Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
20 березня 2025 року № 520/31323/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Лозівського міськрайонного суду Харківської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії -
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівського міськрайонного суду Харківської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати абзац 12 пункту 1 наказу в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» в частині встановлення з 13 лютого 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , стаж якої станом на 13.02.2024 року становить 30 років 10 місяців 13 днів;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, код ЄДРПОУ 26281249) здійснити з 13.02.2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.08.2016 року № 05-04/58, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що абзац 12 пункту 1 наказу в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» в частині встановлення з 13 лютого 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , стаж якої станом на 13.02.2024 року становить 30 років 10 місяців 13 днів, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню.
Відзив на позовну заяву від Лозівського міськрайонного суду Харківської області до суду не надійшов.
Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач перебуває на посаді секретаря Лозівського міськрайонного суду Харківської області.
Наказом керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.08.2016 року № 05-04/57, відповідно до статтей 39, 43, 50, 52 Закону України «Про державну службу», Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306, Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року №229, в порядку ч.3 ст.32 КЗпП України, наказано, зокрема, встановити позивачу, секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області, з 01.05.2016 року надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50% посадового окладу, стаж державної служби якої станом на 15.08.2016 року становить 23 роки 04 місяці 02 дні.
Наказом в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» секретарю суду, ОСОБА_1 , встановлено надбавку за вислугу років на державній службі з 13.02.2024 року у розмірі 30 %, як такій, стаж державної служби якої становить понад 30 років.
Зі змісту наказу від 22.02.2024 року №05-04/36 встановлено, що правовою підставою його винесення були: пункт 12 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX, стаття 52 Закону України «Про державну службу» (зі змінами) від 10.12.2015 року №889-VIII, Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229, лист Національного агентства України з питань Державної служби від 13.02.2024 року №2463/92-24, листа Державної судової адміністрації України від 21.02.2024 року №8-5488/4 «Про результати класифікації посад державної служби».
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту №889-VIII).
За визначенням статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до ст.5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
Згідно з ч.6 ст.155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон №1402-VIII) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.150 Закону №1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частинами 4, 6 ст.150 Закону №1402-VIII визначено, що Розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.
Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
Згідно з ч.4 ст.50 Закону №889-VIII джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
За приписами ч.5 ст.50 Закону №889-VIII скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
У відповідності з ч.1 ст.46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Отже, ч.1 ст.46, ст.50 та ч.1 ст.52 Закону №889-VIII встановлено право державних службовців на надбавку за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч.1 ст.52 Закону №889-VIII розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
При цьому, п.п. 10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX (далі по тексту Закон №3460-IX) встановлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.
У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.
Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.
Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».
При цьому, до Закону №889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв'язку із проведенням класифікації посад не вносилось.
Відтак, на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбави за вислугу років державним службовцям, це п.12 Закону №3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.
Водночас, п.12 Закону №3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII.
У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).
Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.
Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.
За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
У п.2.1 Рішення від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон №889-VIII та Закон 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон №3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.
У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч.1 ст.52 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах.
Поряд із цим, у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (254к/96-ВР).
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.3 ст.66 Закону України «Про правотворчу діяльність» №3354-IX від 24.07.2023 року у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України.
Таким чином, норма ч.1 ст.52 Закону №889-VIII є нормою спеціального Закону щодо спірних правовідносин на відміну від п.12 Закону №3460-IX, який діє лише у межах бюджетного року (2024 року), тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, як пріоритетної норми.
При цьому, роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
За таких обставин, абзац 12 пункту 1 наказу в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» в частині встановлення з 13 лютого 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України.
Таким чином, абзац 12 пункту 1 наказу в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» в частині встановлення з 13 лютого 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , як такій, стаж державної служби якої становить понад 30 років, є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області здійснити з 13.02.2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.08.2016 року № 05-04/58, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Щодо посилань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Так, відповідач посилався на те, що розрахункові листи кожного співробітника направляються на електронну адресу Лозівського міськрайонного суду Харківської області щомісячно, що підтверджується витягом з комп'ютерної програми ІС-ПРО, розрахункові листи містять інформацію про відсоток виду нарахування « 071-Вислуга років».
Згідно зі ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області не доведено, що позивачем отримувались розрахункові листи з інформацією про розмір вислуги років.
При цьому, позивачем надано до суду докази на підтвердження того, що копію оскаржуваного наказу отримано нею 23.10.2024 року.
З даним позовом позивач звернулась до суду 12.11.2024 року.
За таких обставин, позивачем не пропущено строк на звернення до адміністративного суду з даним позовом.
Таким чином, вищевказані посилання відповідача є необгрунтованими.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Лозівського міськрайонного суду Харківської області (64602, Харківська область, м.Лозова, вул.Ярослава Мудрого, буд.9), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати абзац 12 пункту 1 наказу в.о. керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.02.2024 року № 05-04/36 «Про встановлення надбавок за вислугу років державним службовцям» в частині встановлення з 13 лютого 2024 року надбавки за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу секретарю Лозівського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , як такій, стаж державної служби якої становить понад 30 років.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (61000, м.Харків, майдан Героїв Небесної Сотні, 36, код ЄДРПОУ 26281249) здійснити з 13.02.2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надбавки за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу керівника апарату Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.08.2016 року № 05-04/58, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.