20 березня 2025 року справа №320/43700/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати підпункт 8.10.52 пункту 8.10. параграфу 8 наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №20 про призов та направлення для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 2.2. параграфу 2 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) щодо зарахування солдата по мобілізації ОСОБА_1 , який прибув 25.02.2022 з ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду номера обслуги 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, ВОС №101533A, посадовий оклад по 4 т.р., ШПК «солдат», ШДК №991;
- зобов?язати командира військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , видавши про це відповідний наказ командира або тво. командира військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є багатодітним батьком та під час його призову за мобілізацією мав на утриманні чотирьох дітей віком до 18 років. Крім того, зазначив, що його перед призовом не направлено на військово-лікарську комісію, чим порушено вимоги чинного законодавства. Враховуючи, що позивач призваний на військову службу з порушенням вимог закону, останній звернувся із вказаним позовом до суду.
Військовою частиною НОМЕР_1 подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечував проти позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що позивач не звертався з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби на підставі ст.26 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», з посиланням на те, що на утриманні у позивача перебуває четверо дітей до 18 років, а тому і підстави для виключення позивача зі списків особового складу військової частини, відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
07.03.2009 між позивачем та ОСОБА_2 (на даний час ОСОБА_3 ) укладено шлюб, який зареєстрований Деснянським районний управлінням юстиції у м. Києві, актовий запис №276 від 07.03.2009, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 .
У шлюбі у позивача народжено п'ятеро дітей, а саме:
- ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 10.07.2009, актовий запис №1954 від 10.07.2009;
- ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 13.08.2015, актовий запис №2387 від 18.08.2015 року;
- ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 28.02.2017, актовий запис №303 від 28.02.2017;
- ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 від 22.06.2019, актовий запис №685 від 22.06.2019.
Крім того, під час проходження військової служби по мобілізації у позивача народився син - ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 , актовий запис №204 від 29.03.2022 року.
Позивачу видано посвідчення батька багатодітної сім?ї, яке долучено до матеріалів позовної заяви.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
З листа Деснянського районного у м. Києві ТЦКтаСП від 22.05.2023 №3865 було встановлено, що позивач 24.02.2022 був призваний на військову службу по мобілізації Деснянським районним у м. Києві ТЦКтаСП, на стан здоров?я нарікань не мав, не повідомляв про наявність чотирьох неповнолітніх дітей на утриманні. Крім того, повідомили, що позивач самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_8 та виявив бажання проходити військову службу, був патріотично налаштований та вмотивований.
Відповідно до підпункт 8.10.52 пункту 8.10. параграфу 8 наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №20 позивача було призване та направлення для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
В подальшому, пункт 2.2. параграфу 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25.02.2022 № 40 солдата ОСОБА_1 зараховано по мобілізації, який прибув 25.02.2022 з ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду номера обслуги 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, ВОС №101533A, посадовий оклад по 4 т.р., ШПК «солдат», ШДК №991.
Не погоджуючись з такою позицією відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За приписами пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, у зв'язку з військовою агресією проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 06.02.2023 № 58/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 07.02.2023 № 8419, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19.02.2023 строком на 90 діб.
Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України № 3057-IX від 02.05.2023, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20.05.2023 строком на 90 діб.
З наведеного вбачається, що як станом на час виникнення спірних правовідносин так і станом на час розгляду справи, в Україні діє воєнний стан.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993.
Загальна мобілізація, згідно з частиною другою статті 4 Закону №3543-XII, проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до статті 2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.
Згідно із статтею 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частина дев'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ визначає такі категорії громадяни України щодо військового обов'язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
За приписами ч.1 ст. 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII.
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, встановлений статтею 23 Закону №3543-XII.
Так, відповідно до абз 4 ч.1 цієї статті, в редакції, станом на час призову позивача, призову на військову службу під час мобілізації не підлягають, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років (такі жінки та чоловіки можуть бути призвані на військову службу у разі їх згоди і тільки за місцем проживання).
З 21.03.2023 зазначений абзац викладено в наступній редакції: призову на військову службу під час мобілізації не підлягають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
З матеріалів справи вбачається, що станом на час призову позивача за мобілізацією, він мав на утриманні дітей віком до 18 років, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Отже, позивач дійсно мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за певних умов, а саме надання відповідних документів до РТЦК.
Пунктом 1 Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921, встановлено, що призовники і військовозобов'язані повинні особисто повідомляти у семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Разом з тим, з матеріалів справи не вбачається і позивачем не надано до суду доказів, що у Деснянського районного у м. Києві ТЦКтаСП була інформація про те, що позивач не підлягав призову на військову службу та мав право на відстрочку. Згідно з матеріалами справи, відсутні будь-які докази щодо наявності у відповідача такої інформації.
Відповідач не був зобов'язаний з'ясовувати наявність у позивача відповідного права на відстрочку від призову, тим більше, що жодних даних про те, що позивач повідомляв відповідача про наявність таких обставин, а ІНФОРМАЦІЯ_9 відмовив у наданні відстрочки від призову, немає.
Суд не заперечує того, що за певних умов не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, усиновителі.
Однак, відповідно до ч.11 ст. 38 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Отже, наведеною нормою на позивача покладено обов'язок повідомити Деснянський районний у м. Києві ТЦКтаСП про зміну у складі сім'ї та надати відповідні документи.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач був не згідний із мобілізацією та звертався із відповідною заявою до відповідачів станом на дату видачу наказів №20 від 24.02.2022, якими позивача направлено для проходження військової служби під час проведення загальної мобілізації та зараховано до списків військової частини.
Той факт, що на момент прийняття на військову службу позивач не заявив, що не бажає бути прийнятим на службу через наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, а також той факт, що впродовж періоду проходження ним військової служби, а саме з лютого 2022 року до теперішнього часу, позивач не заявляв про бажання звільнитись з військової служби за вказаним фактом, опосередковано свідчать про його згоду бути прийнятим на військову службу та згоду, щодо її проходження.
Згідно з частиною 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, відповідно до п.п.4-7 якого громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 12 вказаного Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, відповідно до якого
2) під час воєнного стану:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Судом встановлено, що позивач із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення (у період мобілізації з 25.02.2022 по дату ухваленні рішення по справі), не звертався.
Щодо не проходження ВЛК підчас мобілізації, суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 22 Закону №3543-ХІІ передбачено, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Таке визначення на особливий період відбулося з прийняттям Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022, згідно якої під час проведення загальної мобілізації ступінь придатності до військової служби громадян, які призначені (призначаються) на доукомплектування військових частин, Сил територіальної оборони Збройних Сил України, здійснюється в обсязі тілесного огляду шляхом опитування скарг та заяв. У разі зазначення скарг громадянин направляється до відповідного медичного спеціаліста для визначення ступеня придатності до військової служби.
Таким чином, в умовах правового режиму воєнного стану, на початку військової агресії, Територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки проводився спрощений порядок призову громадян по мобілізації до військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Ступінь придатності до військової служби громадян, які призначені (призначаються) на доукомплектування військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України, здійснювався в обсязі тілесного огляду шляхом опитування скарг та заяв.
Отже, у разі наявності скарг на стан здоров'я позивач мав право подати скаргу, та за її наявності підлягав направленню до відповідного медичного спеціаліста для визначення ступеня придатності до військової служби.
Проте позивач не надав доказів звернення до Деснянського районного у м. Києві ТЦКтаСП або в подальшому до звернення до командира військової частини НОМЕР_1 про направлення для проходження медичного огляду.
Як вбачається, з листа Деснянського районного у м. Києві ТЦКтаСП від 22.05.2023 №3865, позивач 24.02.2022 був призваний на військову службу по мобілізації Деснянським районним у м. Києві ТЦКтаСП, на стан здоров?я нарікань не мав, не повідомляв про наявність чотирьох неповнолітніх дітей на утриманні. Крім того, повідомили, що позивач самостійно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_8 та виявив бажання проходити військову службу, був патріотично налаштований та вмотивований.
Крім того, положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Право на судовий захист відображене і в частині першій статті 5 КАС, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС.
За приписами пункту 8 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право особи, яка звертається до суду з позовом, самостійно та на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема і щодо визначення предмета і підстав позову є складовою диспозитивності як одного із принципів адміністративного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України).
Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу. Розгляд спору за межами підстав заявленого позову, за відсутності перешкод в ефективному захисті порушених прав позивача, вказує на порушення положень принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Гарантуючи кожній особі право в порядку, встановленому КАС, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, стаття 5 КАС України одночасно визначає, у який спосіб особа може просити суд їх захистити.
Позивач у позовній заяві визначив спосіб захисту свого права шляхом визнання протиправним та скасування підпункт 8.10.52 пункту 8.10. параграфу 8 наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №20 про призов та направлення для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 , тобто шляхом визнання протиправними та скасування індивідуальних актів.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає уваги на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі - Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-ХІІ. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина третя статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008.
Згідно з абзацом другим пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Серед таких підстав відсутнє скасування наказу про призов особи на військову службу та наказів щодо проходження військової служби.
Відомостей про те, що позивач звертався із рапортом до командира де він проходить військову службу про його звільнення із зазначенням підстав, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення матеріали справи не містять.
Суд дійшов висновку, що оскаржуваний підпункт 8.10.52 пункту 8.10. параграфу 8 наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №20 про призов та направлення для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 є актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
За таких обставин відсутність у Деснянського районного у м. Києві ТЦКтаСП на час прийняття оскаржуваного наказу про мобілізацію позивача відомостей про підстави, що виключають призов позивача на військову службу, не може має наслідком визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування.
Таким чином, встановлені у справі обставини свідчать про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування підпункт 8.10.52 пункту 8.10. параграфу
8 наказу військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 24.02.2022 №20 про призов та направлення для проходження військової служби по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .
Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункт 2.2. параграфу 2 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) щодо зарахування солдата по мобілізації ОСОБА_1 , який прибув 25.02.2022 з ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду номера обслуги 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, ВОС №101533A, посадовий оклад по 4 т.р., ШПК «солдат», ІНФОРМАЦІЯ_10 №991, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із пунктом 2.7 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за №611/25388 (далі - Інструкція), зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Пунктами 2.10, 2.11 Інструкції визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці не виключаються зі списків особового складу військової частини, а обліковуються як тимчасово відсутні особи.
Згідно із пунктом 1 Структури військового резерву людських ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 607 (далі - Структура), військовий резерв людських ресурсів складається з:
1) резервістів, які у добровільному порядку уклали контракти на проходження служби у військовому резерві або були зараховані в обов'язковому порядку до оперативного резерву в особливий період;
2) військовозобов'язаних, які перебувають на військовому обліку у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах СБУ та підрозділах Служби зовнішньої розвідки;
3) громадян, зокрема членів (учасників) громадських об'єднань, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки та оборони держави.
Пунктом 2 Структури передбачено, що військовий резерв людських ресурсів поділяється за призначенням на: - оперативний резерв; - мобілізаційний людський резерв; - громадський резерв.
Позивач обґрунтовує протиправність наказу відповідача-2 виключно протиправними діями відповідача-1. Зважаючи на те, що судом не встановлено протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування пункт 2.2. параграфу 2 командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) щодо зарахування солдата по мобілізації ОСОБА_1 , який прибув 25.02.2022 з ІНФОРМАЦІЯ_2 на посаду номера обслуги 5 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону, ВОС №101533A, посадовий оклад по 4 т.р., ШПК «солдат», ШДК №991. Така позовна вимога задоволенню також не підлягає.
Щодо не надання Деснянським районним у м. Києві ТЦКтаСП відзиву по справі, суд зазначає наступне.
В постанові від 10.10.2019 у справі №826/17225/17 Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи (частина четверта статті 159 КАС України) як і доводити правомірність свого рішення. Суд не наділений процесуальними важелями впливу на учасників процесу, щоб змусити їх, в тому числі суб'єкта владних повноважень вчиняти вказані дії.
Відповідно до положень частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Вказана норма, як з неї вбачається, не містить імперативних приписів щодо дій суду в разі неподання суб'єктом владних повноважень відзиву. В той же час ця норма наділяє суд повноваженнями на власний розсуд вирішувати як діяти в зазначеній ситуації.
Отже, пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень під час розгляду справи в розглядуваному випадку не свідчить про порушення судом норм процесуального права.
Суд оцінює докази за внутрішнім переконанням та не зобов'язаний приймати те чи інше рішення залежно від процесуальних дій учасників сторін. З цих мотивів неподання відзиву не є безумовною підставою для задоволення позову.
Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/13340/17, від 25 травня 2023 року у справі № 640/4421/19.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.