19 березня 2025 рокусправа № 380/9956/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Мартинюка В.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - позивач)тзвернувся з позовом до Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
визнати діяння-бездіяльність протиправними;
зобов'язати надати запитувану інформацію згідно інформаційних запитів від 23 листопада 2023 року вх. № 4807, 4808, 4809;
стягнути 2000000 гривень за завдану моральну шкоду;
зобов'язати ОКП ЛОР “БТІ та ЕО» облаштувати спеціальні місця для роботи запитувачів;
стягнути 3207 грн. 45 коп. витрат понесених на купівлю засобів медичного вжитку.
В обґрунтування позову зазначає, що звернувся до відповідача із трьома інформаційними запитами, однак, отримав відмову з мотивів, що запитувана інформація не відноситься до публічної. Вказує, що у згаданих запитах не покликався на Закону України «Про звернення громадян». Стверджує, що відповіді відповідача є протиправними.
Відповідач у відзиві зазначив, що ним частково надано відповідь на запитувану інформацію. Зазначена позиція є законною та такою, що відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації». Вказує, що Закон України «Про публічну інформацію» обмежує доступ до інформації, володільцем якої є суб'єкт владних повноважень, якщо її віднесено до службової, конфіденційної або таємної. Стверджує, що посадові інструкції належать до рекомендацій, що пов'язані з розробкою напряму діяльності установи. Розголошення відомостей про посадові обов'язки керівника відділу технічної та юридичної інформації БТІ щодо зберігання матеріалів технічної інвентаризації обмежується в інтересах національної безпеки, громадського порядку та з метою запобігання злочинам. Вимога позивача щодо облаштування спеціальних місць для роботи запитувачів не відповідає актуальному стану.
Ухвалою суду від 11.11.2024 року справу прийнято до провадження; розгляд справи вирішено розпочати спочатку.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 16.12.2024 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 03.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Позивач звернувся до відповідача із інформаційними запитами від 23.11.2023 року, в яких просив надати інформацію: Прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи відповідальної за належне зберігання інвентаризаційних справ об'єктів нерухомого майна; надати для ознайомлення документи (посадова інструкція, тощо), на підстав яких на уповноважених осіб покладається обов'язки належного зберігання інвентаризаційних справ об'єктів нерухомого майна.
Позивач звернувся до відповідача із інформаційним запитом від 23.11.2023 року, в якому просив надати інформацію: яку саме освіту має директор відповідача; перелік усіх документів (посадові інструкції тощо), на підставі яких виконує свої обов'язки директор відповідача; надати для ознайомлення усі документи.
Листом від 29.11.2023 року №4809 у відповідь на інформаційний запит позивача від 23.11.2023 року відповідач повідомив його, що проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна та виготовлення технічної документації здійснюються у відповідності до вимог Інструкції №127. Уся інформація по підприємству, яка є публічною, міститься на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет та на офіційному стенді в БТІ.
Листом від 29.11.2023 року №4808 у відповідь на інформаційний запит позивача від 23.11.2023 року відповідач повідомив його, що інвентаризаційні та реєстраційні справи на об'єкти нерухомого майна зберігаються у відділі технічної та юридичної інформації БТІ, який очолює ОСОБА_2 . Щодо іншої запитуваної інформації, то така не є публічною.
Листом від 29.11.2023 року №4807 у відповідь на інформаційний запит позивача від 23.11.2023 року відповідач повідомив його, що інформація з приводу освіти директора, його посадової інструкції, не відноситься до публічної. Надання такої інформації відбувається у передбачений законом порядок та спосіб.
Змістом спірних правовідносин є надання відповідачем відповідей на інформаційні запити не у спосіб встановлений Конституцією України та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Право кожного на інформацію передбачене статтею 5 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (стаття 2 Закону №2939-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених вказаним Законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Доступ до інформації забезпечується, зокрема шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VI).
Відповідно до положень частин першої, другої і п'ятої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
За змістом пункту 1 частини першої статті 13, пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації, до яких, зокрема належать органи державної влади і органи місцевого самоврядування, зобов'язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Частинами першою і п'ятою статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 вказаного Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 вказаного Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 вказаного Закону. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.
В силу частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Таким чином, Законом №2939-VI регламентовано такі варіанти поведінки розпорядника інформації у разі одержання запиту на інформацію: надання відповіді на запит на інформацію у строк, передбачений статтею 20 Закону №2939-VI; прийняття рішення про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію (частини шоста, сьома статті 22 Закону №2939-VI); відмова в задоволенні запиту на інформацію; направлення запиту належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.
Крім того, положення ст.20 Закону №2939-VI встановлюють обов'язок дотримання строків для надання відповіді, а ст.24 цього Закону відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Тобто, відповідно до вимог ст.55 Конституції України з урахуванням положень ст.ст.20, 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у разі встановлення порушень, до повноважень суду відноситься визнання дії або бездіяльності протиправними.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.03.2019 у справі № 800/369/17 та від 18.12.2018 року у справі №800/201/17.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитами на отримання інформації.
При цьому, відмовляючи позивачу у наданні інформації на два з трьох запитів, відповідач посилався, зокрема, на те, що вказана інформація не є публічною, надання цієї інформації може призвести до шкоди національній безпеці, громадському порядку та поширенню злочинам.
Суд звертає увагу, що запитувана позивачем інформація у повній мірі відповідає ознакам публічної, зокрема, вона стосується виконання відповідачем своїх обов'язків та відповідальної посадової особи за виконання цих обов'язків, та не відноситься до конфіденційної, як це зазначає відповідач.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 18.07.2019 року у справі № 554/11837/14-а Верховний Суд зазначив наступне: «Положення частини другої статті 6 Закону України № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини».
Натомість, відповідач у своїх листах від 29.11.2023 року зазначив лише загальну інформацію, жодним чином її не обґрунтувавши, зокрема, не вказав, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної позивачем інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Щодо третьої причини відмови у наданні запитуваної інформації (Уся інформація по підприємству, яка є публічною, міститься на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет та на офіційному стенді).
У постанові від 20.09.2018 року у справі № 823/1042/16 Верховний Суд дійшов настпних правових висновків: «За змістом статті 22 Закону України № 2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. При цьому під визначенням «загальнодоступні джерела інформації», зокрема розуміються: довідники, адресні книги, реєстри, списки, друковані засоби масової інформації, засоби телерадіомовлення та інші подібні джерела інформації, в тому числі з використанням мережі Інтернету. Слід зазначити, що Закон України № 2939-VI забезпечує два шляхи доступу до інформації: шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації і надання інформації за запитами на інформацію. Тому оприлюднення інформації розпорядником не звільняє його від обов'язку надати публічну інформацію на запит.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із мережі Інтернету на сторінці розпорядника інформації як із загальнодоступного джерела, колегія суддів вважає неправомірною відмовою в наданні інформації.
…
Отже, як вірно зазначено судами, оскільки відповідач є розпорядником інформації, то зобов'язаний не лише оприлюднювати публічну інформацію на офіційному веб-сайті ВНЗ, проте й надавати таку інформацію за запитами на інформацію. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні».
Враховуючи зазначену позицію Верховного Суду, можна прийти до висновку, що відповідь відповідача з приводу того, що уся інформація по підприємству, яка є публічною, міститься на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет та на офіційному стенді, є неправомірною, оскільки відповідач як розпорядник інформації повинен надавати її особі за відповідними запитами.
Беручи до уваги встановлені обставини, норми законодавства та практику Верховного Суду, суд зазначає, що дії відповідача з приводу відмови відповідача, викладеній у його листах, надати позивачу запитувану інформацію є протиправними.
Як наслідок, його слід зобов'язати надати позивачу згадану інформацію згідно його запитів на отримання інформації.
Відтак, позовні вимоги у цій частині є підставними та обґрунтованими.
Щодо позовних вимог з приводу облаштування спеціальних місць для роботи запитувачів.
У суду відсутні підстави для задоволення вказаних вимог, оскільки зазначені правовідносини не регулюються жодними нормативно-правовими актами України.
Щодо стягнення моральної шкоди та витрат понесених на купівлю засобів медичного вжитку.
Згідно із ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як вбачається із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, з наступними змінами та доповненнями (далі - ЦКУ), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою цієї норми передбачено, що способом захисту може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст.23 ЦКУ).
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦКУ моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Абзацом другим ч.3 ст.23 ЦКУ передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із ч.1 ст.1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (ч.2 ст.1167 ЦКУ).
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб». Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що для відшкодування моральної та матеріальної шкоди обов'язковою є необхідність наявності шкоди, протиправності діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14 та від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
При цьому, суд звертає увагу, що у даному випадку позивач не надав суду жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із прийняттям оскаржуваного рішення, характеру немайнових та майнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи згаданих доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо стягнення із відповідача моральної шкоди.
Відтак, у цій частині у задоволенні позову належить відмовити.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому, судом не беруться до уваги інші твердження сторін, з огляду на встановлені обставини.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, такий не підлягає стягненню зі сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо відмов, викладених у листах від 29.11.2023 року, надати ОСОБА_1 запитувану інформацію взначену в інформаційних запитах від 23.11.2023 року.
Зобов'язати Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (адреса: м.Львів, вул.В.Липинського, 54, код ЄДРПОУ 03348525) надати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) запитувану інформацію згідно інформаційних запитів від 23.11.2023 року.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович