20 березня 2025 р. № 400/7192/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, 2. Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601,
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої суддівської винагороди,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач 1, ТУ ДСА) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСА), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за червень 2024 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на користь судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період за червень 2024 року включно;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період за червень 2024 року.
Ухвалою від 05.08.2024 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засчідання.
В обґрунтування свої вимог позивач зазначив, що ТУ ДСА нарахувало та виплатило йому суддівську винагороду за червень 2024 року відповідно до абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн. Натомість ТУ ДСА, на переконання позивача, зобов'язане було визначати базовий розмір її посадового окладу судді у 2024 році від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме: у розмірі 3028,00 грн.
Відповідач 1 надав відзив на позов, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що положеннями ст.ст. 148, 149 Закону № 1402 визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 148 Закону № 1402 ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Частиною 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідач 2 відзив на адміністративний позов не надав.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 16.07.2020 року № 278/2020 позивача призначено на посаду судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області.
Наказом голови Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 17.07.2020 року № 32/ос зараховано до штату суду з виплатою надбавки за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу.
Рішенням Верховного Суду від 12.12.2022 року № 546/0/149-22 позивача відряджено до Центрального районного суду м. Миколаєва.
Наказом Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 12.12.2022 року № 5/аг позивача тимчасово відраховано зі штату Березнегуватського районного суду Миколаївської області.
Наказом голови Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.12.2022 року № 94-о/с позивача тимчасово зараховано до штату суду та з 12.12.2022 року він приступив до виконання повноважень судді Центрального районного суду м. Миколаєва суду з виплатою надбавки за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу.
У червні 2024 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням розміру посадового окладу, обрахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 гривень.
Вважаючи, що відповідач зобов'язаний був нараховувати базовий розмір його посадового окладу судді від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений відповідно абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (з 01.01.2024 року - 3028,00 грн), а не у розмірі 2102,00 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 135 ч. 2, 3 п. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі та раніше за текстом - Закон № 1402), суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, Закон № 1402 не передбачає визначення розміру суддівської винагороди у конкретному цифровому виразі, а лише встановлює алгоритм її розрахунку.
Так, суддівська винагорода складається з 2 елементів - посадового окладу і 4 видів доплат. В свою чергу, посадовий оклад розраховується в кількості прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ст. 1 ч. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Конкретний розмір прожиткового мінімуму встановлюється на кожен рік законом про державний бюджет на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що в 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2024 року для працездатних осіб складає 3028,00 грн.
Одночасно, цим же Законом для суддів введено окремий прожитковий мінімум, а саме «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня», який складає 2102 грн, що є меншим показником порівняно із загальним прожитковим мінімумом для всіх інших працездатних осіб.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду визначає в прожиткових мінімумах для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Запроваджена Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» така категорія як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня», в Законі № 1402 відсутня.
Частина 1 ст. 135 Закону № 1402 визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, будь-які інші нормативні акти не можуть змінювати як сам алгоритм розрахунку суддівської винагороди, так і окремі складові елементи цього алгоритму, в тому числі передбачену законом розрахункову величину у виді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, підміняючи її будь-якою іншою розрахунковою величиною.
Суд наголошує, що статус судді є конституційним і як Конституцією України, так і Законом № 1402 запроваджена низка гарантій, які забезпечують незалежність судді, невід'ємною складовою частиною якої є належне матеріальне забезпечення як працюючих суддів, так і суддів у відставці.
Суд розцінює наявність в Законі № 1402 чітко визначеного алгоритму розрахунку суддівської винагороди, елементом якого є така дефініція, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, як одну з таких гарантій.
Для розрахунку розміру суддівської винагороди позивача слід брати до уваги виключно той показник, який передбачений Законом № 1402, як єдиним нормативним актом, який може визначати розмір суддівської винагороди, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено на рівні 3028,00 грн.
Щодо вимог позивачки зобов'язати ДСА забезпечити ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків та виплати суддівської винагороди позивачеві, суд зазначає наступне:
Згідно з ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402 ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 БК України, відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Пункт 1 ч. 2 ст. 22 БК України визначає, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частина 1 ст. 23 БК України встановлює, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Отже, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 року у справі № 120/19262/21-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ДСА України як розпорядник коштів, не забезпечила ТУ ДСА бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивача у розмірі, встановленому законодавством, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про проведення нарахування та виплати суддівської винагороди з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, суд зазначає наступне:
Підпунктом 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що об'єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, як остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Таким чином, суддівська винагорода відноситься до об'єктів оподаткування податку на доходи фізичних осіб.
Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа,представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 148 Закону № 1402 функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Підпунктом 3 п. 4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10.05.2023 року № 229, встановлено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.
Відтак відповідач є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, на суддівську винагороду суддів місцевих загальних судів Миколаївської області.
Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські надавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 351 цього Кодексу (пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПК України).
Таким чином, нарахування та виплата позивачу недоплаченої суддівської винагороди має бути здійснена із одночасною сплатою передбачених законодавством податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Оскільки право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке виникає у суб'єкта лише в момент його порушення або оспорювання, тому захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги з утримання з відповідних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті є передчасними і задоволенню не підлягають.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд використовує повноваження, передбачені ч. 2 ст. 9 КАС України та самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Щодо вимоги позивача про звернення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується у разі стягнення заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби з відповідача.
Оскільки в даному випадку способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити суддівську винагороду, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Олексія Вадатурського, 14, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 26299835) та Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за червень 2024 року на підставі частин 2, 3, 4 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого з 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн.
4. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за червень 2024 року.
5. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20.03.2025 року.
Суддя О.В. Малих