Справа № 420/6055/25
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
20 березня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Лебедєва Г.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) військової служби з 06.03.2022 р. по 12.05.2023 р. у військовій частині НОМЕР_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704, протиправними;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 06.03.2022 р. по 12.05.2023 р. усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік, на 2023 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 04.03.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строків звернення до суду з доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, з визначенням обставин, які були б об'єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій.
06.03.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник просив суд поновити позивачу пропущений строк для звернення до суду за захистом своїх прав. В обґрунтування заяви представником позивача зазначено, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. 26.01.2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо виплати грошового забезпечення відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році на 2022 рік, на 2023 рік і на 2024 рік. Однак жодної відповіді на своє звернення позивач не отримав.
Представник позивача вказав, що відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, визначає Закон України "Про статус ветеранів війни,гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України продовжувався воєнний стан. Представник позивача зазначає, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами,апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, представник вказує на особливий характер військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ухвалою суду від 10.03.2025 року продовжено позивачу строк для усунення недоліків.
14.03.2025 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій представник просить суд поновити ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду. В поданій заяві представником позивача зазначено, що у справі №420/6055/25 позивачем надані суду правові підстави для поновлення судом процесуального строку звернення до суду. Проте судом у справі №420/6055/25 як на думку позивача не враховано, не застосовано і порушено: правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2025 у справі №990/29/22; надмірний формалізм застосований судом у справі №420/6055/25; порушення судом права на суд, основним компонентом якого є доступ до правосуддя.
Розглянувши подані представником позивача заяви про поновлення строку звернення, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.
За правилами частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 1 липня 2022 року №2352-IX, далі - Закон України від 01.07.2022 №2352-IX) "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Позивач звернувся до суду із позовом, про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 06.03.2022 року по 12.05.2023 року.
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 06.03.2022 року по 18.07.2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 12.05.2024 року розповсюджуються приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, оскільки у цій справі позовні вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження позивачем військової служби.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним грошовим платежем, після отримання якого заявник не позбавлений фізичної можливості вдатись до перевірки відповідності отриманої грошової суми арифметичному розміру заробітку за минулий календарний місяць, відповідності нарахувань умовам несення публічної служби та приписам офіційно оприлюднених та загальнодоступних актів права.
Отже, отримуючи заробітну плату щомісяця, у т.ч. щомісячні розрахунки позивач міг дізнатися про стверджуване порушення його прав.
В той же час, відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 року "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто, строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, які продовжені на строк дії карантину, закінчились 01.07.2023 року.
Однак, з позовною заявою позивач звернувся до суду 27.02.2025 року, таким чином позивач пропустив тримісячний строк на звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року.
Суд зазначає, що викладені в заяві представника позивача надійшла заява від 05.03.2025 року (надійшла до суду 06.03.2025 року) доводи не стосуються об'єктивних факторів, а навпаки свідчать про необґрунтоване зволікання позивача щодо звернення до відповідача та суду, оскільки звернення до відповідача у січні 2025 року, не може вважатися розумним строком звернення за захистом своїх прав. Таке тривале зволікання із зверненням до відповідача з приводу перерахунку та виплати спірних сум свідчить про байдуже ставлення позивача до своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Також в заяві про поновлення строку звернення від 05.03.2025 року сторона позивача посилалась на те, що з 24.02.2022 року на території України запроваджено правовий режим воєнного стану у зв'язку із збройною агресією російської Федерації.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та продовжує тривати.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII Про правовий режим воєнного стану (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Посилаючись на введення воєнного стану як на підставу для поновлення строку на звернення до суду позивач не зазначив, які саме конкретні підстави зробили неможливим вчасне звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, суд зазначає, що органи державної влади, зокрема, суди, та відділення пошти працюють в штатному режимі.
Щодо посилань на проходження позивачем військової служби які викладені в заяві представника позивача від 05.03.2025 року, суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 29.11.2024 по справі №120/359/24 чітко указано про зміст сформованого висновку щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, а саме: "Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1.Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2.Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3.Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4.Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5.Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.".
У даному конкретному випадку позов до суду подано 27.02.2025, тобто поза межами тримісячного строку згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року.
Тривалість пропуску строку звернення до суду є значною.
Подане заявником клопотання про поновлення строків від 05.03.2025 року умотивоване суто загальними і неконкретизованими твердженнями і не містило посилання на існування факту доведення жодного із факторів, згаданих у постанові Верховного Суду від 29.11.2024 по справі №120/359/24.
Доказів того, що у межах спірних правовідносин заявник з 19.07.2022 року до календарної дати звернення до суду постійно та безперервно брав особисту участь у бойових діях, знаходився у відрядженнях чи у нарядах, постійно та безперервно перебував у віддалених від мережі Інтернет та відділень Укрпошти місцях дислокації військових частин (підрозділів військових частин) до суду разом із клопотанням про поновлення строку не подано.
Суд зауважує, що з огляду на зміст ст.ст.17, 65 Конституції України виконання громадянином військового обов'язку у спосіб безпосереднього проходження військової служби безперечно заслуговує на повагу кожного члена суспільства і дійсно може бути визнано поважною причиною пропуску строку звернення до суду, але виключно у разі подання до суду доказів на підтвердження безпосередньої та особистої участі військовослужбовця у веденні бойових дій або постійного та безперервного знаходження за місцем дислокації військового формування поза межами населених пунктів, тобто доведення факту відсутності фізичної змоги подати позов.
Між тим, позов заявника таких доводів не містить. Докази на підтвердження таких обставин у матеріалах позову відсутні.
Вказані вище докази та доводи, не були надані суду і на виконання ухвали суду від 10.03.2025 року про продовження позивачу строку для усунення недоліків.
Тому суддя доходить до переконання про те, що з огляду на зміст правових позицій постанови Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 доводи заявника з приводу строку звернення до суду (котрі зводяться виключно до твердження про проходження військової служби в умовах дії правового режиму воєнного стану) у даному конкретному випадку не можуть бути визнані переконливими та достатніми для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду, без підтвердження належними доказами.
Також суддя не приймає посилання представника позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.02.2025 у справі № 990/29/22, оскільки така була викладена за інших обставин справи та висновки, викладені в такому судовому рішенні на вирішення питання поважності причин пропуску строку у спірних правовідносинах не впливають і наведених вище висновків не спростовують.
Крім того, суддя вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 «Осман проти Сполученого Королівства», заява №23452/94 і пункт 54 рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 «Круз проти Польщі», заява №28249/95).
Відповідно до практики ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року, а вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду суд визнає неповажними.
Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 12.05.2023 року.
На підставі наведеного та керуючись статтями 123, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання дій військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) військової служби з 19.07.2022 р. по 12.05.2023 р. у військовій частині НОМЕР_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704, протиправними; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 19.07.2022 р. по 12.05.2023 р. усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік, на 2023 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про визнання дій військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування за період проходження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) військової служби з 19.07.2022 р. по 12.05.2023 р. у військовій частині НОМЕР_1 розміру усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат відповідно до вимог постанови КМУ від 30.08.2017 р. №704, протиправними; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 19.07.2022 р. по 12.05.2023 р. усіх видів щомісячного грошового забезпечення та інших виплат за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки, грошової компенсації за дні додаткової відпустки за 2022-2023 роки, грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за для працездатних осіб, установленого законом на відповідний тарифний коефіцієнт згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017р., з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 2022 рік, на 2023 рік, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт у відповідному році, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум - повернути позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Г. В. Лебедєва