Справа № 500/219/25
20 березня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, рішення про опис майна, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач) звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач), в якій просить визнати протиправним та скасувати:
- податкову вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області №0006882-1303-1900 від 11.09.2024 про сплату податкового боргу на суму 11283,07 грн;
- рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області про опис майна у податкову заставу № 16386/6/19-00-13-03 від 09.09.2024.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач не погоджується з оскаржуваними податковими вимогою і рішенням, зазначаючи, що відповідачем зроблені помилкові висновки про наявність податкового боргу на суму 11283,07 грн зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, оскільки такий податок 17.08.2024 позивачем відповідно до податкових повідомлень-рішень від 10.02.2024 № 0014206-24-1918-UA61040490000035010, №0014207-24-1918-UA61040490000035010, №0014208-24-1918-UA61040490000035010 сплачено на суму 11396,70 грн та відповідно до податкового повідомлення-рішення від 10.02.2024 №0014215-24-1918-UA610404900000126643 на суму 316,24 грн.
Звернувшись 25.09.2024 до ГУ ДПС у Тернопільській області із скаргою про скасування зазначених податкової вимоги від 11.09.2024 і рішення про опис майна у податкову заставу від 09.09.2024, позивач 30.10.2024 отримав відмову, оформлену листом від 25.10.2024.
Позивач оскаржив 07.11.2024 зазначену відмову до вищого органу - ДПС України, рішенням якого №36473/6/99-00-06-03-03-06 від 05.12.2024 скаргу залишено без розгляду.
Вважаючи вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області №0006882-1303-1900 від 11.09.2024 про сплату податкового боргу на суму 11283,07 грн і рішення про опис майна у податкову заставу № 16386/6/19-00-13-03 від 09.09.2024 протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду 20.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач Головне управління ДПС у Тернопільській області позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що Головне управління ДПС у Тернопільській області діяло в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних податкових вимоги і рішення. Зазначає, що внаслідок несвоєчасної сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік відповідно до податкових повідомлень - рішень від 31.08.2022 виникла заборгованість зі плати податкових платежів, які відповідачем у порядку черговості зараховані на підставі платіжних документів позивача від 17.08.2024.
При цьому відповідач правомірність таких дій обґрунтовує положеннями статті 87 Податкового кодексу України, відповідно до якої у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно з пунктами 36.1 - 36.3 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Положеннями підпунктів 14.1.152, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом; погашення податкового боргу - це зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.
Згідно з пунктом 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Тобто, вказаною нормою обумовлено обов'язок контролюючого органу зарахувати усі платежі на погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. При цьому податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення.
За приписами пункту 131.2 статті 131 ПК України при погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов'язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені.
Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом.
Аналіз вказаних норм свідчить на користь висновку, що ПК України імперативно встановлено обов'язок контролюючого органу здійснювати зарахування коштів, що сплачує платник податків, у рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, а платнику податків встановлено заборону спрямовувати кошти на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/12529/18, що у подальшому підтверджена постановами від 10 березня 2023 року у справі № 520/7293/19, від 22 січня 2025 року у справі № 826/5755/18 та інших.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Кодексом або законами з питань митної справи.
За правилами пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Таким чином, податкове законодавство пов'язує право контролюючого органу нарахувати штраф за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання лише з фактом такого порушення, що не залежить від способу, в який здійснювалося погашення податкового боргу.
У свою чергу, відповідно до пункту 31.1 статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визначається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Положеннями розділу VІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5 (далі - Порядок №5), передбачено порядок, умови та особливості відображення в інтегрованій картці платника (далі - ІКП) сум погашення податкового боргу та заборгованості, а також списання податкового боргу та заборгованості.
Крім того, у випадку перенаправлення контролюючим органом коштів на оплату поточних податкових зобов'язань у рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше, у такого платника податків виникає недоїмка за податковими зобов'язаннями за поточні податкові періоди, яка погашається в порядку, визначеному пунктом 87.9 статті 87 ПК України, та у випадку несвоєчасного погашення якої контролюючий орган нараховує штраф у розмірах, установлених статтею 126 ПК України, в залежності від терміну затримки.
Наведене правозастосування відповідає усталеній правовій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/2290/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 809/165/17, від 04 квітня 2018 року у справі № 815/5491/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 820/1824/17, від 05 березня 2020 року у справі №826/12529/18 та інших.
Аналізуючи матеріали адміністративної справи, суд зазначає, що відповідачем 31.08.2022 прийняті податкові повідомлення-рішення про податкове зобов'язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік на суму 4518,00 грн, 4476,00 грн, 1212,00 грн, які надіслані за податковою адресою позивача і 05.01.2023 повернуто за закінченням терміну зберігання.
Суд вважає, що відповідач надав належні і допустимі докази надісдання зазначених повідомлень - рішень від 31.08.2022 позивачу за його податковою адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №4600117833366 із зазначенням адреси відправника із вказівкою "НЕРУХОМІСТЬ".
Позивач, зазначаючи про протиправність податкових повідомлень-рішень від 31.08.2022, які не є предметом спору у цій справі, вказує, що квитанція про поштове віправлення не містить опису надісланих документів. Аналізуючи ПК України, Порядок надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015, суд приходить до висновку, що його положення не містять обов"язку податкового органу складати опис вкладення при відправленні податкових повідомлень-рішень. Натомість, відповідно до пункту 4 розділу ІІІ згаданого Порядку якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення у зв'язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.
Окрім того, суд, не приймає доводи позивача щодо протиправності зазначених податкових повідомлень-рішень від 31.08.2022 у зв'язку із несвоєчасним їх скеруванням податковим органом платнику податку, оскільки вони є не предметом спору у цій справі, рішень про їх скасування матеріали адміністративної справи не містять, а позивач, будучи обізнаним про їх наявність, до суду зазначені податкові повідомлення-рішення не оскаржував.
Принагідно, суд зазначає, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у пункті 69 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України, відповідно до пункту 69.22 якого для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов'язання та надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення за податкові (звітні) періоди 2021 та 2022 роки у строк до 31 грудня 2023 року.
З огляду на наведене, суд не встановив порушень вимог закону в діях відповідача, яким податкові повідомлення - рішення від 31.08.2022 надіслані позивачу з дотримання строків, передбачених пунктом 69.22 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України.
Суд також відхиляє доводи позивача щодо несвоєчасного складення податкових повідомлень - рішень від 31.08.2022 за податковий (звітний) період 2021 року, оскільки відповідно до пункту 266.10.3 статті 266 ПК України податкове зобов"язання може бути нараховане за податкові (звітні) періоди (роки) у межах строків, визначених п. 102.1 статті 102 цього Кодексу, тобто у межах 1095 днів.
Ухвалою суду від 20.01.2025 позивачу запропоновано надати підтверджуючі документи про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2021 рік, проте таких матеріалів позивач не надав.
У подальшому відповідачем 06.03.2023 прийняті податкові повідомлення - рішення про податкове зобов'язання позивача зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2022 рік на суму 4849, 00 грн, 1313,00 грн, 4894,50 грн, які також надіслані за податковою адресою позивача.
Позивач не заперечує факту отримання зазначених податкових повідомлень-рішень від 06.03.2023, долучаючи платіжну інструкцію від 01.09.2023 про сплату податку на суму 11056,50 грн.
Разом з тим, контролюючий орган відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України зарахував кошти за вказаним платіжним документом позивача від 01.09.2023 в рахунок погашення податкового боргу минулих періодів (що виник у 2022 році за 2021 звітний податковий рік).
А відтак, доводи відповідача про те, що платником (позивачем) у розглядуваній ситуації погашався борг, який виник у 2022 році за 2021 звітний рік, заслуговують на увагу.
Таким чином, загальна сума податкового боргу відповідача станом на 2023 рік склала 9847,09 грн. Надалі, податковим органом 17.08.2024 прийняті податкові повідомлення - рішення про податкове зобов'язання позивача зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік на суму 5045,10 грн, 1353,40 грн, 4998,20 грн, які також надіслані за податковою адресою позивача.
Відповідно до платіжної інструкції від 17.08.2024 позивачем сплачено податок на суму 11396,70 грн. Разом з тим, контролюючий орган відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України зарахував частину цих коштів за вказаним платіжним документом позивача від 17.08.2024 в рахунок погашення податкового боргу, що виник у 2023 році.
Таким чином, недоїмка зі сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, станом на 31.08.2024 становить 11283,07 грн, що є предметом позовних вимог у даній справі, який внаслідок погашення заборгованості за принципом черговості виникнення залишається не погашеним.
За змістом підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 59.5 зазначеної норми визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається)
Таким чином, якщо розмір податкового боргу збільшився після надсилання податкової вимоги, то податковий орган не повинен надсилати нову податкову вимогу незалежно від того, з якого саме податку збільшився податковий борг - із того, що зазначений у податковій вимозі, чи з іншого.
Відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Підпунктами 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Підсумовуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що ПК України передбачає зарахування контролюючим органом сплачених платником податків коштів в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 29.11.2023 у справі № 813/1806/16.
Позивачем проводилася оплата грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відповідні податкові (звітні) періоди у 2023-2024 роках, проте грошові кошти, що надходили в оплату поточних податкових зобов'язань, відповідачем автоматично зараховувалися в рахунок погашення податкового боргу минулих податкових (звітних) періодів. Рух грошових коштів підтверджується даними інтегрованої облікової картки позивача.
Аналіз положень пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України свідчить про те, що зарахування сплачених платником коштів в рахунок погашення податкового боргу, всупереч напряму сплати, визначеного платником податків, прямо передбачено нормами чинного податкового законодавства України.
Відтак, суд вважає правомірними дії податкового органу щодо зарахування сплачених платником податку грошових коштів в якості оплати поточних податкових зобов'язань, на погашення податкового боргу минулих податкових періодів.
Суд погоджується з доводами відповідача про те, що сплата позивачем податкового зобов'язання до погашенням податкового боргу, тобто з порушенням приписів пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України, внаслідок чого податковий орган здійснював зарахування коштів на погашення податкового боргу замість платника податків, не може вважатися належною сплатою податкового зобов'язання та тягне за собою відповідальність, передбачену пунктом 126.1 статті 126 ПК України.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд, виклавши аналогічну правову позицію у постанові від 26.03.2019 у справі № 810/315/17.
У свою чергу, положеннями пунктів 88.1, 88.2 статті 88 ПК України передбачено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Пунктом 89.2 ПК України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Підпунктом 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України передбачено, що право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.
Згідно з пунктом 89.2 статті 89 ПК України право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
За приписами пункту 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Згідно з пунктом 89.6 статті 89 ПК України, якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі.
Підпунктом 92.1 статті 92 ПК України визначено, що платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 93.2. статті 93 ПК України підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1-93.1.5 пункту 93.1 цієї статті.
Відповідно до пункту 93.1. статті 93 ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня:
93.1.1. отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;
93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним;
93.1.3. набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства.
93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.
Отже судом не встановлено порушень вимог закону відповідачем під час прийняття рішення про опис майна у податкову заставу від 09.09.2024. Не наведено конкретних положень закону, які, на думку позивача, порушено відповідачем у розглядуваній справі при прийнятті спірного рішення про опис майна у податку заставу також й у позовній заяві.
Доводи позивача щодо протиправності рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області про опис майна у податкову заставу № 16386/6/19-00-13-03 від 09.09.2024 обґрунтовані не згодою з наявністю у позивача податкового боргу, з чим не може погодитися суд з наведених попередньо мотивів.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що контролюючим органом доведена наявність у позивача податкового боргу, та податковим органом правомірно проведені зарахування сплачених позивачем грошових коштів в порядку, визначеному пунктом 87.9 статті 87 ПК України на погашення грошових зобов'язань позивача.
З огляду на вказане вище та зважаючи на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що доводи позивача не свідчать про протиправність спірних рішень та є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість податкової вимоги Головного управління ДПС у Тернопільській області №0006882-1303-1900 від 11.09.2024 про сплату податкового боргу на суму 11283,07 грн і рішення Головного управління ДПС у Тернопільській області про опис майна у податкову заставу № 16386/6/19-00-13-03 від 09.09.2024.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на відхилення позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 20 березня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач:
- Головне управління ДПС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46003, код ЄДРПОУ 44143637).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.