19 березня 2025 року Справа № 280/11119/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРГО КАРІЄР"
до Головного управління ДПС у Запорізькій області
про визнання противними та скасування рішень -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО КАРІЄР» (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати: податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №00144640902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 1 000 000,00 грн; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №00144620902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 603 500,00 грн; податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №00144650902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 40 000,00 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивачем отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №08280414202000824 терміном дії з 16.03.2020 до 16.06.2025, та ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614202200936 терміном дії з 15.07.2022 до 15.07.2027. Контролюючим органом здійснено висновки щодо необхідності реєстрації позивачем акцизного складу у зв'язку із зберіганням пального з 14.12.2022 на акцизному складі за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, оскільки зазначена адреса відображена у товарно-транспортних накладних як пункт розвантаження при купівлі пального та пункт навантаження при продажі пального, та, відповідно, необхідності обладнання та реєстрації на акцизному складі рівнеміра-лічильника та витратоміра-лічильника. При цьому контролюючий орган зазначає в акті перевірки, що позивач за перевіряємий період склав та зареєстрував в адресу контрагентів-покупців акцизні накладні з адресою пункту навантаження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, що не відповідає фактичним обставинам справи. Позивач наголошує, що він не є та не може бути розпорядником акцизного складу у розумінні норм Податкового кодексу України, так як у нього відсутній будь-який склад, що має ознаки акцизного складу. Позивач у відповідності із приписами законодавства зазначав у транспортних документах адресою пункту навантаження та розвантаження свою адресу місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44. Саме за цією адресою на орендованих прилеглих територіях перебувають після повернення після транспортування пального транспортні засоби, що знаходяться у користуванні позивача. Висновки контролюючого органу щодо порушення ним вимог ч.1, ч.9 ст.15 Закону №481 є необґрунтованими. Діяльність позивача з придбання, зберігання та реалізації пального здійснювалася відповідно до чинного законодавства, зокрема, шляхом використання акцизних складів пересувних. Наявність усіх необхідних документів, таких як договори, видаткові та товарно-транспортні накладні, акцизні накладні, підтверджує законність проведення цих операцій. Податковий орган помилково кваліфікував дії позивача як здійснення оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, не врахувавши особливості перевезення палива в транспортних засобах та використання акцизних складів пересувних. Наслідком помилкових висновків контролюючого органу стало необґрунтоване нарахування штрафних санкцій у податкових повідомленнях-рішеннях від 08.08.2024 №00144640902, №00144650902, №00144620902, які позивач вважає незаконними. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 09.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позов, у якому Головне управління ДПС в Запорізькій області не погоджується з викладеним у позові, в обґрунтування зазначає, що згідно інформації наявної в базах ДПС та наданих первинних документів (видаткових накладних, товарно-транспортних накладних), ТОВ «КАРГО КАРІЄР» (код ЄДРПОУ 42699858) в перевіряємому періоді придбавало та зберігало пальне за адресою пункту розвантаження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44 (аркуші акту 3-9). Проведеним аналізом баз даних встановлено, що в Єдиному реєстрі акцизних накладних ТОВ «КАРГО КАРІЄР» (код ЄДРПОУ 42699858) у перевіряємий період, складало та реєструвало в адресу контрагентів-покупців акцизні накладні, з адресою пункту навантаження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, б. 44. Позивач, як зареєстрований платник акцизного податку та розпорядник акцизного складу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, після 14.12.2022 не зареєстрував в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового зазначений акцизний склад. Згідно наявних даних, ТОВ «КАРГО КАРІЄР» (код ЄДРПОУ 42699858) не надано довідку про розпорядника акцизного складу пального, акцизні склади пального, розташовані на них резервуари пального, витратоміри та рівнеміри (Довідка № 1) та не зареєстровані рівнеміри-лічильники та витратоміри-лічильники в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі. ТОВ «КАРГО КАРІЄР» (код ЄДРПОУ 42699858) реалізовувало пальне з місця оптової торгівлі пальним за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд 44, яка зазначена в товарно-транспортних, як пункт навантаження (дані наведені в таблиці на сторінці 11-12, акту фактичної перевірки № 1035/08/01/09/42699858 від 01.07.2024). здійснення оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі 27.12.2022, 28.12.2022 та 24.04.2024 без отримання відповідної ліцензії є порушенням ч.1, ч.9 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995р. №481/95-ВР. Відповідач просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРГО КАРІЄР» зареєстроване 13.12.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, реєстраційний номер №11031020000045814, код ЄДРПОУ 42699858, за юридичною адресою: Україна, 69096, Запорізька область м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44.
Види діяльності позивача за кодами КВЕД: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.
Відповідно до Реєстру платників акцизного податку з реалізації пального та спирту етилового позивач зареєстрований платником у зазначеному реєстрі 14.12.2022 за №6812.
Головним управлінням ДПС у Запорізькій області згідно наказу №1203-п від 19.06.2024 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «КАРГО КАРІЄР» (код ЄДРПОУ 42699858)» проведено фактичну перевірку в період з 19.06.2024 тривалістю 10 діб з питання здійснення контролю за додержанням суб'єктом господарювання вимог законодавства, які є обов'язковими при виробництві, обліку, обігу, зберіганні та транспортуванні пального; виявлення порушень у сфері виробництва і обігу підакцизних товарів, за період з 15.07.2022 по 28.06.2024.
За результатами перевірки складений акт від 01.07.2024 №1035/08/01/09/42699858 (далі акт перевірки), відповідно до висновків якого:
пп.14.1.6, пп.14.1.224 п.14.1 ст.14, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України в частині зберігання пального в період з 14.12.2022 по 26.08.2024 та в частині відпуску пального 27.12.2022, 28.12.2022 та 24.04.2024 з акцизного складу не зареєстрованому в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового ТОВ «КАРІЄР КАРГО» (код ЄДРПОУ 42699858) за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд.44;
пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України в частині не обладнання та не реєстрації рівнеміра-лічильника в кількості 1 одиниці та витратоміра-лічильника в кількості 1 одиниці в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;
п.63.3 ст.63 Податкового кодексу України в частині не повідомлення та не поставлення на облік та не своєчасного взяття на облік у відповідних контрольних органах всі об'єкти оподаткування та об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, а саме: 27 одиниць транспортних засобів;
ч.1, ч.9 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР/95-ВР (далі Закон №481/95-ВР) в частині здійснення оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі 27.12.2022, 28.12.2022 та 24.04.2024 без отримання відповідної ліцензії.
Відповідно до п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України позивач не погоджуючись із висновками акту перевірки звернувся 22.07.2024 до ГУ ДПС із запереченнями №15/07-2024 від 15.07.2024 на акт перевірки. У листі «Про розгляд заперечень» від 05.08.2024 №33435/6/08-01-09-02-07 ГУ ДПС повідомило позивача про залишення висновків акту перевірки без змін.
На підставі акту перевірки ГУ ДПС винесено податкові повідомлення-рішення: №00144640902 від 08.08.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 1 000 000,00 грн; №00144620902 від 08.08.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 603 500,00 грн; №00144630902 від 08.08.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 27 540,00 грн; №00144650902 від 08.08.2024, яким до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 40 000,00 грн; які отримано позивачем 15.08.2024.
Позивачем податкові повідомлення-рішення від 08.08.2024 №00144640902, №00144650902, №00144620902, оскаржено в адміністративному порядку шляхом направлення поштою до ДПС України скарги №1/08-2024 від 27.08.2024. За результатом розгляду скарги позивача рішенням ДПС України про результати розгляду скарги №32787/6/99-00-06-03-01-06 від 31.10.2024 (далі - рішення про розгляд скарги) було залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 08.08.2024 №00144640902, №00144650902, №00144620902, ТОВ «КАРІЄР КАРГО» звернулось до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР/95-ВР).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України визначено право контролюючих органів проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
Підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Згідно з п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Судом встановлено, що фактична перевірка позивача відповідно до наказу №1203-п від 19.06.2024 призначена на підставі ст.191, ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, пп. 80.2.5 п.80.2 ст.80, пп.69.22, пп.69.351 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, ст. 16 Закону №481/95-ВР/95-ВР.
Перевірку позивача проведено з 21.06.2024 по 28.06.2024.
Позивачем не зазначається про порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо порядку проведення зазначеної перевірки.
В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №00144640902 від 08.08.2024 та розрахунку штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) відповідачем зазначено про порушення позивачем пп.14.1.6, пп.14.1.224 п.14.1 ст.14, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України в частині зберігання пального в період з 14.12.2022 по 26.08.2024 та в частині відпуску пального 27.12.2022, 28.12.2022 та 24.04.2024 з акцизного складу не зареєстрованому в Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового ТОВ «КАРІЄР КАРГО» (код ЄДРПОУ 42699858) за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд.44.
Відповідно до п.«б» пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Відповідно до пп.212.1.15 п.212.1 ст.212 Податкового кодексу України платниками акцизного податку є: особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво, які реалізують пальне або спирт етиловий.
Відповідно до пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України: при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Відповідно до пп.14.1.224 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Відповідно до п.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України акцизний склад - це: приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом: приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу.
Аналізуючи положення п.«б» пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, суд зазначає, що передбачений цією нормою виняток застосовується при сукупності умов, а саме: (1) загальна місткість розташованих на території (в приміщенні) ємностей не перевищує 200 кубічних метрів; (2) суб'єкт господарювання (власник або користувач такого приміщення або території) отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів; (3) пальне використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і суб'єкт господарювання не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Разом з тим, позивачем отримано ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №08280414202000824 терміном дії з 16.03.2020 до 16.06.2025 загальна місткість резервуарів, що використовується для зберігання пального (літри) 72000 л. за місцезнаходженням: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44. Саме для зберігання пального виключно для потреб власного споживання товариство має резервуар для зберігання пального 72000 л. = 72 куб.м., який використовуються для зберігання дизельного палива виключно для заправки і виконання транспортної роботи власних автомобілів.
Також позивачем отримано ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі №990614202200936 терміном дії з 15.07.2022 до 15.07.2027, місцезнаходження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44. Згідно цієї ліцензії відбувається реалізація пального з акцизних складів пересувних. Товариство не здійснює діяльність із зберіганні та реалізації пального на акцизному складі.
Так, позивачем за період, який було перевірено, здійснювалось як придбання пального для здійснення господарської діяльності з оптової торгівлі за відсутності місць оптової торгівлі, так і придбання пального для власного споживання, а саме для використання у своїй господарській діяльності роботи транспортних засобів.
Судом з'ясовано, що у акті перевірки:
1) встановлено, що позивач має ємність-резервуар для зберігання пального 72000 л. = 72 куб.м., який використовуються для зберігання дизельного палива виключно для заправки і виконання транспортної роботи власних автомобілів, що не перевищує законодавчо встановлені 200 куб.м.;
2) не встановлено на момент проведення перевірки загального обсягу пального, який отримує позивач протягом календарних 2022, 2023, 2024 років, тобто чи є перевищення 1000 куб.м.;
3) встановлено, що позивач здійснював реалізацію пального за адресою пункту навантаження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, іншим особам посилаючись виключно на дані Єдиного реєстру акцизних накладних, надані до перевірки товарно-транспортні накладні та видаткові накладні.
Судом встановлено, що за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, що є юридичною адресою позивача, знаходяться усі орендовані та власні транспортні засоби, які товариство використовує у своїй діяльності, та які відповідно до приписів податкового законодавства в період переміщення та зберігання у них пального є акцизними складами пересувними, наявність яких встановлена у акті перевірки на с.13-23.
Положеннями пп.14.1.6-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.
Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб'єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.
Як встановлено з матеріалів справи, податковим органом не було встановлено фактичного відвантаження пального з стаціонарної ємності об'ємом 72 куб.м. до акцизних складів пересувних, що належать контрагентам-покупцям. Натомість висновки фактичної перевірки щодо реалізацію пального за адресою акцизного складу: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, здійснені лише на підставі документів, які були надані позивачем на запит про надання документів за період діяльності з 15.07.2022 по день закінчення перевірки, а саме на підставі товарно-транспортних накладних для акцизних складів пересувних.
Поміж іншого, всупереч зазначеному в акті судом визначено, що позивачем не було зареєстровано жодної акцизної накладної із зазначенням адреси навантаження: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, про що свідчать безпосередньо самі акцизні накладні, що згадуються у акті перевірки та надані до матеріалів справи.
Отже, враховуючи викладене, наявність пересувних акцизних складів у позивача є важливим фактором, який свідчить про відсутність необхідності реєстрації акцизного складу з урахуванням вищезазначених фактів та норм законодавства, у зв'язку із чим на позивача неправомірно покладена відповідальність за пп.14.1.6, пп.14.1.224 п.14.1 ст.14, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України та винесене податкове повідомлення-рішення №00144640902 від 08.08.2024, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 1 000 000,00 грн.
В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №00144650902 від 08.08.2024 та розрахунку штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) відповідачем зазначено про порушення позивачем пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України в частині не обладнання та не реєстрації рівнеміра-лічильника в кількості 1 одиниці та витратоміра-лічильника в кількості 1 одиниці в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.
Відповідно до п.«а» пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України платники податку - розпорядники акцизних складів зобов'язані зареєструвати усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР визначено основні поняття і терміни:
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.
Частина 8 ст.15 Закону №481/95-ВР визначає, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Аналіз вищенаведених норм призводить до висновку, що лише у разі недотримання критеріїв, визначених пп.14.1.6 та пп.14.1.224 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, такі приміщення та/або території є акцизними складами, а суб'єкт господарювання, який використовує пальне для потреб власного споживання вважається особою, що є розпорядником акцизного складу.
Як вже зазначалось вище, позивач має ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, реєстраційний №990614202200936, тобто не є розпорядником хоча б одного акцизного складу. Зазначений факт контролюючим органом не було враховано при проведенні перевірки, з урахуванням чого його висновок про необхідність реєстрації акцизного складу не відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд акцентує, що позивач не є та не може бути розпорядником акцизного складу у розумінні норм Податкового кодексу України, так як у нього відсутній будь-який склад, що має ознаки акцизного складу.
Отже, враховуючи вищезазначені норми податкового законодавства судом виявлено, що позивачем зберігання пального для потреб власного споживання здійснюється як окремий елемент господарської діяльності, що виключає необхідність реєстрації ним резервуару для зберігання пального ємністю 72000 л., який використовуються для зберігання дизельного палива виключно для заправки і виконання транспортної роботи власних автомобілів, - як акцизний склад.
Враховуючи викладене, позивач не має обов'язку щодо реєстрації акцизного складу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, то відповідно виключається і необхідність реєстрації рівнеміра-лічильника в кількості 1 одиниці та витратоміра-лічильника в кількості 1 одиниці в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, відповідно до приписів п.«а» пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки контролюючого органу щодо необхідності реєстрації акцизного складу за адресою: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44, та обладнання його рівнеміром-лічильником і витратоміром-лічильником є необґрунтованими. Позивач має ліцензію на зберігання палива для власного споживання, а його діяльність відповідає вимогам Податкового кодексу України щодо використання палива для власних потреб. Наявність акцизних складів пересувних, що відображено у акті перевірки та не заперечується податковим органом, свідчить про те, що реалізація палива здійснюється саме з них, а не зі стаціонарного резервуара. Таким чином, на позивача не розповсюджується визначення розпорядника акцизного складу, а отже, у нього відсутній обов'язок щодо реєстрації акцизного складу та обладнання його відповідними приладами, у зв'язку із чим на позивача неправомірно покладена відповідальність за пп.14.1.6, пп.14.1.224 п.14.1 ст.14, пп.230.1.2 п.230.1 ст.230 Податкового кодексу України та винесене податкове повідомлення-рішення №00144650902 від 08.08.2024, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 40 000,00 грн.
В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні №00144620902 від 08.08.2024 та розрахунку штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) відповідачем зазначено про порушення позивачем ч.1, ч.9 ст.15 Закону №481/95-ВР/95-ВР в частині здійснення оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі 27.12.2022, 28.12.2022 та 24.04.2024 без отримання відповідної ліцензії.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР визначено основні поняття і терміни: оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.
Приписами ч.1 ст.15 Закону №481/95-ВР визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Відповідно до ч.9 ст.15 Закону №481/95-ВР суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Відповідно до ч.12 ст.15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право оптової торгівлі видаються терміном на п'ять років уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади оптової торгівлі, а за відсутності місць оптової торгівлі - за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Відповідно до пп.14.1.6-1 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.
Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:
а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);
б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;
в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
Аналізуючи положення Закону №481/95-ВР суд зазначає, що ними не передбачено ліцензування транспортних засобів, на якому переміщується та/або зберігається пальне.
Так, судом встановлено, що для здійснення своєї діяльності позивач має транспортні засоби, які відповідно до приписів податкового законодавства в період переміщення та зберігання у них пального є акцизними складами пересувними, перелік яких наведено на сторінції 33-23 акту перевірки (а.с. 20-32).
Як вбачається з матеріалів справи, реалізоване у грудні 2022 року позивачем на адресу ДП «АГРОФІРМА «ПОБЕДА» та ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» дизельне паливо FUEL FOR DISEL ENGINE 10 ppm-S - EN590 було придбане саме у ТОВ «ТЕРМІНАЛ-ДТ», а не UAB TRANSOILA, Литва, як помилково зазначено у акті контролюючим органом. Доказом помилковості висновків контролюючого органу є те, що номенклатура дизельного палива, що придбана позивачем у UAB TRANSOILA, Литва, а саме: Diesel EN590, grade F, FAME 0, не відповідає номенклатурі дизельного палива реалізованого на ДП «АГРОФІРМА «ПОБЕДА» та ТОВ «СФГ ГЕРМЕС», а саме: FUEL FOR DISEL ENGINE 10 ppm-S - EN590 (2710194300).
Крім того, дизельне паливо для власних потреб позивача обліковується на субрахунку 203, а дизельне паливо для здійснення господарської діяльності на субрахунку 281, що відповідно свідчить про те, що податковим органом помилково було вказано, що пальне придбане 02.12.2022 у UAB TRANSOILA, Литва було реалізоване 27.12.2022 на ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» та 28.12.2022 на ДП «АГРОФІРМА «ПОБЕДА». Ці дві події поєднує лише акцизний склад пересувний АІ5910ХF, на який було 02.12.2022 придбане дизельне пальне від UAB TRANSOILA, Литва, та з якого було реалізовано 27.12.2022 на ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» та 28.12.2022 на ДП «АГРОФІРМА «ПОБЕДА». Однак, податковим органом не було враховано, що придбання 24.12.2022 дизельного палива FUEL FOR DISEL ENGINE 10 ppm-S - EN590 (2710194300) у ТОВ «ТЕРМІНАЛ-ДТ» було здійснено на акцизний склад пересувний АІ5910ХF, і пальне саме цієї номенклатури було реалізоване 27.12.2022 на ТОВ «СФГ ГЕРМЕС» та 28.12.2022 на ДП «АГРОФІРМА «ПОБЕДА».
Враховуючи акт перевірки та матеріали справи, суд погоджується доводами позивача, що контролюючим органом здійснено висновки щодо необхідності отримання позивачем ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним у зв'язку із відображенням у товарно-транспортних накладних пункту розвантаження при купівлі пального та пункту навантаження при продажі пального: м. Запоріжжя, вул. Каховська, 44.
При цьому контролюючий орган здійснив посилання на норми Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568 (далі - Правила №363).
Однак, відповідно до преамбули до Правил №363 - ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Перевезення небезпечних вантажів територією України регламентується вимогами Законів України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 06.04.2000 №1644-III (далі - Закон №1644-ІІІ), "Про приєднання України до Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ)" від 02.03.2000 №1511-ІІІ та Європейською Угодою про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) 1957 року.
Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Паливо дизельне відповідно до Закону №1644-ІІІ відноситься до небезпечних вантажів під час його перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до ст.20 Закону №1644-ІІІ перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.
Відповідно до пп.3 п.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №656 від 04.08.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.09.2018 за №1041/32493, при перевезенні небезпечних вантажів на транспортній одиниці мають бути, крім перелічених у ПДР, такі документи: у випадках, передбачених ДОПНВ, на транспортній одиниці мають бути додатково такі документи, зокрема: транспортний документ, передбачений розділом 5.4.1 додатка А до ДОПНВ.
Відповідно до ст.3 ДОПНВ додатки до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.
Відповідно до пп.g та пп.h п.5.4.1.1.1 п.5.4.1.1 розділу 5.4.1 додатка А до ДОПНВ транспортний(і) документ(и) на небезпечні вантажі повинен (повинні) містити наступні елементи інформації з кожної небезпечної речовини, матеріалу або виробу, що пред'являється до перевезення: найменування й адреса відправника вантажу; найменування й адреса вантажоодержувача(ів). За згодою компетентних органів країн, що зачіпаються перевезенням, у тих випадках, коли небезпечні вантажі перевозяться з метою доставки численним вантажоодержувачам, які не можуть бути ідентифіковані на початку перевезення, замість цього може бути зроблений запис «Продаж з доставкою».
Слід зазначити, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 30.01.2009 №Н-35267-18 роз'яснено яким актом слід керуватись у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України.
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції країни закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Товарно-транспортні накладні позивача відповідають формі №1-ТТН (нафтопродукт), що є додатком 3 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 №281/071/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №805/15496, оскільки законодавством не передбачено іншої форми товарно-транспортної накладної для перевезення нафтопродуктів.
Варто зазначити, що податковим органом не було встановлено фактичного відвантаження пального з акцизного складу пересувного АІ5910ХF до стаціонарної ємності об'ємом 72 куб.м., і відповідно фактичного відвантаження з стаціонарної ємності об'ємом 72 куб.м. до акцизних складів пересувних НОМЕР_1 та AP6911EH. Тобто податковим органом не у повній мірі встановлено фактичні обставини.
Отже, враховуючи викладене, оптова реалізація пального у транспортному засобі, на якому переміщується та/або в якому зберігається пальне, не потребує отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, у зв'язку із чим на позивача неправомірно покладена відповідальність за ч.1, ч.9 ст.15 Закону №481/95-ВР та винесене податкове повідомлення-рішення №00144620902 від 08.08.2024, яким застосовано суму штрафних санкцій у розмірі 603 500,00 грн.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 08.08.2024 №00144640902, №00144650902, №00144620902 відповідача є протиправними та таким, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Састиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зазначає, що у пункті 110 рішення у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Європейський Суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Судом встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду поніс судові витрати на оплату судового збору в розмірі 19 722,00 грн.
Враховуючи висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, понесені позивачем витрати на оплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суми витрат на правничу допомогу у розмірі 35 000 грн., суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та х вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з метою отримання правової допомоги між Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» та позивачем укладено додаткову угоду №1 від 11.11.2024 до договору про надання правничої допомоги від 15.08.2024 (далі - Договір).
Згідно акту приймання-передачі послуг від 28.11.2024 Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» відповідно до умов Договору надано наступну правничу допомогу: складено та подано до суду позовну заяву про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Запорізькій області: №00144640902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 1 000 000,00 грн; №00144620902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 603 500,00 грн; №00144650902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 40 000,00 грн. Вартість наданих послуг складає 35 6000 гривень без ПДВ.
Оплата вказаних послуг у розмірі 35 000 гривень була здійснена позивачем в безготівковій формі, що підтверджується платіжною інструкцією №1266 від 27.11.2024.
Розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого Адвокатським об'єднанням «ЛЕГЕС» на підготовку цієї позовної заяви, а отже є визначеним (постанова Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).
Таким чином, вартість послуги у вигляді підготовки тексту позовної заяви є чітко фіксованою в Договорі та не залежить від часу, витраченого адвокатом на її написання.???
Відповідач у поданому відзиві заперечень щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу не висловив.
Разом з цим, суд приймає до уваги позицію ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії». Так, ЕСПЛ наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
В даному випадку, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 35000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 20000,00 грн.
За таких обставин, судовий збір сплачений позивачем у розмірі 19 722, 00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись статтями 2-10, 12, 47, 72-77, 90, 94, 122, 132, 39, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО КАРІЄР» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, код ЄДРПОУ 42699858) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області: №00144640902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 1 000 000,00 грн., №00144620902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 603 500,00 грн., №00144650902 від 08.08.2024, яким застосовано штрафні санкції у сумі 40 000,00 грн.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРГО КАРІЄР» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 44, код ЄДРПОУ 42699858) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 19722,00 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) .
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова