18 березня 2025 року № 640/25602/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач-1), Міністерства соціальної політики України (далі - відповідач-2), Національної соціальної сервісної служби України (далі - відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби України щодо дотримання законодавства та не виконання своїх прямих обов'язків передбачених статтями 26, 48 Бюджетного кодексу України та зобов'язання Кабінету Міністрів України ініціювати аудит Рахункової Палати.
Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою суду від 04.09.2024 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Позивач зазначає, що неодноразово зверталась до органів державної влади отримала відповіді на свої звернення проте вважає, що її не надали належної, обґрунтованої, роз'яснювальної відповіді.
Позивачеві, не зрозуміло в чому виражається контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами.
Також, позивач зазначає, що субсидії продовжують призначатись на соціальні нормативи, що суперечить статті 48 Бюджетного кодексу України.
Зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 наполягає на проведенні аудиту в ОСОБА_2 , щоб зрозуміти в якому розмірі наноситься шкода бюджету.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідачі, у наданих суду відзивах, наголошують на правомірності своїх дій у межах спірних правовідносин, а тому просять відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до 1 першої статті 113 Конституції України та частини першої статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» (далі - Закон) Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Частиною 1 статті 49 Закону та статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, статтею 116 Конституції України передбачено, зокрема що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.
Статтею 95 Конституції України зазначається, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.
Водночас, статтею 96 Конституції України передбачено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Водночас, статтею 97 Конституції України зазначається, що Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України.
Поданий звіт має бути оприлюднений.
При цьому, стаття 98 Конституції України передбачає контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.
Організація, повноваження і порядок діяльності Рахункової палати визначаються законом.
Розділом VII Закону України «Про ОСОБА_3 » визначається порядок проведення аудиту Рахункової Палати.
Відповідно до зазначеного розділу передбачений внутрішній та зовнішній аудит Рахункової Палати.
Внутрішній аудит визначений статтею 42 Закону України «Про ОСОБА_3 » водночас передбачено, що Рахункова Палата перевіряє діяльність своїх структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту.
Регламентом Рахункової палати визначається порядок та періодичність проведення внутрішнього аудиту в Рахунковій палаті.
Звіт за результатами внутрішнього аудиту розглядається на засіданні Рахункової палати.
Зовнішній аудит визначений статтею 43 Закону України «Про Рахункову Палату» передбачено, що за результатами представлення щорічного звіту про діяльність Рахункової палати Верховна Рада України може прийняти рішення про здійснення зовнішнього аудиту Рахункової палати.
Зовнішній аудит Рахункової палати може здійснюватися один раз на три роки аудиторською фірмою, що має досвід у проведенні аудиту за міжнародними стандартами аудиту. Одна і та сама аудиторська фірма не має права здійснювати такий аудит більш як три рази підряд.
Верховна Рада України за поданням комітету Верховної Ради України, до предмета відання якого належать питання бюджету, визначає аудиторську фірму, строки та фінансове забезпечення здійснення зовнішнього аудиту Рахункової палати.
Зовнішнє оцінювання діяльності Рахункової палати щодо відповідності міжнародним стандартам аудиту може здійснюватися одним із провідних членів міжнародної організації вищих органів фінансового контролю за зверненням Рахункової палати.
Звіти про результати зовнішнього аудиту Рахункової палати та зовнішнього оцінювання діяльності Рахункової палати у разі здійснення таких заходів розміщуються на офіційному веб- сайті Рахункової палати.
Статтею 31 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України на запит Рахункової палати надає статистичну, фінансову, бухгалтерську та іншу інформацію, необхідну для виконання нею завдань, функцій та повноважень, установлених Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України одержує від Рахункової палати відомості про результати перевірок, ревізій та обстежень, а також пропозиції щодо притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, винних у порушенні вимог законодавства, нецільовому та неефективному використанні коштів, заподіянні матеріальної шкоди державі, розглядає такі відомості та пропозиції, вживає в межах своєї компетенції відповідних заходів та інформує про них Рахункову палату.
Отже на підставі зазначеного вище, ОСОБА_4 перевіряє діяльність своїх структурних підрозділів шляхом проведення внутрішнього аудиту, при цьому визначена статтею 43 Закону України «Про ОСОБА_3 » передбачено виключне право Верховної Ради України на прийняття рішення про проведення зовнішнього незалежного аудиту Рахункової Палати, жодним актом не передбачені повноваження Кабінету Міністрів України на ініціювання та проведення аудиту Рахункової Палати.
Окремо суд звертає увагу на те, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи, або нездійснення суб'єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи та інтереси фізичної чи юридичної особи.
При цьому, протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце в тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
Водночас, позивачем жодним чином не зазначається в чому полягає бездіяльність органів державної влади, та не конкретизовано які конкретно визнаються дії протиправними, та в чому полягає їх протиправність.
Статтею 26 Бюджетного кодексу України передбачено контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує:
1) оцінку управління бюджетними коштами (включаючи проведення державного фінансового аудиту);
2) правильність ведення бухгалтерського обліку та достовірність фінансової і бюджетної звітності;
3) досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень;
4) проведення аналізу та оцінки стану фінансової і господарської діяльності розпорядників бюджетних коштів;
5) запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави у процесі управління об'єктами державної власності;
6) обґрунтованість планування надходжень і витрат бюджету.
Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата. Діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства (у межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами), спрямовується, координується та контролюється Кабінетом Міністрів України.
Розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Внутрішнім контролем є комплекс заходів, що застосовуються керівником для забезпечення дотримання законності та ефективності використання бюджетних коштів, досягнення результатів відповідно до встановленої мети, завдань, планів і вимог щодо діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.
Внутрішнім аудитом є діяльність, спрямована на удосконалення системи управління, внутрішнього контролю, запобігання фактам незаконного, неефективного та нерезультативного використання бюджетних коштів, виникненню помилок чи інших недоліків у діяльності розпорядника бюджетних коштів і підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, та яка передбачає надання незалежних висновків і рекомендацій. Для здійснення внутрішнього аудиту розпорядник бюджетних коштів в особі керівника утворює самостійний структурний підрозділ внутрішнього аудиту, що є підпорядкованим і підзвітним безпосередньо такому керівнику.
Основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту визначаються Кабінетом Міністрів України. Організаційно-методологічні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту визначаються Міністерством фінансів України, яке забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державного внутрішнього фінансового контролю, у тому числі здійснює оцінку функціонування систем внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту.
Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1062 «Про затвердження Основних засад здійснення внутрішнього контролю розпорядниками бюджетних коштів та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1001» (далі - Постанова № 1062).
При цьому зазначеною Постановою № 1062 визначено основні засади, що визначають принципи та елементи внутрішнього контролю, питання організації і здійснення внутрішнього контролю розпорядниками бюджетних коштів у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.
Позивачем не конкретизовано якою дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси в контексті статті 26 Бюджетного кодексу України.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Середньострокове зобов'язання у сфері охорони здоров'я набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами угоди (договору), та/або невикористаних асигнувань, передбачених для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров'я, за умови її відповідності граничним показникам видатків державного бюджету, що можуть бути спрямовані на взяття середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я, визначеним законом про Державний бюджет України на відповідний період. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, здійснює постійний моніторинг відповідності взятих особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров'я, середньострокових зобов'язань граничним показникам видатків державного бюджету, що можуть спрямовуватися на таку мету.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Бюджетного кодексу України).
Кредиторська заборгованість розпорядників бюджетних коштів за середньостроковими зобов'язаннями за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг на кінець поточного бюджетного періоду не може перевищувати залишку коштів спеціального фонду державного бюджету, утвореного за рахунок надходжень, які є джерелом формування державного дорожнього фонду та використовуються за напрямами, визначеними пунктами 1 і 2 частини третьої статті 24-2 цього Кодексу.
За бюджетними програмами, які здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, іноземних фінансових установ і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних проектів, термін дії яких завершується у поточному бюджетному періоді, розпорядники бюджетних коштів мають право брати відповідні бюджетні зобов'язання у четвертому кварталі поточного бюджетного періоду понад фактичні надходження таких кредитів (позик) за умови наявності письмової згоди кредитора на оплату цих зобов'язань протягом першого кварталу наступного бюджетного періоду.
Розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.
Казначейство України здійснює реєстрацію та облік бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів і відображає їх у звітності про виконання бюджету. При реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань здійснюється перевірка відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню, паспорту бюджетної програми.
Бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово- комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів визначається Міністерством фінансів України.
Водночас, позивачем не конкретизовано якою дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси в контексті статті 48 Бюджетного кодексу України.
Засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Частиною 1 статті 2 Закону 1875-IV передбачено, що державна політика у сфері житлово- комунальних послуг базується на таких принципах, зокрема, дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.
Разом з цим, положеннями частини 2 статті 8 цього Закону встановлено, що стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.
Приписами частини 1 статті 32 Закону № 1875-IV також передбачено, що плата за житлово- комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, згідно з приписами частини 3 статті 32 Закону № 1875-4 порядок призначення та надання житлових субсидій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива визначаються Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово- комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 № 848 (далі - Положення).
Водночас, Постановою № 329 до Положення були внесенні зміни, згідно яких норми Положення викладені в новій редакції.
Отже, саме вказаний нормативно-правовий акт визначає умови призначення, порядок та відповідно підстави надання громадянам субсидії.
З аналізу наведених норм спеціального Закону, яким врегульовано правові відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, вбачається, що єдиним органом який може визначати на законодавчому рівні умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій є Кабінет Міністрів України.
Тому, доводи позивача щодо відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень в частині врегулювання питань у відповідній сфері суспільних правовідносин є невмотивованими, оскільки відповідач-1 наділений повноваженнями регулювати призначення та надання житлових субсидій у відповідності та на виконання прямої норми закону.
Разом з цим, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
У статті 1 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» терміни вжито у таких значеннях: державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій; соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою: визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України; визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
У частині 1 статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних соціальних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів витрат на найм житла, управління житлом і оплату комунальних послуг, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» до державних соціальних нормативів належать, зокрема, соціальна норма житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, з оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії громадянам.
З метою забезпечення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування, приведення існуючих норм споживання житлово-комунальних послуг до їх фактичного обсягу споживання, дотримання принципу соціальної справедливості під час надання пільг і субсидій, відповідно до статей 5 і 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» була прийняття постанова Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово- комунального обслуговування».
З огляду на зазначене, саме до дискреційних повноважень Уряду належить встановлення державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунальних послуг.
Позивачем не аргументовано протиправність у діях Уряду при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».
Ураховуючи наведене вище, за наслідком здійснення аналізу викладених позивачем аргументів позовної заяви, суд не вбачає правових підстав для її задоволення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Національної соціальної сервісної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.