20 березня 2025 року Справа № 280/185/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, 08500, Київська область, м. Фастів (3), вул. Саєнка Андрія, буд. 10) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Відділ призначення пенсій (далі - відповідач 2), в якій позивач (з урахуванням уточнень) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 05 липня 2024 року №084650011903, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Авангард» з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року та службу в Радянській Армії в період з 14 листопада 1986 року по 03 листопада 1988 рік, а саме 10 років 11 місяців та 1 день;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про призначення пенсії за віком від 28 червня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 28 червня 2024 року звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області прийняло Рішення про відмову у призначенні пенсії від 05 липня 2024 року №084650011903. Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, не відповідає дійсним обставинам справи, що, в свою чергу, унеможливлює реалізацію ним конституційного права на призначення пенсії за віком. Позивач зазначає, що до органів пенсійного фонду були надані усі документи, які підтверджують факт його роботи колгоспі Авангард» з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року та період проходження військової служби з 14 листопада 1986 по 03 листопада 1988 року, у зв'язку із чим, вважає, що рішення відповідача -2 від 05 липня 2024 року про відмову в призначенні пенсії належить скасувати як протиправне, а відповідача зобов'язати зарахувати періоди роботи. З наведених підстав просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку із її невідповідністю вимогам статті 160, а також статті 161 КАС України.
24 січня 2025 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою судді від 24 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачам запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Також, вищезазначеною ухвалою від відповідача витребувано засвідчені копії матеріалів звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком та копію рішення, прийнятого за результатами такого звернення.
03 лютого 2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до суду, разом із витребуваними доказами, через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду на те, що відповідно до статті 26 Закону 1058 право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 рок у - не менше 31 року. Наявність страхового стажу визначається на дату досягнення відповідного віку. Згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж складає 26 років 3 місяці 23 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року, оскільки відповідно статті 56 Закону «Про пенсійне забезпечення» діє окремий порядок зарахування до трудового стажу періоду трудової діяльності в колгоспах, тому для зарахування вищезазначеного періоду роботи до трудового стажу необхідна додаткова інформація чи перебувала особа членом колгоспу, чи виконувала встановлений мінімум трудової участі в колективному господарстві. Для врахування до страхового стажу вищезазначених періодів необхідно надати уточнюючу довідку та інформацію чи перебувала особа членом колгоспу, чи виконувала встановлений мінімум трудової участі в колективному господарстві та надати історичну довідку про перейменування або реорганізацію підприємства. Також, вказує про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби, оскільки з наданого позивачем військового квитка не читається початок періоду служби. У задоволенні позову просить відмовити.
07 лютого 2025 року представником Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» також подано відзив на позовну заяву, який містить заперечення проти задоволення позову з тих же підстав, про які вказує представник ГУ ПФУ в Запорізькій області у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 28 червня 2024 року до Пенсійного фонду України, щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням принципу екстериторіальності вищезазначена заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05 липня 2024 року № 084650011903 позивачу відмовлено в призначені пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
За вказаним рішенням вік заявника 56 років.
Необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 35 років, той час як страховий стаж позивача становить 26 років 3 місяці 23 дні.
Також, позивача повідомлено про не зарахування до його страхового стажу періоду проходження військової служби за військовим квитком від 13 червня 1988 року НОМЕР_1 , оскільки у військовому квитку не читається початок періоду служби, а також, період роботи в колгоспі з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року, оскільки в записах трудової книжки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні. Додатково вказано, що надана довідка Державного архіву Запорозької області від 19 червня 2024 року № 05-07/Г-1364 не підтверджує відпрацьований мінімум трудоднів. Для зарахування періоду проходження військової служби необхідно надати військовий квиток або уточнюючу довідку з територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Не погоджуючись з діями органів пенсійного фонду в частині відмови у призначенні пенсії за віком, та не зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи у колгоспі, а також періоду проходження військової служби, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року (частина 2 статті 26 Закону №1058-IV).
За приписами частини 4 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Судом встановлено, що позивач звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії у віці 56 років, тобто не досяг 60-річного віку, вимога щодо наявності якого встановлена статтею 26 Закону №1058-IV з метою вирішення питання щодо призначення пенсії за віком.
В той же час, за оскаржуваним рішенням відповідачем 2 позивача повідомлено позивача про необхідність наявності у нього страхового стажу у розмірі 35 років та здійснено розрахунок стажу, за доданими до заяви про призначення пенсії за віком документів.
Так, за рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05 липня 2024 року №084650011903 до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи позивача:
- період проходження військової служби за військовим квитком від 13 червня 1988 року НОМЕР_1 , оскільки у військовому квитку не читається початок періоду служби;
- період роботи в колгоспі з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року, оскільки в записах трудової книжки відсутня інформація про встановлений мінімум та вироблені трудодні.
Вирішуючи спір щодо такого не зарахування страхового стажу відповідачем, суд виходить з наступних міркувань.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
В період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону №1788-ХІІ.
Згідно з приписами статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 рок у №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Системний аналіз наведених норм доводить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис. Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 грудня 2019 року по справі №235/805/17, від 06 грудня 2019 року по справі №663/686/16-а, від 06 грудня 2019 року по справі №500/1561/17, від 05 грудня 2019 року по справі №242/2536/16-а.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 17 вересня 1982 року, які стосуються спірних періодів роботи, позивач:
- 17 вересня 1982 року прийнятий на роботу в колгосп «Авангард» за заявою;
- 01 квітня 2005 року позивач звільнений з роботи в колгоспі «Авангард» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
Відповідач - 2 в своєму рішенні від 05 липня 2024 року № 084650011903 як на підставу не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспі за з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року, посилається на відсутність інформації про встановлений мінімум та вироблені трудодні.
Суд зазначає, що записами трудової книжки підтверджується, що позивач, зокрема в період з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року працював у колгоспі «Авангард». Записи трудової книжки містять розділ «трудова учать в громадському господарстві» (с. 19 трудової книжки НОМЕР_2 від 17 вересня 1982 року), в якому заповнені колонки: номер запису; рік, за який даються відомості; прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі; виконаний річний мінімум трудової участі; причина невиконання річного мінімуму трудової участі.
Як вбачається із вказаних записів: за 1982 рік колгоспом не встановлений річний мінімум, в той же час позивачем вироблено трудодні у кількості 206 трудодні, причина невиконання зазначена 1096.25; за 1983 рік колгоспом не встановлений річний мінімум, проте позивачем вироблено 27 трудодні,; за 1984 колгоспом встановлений не встановлений річний мінімум, в той де час позивачем вироблені 20 трудоднів; за 1985 колгоспом не встановлений річний мінімум, проте позивачем вироблено 42 трудодні,; за 1989 колгоспом встановлений річний мінімум 276, які вироблені у кількості 311 трудодні; за 1990 колгоспом встановлений річний мінімум 276, які вироблені у кількості 318 трудодні; за 1991 колгоспом встановлений річний мінімум 276, які вироблені у кількості 326 трудодні; за 1992 колгоспом встановлений річний мінімум 276, які вироблені у кількості 319 трудодні, за 1993 колгоспом встановлений річний мінімум 276, які вироблені у кількості 303 трудодні.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні Положення).
Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідно до пункту 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (пункт 13 Основних положень №310).
Проаналізувавши наведені норми чинного законодавства, суд зазначає, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Суд зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17.
Водночас, відповідачем не доведено, що позивач, як член колгоспу, без поважних причин не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.
З урахуванням наведеного, суд дійшов до висновку про те, що записи в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 17 вересня 1982 року про періоди його роботи в колгоспі «Авангард» за період з 17 вересня 1982 року по 1серпня 1993 року є достатніми для зарахування спірних періодів до загального страхового стажу позивача, з огляду на те, що позивач як працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що містить відомості про стаж позивача.
Крім того, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов до висновку про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства-роботодавця, архівних установ, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії. В спірних правовідносинах пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій. Отже, в суду відсутні сумніви щодо достовірності даних трудової книжки позивача, які безпідставно не взяті до уваги відповідачем під час винесення рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу.
Відтак, спірний період роботи в колгоспі підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Також, як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача, позивачу також не зараховано до страхового стажу період проходження військової служби через нечитабельність початку періоду початку служби.
Із вказаного приводу суд зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
З урахуванням пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Судом встановлено, що разом із заяво про призначення пенсії за віком позивачем до органів пенсійного фонду надавалась копія військового квитка НОМЕР_1 , яка містить цілком читабельний запис стосовно проходження позивачем військової служби в рядах Радянської армії у період з 14 листопада 1986 року по 03 листопада 1988 року.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про те, що період проходження позивачем військової служби в рядах Радянської армії з 14 листопада 1986 року по 03 листопада 1988 року підлягає зарахуванню до його страхового стажу, оскільки такий період підтверджується записами у військовому квитку позивача.
При цьому суд зазначає, що враховуючи, що рішення стосовно не зарахування вищезазначеного періоду роботи в колгоспі та періоду проходження військової служби в рядах Радянської армії приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, то саме вказаний орган пенсійного фонду має зарахувати до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.
З огляду на те, що жодний дій, бездіяльності чи рішень відповідачем - 1 по відношенню до позивача не вчинялось, а заява про призначення пенсії за віком розглядалась іншим органом пенсійного фонду, а саме, - відповідачем - 2, вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволенню не підлягають.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача - 2 від 05 липня 2024 року №084650011903 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28 червня 2024 року та зарахувати до страхового стажу з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року, службу в Радянській Армії в період з 14 листопада 1986 року по 03 листопада 1988 рік та повторно переглянути заяву про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1211, 00 грн., а також понесено витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 грн. та витрати на правому допомогу у розмірі 2000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Київській області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення по відношенню до позивача.
Керуючись статтями 9, 139, 242-246 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05 липня 2024 року №084650011903, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Авангард» з 17 вересня 1982 року по 18 серпня 1993 року та службу в Радянській Армії в період з 14 листопада 1986 року по 03 листопада 1988 рік, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28 червня 2024 року, з урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні по справі № 280/185/25.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 605,60 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 20 березня 2025 року.
Суддя Д.В. Татаринов