апеляційне провадження №22-ц/824/1026/2025
справа №760/14085/23
26 лютого 2025 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Верланова С.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Коробенка С.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Вимоги позову мотивує тим, що 10 липня 2020 року позивач рухався по автомобільній дорозі М-21 та був зупинений екіпажем патрульної поліції батальйону УПП у Житомирській області у складі лейтенанта поліції ОСОБА_3 та сержанта поліції ОСОБА_2
Після зупинки транспортного засобу до позивача підійшов ОСОБА_2 та почав спілкування, в ході якого неодноразово принижував честь та гідність позивача, називаючи його "правопорушником".
Після спілкування працівниками поліції незаконно складено постанову про адміністративне правопорушення серії ДП 18 №790601 від 10 липня 2020 року, яку позивач оскаржив у судовому порядку.
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року, постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП скасовано. Провадження у справі закрито.
Зазначене свідчить про те, що жодного правопорушення позивач 10 липня 2020 року не вчиняв і не міг бути правопорушником, як про це стверджували поліцейські ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
У ході розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції в діях працівників поліції установлено порушення законодавства.
22 вересня 2021 року Сьомий апеляційний адміністративний суд виніс окрему ухвалу у справі №761/21513/20, де зазначено, що згаданими поліцейськими порушено закон і дані факти доведено до відома керівництва УПП у Житомирській області ДПП.
На підставі окремої ухвали дисциплінарною комісією УПП в Житомирській області ДПП проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено, що в діях поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 убачаються порушення службової дисципліни. Однак, з огляду на сплив терміну притягнення вказаних поліцейських до дисциплінарної відповідальності на підставі статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарні стягнення на них не накладено.
Відтак, дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України по відношенню до позивача під час подій, що сталися 10 липня 2020 року, були протиправними: в діях Департаменту патрульної поліції Національної поліції України установлено порушення службової дисципліни, в результаті чого на позивача незаконно накладено штраф, справу про адміністративне правопорушення було закрито у судовому порядку; Департамент патрульної поліції Національної поліції України принижував честь та гідність позивача, чим завдано позивачу моральної шкоди, та незаконно утримував позивача на місці зупинки автомобілю більше 2-х годин, що призвело до упущеної позивачем вигоди.
Відповідно до висновку спеціаліста в галузі психології від 23 грудня 2021 року №21 на підставі проведеного соціально-психологічного дослідження обґрунтовано та розраховано завдану позивачу моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню у розмірі 149 500,00 гривень.
Крім того, як зазначає позивач, внаслідок неправомірних дій працівника поліції, йому завдано у майнову шкоду у вигляді упущеної вигоди. Позивач вказує, що 10 липня 2021 року він не потрапив на онлайн-співбесіду щодо отримання роботи в іноземній компанії, і у працевлаштуванні із заробітною платою в 5000 євро йому було відмовлено. Еквівалент вказаної суми 152500 гривень позивач вважає упущеною вигодою, у зв'язку з чим просить її відшкодувати.
Окрім цього, з метою відновлення своїх порушених прав через оскарження неправомірних дій позивач був змушений витрачати кошти на сплату судового збору у справі №761/21513/20 у сумі 454,00 гривень; сплату судового збору №760/4991/21 у сумі 2 969,05 гривень; витрати коштів у сумі 692,03 гривень на переїзд з м. Києва до м. Вінниця та у зворотному напрямку для участі 14 липня 2021 року у судовому засіданні по справі 3761/21513/20 у Сьомому апеляційному адміністративному суді.
Таким чином, сума завданої майнової шкоди позивачу з урахуванням упущеної вигоди становить 156 615,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, з посиланням на статті 23, 1167, 1174 ЦК України, просить суд стягнути з Держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача судові витрати, 149 500,00 гривень моральної шкоди, 156 615,00 гривень майнової шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю співробітниками Національної поліції України, що мали ознаки порушення службової дисципліни.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Держави за рахунок коштів державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію за заподіяну незаконним притягненням до адміністративної відповідальності моральну шкоду в розмірі 2 000,00 гривень. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального права.
Вказує, що, звернувшись з позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач протиправно склав постанову про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП, у зв'язку з чим відповідач/його працівники чинили тиск на позивача, а саме тримали останнього на місці зупинки транспортного засобу протягом двох годин, чим завдали психічних страждань.
Уважає, що достатніх доказів заподіяння позивачу моральних страждань бездіяльністю та діями відповідача, крім загального опису таких страждань у позові, а саме доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок поведінки відповідача, позивач суду не надав.
В позовній заяві відсутній конкретний виклад фактичних обставин, які пов'язані безпосередньо із самим позивачем, і які входять до предмета доказування в межах заявлених позивачем позовних вимог. Уважає, що позивач не довів, що саме внаслідок протиправних дій відповідача йому була завдана моральна шкода.
Зазначаючи про моральні страждання та нервові потрясіння, позивач не обґрунтував належним чином взаємозв'язок цих фактів із тим, що інспектор склав постанову про адміністративне правопорушення, яка була скасована.
Вказує, що беручи до уваги активну громадянську позицію позивача, неодноразове звернення до суду за захистом порушених, на його думку, прав, свідчить про достатньо високий рівень його психоемоційної рівноваги та впевненості у собі, що підтверджується відеозаписом події, відтак позивач не довів, що складання відносно нього постанови про адміністративне правопорушення призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання, що досягнуло такого рівня страждання або приниження, які заподіяли позивачу моральну шкоду, розмір якої становить 149 500,00 грн.
Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди.
До позивача не було застосовано жодного передбаченого КУпАП адміністративного стягнення, а складена постанова про адміністративне правопорушення була скасована рішенням суду та в подальшому не породжувала правові наслідки для позивача щодо її виконання.
Скаржник уважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного рішення суду по вказаному факту немає, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 жовтня 2020 року по справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19).
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
30 травня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу.
Посилається на безпідставність апеляційної скарги, а твердження, викладені у апеляційній скарзі, є такими, що мають на меті введення суду в оману.
Посилається на те, що представник відповідача, не маючи фахових знать та підготовки, коментує психологічний стан позивача.
У зв'язку із необхідністю фіксування на проблемах, що пов'язані із наслідками надання ОСОБА_4 відносно позивача неправдивих відомостей, позивач нераціонально витрачає час з метою відновлення у правах, що значною мірою відволікає від виконання повсякденних громадських та особистих обов'язків.
Вказує, що надання зазначеною особою завідомо неправдивих відомостей відносно позивача, у свою чергу спричинило завдання останньому моральної шкоди.
На підтвердження завданої моральної шкоди позивачем надано висновок спеціаліста у галузі психології щодо обґрунтування та розрахунку завданої моральної шкоди.
Зазначає, що згідно пункту 4 частини 2 статті 23 ЦК України та пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" приниження честі та гідності й ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій саме по собі є моральною шкодою і не потребує доказування.
Суд не надав відповідної правової оцінки висновку фахівця у галузі психології щодо, зокрема, встановлення наявності у ОСОБА_1 порушення нормальних життєвих зв'язків в результаті протиправних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як працівника поліції.
Судом першої інстанції не проводилось дослідження глибини фізичних та душевних страждань позивача, не призначалась відповідна судово-психологічна експертизі.
Уважає, що викладені аргументи у апеляційній скарзі спрямовані на затягування строків виконання рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача.
Суд першої інстанції при дослідженні питання заподіяння позивачу майнової шкоди у формі упущеної вигоди не надав належної оцінки наявним доказам. На підтвердження упущеної вигоди до суду позивач додав копію інформаційної довідки про втрату позивачем заробітку на суму, еквівалентну п'яти тисячам євро. Судом першої інстанції не проводилось дослідження завданої позивачу майнової шкоди.
Посилається на хибність та безпідставність висновків суду першої інстанції про відсутність достатніх доказів, що підтверджують завдану майнову шкоду.
Мотивуючи наведеним, просить суд скасувати рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вимоги позову задовольнити повністю.
Стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 судові витрати, 149 500,00 гривень моральної шкоди та 156 615,00 гривень майнової шкоди, завданої незаконним діями та бездіяльністю співробітників Національної поліції України у формі дисциплінарного проступку.
В судовому засіданні позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки не повідомляли.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, відтак в іншій частині колегією суддів не переглядається.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції встановив факт заподіяння позивачу моральної шкоди діями працівниками Головного управління Національної поліції у Житомирській області, спрямованими на безпідставне притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 122 КУпАП.
Суд врахував характер та обставини заподіяння моральної шкоди, обсяг доказів та зазначив, що розмір позовних вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди є завищеними.
Пославшись на положення статей 1174, 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд зробив висновок про стягнення з держави компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн, що є достатньою та адекватною компенсацією з огляду на той факт, що закриття провадження у справі пов'язане лише з порушенням порядку фіксування працівниками поліції адміністративного правопорушення.
Установлено, що рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 11 травня 2021 року скасовано постанову від 10 липня 2020 року серії ДП18 №790601 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статтею 122 КУпАП про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255,00 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 122 КУпАП закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454,00 гривень (а.с.5-12).
Згідно висновку дисциплінарної комісії від 23 жовтня 2021 року за результатами проведеного службового розслідування з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни поліцейським взводу №2 роти №1 батальйону УПП в Житомирській області ДПП сержантом поліції ОСОБА_2 та інспектором взводу №1 роти №1 батальйону УПП в Житомирській області ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 в діях поліцейського сержанта поліції ОСОБА_2 та старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 убачається порушення службової дисципліни, за яке Дисциплінарним статутом Національної поліції України передбачена дисциплінарна відповідальність, однак у відповідності до вимог статті 21 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарне стягнення не може бути накладено (а.с. 13-14).
Згідно інформаційної довідки, складеної ТОВ "ВІАТЕРА" №221 від 03 вересня 2020 року, убачається, що позивач звернувся до ТОВ "ВІАТЕРА" із запитом на пошук вакансії з метою подальшого працевлаштування за кордоном. На 22:00 годину 10 липня 2020 року було заплановано онлайн співбесіду з представником власника компанії-роботодавця. Проте ОСОБА_1 на співбесіду не з'явився і просив про перенесення її на іншу дату, додавши у якості пояснень матеріали, складені на нього поліцейськими 10 липня 2020 року. Вказана обставини та матеріали представником власника компанії-роботодавця були сприйняті як ознаки неблагонадійності ОСОБА_1 , і у подальшому у працевлаштуванні на визначену посаду за кордоном йому було відмовлено. ОСОБА_1 отримав відмову у працевлаштуванні за кордоном, не отримав за домовленістю визначену на період випробувального терміну суму, еквівалентну п'яти тисячам Євро, а Литовське представництво рекрутінгового агентства не отримало оплату за надані консультативно-інформаційні послуги ОСОБА_1 (а.с. 15).
Згідно даних Висновку спеціаліста у галузі психології щодо обґрунтування та розрахунку розміру моральної шкоди №21 від 23 грудня 2021 року убачається, що внаслідок неправомірних дій поліцейських батальйону патрульної поліції УПП в Житомирській області ДПП ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, що підлягає відшкодуванню у розмірі 149 500,00 гривень (а.с. 16-17).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Фактично доводи апеляційної скарги ґрунтуються на недоведенні позивачем факту незаконності дій відповідача та факту заподіяння моральної шкоди.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки постанова про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 №790601, згідно з якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано відносно нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 гривень за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП скасована, а провадження у справі закрито.
Таким чином, протиправність дій відповідача установлена судовим рішенням.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів завдання моральної шкоди, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі N 487/6970/20 (провадження N 61-1132св22)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61 1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на протиправність дій працівників поліції, що полягали у психологічному знущанні, приниженні честі та гідності позивача.
Доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів відхиляє, оскільки протиправність дій відповідача установлена судовим рішенням, окрім того, висновком дисциплінарної комісії установлено факт порушення сержантом поліції ОСОБА_2 та лейтенантом поліції ОСОБА_3 порушення службової дисципліни, за яке Дисциплінарним статутом передбачена дисциплінарна відповідальність.
За установлених обставин, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог є правильними, та такими, що підтверджуються належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність вирішення спору.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові №312/262/18 від 21 жовтня 2020 року, оскільки обставини, встановлені під час розгляду цієї справи, не є релевантними до обставин справи №312/262/18.
Зокрема, у справі №312/262/18 підставами позову було складення працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення. Постановою Великобілозерського районного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року провадження у справі відносно позивача за частиною другою статті 172-6 КУпАП закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у справі №312/262/18 вказав: "…позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом…".
Разом з цим, в межах цієї справи працівниками поліції прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення, яка в подальшому була скасована судом.
При цьому, колегія суддів відхиляє вимоги відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу в частині скасування рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року та ухвалення нового судового рішення про задоволення вимог позову, оскільки згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в установленому законом порядку не подавалась апеляційна скарга на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Разом з цим, колегія суддів уважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, зокрема, послався на положення статей 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон №266/94-ВР).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону №266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про Національну поліцію" у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно абзацу 2 частини 1 статті 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Ретельний аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що поліцейський, який розглядає справу про адміністративне правопорушення та складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.
Отже, колегія суддів уважає, що у разі скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, прийнятої працівником поліції, та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, відповідальність за яке передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП відшкодування шкоди особі, відносно якої складено постанову, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
З урахуванням викладеного, колегія суддів уважає, що рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на статтю 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Щодо заяви ОСОБА_1 від 25 травня 2024 року про постановлення окремої ухвали.
30 травня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1, у якій просить суд винести окрему ухвалу та вказати на порушення закону представником Департаменту патрульної поліції О.Іваненком - довести до відома прокурора Житомирської області та керівництва Департаменту патрульної поліції. Про вжиті заходи прокурором прокуратури Житомирської області та керівництвом Департаменту патрульної поліції відносно представника Департаменту патрульної поліції О.Іваненка протягом місяця з дня надходження окремої ухвали - повідомити Солом'янський районний суд міста Києва та позивача у справі - ОСОБА_1
Вимоги заяви мотивує тим, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача стверджує про те, що поліцейські УПП у Житомирській області ДПП 10 липня 2020 року нібито діяли в межах Закону України "Про національну поліцію" та дотримувались норм етичної поведінки поліцейського, що не відповідає дійсності.
Крім цього, представник відповідача стверджує про те, що позивач порушив вимоги пункту 12.4 Правил дорожнього руху.
Вказує, що зазначені твердження представника відповідача, що внесені у офіційний документ - відзив на позовну заяву, є завідомо не правдивими і вводять суд в оману, що, зокрема, є неповагою до суду.
Зазначає, що відсутність порушення правил дорожнього руху підтверджується судовим рішенням, а протиправна поведінка працівників поліції результатами службового розслідування яким установлено, що в діях поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 убачається порушення службової дисципліни.
Відповідно до частини 1 статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Із змісту поданої позивачем заяви убачається, що така мотивована тим, що представником відповідача у відзиві на позовну заяву, що, на думку позивача, є офіційним документом, зазначені не правдиві твердження.
Відповідно до пункту 3 частини 2, частини 1 статті 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
Визначення поняття "офіційний документ" міститься у Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", так згідно пункту 44 частини 1 статті 1 офіційний документ - документ, складений, виданий, засвідчений із дотриманням визначених законодавством норм уповноваженою особою, якій законодавством надано право у зв'язку з її професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, засвідчувати певні види документів, що підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти та містить передбачені законодавством реквізити і відомості
Ретельний аналіз зазначених норм, дозволяє зробити висновок, що відзив на апеляційну скаргу не є офіційним документом, а є заявою по суті справи, у якій сторона у справі висловлює свої заперечення та міркування.
Оцінка викладених у відзиві на апеляційну скаргу тверджень не дозволяють зробити висновок про вчинення представником дій щодо введення суду в оману, зловживання процесуальними правами чи прояв не поваги до суду, оскільки представник відповідача реалізував своє право на подання заперечень, що передбачено нормами ЦПК України.
Отже, колегія суддів не убачає визначених статтею 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни судового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року посилання на статтю 1176 ЦК України та Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
В іншій частині рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 19 березня 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді С.М. Верланов
В.В. Соколова