ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" березня 2025 р. справа № 300/5739/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву про відстрочення виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №300/5739/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Військової академії (м. Одеса) (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 в адміністративній справі №300/5739/24 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Стягнуто з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) у розмірі 63 050,26 грн. Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На адресу суду від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання судового рішення від 26.09.2024 в цій справі на 90 днів. Заява мотивована тим, що Військова академія є розпорядником коштів третього рівня та фінансується забезпечувальним фінансовим органом, яким є Сухопутні війська Збройних Сил України, тому академією направлено клопотання до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України на отримання письмової згоди на виконання вказаного рішення суду, та виділення фінансування на вказані потреби. Станом на момент подання заяви про відстрочення виконання рішення суду, академія досі не отримала грошових коштів на рахунки від Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Представник відповідача вважає, що факт направлення відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 клопотання на отримання письмової згоди на виконання судового рішення та неотримання академією такої згоди, і як наслідок коштів, для виконання рішення, є підставою для відстрочення виконання рішення в адміністративній справі (а.с. 59-62).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025, судову справу №300/5739/24 передано судді Кафарському В.В. Розгляд заяви призначено на 20.03.2025 о 10:00.
Частиною 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) передбачено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина 4 статті 229 КАС України).
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду заяви, в судове засідання 20.03.2025 не з'явилися.
20.03.2025 від представника Військової академії (м. Одеса) надійшла заява, у якій, посилаючись на відсутність коштів на забезпечення відряджень, просив, зокрема, провести засідання без участі представника академії.
За таких обставин, суд вважає за необхідне вирішити питання про відстрочення виконання рішення суду в даній адміністративній справі в порядку письмового провадження та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши подану заяву про відстрочення виконання судового рішення, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
Рішенням суду від 26.09.2025, відстрочити виконання якого просить відповідач, серед іншого, стягнуто з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) у розмірі 63 050,26 грн, а також зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2025 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової академії (м. Одеса) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №300/5739/24.
Отже, рішення суду від 26.09.2024 набрало законної сили 19.02.2025.
Згідно статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень є органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно частини 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з частини 3 статті 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 378 КАС України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім'ї, її матеріальне становище; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Проаналізувавши вищевказані норми, суд зазначає, що підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим адміністративним судом способом. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.
Підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим.
Таким чином, норми КАС України не містять конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.
Разом з тим, під обґрунтованими підставами слід розуміти наявність виключних обставин, які є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення суду у раніше встановлений судом спосіб. Наявність таких обставин має бути підтверджено належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань).
При цьому, суд зазначає, що питання відстрочення рішення суду знаходиться в площині процесуального права.
Відтак, оцінюючи доводи заяв про відстрочення виконання судового рішення, суд повинен враховувати, що цей захід не повинен створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 по справі №2а/0570/6531/2011, від 30.01.2020 по справі №819/150/17.
У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об'єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють його.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 у справі №819/150/17).
У рішенні від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Бюджетного кодексу України) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.11.2008 у справі №1-37/2008).
У рішенні ж від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява №63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява №67534/01, пункт 43) реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд вважає, що при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання відстрочення не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинно базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Так, основною обставиною, що ускладнює виконання судового рішення, на яку посилається заявник, є відсутність коштів та неотримання академією згоди Сухопутних військ Збройних Сил України на виконання судового рішення після поданого відповідачем клопотання.
Проте, з цього приводу суд звертає увагу, що на підтвердження наведених обставин заявником не надано жодних доказів: ні клопотання, на яке посилається, ні доказу його відправлення та, відповідно, доказу отримання адресатом, ні відповіді на таке клопотання.
Отже, фактично жодних доказів відповідачем щодо наявності обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим, суду не надано.
Більше того, суд зауважує, що відсутність у суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач у межах цієї справи, коштів для своєчасного і належного виконання рішення суду є суто суб'єктивною причиною, а не об'єктивною причиною неможливості його виконання.
Так, суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх обов'язків, в тому числі в частині виконання рішення суду. Навпаки, відповідач як суб'єкт владних повноважень має з урахуванням поточних умов вишукувати можливості для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання рішення суду у даній справі призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Також суд бере до уваги, що зобов'язання виплати коштів відповідно до рішення суду від 26.09.2024 є наслідком протиправної бездіяльності Військової академії (м. Одеса), що також констатовано у згаданому рішенні.
Крім того, подана заява не містить й належних та документально підтверджених аргументів щодо того, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян як такого.
Вищенаведене у сукупності свідчить про те, що відповідач не обґрунтував та не надав жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання судового рішення від 26.09.2024 по справі №300/5739/24.
З огляду на викладене, оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що подана заява про відстрочення виконання судового рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 243, 248, 250, 256, 293-295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
у задоволенні заяви Військової академії (м. Одеса) від 01.03.2025 про відстрочення виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 у справі №300/5739/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Представнику позивача та відповідачу ухвалу надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.