Єдиний унікальний номер справи № 759/7495/24
Провадження №22-ц/824/3282/2025
27 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Верховина», Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про визнання правочину недійсним та визнання дій протиправними,
У квітні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання правочину недійсним та визнання дій протиправними.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 09.03.2021 року між ОСББ «ЖК «Верховина» та приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» було укладено договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Зазначив, що вказаний договір порушує його право на управління будинком та суперечить вимогам чинного законодавства, а саме Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Крім того, зазначив, що ним 05.06.2021 року на адресу ПрАТ «АК «Київводоканал» було направлено заява про прийняття умов публічного договору після чого він здійснював регулярно оплату за обсяг спожитої води, однак листом ПрАТ «АК «Київводоканал» від 09.11.2023 року йому було повідомлено про те, що індивідуальний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення між товариством та власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 не укладався. Зазначив, що своїми діями ПрАТ «АК «Київводоканал» порушує ч. 4 ст. 633 ЦК України.
У зв'язку з викладеним позивач просив суд визнати недійсним договір про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення від 09.03.2021 року укладений між об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «ЖК «Верховина» та приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал»; визнати протиправними дії приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» щодо невизнання укладеного з ОСОБА_1 публічного індивідуального договору.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 14 жовтня 2024 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки наявним у справі доказам.
У зв'язку з цим апелянт просив оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
13 грудня 2024 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
23 грудня 2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
У судове засідання, призначене на 27.02.2025 року, з'явилися позивач, представник позивача та представники відповідачів.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків»
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо при вирішенні справи апеляційний суд зважає на те, що основною підставою для вимоги про визнання оскаржуваного договору недійсним позивач зазначав те, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК «Верховина» відповідно до ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обрали модель для отримання послуг з водопостачання шляхом укладення індивідуального договору з приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» кожним власником квартири окремо. У той же час у порушення такого свого рішення ОСББ «ЖК «Верховина» уклало колективний договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. За таких умов апелянт вважає вказаний договір незаконним.
Дані твердження не можуть бути прийняті судом.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що Протоколом загальних зборів ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА» № 2 від 27.06.2020 року вирішено обрати модель організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги з 01.08.2020 року з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення - індивідуальний договір без обслуговування внутрішньобудинкових мереж, а 09.03.2021 року ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА» уклало колективний договір з приватним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» стосовно даного виду комунальних послуг. У той же час укладення колективного договору було обумовлено саме тимчасовою неможливістю укладення індивідуального договору з ПрАТ «АК «Київводоканал».
ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА» звернулось до ПрАТ «АК «Київводоканал» після зборів від 27.06.2020 року, повідомило про обрану модель договірних відносин та клопотало про укладення ПрАТ «АК «Київводоканал» індивідуальних договорів з власниками квартир.
У відповідь на такі звернення ПрАТ «АК «Київводоканал» зазначило про неможливість укладення індивідуальних договорів без вчинення певного ряду дій і надання відповідних документів. Саме у зв'язку з тимчасовою неможливістю надання таких документів і було укладено оскаржуваний договір з метою отримання на час виконання вимог ПрАТ «АК «Київводоканал» послуг з водопостачання та водовідведення.
Таким чином, оскаржуваний договір було укладено не в порушення рішення Загальних зборів ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА», а у зв'язку з тимчасовою неможливістю виконання такого рішення. Крім того, в подальшому належність зазначеної дії було затверджено рішенням загальних зборів ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА» від 30.05.2021 року.
Той факт, що при вирішенні даного питання в протоколі було зазначено ВАТ «Київводоканал» з точки зору суду не свідчить про те, що збори прийняли рішення про укладення договору з іншою юридичною особою, оскільки надання послуг з водопостачання та водовідведення здійснює саме ПрАТ «АК «Київводоканал», а юридичної особи ВАТ «Київводоканал» фактично не існує, відтак неправильне зазначення організаційно-правової форми є помилкою, яка не спотворює прийняте рішення по суті.
Колегія суддів не може прийняти позицію позивача, висловлену в суді апеляційної інстанції, щодо неналежності тих обставин, якими ПрАТ «АК «Київводоканал» обумовлював відмову у задоволенні звернень ОСББ «ЖК ВЕРХОВИНА» щодо укладення індивідуального договору на водопостачання та водовідведення, оскільки такі вимоги в своєму позові позивач не заявляв, відтак вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.6 ст.367 ЦПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Не можуть бути прийняті і доводи апелянта щодо того, що укладений договір не відповідає Типовому договору. Як визнав сам апелянт в суді апеляційної інстанції, його позиція з даного приводу ґрунтується на тому, що укладений договір не відповідає Типовому індивідуальному договору. Оскільки укладений договір по суті є колективним, цілком закономірно він не може відповідати типовому договору індивідуального характеру. Таким чином, жодного порушення з даного приводу суд не вбачає.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним, відповідним чином не може бути задоволена і вимога про визнання дій ПрАТ «АК «Київводоканал» щодо неукладення з позивачем індивідуального договору, що і було належним чином констатовано судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько