Справа № 420/39986/24
20 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул. Пироговська, 2/2, м. Одеса, 65012) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, у якому позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй - ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008, з 01.03.2018 по 30.03.2024 із врахуванням приписів абз. 3,4,6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.072003 №1078;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй - ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008, а за період з 01.03.2018 по 30.03.2024 із врахуванням приписів абз. 3,4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй - ОСОБА_1 , грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових виплат, допомоги на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй - ОСОБА_1 , грошове забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, допомогу на оздоровлення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13, 14 до постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй - ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки строком 10 календарних днів як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати), передбаченої ч.14 ст.10-1, ч.5 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.19 та 24 Закону України «Про відпустки», за період з 2007 року по 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй - ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки строком 10 календарних днів як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати), передбаченої ч.14 ст.10-1, ч.5 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.19 та 24 Закону України «Про відпустки», за період з 2007 року по 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона з 01.09.1999 по 30.03.2024 проходила військову службу у Збройних Силах України, та наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по особовому складу) від 19.03.2024 року №16-РС звільнена у відставку за п.п. «б» (за станом здоров'я) п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Позивачка зазначила, що під час проходження служби відповідач здійснював помилковий розрахунок його грошового забезпечення, оскільки: - нараховувалось із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018, а не на 1 січня календарного року відповідно; - не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008; - індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.03.2024 виплачена без врахуванням приписів абз. 3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078; - не виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки строком 10 календарних днів як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати), передбаченої ч.14 ст.10-1, ч.5 ст.11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.19 та 24 Закону України «Про відпустки», за період з 2007 року по 2024 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Пункт 6 Постанови №103 втратив чинність, у зв'язку з чим відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти. Таким чином, у зв'язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивачка вважає, що має право на перерахунок її грошового забезпечення.
Також позивачка посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.09.2020 у справі №200/9297/19-а, згідно якої для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із застосуванням базового місяця січень 2008 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 20.03.2024 у справі №440/8322/22 розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року. В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абз. 5 п. 5 Порядку №1078).
Крім того, позивачка зазначила, що є одинокою матір'ю, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану та Свідоцтвом про народження дитини, однак грошова компенсація за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати) за 2007-2024 роки згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» їй не виплачувалася.
Положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця-жінки, яка має дітей на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби та в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Позивачка просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року позов залишено без руху, надано строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 07.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 07.01.2025 року доставлена до електронного кабінету відповідача через Підсистему «Електронний суд» 12.01.2025 року. Відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позов, інших заяв та клопотань від відповідача не надходило (згідно автоматизованої системи діловодства Одеського окружного адміністративного суду вхідної кореспонденції по справі станом 20.03.2025 року не зареєстровано).
Справа розглянута в письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 являється учасницею бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.04.2018 року), ветераном військової служби (посвідчення серії НОМЕР_2 від 08.05.2024 року) та особою з інвалідністю 2 групи (посвідчення серії НОМЕР_3 від 07.05.2024 року, дійсне до 01.04.2025).
Згідно з витягом з послужного списку особової справи від 07.11.2024 №1193 позивачка у період з 01.09.1999 по 30.03.2024 проходила військову службу у Збройних Силах України, зокрема, в період з 29.07.2013 по 30.03.2024 у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону м. Одеса (далі ВМКЦ) на посаді медичної сестри клініки психіатричної.
Наказом начальника ВМКЦ (по особовому складу) від 19.03.2024 року №16-РС ОСОБА_1 звільнена за п.п. «б» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я).
Також наказом начальника ВМКЦ (по стройовій частині) від 30.03.2024 року №87 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 30.03.2024 року.
Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати їй під час проходження служби у в ВМКЦ грошового забезпечення у меншому розмірі, звернулась до відповідача із заявою від 26.11.2024 року, у якій просила нарахувати та виплатити: 1) індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008; 2) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2023 з врахуванням абз. 3, 4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078; 3) грошове забезпечення, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, допомогу на оздоровлення за період та виплат при звільненні з 29.01.2020 по 30.03.2024, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на календарний рік; 4) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки строком 10 календарних днів як військовослужбовцю-жінці, яка має дітей (одинока мати) за період з 2007 року по 2024 рік.
Однак ВМКЦ на заяву не надано відповіді. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати грошового забезпечення в меншому розмірі, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Згідно ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 02.08.2022 року №440/6017/21 зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. Відтак, на думку колегії суддів зазначення у п.4 постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголосила на тому на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначила, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 року №2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-ІХ) та Закон №1082-ІХ таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Закон №294-ІХ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в ч.3 ст.7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №10-82-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд наголосив на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом №1082-ІХ виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону и №2262-ХІІ та ст.9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
При цьому, колегія суддів звернула увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
В подальшому вказана правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, від 28.02.2023 у справі №380/18850/21, від 06.04.2023 у справі №380/10075/21. Отже, практика Верховного Суду у цій категорії справ є усталеною та послідовною.
Також Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №380/13603/21 зазначив, що позивач по даній справі оскаржує врахований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця розмір прожиткового мінімуму, а не розмір мінімальної заробітної плати.
Колегія суддів у контексті наведеного дійшла висновку, що для правильного вирішення вимог позивача, суди повинні встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 на який позивач має право виплати, розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови №704 за період з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 01.02.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Судом на підставі ч.5 ст.242 КАС України враховується остання правова позиція, викладена Верховним Судом у спірних правовідносинах.
На підставі наведених у рішенні висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивачки такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, в період з 29.01.2020 по 19.05.2023, діяв протиправно.
При цьому, суд вважає, що у відповідача відсутній обов'язок щодо обчислення з 20.05.2023 року посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт, враховуючи наступне.
12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, що набрала законної сили 20.05.5023, якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов КМУ, затверджених постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, з 20.05.2023 у зв'язку із внесенням постановою КМУ №481 змін до постанови КМУ №704, затверджених постановою №103, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а не виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, у цьому випадку станом на 01.01.2024.
За таких обставин, з 20.05.2023 року у відповідача відсутні правові підстави для обчислення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців з іншого ніж 1762 грн розміру розрахункової величини.
Водночас, позивачка просить перерахувати та виплатити їй грошову допомогу для оздоровлення за 2020-2023 роки.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок №260).
Згідно з п.6 Розділу XXIII (Виплата грошової допомоги для оздоровлення) Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з довідками про нараховане грошове забезпечення та інші додаткові виплати позивачці в період 2020-2023 років щорічно виплачувалась грошова допомога для оздоровлення, в тому числі у 2023 році в березні, тобто до змін внесених постановою КМУ №481 до постанови КМУ №704.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо обчислення позивачці у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, одноразових виплат, а також грошової допомоги для оздоровлення, без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині та захисту порушеного права позивачки шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, одноразових виплат, а також грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Щодо спірних правовідносин позивачки з відповідачем про нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Частиною 2 ст.5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Вказана правова позиція є сталою судовою практикою та визначена у постановах Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 та інших.
Такий період щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за сталою судовою практикою поділяється на два періоди до 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року.
Щодо визначення базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, то при вирішенні вказаного питання суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 19.05.2022 року по справі №400/103/21, в якій зазначено, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з урахуванням п.5 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів пунктів 2, 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Схеми посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою КМУ від 07.11.2007 року №1294 та не змінювались до лютого 2018 року. Відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивачки за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У постанові від 31.05.2022 року по справі №380/7071/21 зазначено, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 року касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої та підпунктом «а» п.2 ч.5 ст.328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у випадку, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів звернула увагу на те, що після подання касаційної скарги та відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, у справах №400/1118/21 і №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Суд вказав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Правовідносини у наведених справах і справі ОСОБА_1 є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою КМУ від 07.11.2007 року №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Вказана постанова була чинна з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року.
Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій установили, що з січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року та якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. На основі цього Верховний Суд констатує, що в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року до березня 2018 року.
Також щодо визначення січня 2008 року для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям до 28.02.2018 року вказано у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 року у справі №400/103/21, від 23.06.2022 року у справі №120/2399/21-а та інших.
В постановах Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі 380/7071/21 та від 09.06.2022 року у справі №600/524/21-а зазначено також про застосування січня 2008 року при індексації грошового забезпечення військовослужбовців до 28.02.2018 року включно, та застосування березня 2018 року як базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 року.
Суд вважає необхідним в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, якою визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, застосувати при вирішенні даної справи №420/3986/24 вищезазначені правові висновки Верховного Суду.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
За іншій період з 01.03.2018 по 30.03.2024 позивачка просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому індексації грошового забезпечення із врахуванням абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078, як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми індексації.
Позовні вимоги позивачки в цій частині підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
З 01 грудня 2015 року положення Порядку №1078 діють із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (далі Постанова №1013).
Внесені зміни, серед іншого, передбачали не лише заміну терміну «базовий місяць» на «місяць підвищення доходу», ці зміни надали іншого значення запровадженому новому терміну із зміною алгоритму визначення такого місяця підвищення.
На відміну від правил визначення «базового місяця» (яким вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати) та який визначався у разі, коли збільшувалася заробітна плата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати), «місяцем підвищення доходу» є місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) і визначається він тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). При цьому, за новими правилами зростання зарплати за рахунок інших постійних складових зарплати (без підвищення тарифної ставки чи окладу) не впливає на індексацію та не призводить до зменшення суми індексації.
Якщо точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) для проведення індексації за попереднім механізмом визначався базовий місяць, у якому індекс споживчих цін приймався за одиницю чи 100%, обчислення ІСЦ розпочиналося із місяця, наступного за базовим, а нарахування індексації провадилося з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частини третя і четверта статті 4 Закону №1282-ХІІ), то зміни, внесені Постановою №1013, передбачали здійснення обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу та зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, з 01 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення й початку обчислення індексу споживчих цін (ІСЦ) наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку обіймає працівник.
З 01 грудня 2015 року в абзацах 3,4,5,6 пункту 5 Порядку №1078 по суті зазначено про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Згідно з абз. 3-6 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених сабз.1 цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Таким чином, нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
Застосовуючи вказаний підхід Верховного Суду, викладений у постанові (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки) та ураховуючи, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, то з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 - березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Такий правовий підхід Верховний Суд виклав також у постановах від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами.
У березні 2018 року як місяці підвищення доходу позивача військовій частині належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Крім того, згідно з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 (з урахуванням ухвали від 30 березня 2023 року про виправлення описки), від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі №420/6982/21 з подібними правовідносинами з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Для правильного застосування абзаців 3,4,5,6 пункту 5 Порядку №1078, ураховуючи спосіб застосований Верховним Судом у справі №400/3826/21, потрібно установити:
- розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) (визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року);
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б) (визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078));
- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення позивачки у 2018 році, її грошовий дохід у березні 2018 року порівняно з лютим 2018 року збільшився на суму 365,95 грн (8108,05 - 7742,10).
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1 762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51.
Оскільки відповідно до абз.5 п.4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, вона становить: 1762,00 грн. * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Отже сума належної позивачці індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн - 365,95 грн = 4097,2 грн.
Водночас, підпунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію на 2023 рік Закону №1282-ХІІ.
Сума індексації-різниці повинна бути виплачена позивачці з урахуванням раніше нарахованої та виплаченої індексації за виключенням періоду з 01.01.2023 по 31.12.2023 року.
Таким чином, вимоги позивачки в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.03.2024 включно відповідно до приписів абз.3, 4, 6 п.5 Порядку №1078 підлягають частковому задоволенню в межах періодів з 01.03.2018 по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 по 30.03.2024.
Однак суд на підставі ч.2 ст.9 КАС України з метою ефективного захисту порушеного права позивачки, вважає необхідним вийти на межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в цій частині із зазначенням суми індексації-різниці (у фіксованій величині 4097,2 грн в місяць), що підлягає виплаті.
Вимоги позивачки щодо компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки строком 10 календарних днів як одинокій матері підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Статтею 19 Закону України «Про відпустки» передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Згідно з п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Таким чином в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження ним військової служби.
Абзацом 3 ч.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу з ним повинні проводитись усі необхідні розрахунки, в тому числі щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки.
Досліджуючи наявність підстав для виплати позивачці вказаної компенсації, суд враховує наступне.
Верховний Суд в постанові від 18.04.2022 у справі №320/11614/20 зазначив, що право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька. Поряд з цим, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої, оскільки умова утримання (аліменти) для отримання додаткової соціальної відпустки не передбачена Законом № 504/96-ВР, передбачено лише виховання дитини без батька.
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про народження дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 відомості про батька дитини записані відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України (далі СК України).
Згідно з ч.1 ст.135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Таким чином, запис про батька ОСОБА_2 зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, позивачки.
Оскільки відповідачем не надавалася позивачці додаткова соціальна відпустка як одинокій матері, то вказана відпустка є невикористаною і переноситься на інший період.
Суд вважає, що у зв'язку зі звільненням позивачки компенсація за невикористані дні додаткової соціальної відпустки підлягає виплаті, а позовні вимоги про зобов'язання виплатити компенсацію є обґрунтованими та підлягають задоволенню визначеним Верховним Судом способом за відповідні робочі роки, а саме за 2007-2024 роки (з року народження дитини по рік виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення).
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 241-246 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул. Пироговська, 2/2, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 08199969) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, одноразових виплат, а також грошової допомоги для оздоровлення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX відповідно до періоду, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 перерахунок грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, одноразових виплат, а також грошової допомоги для оздоровлення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, а також провести їх виплату з врахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.03.2024 року.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення («базового місяця») - січень 2008 року, а також у фіксованій величині 4097,2 грн в місяць за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 30.03.2024 року відповідно до абз. 4, 5, 6 п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, за статусом «одинока матір» за 2007-2024 робочі роки.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як «одинокій матері» за 2007-2024 робочі роки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва