19 березня 2025 року м. Київ № 320/288/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанов,
Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 10.11.2022 ВП №70242465;
скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 10.11.2022 ВП №70242465;
скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Київ) про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 10.11.2022 ВП №70242465.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що державним виконавцем 10.11.2022 відкрито виконавче провадження ВП №70242465/3 з примусового виконання виконавчого листа у справі №640/2853/20, виданого Окружним адміністративним судом м. Києва від 19.09.2022. Крім того, постановами старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 10.11.2022 ВП №70242465 стягнуто з Центрального МУ ДПС виконавчий збір у розмірі 26 800,00 грн та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 300,00 грн. Враховуючи той факт, що ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» на момент розгляду справи №640/2853/20 в суді першої інстанції знаходилось на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві, куди також було передано облікову справу позивача, Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків не здійснює податкового контролю за позивачем, а тому позбавлене можливості здійснення будь-яких дій, в тому числі і підготовки висновку про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань з податку на прибуток. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року (суддя Балаклицький А.І.) дану позовну заяву залишено без руху та зобов'язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині даної ухвали недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 10 (десять) календарних днів з дня вручення копії даної ухвали суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року адміністративну справу прийнято до провадження та ухвалено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про відкриття провадження у справі був повідомлений у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку із зазначеним, суд, керуючись положеннями частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду у м. Києві від 24 травня 2021 року у справі №640/2853/20 визнано протиправною бездіяльність Офісу великих латників податків Державної фіскальної служби щодо не підготовки та неподання державній казначейській службі України висновку про повернення надміру сплаченого авансового внеску з податку на прибуток. Зобов'язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подати до Державної казначейської служби України висновок про повернення надміру сплачених сум грошового зобов'язання у сумі 245 505,00 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2022 року апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року залишити без змін.
19 вересня 2022 року видано виконавчий лист №640/2853/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду у м. Києві від 17.10.2022 замінено боржника у виконавчому провадженні в адміністративній справі №640/2853/20: Офіс великих платників податків ДФС (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г, ідентифікаційний код 39440996) - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г, ідентифікаційний код 44082145).
Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10 листопада 2022 року відкрито виконавче провадження №70242465 за виконавчим листом №640/2853/20.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10 листопада 2022 року у виконавчому провадженні №70242465 стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 26 800,00 грн.
Постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10 листопада 2022 року у виконавчому провадженні №70242465 з боржника стягнуто суму мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.
Не погоджуючись із вказаними постановами Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 10 листопада 2022 року, прийнятими в рамках ВП №70242465, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.
Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з статтею 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень статей першої, третьої, частин першої, другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частини п'ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Враховуючи, що рішення Окружного адміністративного суду у м. Києві від 24 травня 2021 року по справі №640/2853/20 набрало законної сили, а виконавчий лист по вказаній справі не визнано таким, що не підлягає виконанню, державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) правомірно та обґрунтовано, в межах повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» прийняв 10 листопада 2022 року постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70242465.
Щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до приписів частин першої, третьої та четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Зокрема в даному випадку сума виконавчого збору дорівнює 26 800грн.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі № 360/3324/19.
Підсумовуючи викладене, суд враховує, що зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, під час здійснення виконавчого провадження.
Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Винесення постанови про стягнення виконавчого збору можливе з моменту відкриття виконавчого провадження і до його припинення, зокрема, у випадках повернення виконавчих документів.
Перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, є вичерпним. Після відкриття виконавчого провадження вже розпочинається примусове виконання рішення і, як наслідок, стягнення виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
З огляду на наведене постанова про стягнення виконавчого збору від 10.11.2022 №70242465 є правомірно.
Щодо постанови про стягнення витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень №512/5 (далі - Інструкція №512/5) визначено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Отже, як приписами статей 27 та 42 Закону України «Про виконавче провадження» так і положеннями Інструкції №512/5 чітко визначено обов'язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
При цьому, положення Інструкції №512/5 слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Отже, виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов'язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов'язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.
Таким чином, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» державного виконавця.
Відтак, стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання та при цьому, суд зауважує вкотре, до такі дії мають бути вчинені державним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України.
Як наслідок, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є аналогічно безумовною дією виконавця та за наслідками вчинених дій в ході виконавчого провадження, забезпечення організації таких дій із визначенням розміру та виду витрат виконавчого провадження згідно нормативно-правових актів Міністерства юстиції України.
З огляду на що вказана постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач надав суду докази, які спростовували доводи позивача, а відтак, довів правомірність своїх рішень, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Враховуючи те, що судом не встановлені та суду належними доказами не доведені обставини порушення органом ДВС вимог закону щодо винесення постанов про відкриття провадження, стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження суд приходить до висновку про відому в задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Шевченко А.В.