20 березня 2025 року справа №320/45866/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови/перешкоджанню у звільненні військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 в особі її командира повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 у військовому званні солдат-навідник, військової частини НОМЕР_1 , про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти рішення по суті рапорту з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 в особі її командира виключити військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу військової служби та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік;
- стягнути з військової служби НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з 13.01.2023 його призвано до військової служби на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022. Позивач отримав захворювання, пов'язане із військово службою. У свідоцтві про хворобу №5571 від 09.03.2024 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
У зв'язку з цим позивач подав рапорт на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення його із військової служби на підставі пп.«б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, відповідач рапорт позивача не розглянув та відповіді не надав, чим, на думку позивача, порушив його права та інтереси.
Окрім того, позивач посилається на те, що незаконними діями відповідача йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінує в розмірі 2 000 000 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовом та доданими до нього документами надіслано на адресу військової частини НОМЕР_1 .
Відповідачем відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів в спростування обставин, викладених у позові, до суду не подано.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний до Збройних Сил України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022 з 13 січня 2023 року.
ОСОБА_1 з 14.01.2023 взятий на військовий облік та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про хворобу №5571, зареєстрованого Центральною військово-лікарською комісією ЗС України від 09.03.2024 №1434, виданого ОСОБА_1 , зазначено про діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення, контузії каліцтва: вертеброгенна дорсопатія, стан клінічної ремісії, з дискогенною радикулопатією С5-С6 ліворуч, обмежений міжхребцевий остеохондроз поперекового відділу хребта з дискогенною радикулопатією ускладнений грижами L4-L5, L5-S1, лікований оперативно (11.09.2023 - задній транспедикулярний корпородез L4-L5-S1, гемілямінектомія L5, видалення гриж L4-L5, L5-S1) у вигляді зміцнілих рубців та металоконструкції хребта при значному порушенні функції, сенсомоторних порушень, стійкий м'язово-тонічний та больовий синдроми з помірними порушеннями функцій - Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби. Викривлення перегородки носа - Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 64-а графи ІІ Розкладу хвороб - непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
У зв'язку із встановленням непридатності до військової служби із виключенням з військового обліку, ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 12.03.2024 про звільнення із військової служби на підставі підпункту «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Однак, відповіді від військової частини позивач не отримав.
Адвокатом позивача надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.08.2024 щодо надання інформації, зокрема, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Вказаний адвокатський запит отримано відповідачем 17.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, відповіді на запит не отримано, рапорт позивача не розглянуто, що стало підставою для звернення з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджений Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008, а редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема:
-у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 року № 170, уточняються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Пункт 12.11 розділу XII Інструкції № 170 визначає, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
За результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звільнення з військової служби відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин. При цьому, розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає перевірку документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення.
Водночас, наслідком подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 затверджено Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, яка встановлює загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами у військових частинах (установах) Збройних Сил України, штабах угруповань військ, (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням (далі Інструкція № 124).
Підпунктом 3.11.6 Інструкції встановлено загальний 30 денний строк для виконання документів, в яких не зазначено строк виконання. Перебіг 30 денного строку розпочинається з моменту реєстрації документа у військовій частині, до якої він надійшов.
Наведене свідчить про те, що, за загальним правилом, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації у військовій частині. Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведено до військовослужбовця належним чином.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить службу з 14.01.2023 у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 09.11.2023 №1632 солдат ОСОБА_1 в періоди: з 22.01.2023 по 27.01.2023, з 01.03.2023 по 11.03.2023, з 23.03.2023 по 23.04.2023, з 01.05.2023 по 26.07.2023, з 06.08.2023 по 03.09.2023, з 23.09.2023 по 23.09.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Донецькій області Бахмутський район с. Міньківка; АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, отримавши поранення, зробивши магнітно-резонансну томографію, у серпні 2023 року позивач звернувся до начальника медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , який направив його до невропатолога з діагнозом остеохондроз ПВХ з вираженим больовим синдромом.
Позивач перебував на обстеженні та лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону з 04.09.2023 по 05.09.2023, у Харківській клінічній лікарні на залізничному транспорті №1 з 05.09.2023 по 22.09.2023.
В подальшому, Національним військово-медичним клінічним центром складались консультаційні висновки про те, що на підставі статті 24 графи ІІ Розкладу хвороб позивач потребував відпустки для лікування у зв'язку з хворобою.
07.03.2024 гарнізонна військово-лікарська комісія Національного військово-медичного клінічного центру за розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.01.2024 №09/2686 визнала ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 64-а графи ІІ Розкладу хвороб, про що видано свідоцтво про хворобу №5571, зареєстроване Центральною військово-лікарською комісією ЗС України від 09.03.2024 за №1434.
12.03.2024 ОСОБА_1 подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ. До рапорту долучено свідоцтво про хворобу №5571.
Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час дії воєнного стану: б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Будь-яких рішень за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.03.2024 про звільнення до суду сторонами у справи не надано.
Разом з тим, як повідомив позивач, в телефонному режимі сержант ОСОБА_2 повідомив керівника ІНФОРМАЦІЯ_5 та позивача про те, що відповідач подав заяву до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому щодо вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану).
Як вбачається з матеріалів справи, під час проведеного Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому досудового розслідування комплексом слідчих та процесуальних дій встановлено перебування ОСОБА_1 за межами військової частини, а також те, що останній є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, тобто ОСОБА_1 не є суб'єктом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України.
За результатами проведеного досудового розслідування, кримінальне провадження №62024240020000929 від 14.03.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України закрито, у зв'язку з відсутністю у діяннях військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, про що винесено постанову від 04.04.2024 року.
Адвокатом позивача було надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.08.2024 щодо надання інформації, зокрема, щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Вказаний адвокатський запит отримано відповідачем 17.08.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Судом встановлено, що рапорт позивача про звільнення з військової служби не розглянуто відповідачем у встановленому порядку з прийняттям рішення про звільнення з військової служби (наказ по особовому складу) або рішення про відмову в задоволенні рапорту (відповідь на рапорт), доказів прийняття відповідного рішення матеріали справи не містять.
Таким чином, не розглянувши рапорт позивача стосовно порушених у ньому питань, та не прийнявши за результатами їх розгляду відповідного рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством, чим, на переконання суду, допустив протиправну бездіяльність.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен довести суду правомірність своїх рішень, дій, бездіяльності з урахуванням критеріїв правомірності поведінки, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи, що відповідачем у даній справі не було надано жодних пояснень та доказів та підтвердження правомірності його бездіяльності, то суд розцінює таку поведінку як визнання ним позову.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що є протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту від 12.03.2024 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії на підставі підпункту «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ та для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача розглянути такий рапорт та прийняти за наслідками його розгляду відповідне рішення.
Позовні вимоги в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 в особі її командира виключити військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу військової служби та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними та похідними від вимог стосовно розгляду рапорту на звільнення з військової служби.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатися залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
При цьому, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що шкода спричинена незаконними діями відповідача щодо нерозгляду його рапорту на звільнення, що унеможливлює працевлаштування на роботу; незаконні дії відповідача спричинили у позивача душевні стражданн, пригнічений моральний стан, постійну тривогу, як наслідок з'явились сильні головні болі, головокружіння, запаморочення, втрата свідомості, безсоння.
За змістом частини першої статті 73 і статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Однак, позивач не надав до суду жодних належних, достатніх переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями і бездіяльністю відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо). Також, позивач не обґрунтував розмір завданої моральної шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем належним чином не доведено правомірність допущення бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача, та не подано відзиву на позовну заяву.
Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставин у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 12.03.2024р. про звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 12.03.2024р. про звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти за наслідками його розгляду відповідне рішення.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.