19 березня 2025 року № 320/4833/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту Київ військова частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення, -
Громадянин Республіки Таджикістан ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної прикордонної служби України, в якій просив визнати протиправними дії Заступника начальника відділу - начальника 4-го відділу Бориспіль-1 Державної прикордонної служби України капітана ОСОБА_2 та скасувати рішення № 002/296 від 10.11.2021 року щодо заборони в'їзду ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на територію України на 5 років, до 10.11.2026.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 червня 2022 року адміністративну справу № 320/4833/22 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано п'ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду першої інстанції копії позовної заяви відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року - скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.06.2023 справу передано для продовження розгляду справи судді Колесніковій І.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 21.11.2024 вирішено замінити первісного відповідача Державну прикордонну службу України належним відповідачем Окремим контрольно-пропускним пунктом Київ військова частина НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваних дій та рішення з огляду на відсутність правових підстав для їх вчинення (прийняття).
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2021 о 16.20, у пункті пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Бориспіль» під час оформлення пасажирів, які відлітали рейсом № 7979 сполученням «Київ - Ташкент», був виявлений громадянин Таджикистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пред'явив на паспортний контроль закордонний паспорт громадянина Таджикистану № НОМЕР_2 виданий на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з наявною відміткою «Прийнято рішення про примусове повернення» від 19.03.2021, з покладеним обов'язком залишити територію України до 18.04.2021.
Рішення про примусове повернення було прийнято Павлоградським РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області 19.03.2021 року.
10.01.2021 прийнято постанову про заборону в'їзду позивачу в Україну у відповідності до вимог керівних документів.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до п. 8 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України (далі - ДПСУ) покладено обов'язок щодо запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в'їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил;
Згідно п. 4 ст. 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» ДПСУ має право шляхом опитування осіб з'ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в'їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в'їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів або постановою державного виконавця не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки.
Згідно ч. 1, 2 ст. 7 Закону України «Про прикордонний контроль» паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Згідно статті 10 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль іноземця, особи без громадянства під час виїзду з України передбачає проведення перевірки:
1) наявності у нього дійсного паспортного документа;
2) відсутності щодо нього у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону виїзду з України та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;
3) виконання ним вимог щодо строків перебування в Україні.
Згідно ч. 1 та 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно ч. 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - орган охорони державного кордону) рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства встановлений Інструкцією про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.12.2011 № 946, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1564/20302 (далі - Інструкція 946)
Відповідно до абз. 2 пп. З п. 2.3. розділу 2 Інструкції 946 рішення про заборону в'їзду в Україну відповідно до частини 2 статті 14 і частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» приймається строком на п'ять років стосовно іноземців, виявлених в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України під час їх виїзду з України після закінчення терміну, визначеного для виконання ними рішення про примусове повернення.
Пунктом 3.3. розділу 3 Інструкції 946 визначено, що постанова про заборону в'їзду в Україну складається у двох примірниках.
Згідно п. 3.8. розділу 3 Інструкції 946 жоден примірник не вручається особі.
Також, Інструкція 946 не передбачає жодних строкових обмежень стосовно прийняття суб'єктом владних повноважень такого рішення.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку із невиконанням позивачем вимог пункту 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», керуючись ч. 1 статті 30 Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», на думку суду, щодо позивача 10.01.2021 правомірно прийнято постанову про заборону в'їзду в Україну, оскільки у межах спірних правовідносин, відповідач не був уповноважений на вчинення інших дій.
Відповідно до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних дій та рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Окремого контрольно-пропускного пункту Київ військова частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.