20 березня 2025 рокусправа № 380/23956/24
Львівський окружний адміністративний суд в складі судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» про визнання протиправною та скасування постанови, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» із вимогою визнати протиправною та скасувати постанову про накладення на позивача дисциплінарного стягнення від 15.03.2019.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач засуджений до довічного позбавлення волі вироком Київського районного суду м.Харкова від 18.02.2019 у справі №640/3033/17. З 02.02.2021 даний вирок щодо позивача набув законної сили. Позивач зазначає, що під час судових розглядів кримінальної справи він утримувався під вартою в Держаній установі «Харківський слідчий ізолятор». Надалі позивача 28.04.2021 було направлено для відбування покарання до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19», де він й перебуває на даний час.
Як вказує позивач, під час відбування покарання в Державній установі «Львівська установа виконання покарань №19» у серпні 2024 року він ознайомився з матеріалами його особової справи, за наслідком чого з'ясував, що під час утримання в Держаній установі «Харківський слідчий ізолятор» на нього 15.03.2019 було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани (про існування якої йому раніше не було відомо).
Позивач вважає постанову про накладення на нього дисциплінарного стягнення від 15.03.2019 протиправною з огляду на те, що відповідно до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1769/5, та додатку 29 до даних Правил, постанова про накладення дисциплінарного стягнення виноситься начальником СІЗО на підставі рішення дисциплінарної комісії. При цьому засідання дисциплінарної комісії є обов'язковим. Однак у випадку, що трапився із позивачем, засідання дисциплінарної комісії не проводилось.
Окрім цього позивач зазначив, що його не попереджали про засідання комісії щодо розгляду питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, у нього не відбирали пояснень щодо ситуації, яка відбулась, та загалом оскаржувана постанова не відповідає додатку 29 до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Також позивач вказав, що постанова про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019 не містить підпису начальника СІЗО та підписана інспектором ВСВПР лейтенантом внутрішньої служби Є.В. Загребельним.
Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 27.11.2024 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.
Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив.
Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
У відповідності до рапортів від 12.03.2019, складених уповноваженими особами внутрішньої служби Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Пановим А.М., ОСОБА_2 та Мартьяновим В.М., адресованих начальнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Бартощаку Є.М., останні доповіли наступне:
« 12.03.2019 року о 10 годині 05 хвилин під час виконання режимних вимог, а саме виведення на прогулянку ув?язнених, які тримаються в камері №219 режимного корпусу №2 державної установи «Харківський слідчий ізолятор», ув?язнений ОСОБА_1 , 1993 року народження, за пп.1, пт.6, пп.12, ч.2 ст. 115 КК України, засуджений до ДПВ безпричинно повів себе нетактовно по відношенню до персоналу установи, а саме, почав висловлюватися в їх адресу із застосуванням нецензурної лайки, розмовляти на підвищених тонах, голосно кричати. На законні вимоги персоналу установи припинити свої протиправні дії ув?язнений ОСОБА_1 не відреагував належним чином, вступив у суперечку, почав висловлювати своє невдоволення режимом тримання в установі, чим подавав негативний приклад іншим ув?язненим, що могло створити серйозну загрозу порядку в установі. Своїми протиправними діями ув?язнений ОСОБА_1 порушив п. 4.2, 4.3 та 7.2 Наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013 року ПВР СІЗО та ст.15 Закону України «Про попередне ув?язнення»
Згідно акту, підписаного уповноваженими особами внутрішньої служби Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» Пановим А.М., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні підтвердили наступне: « 12.03.2019 року о 10 годині 05 хвилин під час виконання режимних вимог, а саме виведення на прогулянку ув?язнених, які тримаються в камері №219 режимного корпусу №2 державної установи «Харківський слідчий ізолятор», ув?язнений ОСОБА_1 , 1993 року народження, за пп.1, пт.6, пп.12, ч.2 ст. 115 КК України, засуджений до ДПВ безпричинно повів себе нетактовно по відношенню до персоналу установи, а саме, почав висловлюватися в їх адресу із застосуванням нецензурної лайки, розмовляти на підвищених тонах, голосно кричати. На законні вимоги персоналу установи припинити свої протиправні дії ув?язнений ОСОБА_1 не відреагував належним чином, вступив у суперечку, почав висловлювати своє невдоволення режимом тримання в установі, чим подавав негативний приклад іншим ув?язненим, що могло створити серйозну загрозу порядку в установі. Будь-яких письмових пояснень ув'язнений ОСОБА_1 надати відмовився в категоричній формі».
Постановою про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019 ОСОБА_1 за порушення п.6.6. Р.8 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України та статті 15 Закону України «Про попереднє ув'язнення» притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани.
Вважаючи протиправною постанову про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019, позивач звернувся до суду з метою її скасування.
Вирішуючи спір суд керується таким.
У відповідності до норм статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 року №3352-XII (далі - Закон №3352-XII; в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Порядок попереднього ув'язнення визначається цим Законом та Кримінальним процесуальним кодексом України.
Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Частинами першою та другою статті 4 Закону №3352-XII передбачено, що установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Порядок і термін тримання осіб, взятих під варту, в ізоляторі тимчасового тримання, на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначаються законодавством України.
Згідно статті 5 Закону №3352-XII забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення, яка діє відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.
Частиною першою статті 6 Закону №3352-XII встановлено, що особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Режим у місцях попереднього ув'язнення, тобто порядок і умови тримання осіб, взятих під варту, та нагляду за ними з метою забезпечення попереднього ув'язнення, встановлюється цим Законом та іншими нормативними актами (частина перша статті 7 Закону №3352-XII).
Абзацами другим та третім частини першої статті 9 Закону №3352-XII визначено право осіб, взятих під варту, на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України, цієї статті та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; знайомитися з правилами тримання під вартою.
Особи, взяті під варту, у відповідності до абзаців другого, четвертого частини першої статті 10 Закону №3352-XII, зобов'язані: додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації; бути ввічливими до працівників місця попереднього ув'язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'язків.
Згідно абзацу третього частини першої статті 15 Закону №3352-XII до осіб, взятих під варту, які порушують вимоги режиму, адміністрація місця попереднього ув'язнення може застосовувати такі заходи стягнення: попередження або догану.
У відповідності до частин четвертої, п'ятої статті 15 Закону №3352-XII застосовувані до взятих під варту заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування заходів, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніш як через шість місяців з дня вчинення проступку.
Наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013 №460/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Правила; втратили чинність у зв'язку із прийняттям Наказу Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1768/5, однак чинні станом на момент винесення оскаржуваної постанови).
Пунктом 1.1. розділу І Правил встановлено, що ці Правила відповідно до Кримінального процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України, Закону України «Про попереднє ув'язнення» регулюють порядок і умови тримання у слідчих ізоляторах (далі - СІЗО) осіб, які тримаються під вартою, і окремих категорій засуджених до позбавлення волі.
Згідно пункту 1.4. розділу І Правил діяльність адміністрації СІЗО ґрунтується на суворому дотриманні законності та визначається відповідно до положення про СІЗО. Обов'язки адміністрації СІЗО визначено статтею 21 Закону України «Про попереднє ув'язнення».
Пунктом 3.1. розділу І Правил визначено, що ув'язнені і засуджені, які тримаються в СІЗО, користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законодавством України і встановлених ухвалою слідчого судді (суду) або вироком суду.
Пунктом 4.1. розділу І Правил передбачено, зокрема, що ув'язнені і засуджені мають право: на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або тримання під вартою, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів тримання під вартою, оскаржувати їх у суді, за особистою письмовою заявою отримати в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63 Конституції України та інших прав затриманих або осіб, які тримаються під вартою, встановлених законом, у тому числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (тримання під вартою) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника; знайомитися з правилами внутрішнього розпорядку СІЗО.
Ув'язнені і засуджені зобов'язані: додержуватися розпорядку дня, встановленого в СІЗО, і виконувати законні вимоги адміністрації СІЗО. Не здійснювати умисних дій, що загрожують життю і здоров'ю інших осіб, а також принижують їх гідність; бути ввічливими між собою, а також з персоналом СІЗО, вставати з ліжок, шикуватися в шеренгу та вітатися при вході в камеру персоналу СІЗО; не вступати в суперечки з персоналом СІЗО, не принижувати його гідність, не протидіяти виконанню ним своїх обов'язків. На вимогу персоналу СІЗО повідомляти своє прізвище, ім'я та по батькові, давати письмові пояснення; дотримуватися тиші, встановлених правил поведінки і чистоти у дворах для прогулянок (пункт 4.2. розділу І Правил).
Ув'язненим і засудженим забороняється: порушувати правила поведінки та правила тримання під вартою; чинити опір законним діям персоналу СІЗО, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших ув'язнених і засуджених; вступати в суперечки та встановлювати неслужбові стосунки з персоналом СІЗО, а також особами, які їх відвідують (пункт 4.3. розділу І Правил).
Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до ув'язнених і засуджених врегульовано главою 6 розділу VIII Правил.
Пунктами 6.1.-6.6. розділу VIII Правил визначено, порядок заходів заохочень і стягнень, що застосовуються до ув'язнених, визначено статтями 14 та 15 Закону України «Про попереднє ув'язнення».
Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на ув'язнених, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки, так і на інших ув'язнених.
Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення до ув'язнених користується начальник СІЗО або особа, яка виконує його обов'язки.
Заходи заохочення і стягнення у СІЗО можуть також застосовувати перший заступник начальника СІЗО та заступник начальника із соціально-виховної та психологічної роботи, за винятком поміщення ув'язнених до карцеру.
Про заохочення і стягнення начальником СІЗО виносяться постанова про заохочення (додаток 22) і постанова про накладення дисциплінарного стягнення (додаток 23).
Про виявлене порушення вимог режиму посадовою особою СІЗО складається вмотивований рапорт, який подається на розгляд адміністрації СІЗО. Облік таких рапортів здійснюється у журналі обліку рапортів про порушення ув'язненими і засудженими встановленого режиму тримання (додаток 24), що зберігається у черговій частині СІЗО.
При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка ув'язненого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення щодо суті проступку. Заходи стягнення мають відповідати тяжкості і характеру провини. Не допускається застосування стягнень, що навмисно завдають особам, яких тримають під вартою, фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.
Стягнення може бути накладено у строк, що не перевищує десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її завершення, але не пізніше ніж через шість місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення виконується негайно або не пізніше одного місяця з дня його винесення.
Стягнення у вигляді попередження, догани, позачергового залучення до прибирання приміщення накладається за постановою про накладення дисциплінарного стягнення.
Системне тлумачення вищевказаних норм Правил дає підстави суду стверджувати про те, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани накладається на ув'язнену особу, зокрема, за порушення нею правил поведінки та загальних правил тримання під вартою. При цьому постанова про накладення дисциплінарного стягнення виноситься начальником СІЗО на підставі вмотивованого рапорту посадової особи СІЗО, який подається на розгляд адміністрації СІЗО.
Так, з матеріалів адміністративного позову суд встановив, що оскаржувану постанову від 15.03.2019 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани прийнято на підставі рапортів уповноважених посадових осіб Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» від 12.03.2019 та акту від 12.03.2019, яким ці особи засвідчили описані в рапортах події.
Окрім цього, письмовими поясненнями засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 12.03.2019 також підтверджено зазначені в рапортах події.
На підставі викладених обставин суд доходить висновку, що відповідачем в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» не порушено встановленої Правилами процедури притягнення ув'язненої особи до дисциплінарної відповідальності.
Відсутність підпису начальника Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» на оскаржуваній постанові, на думку суду, не може бути єдиною та безумовною підставою для визнання такої постанови протиправною.
Посилання позивача на норми Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджені Наказом Міністерства юстиції України від 14.06.2019 №1769/5, а також на додаток 29 до цих правил, суд до уваги не бере, адже вказані правила набули чинності вже після винесення відповідачем оскаржуваної постанови про накладення дисциплінарного стягнення від 15.03.2019.
Насамкінець суд звертає увагу на те, що у позовній заяві, складеній позивачем, робиться наголос виключно на процедурних, на думку позивача, порушеннях порядку прийняття постанови про накладення дисциплінарного стягнення. Разом з тим, у такій позовній заяві позивачем не вказано, яким саме чином порушено його те чи інше право, як ув'язненої особи, оскільки ним жодним чином не заперечується будь-яке відношення до подій, що все-таки мали місце 12.03.2019.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.