Справа № 420/26888/24
20 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
27 серпня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 26.08.2024 року) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій представник позивача просить суд:
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у взятті на облік та відновленні виплати пенсії за вислугою років, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з 25 липня 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області взяти на облік ОСОБА_1 , відновити (нарахувати та виплачувати) пенсію за вислугою років, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-ХІІ, з 25 липня 2024 року;
визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 02.09.2024 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності подання суду доказів сплати судового збору у сумі 2422,40грн. або заявлення клопотання про звільнення від сплати судового збору; заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням причин поважності його пропуску та підтверджуючих доказів стосовно вимог про нарахування та виплату пенсії з 01.04.2014 року; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення копії даної ухвали позивачу.
05.09.2024 року представник позивача подала суду заяву про усунення недоліків, в додатки до якої надано докази сплати судового збору у сумі 1211,20грн.
Також подано заяву про відкликання адміністративного позову в частині позовних вимог, у якій представник просить суд:
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в частині позовних немайнових вимог про визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року, залишити без розгляду;
провадження в частині однієї позовної майнової вимоги щодо визнання неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) взяття на облік та у відновленні виплати пенсії за вислугою років відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з 25 липня 2024 року та зобов'язання вчинити певні дії, продовжувати в загальному порядку.
Ухвалою суду від 10.09.2024 року адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - повернуто позивачеві в частині вимог про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за період з 01 квітня 2014 року по 25 липня 2024 року; позовну заяву (в іншій частині позовних вимог) прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст.262 КАС України); витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача, що стосуються підстав і предмету позову.
В обґрунтування вимог позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковник у відставці, начальник групи морально-психологічного забезпечення бойової та мобілізаційної підготовки та повсякденної діяльності військ - заступник начальника управління з виховної роботи Головного ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу з 01.11.1975р. по 29.12.2006р. Наказом Міністра оборони України звільнений з військової служби 29 грудня 2006 року та направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вислуга років на пенсію ОСОБА_1 обчислена у фінансово-економічному Управлінні Командування ВМС ЗС України. Позивач є пенсіонером Міністерства Оборони України з грудня 2006 року, пенсійне посвідчення видане військовим комісаріатом АР Крим 29 грудня 2006 року за номером серія НОМЕР_3 . У березні 2014 року, у зв'язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь російською федерацією, виплата пенсії ОСОБА_1 органами пенсійного фонду України припинилась. Позивач виїхав з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні територію у березні 2014р. до м. Одеса. З того часу пенсію за попереднім місцем проживання не отримує. Наразі зареєстрований як внутрішньо- переміщена особа, згідно Довідки ВПО від 28.11.2022р. №5105-5002353225, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Позивач, у відповідності до порядку визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» пройшов ідентифікацію та відкрив рахунок в Ощадбанку для отримання пенсії та соціальних виплат. 25.07.2024р. позивач звернувся із заявою до ГУПФ України в Одеській області щодо взяття його на облік як пенсіонера Міністерства оброни України, відновлення виплати призначеної йому пенсії на поточний рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк, та виплати заборгованості із пенсійного забезпечення з моменту припинення виплати ОСОБА_1 , тобто з 01.04.2014р. Відповідачем 21.08.2024 року на звернення позивача надано відповідь, згідно якої для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання позивачу необхідні пенсійна справа та документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. У період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. На теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для призначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано. Такі дії відповідача є неправомірними на думку позивача.
25.09.2024 року відповідач на виконання ухвали про відкриття провадження у справі подав заяву, у якій зазначив, що ОСОБА_1 на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не перебуває, тому відсутня можливість надати копію п/с.
03.10.2024 року ГУПФ України в Одеській області подало відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що позивач пропустив строки позовної давності без поважних на те підстав. З позовом позивач звернувся в 2024 році, при цьому позовні вимоги стосуються перерахунку починаючи з 01.04.2019 року. Таким чином, позивачем пропущено строки встановленні ст.122 КАС України та позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду відповідно до ст. 240 КАС України. Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку подання та оформленим документів д;і призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (в редакції постанови від 02.03.2023 № 10-1) заява про запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання. Для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні зокрема, пенсійна справа та документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсі за попереднім місцем проживання. У період дії правового режиму воєнного стану в органу Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим т м. Севастополя. У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування з тимчасово окупованою Республікою Крим, в тому числі і запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання, призупинено, тому взяти на пенсійний облік у Головного управління не має можливості. Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України щодо прийняття рішень про поновлення виплати пенсії згідно із законодавством України, особам, які перебували на обліку на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, виплата пенсії поновлюється за умови надання належним чином сформованих пенсійних справ, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим. Отже, призначення пенсії згідно із законодавством України можливо після припинення виплати пенсії на території тимчасово окупованої Республіки Крим. У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні та до його закінчення листування тимчасово окупованою Республікою Крим, в тому числі і запити пенсійних справ для виплати пенсій за новим місцем проживання, призупинено, тому взяти на пенсійний облік до Головного управління не має можливості. На теперішній час питання щодо відновлення/подовження пенсійних виплат особам, як перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійних виплат, законодавчо не врегульовано.
08.10.2024 року представник позивача подала відповідь на відзив, у якій наполягала на задоволенні позовних вимог, та, зокрема, зазначила, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки він розпочав свій перебіг після отримання позивачем листа-відмови ГУПФ України в Одеській області від 21.08.2024р. Відсутність пенсійної справи у паперовій формі також не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин. Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 року у справі № 308/3864/17.
Розглянувши у письмовому провадженні наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.7).
З 30.12.2006 року позивачу була призначена пенсія за вислугу років, що підтверджується копіє посвідчення серії НОМЕР_3 від 29.12.2006 року, виданого ВК АР Крим (а.с.19).
Згідно довідки від 28.11.2022 року №5105-5002353225 ОСОБА_1 є внутрішньопереміщеною особою; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 (а.с.18).
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 25.07.2024 року (а.с.21-22), у якій просив:
- взяти на облік ОСОБА_1 ;
- поновити виплату призначеної ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк»;
- виплатити заборгованість із пенсійного забезпечення з моменту припинення виплати ОСОБА_1 , тобто з 01.04.2014 року.
На цю заяву отримав лист- відмову ГУПФ України в Одеській області від 21.08.2024 року, у якій зазначено, що відповідно до частини З статті 5 Закону України від 15.04.2014 № 1207 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Україна не несе відповідальності за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території. На територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, в тому числі Пенсійного фонду України, не функціонують та не здійснюють свою діяльність. Враховуючи вимоги пункту 4 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (в редакції постанови від 02.03.2023 № 10-1) заява про запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання. Для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні, зокрема, пенсійна справа та документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання. У період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. На теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Aвтoнoмної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для призначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано (а.с.36-37).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст.ст. 1, 2 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відповідно до ст.ст. 4, 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно ст. 14 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та Пенсійного фонду України внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. №332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги (крім допомоги на проживання, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. №332 “Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 26, ст. 1418) - із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2023 р. № 709) та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Виплата пенсій та соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які за висновком лікарсько-консультативної комісії не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть здійснюватись акціонерним товариством “Укрпошта» з доставкою за фактичним місцем проживання/перебування таких осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій та соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зазначеним в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, здійснюється у встановленому законодавством порядку.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Пенсія за вислугу років призначена у 2006 році за місцем фактичного проживання у АР Крим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Верховний Суд у постанові від 12.02.2019 року по справі № 243/5451/17 зазначив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Суд зазначає, що лист ГУПФ України в Одеській області від 21.08.2024 року не містить посилань про наявність підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо позивача.
У листі від 24.08.2024 року, зокрема, зазначено, що для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні, зокрема, пенсійна справа та документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання
У постанові від 30 січня 2024 року у справі №320/424/23 Верховний Суд дійшов висновку, що заява про призначення пенсії за віком громадянам України, які проживали та набули права на пенсію на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополі, а згодом змінили місце проживання та зареєструвалися на підконтрольній території України, може розглядатися органами Пенсійного фонду України на загальних підставах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність документів на підтвердження припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду та неможливість отримання пенсійної справи пенсіонера, не може бути підставою для позбавлення його (її) п рава на пенсію в Україні.
У постанові від 22.09.2021 року у справі № 308/3864/17 Верховний Суд вказував на те, що відсутність пенсійної справи у паперовій формі не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин.
Також сталою є правова позиція Верховного Суду, згідно якої, відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Слід також звернути увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року у справі № 320/424/23 сформулював висновок щодо застосування норм статей Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» про те, що: «призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб».
Отже відповідач протиправно відмовив позивачу у відновленні виплати пенсії за вислугу років з тих підстав, що для поновлення виплати пенсії за новим місцем проживання необхідні, зокрема, пенсійна справа та документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (п. 25 цього рішення).
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до вимог ст.14 Конвенції, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь - якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі, у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-Busch Inc. проти Португалії» (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Відповідно до статті 1 Першого протоколу будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року ).
За таких підстав, не поновивши позивачу виплату пенсії, за відсутності передбачених законами України підстав для її припинення, відповідач порушив право останнього на належне пенсійне забезпечення.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у взятті на облік та відновленні виплати пенсії за вислугу років, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з 25 липня 2024 року; зобов'язання відповідача взяти на облік позивача, відновити (нарахувати та виплачувати) пенсію за вислугу років, відповідно до приписів Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, з 25 липня 2024 року.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваних дій не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.
Підстави для залишення позову без розгляду (на чому наполягає відповідач у відзиві на позовну заяву) відсутні, адже суд прийняв до розгляду позовну заяву з урахуванням відкликання позивачем частини вимог, тобто розглядає справу стосовно вимог про нарахування та виплату пенсії з 25.07.2024 року. В цій частині вимог позовна заява подана з дотриманням ч.2 ст.122 КАС України.
Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Витрати у сумі 1211,20грн. суд покладає на відповідача згідно ч.1 ст.139 КАС України.
Підстави для встановлення судового контролю, передбачені ч.ч.5,6 ст.382 КАС України, згідно п.6-1 ч.1 ст.244 КАС України наразі відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у вигляді відмови ОСОБА_1 у взятті на облік та відновленні виплати пенсії за вислугу років відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ з 25 липня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області взяти на облік ОСОБА_1 , відновити (нарахувати та виплачувати) пенсію за вислугу років відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, з 25 липня 2024 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1211(одна тисяча двісті одинадцять)грн. 20коп.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293,295 КАС України, до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385; адреса: вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65012).
Суддя М.М. Аракелян