її відсутність. Крім того, апеляційний суд вважає, що судове рішення має бути направлене на реальне відновлення порушеного права, а не мати формальний характер. А тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не визначився з характером спірних правовідносин та зробив помилковий висновок про часткове задоволення позовних вимог . Судом не встановлено сукупності усіх обставин, які є підставою для задоволення позовних вимог, а тому підстави для визнання вказаної позивачем інформації такою, що порушує його права і свободи, принижує честь та гідність, відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог та вимог апеляційної скарги позивача, в порядку визначеному ч.ч.1,2,13 ст. 141 ЦПК України, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії розгляду справи судом першої інстанції. У зв'язку з цим ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення, яким стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати підлягає до скасування.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених ним витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Разом з тим, враховуючи наявні підстави для задоволення апеляційних скарг відповідачів наявні підстави для компенсації їм за рахунок позивача суми судових витрат понесених на стадії апеляційного перегляду справи.
Так, при звернені до суду з апеляційною скаргою відповідачем ОСОБА_1 сплачена сума судового збору в розмірі 9675,90 грн (т.4 а.с.52). Відповідачем ТОВ «УП Медіа» при зверненні з апеляційною скаргою сплачено 10420,20 грн судового збору (т.4 а.с.81). Про інші судові витрати відповідачами в ході перегляду справи апеляційним судом заявлено не було.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» - задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 червня 2024 року та додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 серпня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування, визнання висловленої думки такою, що вжита в грубій, принизливій та непристойній формі, стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9675 (дев'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) гривень 90 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 10420 (десять тисяч чотириста двадцять) гривень 20 копійок.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УП Медіа» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48,50А, поверх 8; код ЄДРПОУ 44157477).
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук
.